Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 711/7104/20

провадження № 51-3634 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020250000000223, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Пищики Чорнобаївського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 09 серпня 2020 року, приблизно о 20:30 год, керуючи автомобілем «ВАЗ 2102» д.р.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Кобзарська від вул. Надпільна до вул. Гоголя в м. Черкаси, на перехресті з вул. Благовісна, в порушення вимог дорожнього знаку 2.1 та пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року, перед проїздом перехрестя нерівнозначних доріг не надав перевагу в русі мотоциклу «Yamaha» д.р.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався по вул. Благовісній від вул. Добровольського до вул. Чехова, порушуючи при цьому вимоги пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, перевищивши дозволену швидкість руху в місті в 50 км/год та у момент виникнення небезпеки для руху, яку ОСОБА_8 спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки мотоциклу, в результаті чого сталось зіткнення транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, водій мотоцикла ОСОБА_8 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.

У причинному зв`язку з виникненням даної пригоди, з технічної точки зору, знаходиться ненадання водієм автомобіля «ВАЗ 2102» д.р.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 перед проїздом перехрестя нерівнозначних доріг переваги в русі мотоциклу «Yamaha» д.р.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 у момент коли останній мав технічну можливість своїми одноособовими діями уникнути зіткнення з автомобілем, шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди, як при обраній швидкості 100 км/год, так і при максимально дозволеній швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах 50 км/год.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що судові рішення не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає про порушення його права на захист, яке стосується збирання та подання доказів на спростування висунутого обвинувачення, оскільки судами було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту за його участі як одноособово, так і за участі свідків. Крім того, стверджує про проведення всіх слідчих дій без його участі, що потягло за собою не встановлення всіх даних про його спроможність взагалі виявити небезпеку для руху у вигляді мотоциклу та уникнути ДТП. Вважає, що судами попередніх інстанцій не встановлена швидкість мотоцикла, оскільки свідками була вказана приблизна швидкість - більше 100 км/год, що має суттєве значення. Також зазначає про те, що він виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 та пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, що також підтверджують свідки події, а тому виключається не виконання ним вимог Правил дорожнього руху України, що перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП як зазначили суди попередніх інстанцій. Вважає, що судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо нього порушені норми процесуального права та допущено порушення положення ч. 3 ст. 404 КПК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України, оскільки апеляційним судом не було проаналізовано кожний довід апеляційної скарги, а також не було встановлено чи була можливість уникнути у нього взагалі ДТП. Стверджує, що апеляційним судом не було проаналізовано докази у даному кримінальному провадженні.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити із зазначених у ній мотивів. Наголосив на тому, що не порушив жодних пунктів Правил дорожнього руху України, оскільки ним були виконані всі вимоги.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, під час касаційного розгляду, вважала за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі засуджений порушує питання щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

За нормами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Так, за наслідками судового розгляду, суд ухвалив щодо ОСОБА_6 обвинувальний вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Проте, на думку колегії суддів, вирок щодо ОСОБА_6 наведеним вище вимогам закону не відповідає, оскільки формулювання обвинувачення щодо останнього не є чітким та конкретним.

Зі змісту сформульованої у статті 286 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв`язку з цим суди зобов`язані ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

При цьому, в обов`язковому порядку, мають бути з`ясовані та зазначені у вироку усі три перелічені обставини.

Як убачається зі змісту вироку, судом першої інстанції вказаних вимог дотримано не було. Суд у повній мірі не встановив у чому саме полягали порушення з боку водія ОСОБА_6 , які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано, оскільки як зазначає останній, так і свідки, що водій автомобіля ВАЗ «2102» перед проїздом перехресття зупинився та впевневшись, що не буде заважати своїми діями іншим учасникам руху, почав рух, тобто ОСОБА_6 все ж таки були виконані вимоги дорожнього знаку 2.1 та пункту 16.11 Правил дорожнього руху України.

Визначальним у криміналістичній характеристиці дорожньо-транспортної пригоди як злочину слід вважати механізм злочину, а не спосіб його вчинення. Спосіб вчинення ДТП має своєрідні риси, але частіше за все відіграє підлеглу роль по відношенню до механізму і інших елементів криміналістичної характеристики ДТП.

