Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 484/4157/21

провадження № 51-182км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2022 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,

ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз - вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області за ч. 1 ст. 185 КК, з урахуванням ухвали Первомайського міськрайонного суду від 16 листопада 2020 року, до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років,

засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2022 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Цим же вироком ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 71 КК до призначеного ОСОБА_9 покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 січня 2020 року, з урахуванням ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2020 року, та остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

Згідно зі ст. 72 КК у строк відбуття покарання ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зараховано час попереднього ув`язнення за період з 25 серпня 2021 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день позбавлення волі за один день попереднього ув`язнення.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, цивільного позову, процесуальних витрат і речових доказів.

Відповідно до обставин, установлених судом та детально наведених у вироку, 25 серпня 2021 року близько 14:00 години ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , перебуваючи біля будинку № 19 на вул. Жуковського у м. Первомайську Миколаївської області, та, діючи за попередньою змовою групою осіб заволоділи автомобілем марки ЗАЗ 1102 «Таврія», 1994 року випуску білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , належному ОСОБА_10 .

Так, реалізуючи свій умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, переслідуючи корисливий мотив, користуючись тим, що за їх діями ніхто не спостерігає та не чинить перешкод, ОСОБА_11 підійшов до автомобіля і через незакриті двері проник всередину салону. В цей час ОСОБА_8 знаходився неподалік і спостерігав за обстановкою щоб повідомити ОСОБА_9 у разі виникнення небезпеки. Останній, увімкнувши нейтральну передачу, і застосовуючи фізичну силу, виштовхав його від місця стоянки на відстань близько 50 метрів. Потім вони обидва сіли в автомобіль і ОСОБА_9 , за допомогою ключів, запустив двигун. Після чого поїхали в бік мікрорайону Фрегат в м. Первомайську, незаконно заволодівши таким чином, вказаним транспортним засобом. Цими діями ОСОБА_8 і ОСОБА_9 завдали потерпілому ОСОБА_10 матеріальної шкоди на суму 26 790 грн.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 01 листопада 2022 року скасував вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ОСОБА_10 22 663 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди скасував і призначив у цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. У решті судове рішення залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження, оскільки винуватість ОСОБА_8 не доведено «поза розумним сумнівом».

На переконання захисника, місцевий суд дав неправильну оцінку доказам, належним чином не вмотивував свого рішення та не здійснив повного аналізу всіх обставин кримінального провадження, що призвело до безпідставного висновку про те, що ОСОБА_8 діяв у співучасті з ОСОБА_9 , а отже, помилково кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 289 КК.

Також захисник наводить аргументи щодо недопустимості як доказу відеозапису із камер зовнішнього відеоспостереження через те, що його було отримано до внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР).

Крім цього, адвокат не погоджується із тим, що на вказаному відеозаписі зафіксовані активні дії ОСОБА_8 з яких можна установити його причетність до інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У свою чергу, касатор уважає, усі вищенаведені недоліки судового розгляду, допущені місцевим судом, не були усунуті у ході апеляційного перегляду, зокрема, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції.

Суть доводів засудженого аналогічна доводам, викладеним у касаційній скарзі адвоката, поданої в його інтересах.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , засуджені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційних скарг, адже рішення судів першої і апеляційної інстанції обґрунтовані.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання в касаційних скаргах установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах адвокат та засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зміст вироку узгоджується з положеннями ст. 374 КПК, зокрема п. 2 ч. 3 цієї статті.

Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 , суд першої інстанції послався на показання потерпілого та свідків, а також письмові докази, зокрема дані відеозапису із камер зовнішнього відеоспостереження та протоколи впізнання за фотознімками від 19 жовтня 2021 року, яким дав належну оцінку, яку докладно відобразив у вироці.

Отже за фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Що стосується доводів захисника про те, що у діях ОСОБА_8 відсутня така кваліфікуюча ознака інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 289 КК - вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, то вони є безпідставними.

Так, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

При цьому, домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Як видно із вироку суду першої інстанції, цей суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_9 і ОСОБА_8 були узгодженими та послідовними між собою.

