ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 654/1820/18

провадження № 51-3251 кмо 20

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Короля В. В.,

суддів: Анісімова Г. М., Антонюк Н. О.,

Кравченка С. І., Луганського Ю. М.,

Наставного В. В., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кулініч К. С.,

прокурора Кулаківського К. О.,

представника особи адвоката Найченка О. Є.

(у режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката Найченка О. Є. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, яку постановлено у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230150002320, за обвинуваченням ОСОБА_2.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 13 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

У мотивувальній частині вказаного вироку судом надано оцінку показанням певних свідків, у тому числі свідка ОСОБА_1. Зокрема, суд зазначив, що "при ухваленні вироку суд не враховує, вважаючи їх неправдивими, показання наступних свідків:.. ОСОБА_1.., оскільки показання зазначених вище свідків, на думку суду, є намаганням виправдати обвинуваченого чи зменшити ступінь його суспільно небезпечного діяння та розмір покарання за скоєне..".

24 березня 2020 року слідчий СВ Голопристанського ВП Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області висунув ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК.

2 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вирок щодо ОСОБА_2, в якій просив це судове рішення змінити, виключити з його мотивувальної частини висновок суду про визнання судом неправдивими показань свідків, зазначивши фразу: "суд при ухваленні вироку не враховує показання наступних свідків", а у решті вирок залишити без змін.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 13 травня 2019 року щодо ОСОБА_2 повернув особі, яка її подала, на тій підставі, що вона подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року касаційну скаргу адвоката Найченка О. Є. в інтересах ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Херсонського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року щодо ОСОБА_2 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Голопристанського районного суду Херсонської області від 13 травня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишено без задоволеннята повернуто апеляційну скаргу особі, яка її подала.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями до неї адвокат Найченко О. Є. не погоджується з ухвалою Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, яку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) просить скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що відповідно до постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року, ухваленої у цьому провадженні, ОСОБА_1, який подав апеляційну скаргу, має право на оскарження вироку щодо ОСОБА_2, так як всупереч презумпції невинуватості у цьому судовому рішенні містяться формулювання, які вказують, що ОСОБА_1 є винуватим у вчиненні злочину. Стверджує, що апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_1 в поновленні строків на апеляційне оскарження вказаного вироку, позбавив останнього доступу до правосуддя, чим істотно порушив норми Конституції України і кримінального процесуального закону. Додатково посилається на те, що право на оскарження вироку щодо ОСОБА_2 виникло у ОСОБА_1 з дня пред'явлення йому обвинувального акта у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК. Також просить об'єднану палату Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - об'єднана палата) врахувати позицію, викладену у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 квітня 2019 року (справа № 137/1610/16-к).

Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 серпня 2021 року кримінальне провадження за касаційною скаргою адвоката Найченка О. Є. на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд об'єднаної палати.

Така передача мотивована тим, що перевірка законності ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 нерозривно пов'язана з позицією, викладеною у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року, про те, що вирок відносно ОСОБА_2 стосується прав, свобод та інтересів свідка ОСОБА_1, а тому відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК він мав право звертатися до апеляційної інстанції з оскарженням цього судового рішення.

Однак колегія суддів вважала за необхідне відступити від такої позиції, оскільки переконана, що свідокне вправі оскаржувати судове рішення в частині оцінки достовірності наданих суду показань, а зроблена місцевим судом оцінка показань свідка не має наперед будь-якого вирішального значення в іншому кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, колегія суддів визнала, що є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об'єднаною палатою.

Позиції учасників судового провадження

Адвокат Найченко О. Є.підтримав свою касаційну скаргу з доповненнями і просив її задовольнити.

Прокурор Кулаківський К. О.вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи адвоката та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, твердження, наведені у касаційній скарзі і доповненнях до неї, колегія суддів об'єднаної палати дійшла таких висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Водночас, хоча в касаційній скарзі і зазначено доводи щодо необхідності перевірки законності ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у зв'язку з відсутністю підстав для поновлення строків на апеляційне оскарження, проте вирішення цього питання нерозривно пов'язано з попередньою позицією, висловленою касаційним судом, стосовно наявності у ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження судового рішення. З'ясування питання щодо визначення кола суб'єктів апеляційного оскарження судового рішення має значення для правильного застосування норми кримінального процесуального закону та сприятиме єдності судової практики.