Тому під механізмом дорожньо-транспортної пригоди розуміють систему часових, динамічних та інших зв`язків окремих етапів, обставин і чинників, що формують сліди на взаємодіючих об`єктах під час розвитку дорожньо-транспортної події. Механізм ДТП складається із процесу, який можна розділити на три етапи, зближення з перешкодою, безпосередня взаємодія та розміщення після взаємодії. З`ясування умов та наслідків протікання цих процесів відіграє важливу роль у встановленні винуватості особи.

Спосіб вчинення ДТП - це спосіб дії особи, яка керує транспортним засобом в складному механізмі дорожньо-транспортної пригоди. Усі ці дії і передують настанню негативних наслідків. Спосіб дії створює початок некерованого руху транспортного засобу, що розвивається спонтанно у вигляді взаємодії неживих об`єктів. Для них є характерним зв`язок суб`єктивних і об`єктивних чинників, що проявляються в кожному конкретному випадку в різноманітних взаємозв`язках.

Розглядаючи способи вчинення злочинів даного виду, слід зазначити, що дорожньо-транспортні події належать до необережних злочинів, тобто вчиняються через злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху є наслідком різноманітних недозволених дій або невчинення дій з боку суб`єктів цього виду злочинів.

Крім цього, слід враховувати, що за змістом ст. 286 КК України, цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч.1, 2 або 3 цієї статті, і перебувають з ними у причинному зв`язку.

Причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.

Причинний зв`язок - це об`єктивний зв`язок між дією (бездіяльністю) тієї чи іншої особи і певним наслідком. Встановити причини - означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що знаходиться в його основі.

Причинний зв`язок як ознака об`єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов`язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Якщо ж причинний зв`язок між діянням і наслідком не встановлений, об`єктивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов`язкової її ознаки, як причинний зв`язок. Причинний зв`язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи:

а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія , не зареєстрованим, або без належного номерного знака тощо);

б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо).

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Як видно із мотивувальної частини вироку, суд зазначає про порушення ОСОБА_6 вимог дорожнього знаку 2.1 та пункту 16.11 Правил дорожнього руху України.

Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов`язковим зазначенням способу вчинення злочину, усіх ознак об`єктивної сторони злочину (суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому смерті), причинний зв`язок між діянням і наслідками) має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

З огляду на вищевказане, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_6 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому вирок місцевого суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено без додержанням вимог ст. 23 КПК України.

З огляду на вищезазначені обставини, захисником ОСОБА_9 у судовому засіданні заявлено клопотання про проведення всіх слідчих дій за участю ОСОБА_6 , які проведені взагалі не були, оскільки останній перебував на стаціонарному лікування після отриманих тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, шляхом надання доручення органу досудового розслідування для вчинення слідчих (розшукових дій) у порядку ст. 333 КПКУкраїни з метою встановлення всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинув водій мотоциклу ОСОБА_8 , у задоволенні якого як судом першої інстанції, так і апеляційним судом відмовлено.

Колегія суддів вважає, що така відмова у задоволенні клопотання судами попередніх інстанцій була не мотивованою, передчасною та такою, яка позбавила процесуальної можливості стороні захисту повноцінно відстоювати свою позицію.

Відповідно до частини 3 ст. 333 КПКУкраїни, у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами. Під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування. (частина 4 цієї статті).

Враховуючи процесуальну можливість, передбачену ч. 3 ст. 333 КПКУкраїни, ураховуючи вищевикладені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо винуватості ОСОБА_6 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, судами попередніх інстанцій залишено без уваги встановлення точного місця фактичного зіткнення автомобіля та мотоцикла, оскільки відповідно до протоколу огляду місця події від 09 серпня 2020 року та план-схемою до нього, не вбачається чітко місце, де саме відбулось зіткнення транспортних засобів, а лише зазначено, що на перехресті проїзних частин вулиць Кобзарська та Благовісна в м. Черкаси. Встановлення точного місця зіткнення є важливим умовою у встановленні винуватості ОСОБА_6 .

