Постанова

іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 522/2256/13-к

провадження № 51-2533км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Руденко О.П.,

виправданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

захисників ІвановоїП.В., Пугача Р.І., Черних О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2 серпня 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012170000000006, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Червона Коса,Білгород-Дністровського району Одеської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).

ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Одеси, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, а також виправдано за ч. 1 ст. 190 КК із закриттям кримінального провадження в цій частині.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року ОСОБА_1 виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК;

ОСОБА_2 виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК.

ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді штрафу в сумі 850 гривень.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та стягнуто з ОСОБА_2 7370 грн процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 березня 2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду Апеляційний суд Одеської області ухвалою

від 2 серпня 2016 року вирок місцевого суду в частині визнання винуватим ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК скасував, а кримінальне провадження в цій частині закрив.

Крім того, ухвалив віднести процесуальні витрати в сумі 7370 грн на рахунок держави, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався за ч. 3 ст. 368 КК, а ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

11 липня 2012 року в ОСОБА_1, який обіймав посаду начальника митного поста «Одеса-Вантажний» Південної митниці, розташованого за адресою: вул. Новомосковська дорога, 23, м. Одеса, знаходячись за вказаним місцем роботи, під час розмови з митним брокером ОСОБА_6 виник злочинний намір на одержання хабара, реалізовуючи який він повідомив ОСОБА_6, що для безперешкодного митного оформлення десяти контейнерів вантажів ТОВ «Чорноморська сталь» необхідно передати йому грошові кошти з розрахунку по 300 доларів США за кожен контейнер, тобто в загальній сумі 3000 доларів США.

ОСОБА_6, усвідомлюючи, що ОСОБА_1, будучи службовою особою - начальником митного поста, здійснюючи контроль за повнотою та правильністю митного оформлення особовим складом митного поста може вплинути на збільшення митних платежів і зборів за переміщення через митний кордон України вантажів та швидкість їх оформлення, був змушений погодитись на пропозицію ОСОБА_1 передати хабар наприкінці поточного місяця, тобто у липні 2012 року.

Після безперешкодного митного оформлення на митному посту цих контейнерів ОСОБА_6 2 серпня 2012 року звернувся до ОСОБА_1 з приводу митного оформлення ще одного контейнера з вантажем ТОВ «Проспіріті-Південь» та передачі раніше обумовленої грошової винагороди. ОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні дії, повідомив ОСОБА_6, що грошові кошти необхідно передати головному інспектору цього митного поста ОСОБА_2

У невстановлені слідством час та місці ОСОБА_1 вступив у злочинну змову з ОСОБА_2, якому відвів роль пособника, повідомивши про необхідність одержати для нього від митного брокера ОСОБА_6 в якості хабара грошові кошти на загальну суму 3300 доларів США, з яких 1100 доларів США ОСОБА_2 мав залишити собі.

9 серпня 2012 року ОСОБА_2 у своєму службовому кабінеті № 224 зазначеного вище митного поста по вул. Новомосковська дорога, 23, м. Одеса, виконуючи роль пособника та реалізовуючи спільний із ОСОБА_1 злочинний намір, одержав від ОСОБА_6 за безперешкодне митне оформлення вантажів ТОВ «Чорноморська сталь» і ТОВ «Проспіріті-Південь» грошові кошти в сумі 1100 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ складало 8792,03 грн, якими розпорядився на власний розсуд.

13 серпня 2012 року ОСОБА_2 у тому ж кабінеті отримав від ОСОБА_6 2200 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ складало 17 584,60 грн для передачі ОСОБА_1 Проте розпорядитися одержаними в якості хабара цими коштами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли, оскільки їх злочинну діяльність було викрито.

За цим обвинуваченням суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК за недоведеністю вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, у зв'язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні цього злочину та вичерпано всіх можливостей для їх отримання.

Крім того, суд дійшов висновку, що кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, яка визначена органом досудового розслідування, не знайшла свого підтвердження, оскільки спростовується дослідженими в ході судового розгляду доказами. При цьому суд першої інстанції визнав доведеним винуватість ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК у вчиненні шахрайства.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 за ч. 3