Єдність системи судоустрою забезпечується, у тому числі, єдністю судової практики (п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Однією з функцій, а також завданням об'єднаної палати є необхідність сформувати обґрунтовану правову позицію щодо застосування конкретної норми права, яку було неправильно застосовано, й сприяти єдиному та правильному правозастосуванню в судовій практиці. При цьому забезпечення єдності практики є реалізацією принципу правової визначеності, яка втілюється з додержанням загальних засад кримінального провадження, встановлених у ст. 7 КПК, шляхом однакового застосування тієї самої норми закону в подібних правовідносинах. Тобто одним із завдань об'єднаної палати Верховного Суду є досягнення у встановленому законом порядку юридичної визначеності у спірних правовідносинах.

За правилами ч. 2 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати.

Таким чином, процесуальні повноваження стосовно обґрунтування наявності приводів та підстав для вирішення спірного питання об'єднаною палатою надано виключно колегії суддів, яка передає відповідне провадження на розгляд об'єднаної палати з тим, щоб за результатами розгляду кримінального провадження юридична визначеність у спірних правовідносинах була досягнута в порядку, визначеному у ч. 4 ст. 442 КПК, а саме з формулюванням за результатами розгляду такого провадження висновку про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об'єднаної палати.

Незважаючи на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушено питання про дотримання строків на апеляційне оскарження, проте суд насамперед мав визначитися чи належною особою оскаржено в апеляційному порядку вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 13 травня 2019 року щодо ОСОБА_2.

Аналіз кримінального процесуального законодавства свідчить про те, що до вирішення питання про дотримання особою строку на апеляційне оскарження суд має встановити належність суб'єкта апеляційного оскарження до переліку осіб, визначених ст. 393 КПК.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції Українита офіційного тлумачення відповідних правових норм, наведеного у Рішенні Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. Однією з таких засад є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Перегляд судових рішень судом вищого рівня гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження, зокрема, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

При п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"одавцем передбачено, які судові рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ст. 392 КПК), коло осіб, які мають таке право та межі оскарження (ст. 393 КПК), особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень (ст. 394 КПК), порядок і строки апеляційного оскарження (ст. 395 КПК), вимоги до апеляційної скарги (ст. 396 КПК).

У разі необхідності вирішення питання про прийняття до розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд має послідовно визначитися, що скарга відповідає всім передбаченим процесуальним законом вимогам, а її невідповідність хоча б одній із них є перешкодою для постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до визначеної законодавцем послідовності норм кримінального процесуального закону апеляційний суд має:

1. перевірити чи відноситься оскаржене судове рішення до предмету його перевірки;

2. встановити наявність у особи права на апеляційне оскарження з урахуванням певних особливостей;

3. визначити чи було дотримано особою, яка подала скаргу, порядку і строків апеляційного оскарження;

4. дослідити відповідність апеляційної скарги вимогам ст. 396 КПК.

Проте, якщо на певному етапі перевірки апеляційним судом буде встановлено, що є перешкода для відкриття апеляційного провадження, то встановлення інших обставин є процесуально недоцільним, оскільки ця перешкода позбавляє суд можливості прийняти апеляційну скаргу до провадження.

Тобто до постановлення рішення про можливість здійснення провадження в суді апеляційної інстанції цей суд, серед іншого, має правильно вирішити питання щодо належності суб'єкта, який подав скаргу, до осіб, визначених ст. 393 КПК, і лише потім встановлювати дотримання цією особою процесуальних строків і порядку подання апеляційної скарги.

Виходячи з цього є правильною позиція Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду про те, що до початку вирішення питання про перевірку законності ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у зв'язку з відсутністю підстав для поновлення строків на апеляційне оскарження суд касаційної інстанції має насамперед визначитися чи належною особою оскаржено судове рішення в апеляційному порядку.

Вичерпний перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК.

Разом із тим кожен із визначених законодавцем суб'єктів має право на оскарження судового рішення лише з певних мотивів і підстав, тобто в певній процесуально визначеній частині.

Тому для постановлення рішення про можливість здійснення провадження в суді апеляційної інстанції апеляційному суду не достатньо встановити належність суб'єкта, який подав скаргу, до осіб, визначених ст. 393 КПК, а необхідно правильно вирішити чи не порушено особою, яка подала скаргу, межі оскарження, встановлені для неї кримінально процесуальним законом.

Положення КПК не визначають як суб'єкта апеляційного оскарження судових рішень свідка у кримінальному провадженні. Проте до суб'єктів оскарження рішення в апеляційному порядку може бути віднесено, крім тих осіб, що зазначені в пунктах 1-93 ч. 1 ст. 393 КПК, інших осіб у випадках, передбачених пунктах 1-93 ч. 1 ст. 393 КПК.

При цьому, згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), відсутність "інших осіб" у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено статтею 394 КПК.

Об'єднана палата і раніше констатувала відсутність підстав для відступу від цього висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (справа № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19).

