ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 556/1576/17

провадження № 51-5277км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_5,

суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8,

прокурора ОСОБА_9,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_10,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_11 на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, а також потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на зазначену ухвалу апеляційного суду, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201718023000403, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 121 КК - на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Цивільні позови потерпілих задоволено частково та постановлено стягнуто із ОСОБА_1 на користь потерпілих: ОСОБА_3 - у рахунок відшкодування матеріальної 4398,72 грн, моральної шкоди - 20 000 грн; ОСОБА_4 - у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 49 336,88 грн; ОСОБА_2 - у рахунок відшкодування матеріальної 2525,15 грн, моральної шкоди - 40 000 грн.

Вирішено питання стосовно долі речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за установлених судом та детально наведених у вироку обставин,16 червня 2017 року близько 23:00 у с. Каноничі Володимирецького району Рівненської області, рухаючись по вул. Лісовій на незареєстрованому мотоциклі «Jianshe» як пасажир, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, здійснив два постріли з незареєстрованої в установленому законом порядку мисливської гладкоствольної рушниці по автомобілю «Volkswagen T6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_4 , який рухався позаду мотоцикла.

Внаслідок хуліганських дій ОСОБА_1 пасажирам автомобіля було заподіяно: ОСОБА_3 - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, ОСОБА_2 - тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, було пошкоджено вказаний автомобіль, належний ОСОБА_4 .

Рівненський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 у частині його засудження за ч. 4 ст. 296 КК скасував і кримінальне провадження у цій частині закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК), виключив з резолютивної частини вироку рішення суду про призначення обвинуваченому покарання на підставі ст. 70 КК. Постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Верховний Суд постановою від 05 грудня 2019 року задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 05 серпня 2020 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Верховний Суд постановою від 18 травня 2021 року задовольнив касаційні скарги потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи згадане рішення апеляційного суду Верховний Суд встановив, що потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не були належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду кримінального провадження, а отже, було порушені їх права, передбачені ст. 56 КПК, що визнано судом касаційної інстанції відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

За наслідком нового апеляційного розгляду Волинський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.

Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій свого підзахисного, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить змінити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання із застосуванням статей 75 76 КК.

В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що апеляційний суд, залишаючи без змін вирок місцевого суду, не дослідив заяви і розписки потерпілих, за якими останнім відшкодовано завдано матеріальну та моральну шкоди і вони жодних претензій до ОСОБА_1 не мають.

З урахуванням наведеного, на думку захисника, апеляційний суд безпідставно не визнав обставинами, що пом`якшують покарання засудженого, повне визнання вини, щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку.

Не звернув належної уваги апеляційний суд і на данні, що характеризують особу засудженого, його відношення до вчиненого, який просив вибачення у потерпілих, примирився з ними, а також на позицію потерпілих, які просили не позбавляти засудженого волі.

На думку захисника, така сукупність обставин давали апеляційному суду достатні підстави для призначення засудженому покарання із застосуванням статей 75 76 КК.

У аналогічних за змістом касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів у касаційних скарг потерпілих зводить до їх вказівок на те, що апеляційний суд усупереч вимог статей 56 135 КПК провів апеляційний розгляд за відсутності потерпілих, які не були належним чином повідомлені про дату та час судового розгляду, що позбавило їх права та можливості брати участь у судовому засіданні та висловити свою позицію.

Заперечень на касаційні скарги до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні

Захисник ОСОБА_10, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційні скарги захисника ОСОБА_11 і потерпілих.

Прокурор, заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник і потерпілі не оскаржують.

Щодо доводів касаційних скарг потерпілих

Потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 стверджують, що апеляційний суд допустився істотних порушень вимог КПК, оскільки належним чином не повідомив їх про дату та час судового розгляду, провів апеляційний розгляд за їх відсутності, тим самим позбавив їх права та можливості брати участь у судовому засіданні та висловити свою позицію.

Верховний Суд вважає такі доводи потерпілих необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Згідно ч. 1 ст. 136 КПК належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

За змістом ч. 3 ст. 56 КПК під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду, брати участь у судовому провадженні.

Верховний Суд зауважує, що положення КПК на відміну від інших процесуальних кодексів не містить серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами. Однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.

Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження.

Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК.

В цій справі, попереднє рішення суду апеляційної інстанцій було скасовано Верховним Судом, зокрема, за касаційними скаргами потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з підстав порушення їх права, передбаченого ст. 56 КПК, у зв`язку з тим, що вони не були належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду.