Як убачається з фототаблиці до протоколу огляду місця події від 09 серпня 2020 року, автомобіль ВАЗ «2102» розташовується такими чином, що можна припустити, що водій автомобіля вже завершував проїзд перехрестя, виконавши при цьому вимогу дорожнього знаку 2.1 та вимогу пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, як про це зазначає сам ОСОБА_6 так і свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Також, на думку колегії суддів, у матеріалах кримінального провадження містяться суперечливі докази, яким судами як першої так і апеляційної інстанції не надано обґрунтованої відповіді на спростування.

Так, свідок ОСОБА_12 , який є працівником УПП в Черкаській області, зазначав як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження, що під час патрулювання він з напарником отримали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, приїхавши на місце побачив пошкоджений автомобіль та мотоцикл, підійшовши до мотоциклу, на стрілочному циферблаті якого побачив позначку стрілки на 180 км/год, що можна констатувати про швидкість мотоциклу в момент зіткнення з автомобілем.

Крім того, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вказували, що вони їхали на автомобілі разом із знайомими по вул. Благовісній в м. Черкаси, доїхавши до середини кварталу, побачили як на перехрестя вулиць Кобзарська-Благовісна виїжджає автомобіль ВАЗ «2102», оскільки ОСОБА_6 бачив їх автомобіль і більше ніяких транспортних засобів не було, то він рухався повільно, передбачаючи що встигає завершити маневр, у зв`язку з тим, що свідок ОСОБА_13 рухався з дозволеною швидкість у місті в 50 км/год і в цей час автомобіль свідків обігнав мотоцикл на великий швидкості і через 2-3 секунди відбулось зіткнення. Зазначають, що водій мотоциклу зовсім не гальмував.

На думку колегії суддів, вищезазначеним показам свідків, як суд першої так і апеляційної інстанції не надали належної оцінки та не проаналізували ці покази з тим, чи була взагалі технічна можливість у ОСОБА_6 побачити рух мотоцикла та уникнути зіткнення, з врахуванням великої швидкості мотоцикла під керуванням ОСОБА_8 , як про те зазначають свідки.

Відповідно до висновків експерта № 4/595 від 25 серпня 2020 року та №4/603 від 08 вересня 2020 року вбачається, що циферблат на мотоциклі, на якому була зафіксована швидкість в момент зіткнення з автомобілем, як зазначав свідок ОСОБА_12 , відсутній.

Як убачається з висновку судово-автотехнічної експертизи № 4/705 від 17 вересня 2020 року, ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог п. 16.11 та дорожнього знаку 2.1 ПДР, а водій мотоцикла ОСОБА_8 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України.

Крім того, не встановлена точна швидкість мотоциклу під керуванням ОСОБА_8 , з огляду на те, що судами та експертизою зазначено, що при обраній швидкості руху мотоциклу в 100 км/год у водія ОСОБА_8 була можливість або застосувати екстрене гальмування або об`їхати перешкоду у вигляді автомобіля.

Проте, на думку колегії суддів, судами попередніх інстанції, з врахуванням даних висновків експертиз, не встановлена точна швидкість руху мотоцикла, оскільки при швидкості руху в 100 км/год у ОСОБА_8 була технічна можливість уникнути зіткнення, а також не встановлено момент виникнення для ОСОБА_6 небезпеки для руху та чи мав можливість він за тих обставин уникнути зіткнення.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала про те, що склад кримінального правопорушення, передбачений статтею 286 КК України, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

Також, на думку колегії суддів, в цьому кримінальному провадженні були ще свідки, які не були допитані на досудовому розслідуванні для встановлення всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, за нормативним визначенням об`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 286 КК, складається з: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, суспільно небезпечних наслідків, причинного зв`язку між порушенням і наслідками. Відсутність хоча б одного з елементів об`єктивної сторони виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

При виявленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія.

Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.

Враховуючи викладені обставини та висновки Великої Палати Верховного Суду, у колегії суддів є обґрунтовані сумніви у оцінці судами всіх обставин кримінального правопорушення та доказів у ньому.

З огляду на викладене, оскільки розгляд кримінального провадження здійснювався формально, всупереч вимогам ст. 2 КПК України, а судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а тому в силу п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України ці судові рішення слід скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати наведене в цій постанові, перевірити усі доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

З огляду на викладене, касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436-438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3