До вказаного висновку місцевий суд дійшов на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема протоколу перегляду відеозапису з фототаблицею, який добровільно наданий працівникам поліції. Так, у зазначеному протоколі зафіксовано зміст відеозапису в період, коли відбулося незаконне заволодіння автомобіля ОСОБА_10 і встановлено, як потерпілий приїхав на вказаному автомобілі до свого будинку, вийшов з автомобіля, не зачинив двері на ключ, а через деякий нетривалий час біля автомобіля з`явилися дві особи чоловічої статі. Одна особа - у білій футболці та чорних шортах, зовні схожий на ОСОБА_9 , інша - чоловік у білій футболці та чорних штанях, білій кепці, ззовні схожий на ОСОБА_8 . Потім прослідковується, як перша особа відкриває водійські двері і починає штовхати автомобіль вперед. Інший чоловік знаходиться на відстані близько трьох метрів від автомобіля і спостерігає за процесом, а потім зникає з поля зору, а перший чоловік сів в автомобіль і поїхав у тому ж напрямку.

Тобто районний суд звернув увагу на те, що з відеозапису вбачається, що ОСОБА_8 знаходиться через дорогу від автомобіля «Таврія», який є предметом злочину і по дорозі обертається та бачить дії ОСОБА_9 .

Водночас місцевим судом установлено, що ОСОБА_8 знав про те, що автомобіль не є власністю ОСОБА_9 .

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_9 і ОСОБА_8 під час викрадення автомобіля діяли спільно є обґрунтованим, оскільки про це свідчить їх поведінка під час вчинення злочину.

Про те, що в певний час, який передував вчиненню кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , останні були разом вказує свідок ОСОБА_12 , яка впізнала їх за фотознімками.

Доводи щодо відсутності в діях ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки - заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, були предметом перевірки апеляційного суду, який визнав їх безпідставними і зазначив, що суд першої інстанції прийшов до вірного та логічного рішення про те, що дії обвинувачених, зафіксовані на камері відеоспостереження з будинку ОСОБА_13 , свідчать про те, що ОСОБА_8 був обізнаний про намір ОСОБА_9 викрасти автомобіль. ОСОБА_8 під час заволодіння транспортним засобом знаходився всього лише через дорогу від нього і потім сховався за дерева, однак і в цей час він обертався і спостерігав за тим, що робить ОСОБА_14 . Він бачив, що ОСОБА_9 нікому не дзвонив, ні з ким не спілкувався, ні до кого не заходив і не питав дозволу на користування автомобілем.

Отже, судами правильно встановлено, що засуджені діяли як співвиконавці кримінального правопорушення щодо майна потерпілого, оскільки їхні дії свідчили про спільність умислу, спрямованого на незаконне заволодіння транспортним засобом.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з тим, що суди беззаперечно, поза розумним сумнівом, дійшли обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій, що свідчить про їх попередню домовленість та зважає на таке.

Під незаконним заволодінням транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Цей злочин визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Незаконне заволодіння транспортним засобом означає, що винна особа не має права використовувати транспортний засіб для поїздки на ньому.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується лише умисною формою вини у вигляді прямого умислу. При незаконному заволодінні транспортним засобом винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та бажає його вчинити.

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто, до початку виконання дій, що становлять об`єктивну сторону складу злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував транспортним засобом.

Згідно з фактичними обставинами встановленими судами, ОСОБА_9 , увімкнувши нейтральну передачу, і застосовуючи фізичну силу, виштовхав автомобіль від місця стоянки на відстань близько 50 метрів. Ці дії ОСОБА_8 бачив, будучи обізнаним про те, що транспортний засіб не належить ОСОБА_9 , сів у автомобіль після чого разом з ним поїхав у спільному напрямку.

Отже, за обставин цього кримінального провадження судами правильно кваліфіковано дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 289 КК.

Доводи захисника щодо недопустимості як доказу відеозапису із камер зовнішнього відеоспостереження через те, що його було отримано до внесення відомостей в ЄРДР неспроможні, адже повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Згідно із заявою ОСОБА_13 від 25 серпня 2021 року він добровільно надає слідчому відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12021152110000630, що вказує на те, що на час написання вказаної заяви відомості до ЄРДР були внесені.

Більше того з витягу з ЄРДР убачається, що відомості до реєстру внесені 25 серпня 2021 року, а тому підстави для сумніву у змісті зазначеної заяви відсутні.

Будь-яких інших аргументів, щодо недопустимості зазначеного відеозапису захисник у касаційній скарзі не наводить, а лише посилається на відсутність даних у цьому відеозаписі, які би вказували на причетність ОСОБА_8 до кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано.

На переконання колегії суддів, ці аргументи зводяться до незгоди з оцінкою, викладеною у судових рішеннях та наданню власної оцінки доказам та обставинам справи.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370 419 КПК, а тому аргументи сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому касаційні скарги засудженого та в його інтересах адвоката ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 січня 2022 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року щодоОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3