Проте правові висновки, викладені у вказаних судових рішеннях, з огляду на фактичні обставини справи щодо ОСОБА_3 не є застосовними, оскільки слід розрізняти викладення у судовому рішенні обставин, що свідчать про вчинення особою кримінального правопорушення та мотивування судового рішення в контексті надання оцінки такого доказу як показання свідка, адже висновок про неправдивість показань свідка не є висновком про факт вчинення кримінального правопорушення.

При вирішенні питання чи відноситься особа, яка подала скаргу, до суб'єктів апеляційного оскарження, визначених п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК, апеляційному суду необхідно встановити, чи може оскаржене судове рішення вплинути на обсяг прав і свобод або зачіпати інтереси особи, під якими слід розуміти не просто зацікавленість у рішенні суду, а такі істотні інтереси, які на практиці можуть бути (мають бути) захищені шляхом перегляду вищим судом оскарженого судового рішення. Тобто належить визначитися чи спроможна ця особа з урахуванням норм процесуального закону захистити свої права, свободи та інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо іншої особи.

Однак при вирішенні питання, яке порушено перед об'єднаною палатою, суду належить визначитися чи має право свідок на оскарження судових рішень у частині оцінки достовірності наданих ним показань у тому кримінальному провадженні, в якому він надавав показання, і чи стосується це його прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Показання свідка є доказом у кримінальному провадженні (ст. 84, 95 КПК).

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачені ч. 1 ст. 91 КПК, а другою частиною цієї процесуальної норми регламентовано, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Поряд із цим слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК).

Докази, які зібрані, перевірені та оцінені у кримінальному провадженні, мають значення для правильного встановлення обставин, які підлягають доказуванню у конкретному кримінальному провадженні.

Одночасно при вирішенні питання про винуватість особи (встановленні наявності достатніх підстав вважати, що особа в стані неосудності вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність) та ухваленні вироку (ухвали про застосування примусового заходу виховного характеру чи про застосування примусових заходів медичного характеру) обов'язком суду є надання оцінки доказам за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Це відноситься і до оцінки належності, допустимості та достовірності показань свідків.

Проте свідок не вправі оскаржити судове рішення щодо іншої особи у кримінальному провадженні, в якому він надавав відомості щодо відомих йому обставин, в частині оцінки достовірності наданих ним показань, так як, постановляючи вирок, суд відповідно до процесуального законодавства не вирішує питання щодо прав, свобод та інтересів свідка, а виконує процесуальні обов'язки по оцінці доказів, правильність якої може бути за певних умов перевірена в межах цього провадження судом апеляційної інстанції.

При цьому у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 ОСОБА_1 допитувався як свідок і він оскаржив вирок тільки в частині оцінки його показань, вважаючи неправильним висновок суду щодо неправдивості повідомлених ним відомостей, який просив виключити з судового рішення.

З огляду на викладене свідок ОСОБА_1, який в апеляційній скарзі оскаржував правильність судової оцінки наданих ним у кримінальному провадженні показань, не є суб'єктом оскарження вироку місцевого суду відносно ОСОБА_3 у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК.

Посилання адвоката Найченка О. Є. на постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 квітня 2019 року (справа №137/1610/16-к) не спростовують вказаного вище висновку, оскільки в зазначеному провадженні суд касаційної інстанції також констатував відсутність у свідка права оскаржувати вирок стосовно іншої особи.

Так як ОСОБА_1 не є особою, яка має право оскаржити в апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_2, то вирішення питання про дотримання ним процесуальних строків подання апеляційної скарги вже не мають процесуального значення.

За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги адвоката Найченка О. Є. в інтересах ОСОБА_1 і скасування ухвали Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року не встановлено.

Виконуючи приписи ч. 4 ст. 442 КПК, об'єднана палата робить висновок про застосовування норми права, передбаченої п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК.

Висновок:

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК , якщо оскаржене судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів.

Якщо у вироку (ухвалі про застосування примусового заходу виховного характеру чи про застосування примусових заходів медичного характеру) постановленому щодо однієї особи, зроблено висновок, який стосується прав, свобод та інтересів іншої особи, то остання на підставі п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 статті 7, частини 6 статті 9, частин 1 та 2 статті 24 КПК, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення в частині її прав, свобод та інтересів.

Однак свідок, який у кримінальному провадженні надавав відомості щодо відомих йому обставин, не є суб'єктом, який має право на оскарження вироку в частині оцінки достовірності його показань.

Керуючись статтями 434, 434-2, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без зміни, а касаційну скаргу адвоката Найченка О. Є. в інтересах ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Король Г. М. Анісімов Н. О. Антонюк С. І. Кравченко

Ю. М. Луганський В. В. Наставний В. В. Щепоткіна