Під час нового апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції надіслав на поштові адреси потерпілих (які були зазначені в матеріалах кримінального провадження, зокрема і в касаційних скаргах) повідомлення про призначення апеляційного розгляду на 09:00 17 листопада 2021 року. Згідно матеріалів кримінального провадження, а саме роздруківки з сайту АТ «Укрпошта» про відстеження поштового відправлення, зазначені повідомлення були вручені потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 особисто (т. 4 а.к.п. 180, 182).

Таким чином потерпілим було відомо, що на розгляді апеляційного суду перебувають матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .

Надалі у зв`язку із поданням захисником ОСОБА_11 клопотання про відкладення апеляційного розгляду, судове засідання, призначене на 09:00 17 листопада 2021 року не відбулось і апеляційний розгляд було відкладено на 14:00 30 листопада 2021 року.

Про нову дату судового розгляду, було повідомлено учасників судового провадження шляхом здійснення виклику по телефону, про що свідчить складена секретарем судового засідання телефонограма від 17 листопада 2021 року. Згідно цієї телефонограми потерпілі ОСОБА_2 особисто прийняв вказаний виклик, а щодо ОСОБА_3 , виклик прийняла його мати для повідомлення свого сина.

Крім того, про дату час і місце апеляційного розгляду була повідомлення представник потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_12, яка подала до суду заяву про здійснення апеляційного розгляду за її відсутності.

30 листопада 2021 року апеляційний суд здійснив апеляційний розгляд за результатом якого постановив оскаржувану ухвалу. Під час апеляційного розгляду були присутні в режимі відеоконференції прокурор, захисник ОСОБА_11 та обвинувачений ОСОБА_1 . Потерпілі та їх представник в судове засідання не з`явились, однак суд, зваживши на дані телефонограми і заяву представника вважав за можливим провести судовий розгляд за їх відсутності.

Верховний Суд звертає увагу на те, що потерпілі в своїх, попередніх касаційних скаргах вказували, що внаслідок порушень допущених апеляційним судом, вони були позбавлені права висловити свою чітку позицію щодо розгляду цієї справи, яку мали намір висловити під час судового засідання. Аналогічні твердження, потерпілі зазначають в касаційних скаргах, за якими здійснюється цей касаційний перегляд.

Разом з тим, потерпілі, знаючи, що Верховним Судом призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, будучи повідомленими про дату та час і місце апеляційного розгляду, зокрема на 17 листопада 2021 року, попри свої твердження в касаційних скаргах про намір висловити свою чітку позицію щодо розгляду цієї справи,жодної зацікавленості у результатах судового розгляду не проявили, не цікавились результатами судового засідання, яке було призначено на 17 листопада 2021 року і в подальшому відкладено на 30 листопада 2021 року, хоча не були позбавлені можливості це зробити, якщо б дійсно мали намір взяти участь у судовому розгляді, особливо, зважаючи на те, що про відкладення судового розгляду вони були повідомлені секретарем судового засідання по телефону.

Верховний Суд вважає, що якщо потерпілі були зацікавлені в своїй участі у судовому розгляді вони прибули б до суду 17 листопада 2021 року, або, щонайменше поцікавилися б, чому судовий розгляд не відбувся, і на яку дату і час він відкладений.

Слід також вказати і про те, що потерпілі, як в своїх попередніх касаційних скаргах, так і в касаційних скаргах, за якими здійснюється цей касаційний перегляд, вказували на те, що мають намір реалізувати своє право брати участь у судовому розгляді у суді касаційної інстанції, однак будучи повідомлені про дату, час і місце касаційного перегляду, як минулого разу так і цього, в судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки Суд не повідомили, жодної зацікавленості у судовому розгляді не проявили. І це, незважаючи на те, що касаційні розгляди відкладалися з різних причин і кожного разу потерпілі повідомлялись про нову дату і час касаційного розгляду, однак жодних дій, які підтверджували їх зацікавленість у розгляді справи, або дійсне бажання взяти участь у судому засіданні не вчинили.

З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що апеляційний суд не допустив істотних порушень вимог КПК, а тому Суд відхиляє такі доводи потерпілих.