ст. 368 КК, а також визнав невинуватим ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК, указавши про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у пред'явленому їм обвинуваченні.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на порушення місцевим судом вимог ст. ст. 94, 370, 374 КПК, зазначаючи про неправильну оцінку зібраним у кримінальному провадженні доказам, безпідставне визнання їх недопустимими та необґрунтованість висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень. Вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, при цьому не дотримався положень ст. ст. 7, 22, 23 та ч. 3 ст. 404 КПК, внаслідок чого дослідив лише докази, вказані стороною захисту, надавши цим доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Водночас прокурор зазначає, що в ухвалі апеляційний суд повторив висновки з оцінки доказів місцевого суду, не здійснивши самостійної їх оцінки в аспекті ст. ст. 84-87, 412 КПК. На думку прокурора, стороною захисту було порушено порядок відкриття матеріалів відповідно до ст. 290 КПК, а судом першої інстанції надані нею відомості було прийнято як доказ та покладено в основу вироку. Крім того, прокурор не погоджується з тим, що протоколи слідчих дій, в яких брав участь в якості понятого ОСОБА_7, та фрагменти відеозапису є недопустимими доказами. Вважає безпідставними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про здійснення оперативно-розшукових заходів з порушенням порядку їх проведення та за відсутності для цього правових підстав. Вказує на помилковість мотивів суду про те, що ОСОБА_1 не мав можливості впливу на рішення щодо розмитнення вантажу. Посилається на порушення правил визначення підсудності у кримінальному провадженні, які передбачені ст. 32 КПК, та виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, які не зазначено у ст. 373 КПК.

На касаційну скаргу прокурора подали заперечення: виправданий ОСОБА_2 та захисник Пугач Р.І., захисники Черних О.В. та Іванова П.В. в інтересах виправданого ОСОБА_1, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Руденко О.П. підтримала частково касаційну скаргу, просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправдані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, захисники Пугач Р.І., Черних О.В. та ІвановаП.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Руденко О.П., виправданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, захисників Пугача Р.І.,ЧернихО.В. та Іванової П.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. ст. 410-411 КПК) чинним законом не передбачено.

За змістом касаційної скарги прокурора слідує, що він посилається, зокрема, на неповноту судового розгляду, що згідно з ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, та дійшов правильного висновку про те, що в ході судового розгляду не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК та винуватості ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, у зв'язку з чим виправдав їх за цими статтями на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Ухвалений щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирок у частині мотивів їх виправдання узгоджується з положеннями ст. 373 КПК.

При цьому доводи прокурора про необґрунтованість виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК колегія суддів вважає безпідставними.

Суди першої та апеляційної інстанцій, спростовуючи обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у своїх рішеннях навели мотиви, з яких взяли до уваги одні докази та відкинули інші, зазначили про визнання окремих доказів недопустимими й обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для виправдання обвинувачених.

Так, підтвердження винуватості ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК сторона обвинувачення під час судового розгляду обґрунтовувала такими головними доказами:

- заявою ОСОБА_6, яку зареєстровано 10 липня 2012 року, без зазначення дати її подання, до начальника відділу УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України щодо незаконних дій керівництва митного поста «Одеса-Вантажний», а саме вимагання хабара за митне оформлення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь»;

- заявою ОСОБА_6, яку зареєстровано 7 серпня 2012 року, без зазначення дати її подання, до начальника департаменту ДСБЕЗ МВС України про прийняття заходів згідно з чинним законодавством стосовно начальника митного поста «Одеса-Вантажний» ОСОБА_1 та начальника відділу цього митного поста ОСОБА_2 у зв'язку з вимаганням хабара в розмірі 3000 доларів США за безперешкодне оформлення вантажів ТОВ «Чорноморська Сталь»;

- заявою ОСОБА_6 від 9 серпня 2012 року до УОР ДСБЕЗ МВС України про добровільне видання ним працівникам міліції 1100 доларів США для перевірки його заяви про факт вимагання хабара ОСОБА_1та ОСОБА_2;

- протоколом огляду та вручення грошових коштів від 9 серпня 2012 року, відповідно до якого у вказаний день працівники міліції в присутності понятих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надали ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1100 доларів США;

- заявою ОСОБА_6 від 13 серпня 2012 року до УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України в Одеській області про надання ним дозволу на використання працівниками міліції наданих ним грошових коштів в сумі 2200 доларів США для перевірки його заяви про факт вимаганняхабара ОСОБА_1та ОСОБА_2;

- протоколом помітки грошових коштів, згідно якого 13 серпня 2012 року в присутності понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було помічено гроші в сумі 2200 доларів США, видані ОСОБА_6 з метою перевірки фактів вимагання хабара ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

- протоколом огляду місця події від 13 серпня 2012 року;

- протоколом оперативно-розшукових заходів від 18 серпня 2012 року про перегляд в присутності понятих запису диску подій, які відбулися 11 липня 2012 року, 2 серпня 2012, 9 серпня 2012, 13 серпня 2012 року та роздруківкою вказаних аудіозаписів;

