Історія справи

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа №351/1911/15

Провадження № 51-1044км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,

прокурора Деруна А. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року у кримінальному провадженні №12015090230000358 про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 раніше був засуджений:

1) вироком Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2008 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

2) вироком Івано-Франківського міського суду від 11 травня 2010 року за ч. 3 ст. 296, ст. 128 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків приєднано невідбуту частину покарання за вироком від 05 лютого 2008 року та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, маючи непогашену судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив таємне викрадення чужого майна, поєднане із проникненням у житло, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст.185 КК, за наступних обставин.

16 листопада 2015 року близько 18.00 год. ОСОБА_1, переслідуючи корисливу мету - таємне викрадення чужого майна, заліпивши сторонніми предметами дверні вічка квартир на першому поверсі будинку, за допомогою спеціально заготовлених інструментів, зламав врізний замок до вхідних дверей квартири АДРЕСА_2, яка належить потерпілому ОСОБА_2, та переконавшись, що в квартирі нікого немає, проник всередину приміщення, звідки повторно таємно викрав відеокамеру «Sоny», моделі DСR-SХ33 Е, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1300 грн.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винним та засудив за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

При цьому, суд взяв до уваги наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, позицію потерпілого, який просив не карати обвинуваченого, ставлення ОСОБА_1 до вчиненого та призначив йому основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати ОСОБА_1 з 29 лютого 2016 року, зараховано в строк відбування призначеного ОСОБА_1 покарання строк попереднього ув'язнення з 17 листопада 2015 року по 23 листопада 2015 року, та з 29 лютого 2016 року по день набрання вироком законної сили, за правилами ст. 72 КК - один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2016 року щодо щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк призначеного покарання ОСОБА_1 строк його попереднього ув'язнення з 17 листопада 2015 року по 23 листопада 2015 року, та з 29 лютого 2016 року по 05 травня 2016 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, прокурор просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального законодавства, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

В обґрунтування наведеного зазначає, що всупереч вимогам ст. 65 КК місцевий суд не повною мірою врахував обставини вчинення злочину те, що ОСОБА_1 раніше двічі притягувався до кримінальної відповідальності, а злочин, який він вчинив, згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.

Вказує, що наведені у вироку обставини, які пом'якшують покарання, та дані, які характеризують особу винного, не дають підстав для застосування ст. 69 КК, оскільки з урахуванням обставин справи призначення покарання більш м'якого, ніж зазначене в санкції статті за цей злочин, не буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, чим не дотримано засади, визначені ст. 65 КК.

Крім того, вважає, що в порушення вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції не були зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, навівши відповідні пояснення.

Позиції інших учасників судового провадження

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюється, суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Твердження прокурора у касаційній скарзі про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам статей 50, 65-66, 69 КК.

Так, при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 судом повною мірою враховано обставини, про які йде мова у касаційній скарзі прокурора, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, особу винуватого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. До обтяжуючих покарання обставин судом віднесено рецидив злочину. При цьому, суд виключив повторність, як обтяжуючу обставину, оскільки повторність є кваліфікуючою ознакою вказаного кримінального правопорушення. До пом'якшуючих покарання обставин суд відніс визнання ОСОБА_1 своєї вини та щире каяття. Пом'якшуючими обставинами судом визнано: примирення засудженого з потерпілим, відсутність претензій до нього та позицію потерпілого, який просить не призначати суворого покарання ОСОБА_1, молодий вік засудженого, намагання працевлаштуватись та опанувати новий фах і довести матері та майбутній його дружині можливість стати на шлях виправлення.

Також судом враховано, дані про особу ОСОБА_1, який не працює, є учнем завалювальника ливарного цеху ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» з 23 грудня 2015 року, на обліку в наркологічному кабінеті не знаходиться, характеризується нейтрально, у відповідності до вимог ст. 89 КК є особою, судимість якого непогашена, раніше притягувався до кримінальної відповідальності і був засуджений за вчинення корисливих злочинів, проявляє схильність до протиправної поведінки, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, а тому суд приходить до переконання, що його виправлення можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства.

Враховуючи наведене та беручи до уваги наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, позицію потерпілого, який просив не карати ОСОБА_1, ставлення останнього до вчиненого, місцевий суд обґрунтовано призначив йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК, основне покарання нижче від найнижчої межі у виді позбавлення волі на визначений строк.

З огляду на викладене, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, Верховний Суд вважає, що призначене місцевим судом засудженому ОСОБА_1 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції покарання в указаному виді та розмірі є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому. При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, доводи у касаційній скарзі прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є аналогічні доводам його апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для скасування судового рішення, як того просить прокурор у касаційній скарзі, не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1- без зміни.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур Т. В. Матієк С.В. Яковлєва