Щодо доводів касаційної скарги захисника

Захисник стверджує, що апеляційний суд, залишаючи без змін вирок місцевого суду, не дослідив заяви і розписки потерпілих, за якими останнім відшкодовано завдано матеріальну та моральну шкоди і вони жодних претензій до ОСОБА_1 не мають, внаслідок чого безпідставно не визнав обставинами, що пом`якшують покарання засудженого, повне визнання вини, щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку.

На думку захисника, ці заяви мали вагоме значення при вирішенні питання про можливість застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання.

Верховний Суд не може погодитись із вказаними твердженнями захисту, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК (в редакції, що була чинна на момент вчинення кримінального правопорушення) якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69 75 КК.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу засудженого, який раніше не судимий, посередньо характеризується, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, не працює, не одружений. При цьому, місцевий суд не встановив, обставин, які пом`якшують, або обтяжують його покарання.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 мінімального покарання, передбаченого санкціями статті за якими його засуджено, визначивши його остаточний вид і розмір на підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК. До своєї апеляційної скарги засуджений долучив нову характеристику з місця проживання, довідку про склад сім`ї, копії розписок потерпілих про відшкодування їм матеріальної і моральної шкоди, а також їх заяви, в яких вони просили призначити засудженому покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції, в частині визначення засудженому виду та розміру покарання, і не встановив підстав для застосування до останнього інституту звільнення від відбування покарання.

В обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи ОСОБА_1 про його щире каяття, повне визнання вини у вчиненому, відшкодування шкоди потерпілим, які не наполягали на призначенні йому суворої міри покарання, виключно позитивної характеристики за місцем проживання, були враховані місцевим судом при призначенні обвинуваченому покарання та не дають підстав для застосування до нього положень ст.75 КК.

Хоча апеляційний суд помилково вказав, що вказані обставини були враховані місцевим судом, тоді як, ці дані були долучені до апеляційної скарги, однак, на думку Суду, вказане не ставить під сумнів загальний висновок апеляційного суду про відсутність підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК. Навпаки, вказане підтверджує, що суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , про те, що він усвідомив суспільну небезпечність вчиненого, вину визнав повністю, щиро розкаявся, з потерпілими примирився та попросив у них вибачення, збитки повністю відшкодував, став на шлях виправлення.

Верховний Суд звертає увагу на те, що засуджений ОСОБА_1 , свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, не визнав, ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду в суді першої інстанції. Лише після призначення засудженому міри покарання, пов`язаного з його реальним відбуттям, він заявив, що визнає свою вину, вказав на те, що кається і вжив заходів по відшкодуванню потерпілим завданих збитків.

Наведене, на думку Суду, свідчить не про відверте усвідомленням засудженим своєї провини у вчиненому і критичну оцінку своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що є свідченням щирого каяття, а вказує на намагання засудженого, після призначення йому реальної міри покарання, уникнути його відбування.

Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що позиція потерпілих, щодо призначення покарання, хоча і може бути врахована судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною в цьому питанні.

В цій справі, Верховний Суд, звертає увагу на конкретні обставини вчиненого засудженими злочину, який, взявши із собою рушницю, одягнувши на обличчя маску, на мотоциклі приїхав до сусіднього села, де почав роз`їжджати зі зброєю. Далі, засуджений, незважаючи на те, що за автомобілем, в якому знаходились потерпілі, рухалась поліцейська машина, з близької відстані двічі вистрелив по автомобілю потерпілих, заподіявши тим самим їм тілесних ушкоджень, зокрема і тяжкі тілесні ушкодження, і з місця вчинення зник, не вживши одразу жодних дій направлених на зменшення суспільної небезпеки вчинених ним дій.

Викладені обставини, а також зухвалість вчинених злочинів, проявлена байдужість до наслідків одразу після їх вчинення, на думку Верховного Суду, свідчать про суспільну небезпечність особи ОСОБА_1 , виправлення якого неможливе без ізоляції від суспільства на певний строк.

Обставини, на які посилається сторона захисту в касаційній скарзі не є достатніми для висновку про можливість застосуванням до засудженого інституту звільнення від відбування покарання, особливо зважаючи на те, що йому призначено мінімальний розмір покарання, передбачений санкціями статті за якими його засудженого і визначено його остаточний розмір шляхом застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Тож, Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому немає підстав для визнання такого покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Зважаючи на викладені висновки щодо обґрунтованості визначення засудженому виду і розміру заходу примусу, Верховний Суд вважає, що в цій справі відсутні підстави і для застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є достатнім чином умотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370 374 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника і потерпілих необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_11 та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7