- відеоматеріалами щодо обставин справи від 11 липня 2012 року, 2 серпня 2012 року, 9 серпня 2012 та 13 серпня 2012 року, які в ході досудового слідства були слідчим визнані речовими доказами;

- показаннями свідка ОСОБА_6 щодо обставин, які стосуються підстав звернення до правоохоронних органів, подання документів та розмитнення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь» і ПП «Проспіріті-Південь» на митному посту «Одеса-Вантажний», його спілкування з ОСОБА_1та ОСОБА_2 з приводуодержання грошових коштів як хабаря та передачі їх ОСОБА_2, а також проведення працівниками департаменту ДСБЕЗ МВС України оперативно-розшукових заходів за його участі.

Крім того, стороною обвинувачення під час судового розгляду було надано такі докази:

довідку заступника Генерального прокурора України від 9 серпня 2012 року про перевірку законності заведення ОРС стосовно одного з керівників митного поста «Одеса-Вантажний» та начальника відділу митного поста «Одеса-Вантажний»; посадову інструкція начальника митного посту «Одеса-Вантажний» з додатками; посадову інструкція головного спеціаліста митного поста «Одеса-Вантажний» Південної митниці ОСОБА_2 з додатками; копії вантажно-митних декларацій з додатками до них стосовно розмитнення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь»; довіреність ПП «Проспіріті-Південь», яку видано ОСОБА_6; трудовий договір між директором ТОВ «Чорноморська Сталь» та ОСОБА_6; висновок № 8784/07 криміналістичної експертизи відео-звукозапису від 8 січня 2013 року; копії грошових коштів, які були надані в якості хабаря; висновок криміналістичної експертизи щодо барвників, які були взяті з грошових коштів, вилучених в робочому кабінеті ОСОБА_2; протокол огляду грошових коштів в сумі 2200 доларів США; постанова про визнання речовими доказами грошових коштів в сумі 2200 доларів США; графік роботи працівників митного посту «Одеса-Вантажний» Південної митниці, відповідно до якого обвинувачений ОСОБА_2 станом на 13 серпня 2012 року знаходився на робочому місці; заява ОСОБА_2про надання йому відпустки з 23 серпня 2012 року; протокол обшуку від 1 жовтня 2012 року, який був проведений у службовому кабінеті начальника Південної митниці; матеріали, що характеризують особу ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Суди з належною повнотою дослідили та проаналізували надані стороною обвинувачення докази, отримані під час здійснення оперативно-розшукових заходів, що проводились за участю свідка ОСОБА_6 із застосуванням технічних засобів отримання інформації. Ці докази через обґрунтовані сумніви у законності їх одержання було відхилено з огляду на таке.

Стаття 86 КПК встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

А згідно зі ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно ж до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011

від 20 жовтня 2011 року обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»

від 18 лютого 1992 року № 2135-XII, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»

від 18 лютого 1992 року № 2135-XII (в редакції від 12 червня 2011 року) (далі - Закон № 2135-XII) оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у частині першій цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Згідно зі ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов'язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії»

від 9 червня 1998 року). Крім того, зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світі пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення (п. 25 рішення у справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року).

У цьому кримінальному провадженні обвинувальний висновок складений та затверджений 23 листопада 2012 року, тобто після набрання чинності КПК 2012 року, а тому згідно з пунктом 10 розділу ХІ «Перехідні положення» цього Кодексу розгляд у судах відбувався за правилами нового кримінального процесуального закону. Однак, первинні перевірочні та слідчі дії в цьому провадженні проводились за правилами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі - КПК 1960 року).

Відтак, виходячи з пункту 8 розділу XI «Перехідні положення» КПК, допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Статтею 65 КПК 1960 року передбачено, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

У ст. 98 КПК 1960 року було закріплено обов'язок прокурора, слідчого, органу дізнання за наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, винести постанову про порушення кримінальної справи (ч. 1); якщо ж на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу мало бути порушено щодо цієї особи (ч. 3).

Згідно з ч. 5 ст. 97 КПК 1960 року заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи могли бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів допускалося лише з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Причому з огляду на положення частини 4 цієї ж статті така перевірка могла здійснюватися в строк не більше десяти днів.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII застосування інших технічних засобів одержання інформації проводиться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби.

