Постанова

Іменем України

13 березня 2018 року

м. Київ

справа № 337/3557/15-к

провадження № 51-2284км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В.П.

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю

секретаря судового засідання Батка Є.І.,

прокурора Деруна А.І.,

захисника ПритикиІ.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080070001675, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого: 16 листопада 2010 року за ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі строком на 5 років, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на 2 роки

6 місяців; 10 березня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК, ст. 71 КК до позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць, звільненого 11 липня 2014 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 11 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня

2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць.

Вироком установлено, що 25 травня 2015 року приблизно о 17:35 біля будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 під час сварки з ОСОБА_3 з неприязні з метою вбивства розкладним ножем завдав останньому удари в шию та грудну клітку зліва, у ділянку черевної порожнини зліва та спереду, після чого з місця вчинення злочину зник. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Проте смерть ОСОБА_3 не настала з причин, які не залежали від волі ОСОБА_2, оскільки потерпілому вчасно було надано медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_2 та потерпілий ОСОБА_3 просять змінити постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення, перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 121 КК та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК.

На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що у нього не було наміру вбивати потерпілого, про що свідчать наявні у справі докази, яким суд, постановляючи вирок, дав неправильну оцінку; що смерть потерпілого не настала, оскільки він за власним бажанням припинив завдавати йому тілесних ушкоджень. Вважає, що діяв він з непрямим умислом і його дії мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК, а покарання призначено з урахуванням пом'якшуючих обставин, у тому числі його примирення з потерпілим та думки останнього, із застосуванням ст. 69 КК. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дав вичерпних відповідей на доводи, наведені в його апеляційній скарзі, і, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не зазначив конкретних підстав, з яких її визнано необґрунтованою, а тому ухвала апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою.

Потерпілий ОСОБА_3 на обґрунтування своїх вимог зазначає, що конфлікт із засудженим спровокував він і ОСОБА_2 не мав наміру його вбивати. Теж вважає, що дії ОСОБА_2 мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК, а покарання призначене з урахуванням пом'якшуючих обставин із застосуванням ст. 69 КК. Стверджує, що завдану йому шкоду повністю відшкодовано ОСОБА_2 і він не має до останнього будь-яких претензій.

У судовому засіданні захисник Притика І.В. підтримав касаційні скарги засудженого та потерпілого.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційні скарги засудженого та потерпілого задоволенню не підлягають і просить судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У кримінальній справі, в якій заперечуються рішення судових інстанцій, встановлено, що в зазначений у вироку день, час та місці ОСОБА_2 під час конфлікту з ОСОБА_3 розкладним ножем завдав останньому декількох ударів у шию, грудну клітку та живіт, після чого з місця вчинення злочину пішов, викинувши по дорозі в зливну канаву розкладний ніж. Смерть потерпілого не настала, оскільки йому було вчасно надано медичну допомогу.

У касаційній скарзі засуджений, не заперечуючи факту завдання ним потерпілому ножових поранень під час конфлікту, зазначає, що наміру вбивати останнього не мав і смерть потерпілого не настала, оскільки ОСОБА_2 за власним бажанням припинив завдавати йому тілесних ушкоджень, а тому його дії неправильно розцінено судовими інстанціями як замах на умисне вбивство ОСОБА_3

Разом із тим, як видно з матеріалів справи, такі доводи засудженого були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання проумисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до частини другої статті 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_2 дістав із кишені розкладний ніж та почав ним завдавати ОСОБА_3 удари в шию, грудну клітку та живіт, а коли потерпілий почав тікати, переслідував його, тримаючи в руках ніж, а наздогнавши, знову завдав удару. При цьому потерпілий відштовхував ОСОБА_2, намагався вихватити ніж. Дії засудженого не призвели до смертельного наслідку лише завдяки опору потерпілого, втручання третіх осіб - свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, останній викликав швидку допомогу.

Наведене підтверджується, зокрема, показаннями ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, даними протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновків експертиз, відеозапису подій з камер відеоспостереження магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», який розташований неподалік від місця події.

Згідно з висновками судово-медичного експерта потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні ушкодження у вигляді одиночного сліпого поранення шиї зліва з ушкодженням гілок внутрішньої яремної вени і лівої долі щитовидної залози; множинних проникаючих поранень тулуба - двох проникаючих поранень грудної клітки зліва з ушкодженням жирового провішування серця і двох проникаючих поранень діафрагми зліва; трьох проникаючих поранень черевної порожнини з ушкодженням клітковини зачеревинного простору ліворуч, великого сальника, задньої стінки шлунка; скупчення крові в плевральній порожнині зліва та черевній порожнині, з розвитком геморагічного шоку тяжкого ступеню, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. З урахуванням локалізації видимих тілесних ушкоджень у ОСОБА_3 йому було заподіяно не менше 6 травмуючих впливів.

Таким чином, характер і динамічність дій ОСОБА_2, його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - ніж, завдання ним множинних цілеспрямованих ударів у життєво важливі органи потерпілого, а також поведінка ОСОБА_2 після вчинення злочину, а саме те, що він потерпілому допомоги не надав, швидку не викликав, а покинув місце події, позбувшись по дорозі ножа, у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть

ОСОБА_3, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі.

Посилання потерпілого у касаційній скарзі на те, що саме він спровокував конфлікт із засудженим, за обставин даної кримінальної справи, ніяким чином не впливають на кримінально-правову кваліфікацію злочинних дій ОСОБА_2

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта на час вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_2 у стані фізіологічного афекту або іншому особливому емоційному стані не перебував, міг у повному обсязі усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій

ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.

Відповідно до ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_2 Суд не встановив.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК у межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, при призначенні покарання судом враховано, що засуджений вчинив замах на особливо тяжкий злочин, ОСОБА_2 раніше судимий, не працює. Разом із тим, з урахуванням того, що він позитивно характеризується, добровільно відшкодував завдану шкоду, а також з урахуванням думки потерпілого суд призначив засудженому покарання у мінімальних межах санкції за вчинений злочин.

Таким чином, призначене ОСОБА_2 покарання за своїм видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.

Колегія суддів не вбачає підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК, оскільки у справі не встановлено декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а посилання потерпілого у касаційній скарзі на те, що він вибачив засудженого і не має до нього жодних претензій, за обставинами цієї справи, такими вважатися не можуть.

Апеляційний суд, як убачається з ухали від 07 квітня 2016 року, ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив її без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу. Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, немає підстав.

Ураховуючи викладене, касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись п. 4 параграфу 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.В. Король М.М. Лагнюк