Постанова

Іменем України

16 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 439/1344/17 провадження № 51-6922 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Пантєлєєвої А. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Свореня І. М., який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140160000575, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився та проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бродівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2017 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 09 жовтня 2017 року між начальником Бродівського відділу Радехівської місцевої прокуратури Дудчаком В. Б. та ОСОБА_1 Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито.

Згідно з вироком ОСОБА_1 навесні 2017 року на території свого господарства на АДРЕСА_1 незаконно придбав (зірвав) частини рослин коноплі, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою у перерахунку на суху речовину 21,53 г, які подрібнив та зберігав за місцем свого проживання без мети збуту до 09 вересня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 березня 2018 року закрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Замороза Р. В. на вказаний вирок суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність прокурор вважає звільнення ОСОБА_1 на підставі акту амністії від кримінальної відповідальності, а не від покарання. На думку прокурора, прийнявши відповідне рішення, місцевий суд фактично призначив обвинуваченому менш суворе покарання, ніж узгоджене сторонами угоди, а тому висновок апеляційного суду про відсутність у прокурора права на апеляційне оскарження вироку не відповідає вимогам п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК. Також зазначає, що всупереч приписам кримінального процесуального закону рішення про закриття апеляційного провадження апеляційний суд прийняв на стадії апеляційного розгляду, тобто вже після перевірки апеляційної скарги на предмет її відповідності вимогам статтей 392-396 КПК, у тому числі й щодо права прокурора на апеляційне оскарження.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Пантєлєєва А. С. підтримала касаційну скаргу прокурора.

Захисник Лукащук Я. М. подав заперечення на касаційну скаргу прокурора та просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Проте ухвала апеляційного суду цим вимогам закону не відповідає.

Не вдаючись до оцінки законності підстави, що слугувала звільненню особи від кримінальної відповідальності, розглядаючи питання, яке ставиться перед судом касаційної інстанції, слід звернути увагу на наступне.

За загальним правилом, у випадку наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, з огляду на те, що інститут угод у кримінальному провадженні, як і інститут призначення покарання, у тому числі з урахуванням його особливостей у випадку затвердження угоди (ч. 5 ст. 65 КК), жодним чином (як в матеріальному, так і в процесуальному аспектах) не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування, суд має згідно з п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК відмовити у затвердженні угоди та звільнити особу від кримінальної відповідальності. У цьому аспекті також варто зважати на змістовне навантаження ч. 3 ст. 314 КПК, яка, передбачаючи відокремлений перелік судових рішень, які суд може прийняти у підготовчому судовому засіданні (окремі з яких по своїй суті є завершальними для судового провадження у суді першої інстанції - затвердження угоди вироком суду (п. 1 ч. 3) та закриття провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності ухвалою суду (п. 2 ч. 3) та спричиняють різні правові наслідки), визначає межі розсуду суду в обсязі наведених в ній процесуальних можливостей. Підміна одного рішення іншим не допускається.

Крім того, відповідно до ст. 472 КПК «узгоджене покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо такі домовленості мали місце та сторони дійшли згоди)» є, окрім іншого, обов'язковими складовими змісту угоди, яке, у випадку затвердження останньої, згідно закріпленої у ст. 475 КПК імперативної вимоги через використання у нормі словосполучення «призначає узгоджену сторонами міру покарання», має бути призначене судом. Вжите ж у п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК формулювання «призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди», як підстави для оскарження прокурором вироку на підставі угоди про визнання винуватості, свідчить, що дана норма кореспондує із ст. 475 КПК і є гарантією її реалізації.

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд ухвалив вирок на підставі угоди про визнання винуватості, який за своїм змістом є обвинувальним (ст. 373 КПК), вказав про призначення узгодженої сторонами міру покарання, одночасно звільнивши особу від кримінальної відповідальності, чим знівелював та, відповідно, не реалізував укладену угоду як таку (за своїм змістом укладення угоди між сторонами свідчить про узгодження умов відповідальності, виконання яких при її затвердженні судом є обов'язковими для сторін та тягне певні правові наслідки в разі їх невиконання), тобто прийняв рішення, яке не передбачене КПК, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на це рішення, діючи відповідно до принципу верховенства права (ст. 8 КПК) слід було керуватися, крім іншого, приписами ч. 6 ст. 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження.

Таким чином, дійшовши висновку про те, що вирок на підставі угоди оскаржений прокурором виключно з підстав, з яких він не може бути оскаржений згідно з положеннями ст. 394 КПК, в даному конкретному випадку апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Разом із тим, доводи прокурора про неможливість, на його думку, закриття апеляційним судом провадження вже після перевірки апеляційної скарги на предмет її відповідності вимогам статтей 392-396 КПК є необґрунтованими. Хоча можливість прийняття такого рішення прямо не передбачено процесуальним законом, проте у випадку відсутності у особи права на апеляційне оскарження ухвала про закриття провадження з цих підстав за своєю суттю відповідатиме загальним засадам кримінального провадження - змагальності й диспозитивності, вимогам розумності й справедливості, а тому не може вважатися такою, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду слід врахувати викладене та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 березня 2018 року скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич В. І. Остапук