Водночас, обов'язковою умовою допустимості застосування наведених у ч. 2 цієї статті заходів вказана норма визначає мету їх проведення: запобігти вчиненню злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Таким чином, з огляду на положення ч. ч. 4 і 5 ст. 97, ч. ч. 1 і 3 ст. 98 КПК 1960 року та ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII результати оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів одержання інформації, які здійснюються за рішенням суду, якщо іншим способом одержати таку інформацію неможливо, є допустимими для використання у кримінально-процесуальному доказуванні за умови їх проведення:

- до порушення кримінальної справи - з метою перевірки заяв або повідомлень про злочини;

- після порушення кримінальної справи - з метою з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи;

- як до, так і після порушення кримінальної справи - з метою запобігти вчиненню злочину.

Також у ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII зазначено, що за результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.

А відповідно до ст. 9 Закону № 2135-XIIу кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа (надалі - ОРС).

Як встановлено судом, митним брокером ОСОБА_6 на ім'я начальника відділу УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України було подано заяву, яку зареєстровано 10 липня 2012 року, щодо незаконних дій керівництва митного поста «Одеса-Вантажний» Південної митниці, а саме вимагання хабара за митне оформлення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь».

З метою перевірки вказаної заяви було проведено оперативно-розшукові заходи із застосуванням технічних засобів одержання інформації, а саме фіксування розмов, що відбулись: 11 липня 2012 року та 2 серпня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1; 9 серпня 2012 року та 13 серпня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

За даними протоколу оперативно-розшукових заходів від 18 серпня 2012 року в присутності понятих було проведено огляд диску, на якому зафіксовано вказані розмови. Як зазначено в цьому протоколі, фіксування цих розмов здійснювалось на підставі постанов заступника голови Апеляційного суду Одеської області

від 6 червня 2012 року та 9 серпня 2012 року з метою фіксації даних про вчинюване ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимагання хабара.

Згідно з даними довідки прокурора від 9 серпня 2012 року щодо перевірки законності заведення ОРС № 14/12 та отримання дозволів суду на проведення оперативно-технічних заходів, ще 25 квітня 2012 року заведено ОРС стосовно одного з керівників митного поста «Одеса-Вантажний» Південної митниці та начальника відділу цього митного поста, які вимагають хабара в сумі 3300 доларів США від представника ТОВ «Чорноморська Сталь» за безперешкодне оформлення вантажів на митниці.

Причому постанова про порушення кримінальної справи, у кримінальному провадженні, яке розглядається, була винесена лише 24 вересня 2012 року.

Таким чином, основні обвинувальні докази у цьому провадженні були здобуті до порушення кримінальної справи у зв'язку з проведенням оперативно-розшукових заходів.

Аналізуючи наведені вище документи, суд правильно зауважив, що свідок ОСОБА_6 вперше звернувся до відділу УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України 10 липня 2012 року, натомість відповідно до довідки прокурора, за фактом вимагання у нього працівниками митного посту хабара в сумі 3300 доларів США ОРС № 14/12 заведено ще 25 квітня 2012 року, тобто за три місяці до звернення ОСОБА_6 до органу досудового розслідування, з якого працівникам міліції стало відомо про незаконні дії працівників митниці. Крім того, дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів з метою фіксації даних про вчинюване ОСОБА_1 вимагання та одержання хабара було надано 6 червня 2012 року відповідно до постанови заступника голови Апеляційного суду Одеської області, тобто щонайменше за місяць до отримання інформації та надання ОСОБА_6 заяви до органу досудового розслідування про незаконні дії працівників митного посту «Одеса-Вантажний».

При цьому судом першої інстанції на підставі ст. 84 КПК було прийнято рішення про визнання недопустимими доказів, отриманих за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів одержання інформації.

Зокрема, судом було встановлено порушення вимог ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII у зв'язку з відсутністю рішення суду про тимчасове обмеження конституційних прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом застосування технічних засобів для негласного отримання інформації. Також стороною обвинувачення всупереч вимогам ст. 9 Закону № 2135-XII не було надано документів, які би підтверджували законність заведення ОРС та містили відомості про її заведення саме щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Водночас, висновок місцевого суду про відсутність підстав для проведення згаданих оперативно-розшукових заходів є обґрунтованим ще й з огляду на положення ч. ч. 4 і 5 ст. 97, ч. ч. 1 і 3 ст. 98 КПК 1960 року та ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII.

Так, виходячи з визначених у ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII обов'язкових умов щодо мети проведення оперативно-розшукових заходів, у даному випадку, на думку колегії суддів, легітимною метою застосованих оперативно-розшукових заходів було саме з'ясування істини. Однак таке з'ясування відбувалось не у порушеній кримінальній справі, а до винесення постанови про її порушення, тобто у позапроцесуальний спосіб та без дотримання передбачених кримінально-процесуальним законом гарантій.

До того ж, у матеріалах кримінального провадження відсутні копії постанов заступника голови Апеляційного суду Одеської області від 6 червня 2012 року та 9 серпня 2012 року, що стали процесуальною підставою для проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також відомості щодо відкриття цих документів стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.

Крім того, недопустимість результатів зазначених оперативно-технічних заходів обґрунтовувалась місцевим судом не лише відсутністю законних підстав для їх здійснення, але й виявленими порушеннями встановленого законом порядку їх проведення та процесуального оформлення.

Так, судом встановлено, що вже наступного дня після подання заяви на ім'я начальника відділу УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України, 11 липня 2012 року, у відсутності понятих та без складання протоколу працівниками міліції ОСОБА_6 було надано оперативно-технічні звуко-, відеозаписуючі пристрої, які з його слів, було встановлено у сумці, яку він носив та мав із собою під час розмов з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

При цьому, як зауважив суд, в якості доказів надано лише протоколи огляду та вручення коштів та протокол огляду місця події. Інші протоколи, зокрема, щодо встановлення в сумку технічних пристроїв із зазначенням їх вихідних даних, протокол вилучення технічних засобів після виходу з митного посту «Одеса-Вантажний» стороною обвинувачення не надавались.

Не надавались суду та не містяться у матеріалах провадження й самі протоколи проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів одержання інформації, під час яких здійснювалось фіксування розмов, що відбулись: 11 липня 2012 року та 2 серпня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1; 9 серпня 2012 року та 13 серпня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Крім того, в суді свідок ОСОБА_6 показував, що для проведення оперативно-розшукових заходів він приніс грошові кошти до міліції наприкінці липня 2012 року. На початку серпня 2012 року працівники міліції в присутності понятих надали йому гроші, з якими він пішов до ОСОБА_1, а потім до ОСОБА_2

При цьому остання зустріч між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відбулась 2 серпня 2012 року, перша зустріч між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 - 9 серпня 2012 року, а першу заяву ОСОБА_6 про добровільне надання ним грошових коштів в сумі 1100 доларів США з метою перевірки його заяви про факти вимагання датовано 9 серпня 2012 року.

Проте відповідних протоколів, а саме, отримання грошових коштів від ОСОБА_6 в липні 2012 року, огляду та надання йому грошових коштів від 2 серпня 2012 року, матеріали кримінального провадження не містять.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про недотримання під час проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів одержання інформації вимог ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII щодо необхідності їх протоколювання, а також про недопустимість використання результатів зазначених заходів як доказів у цьому кримінальному провадженні.

До того ж, із встановлених судом обставин убачається, що без врахування рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року та вимогам ч. 2 ст. 5 Закону № 2135-XII в даному випадку ОСОБА_6 фактично передоручили проведення вказаних оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів одержання інформації. Тобто ОСОБА_6, перебуваючи поза межами контролю працівників міліції, які і мали здійснювати ці оперативно-розшукові заходи, самостійно, безконтрольно з 11 липня 2012 року по 13 серпня 2012 року здійснював відео-, звукозаписи розмов з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та протягом майже тижня пересувався у своїх справах з грошовими коштами, які було помічено та надано йому для передачі в якості хабара працівникам митної служби.

Окрім того, наведені порушення вимог ч. ч. 4 і 5 ст. 97, ч. ч. 1 і 3 ст. 98 КПК 1960 року, ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 8 Закону № 2135-XII фактично унеможливили здійснення перевірки на предмет провокації злочину, про що стверджувала сторона захисту.

Також мотивуючи рішення про недоведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано визнав недопустимими доказами відомості, що містяться у протоколах помітки грошових коштів в розмірі 2200 доларів США від 13 серпня 2012 року та огляду місця події від 13 серпня 2012 року, складені за участю понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_10, навівши відповідні мотиви неврахування цих доказів.

Відповідно до ст. 127 КПК 1960 року при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути, зокрема, працівники органів дізнання і досудового слідства.

Як встановлено судом, на момент складання відповідних протоколів оперативно-розшукових дій понятий ОСОБА_7 був працівником міліції, що підтверджується інформацією, наданою стороні захисту начальником управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області підполковником міліції ОСОБА_11 у листі від 15 січня 2014 року.

Виходячи з передбачених у ст. 22 КПК засад змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з огляду на неподання стороною обвинувачення впродовж судового та апеляційного розгляду доказів на спростування зазначеної в листі управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області інформації, доводи прокурора про безпідставне визнання недопустимими відомостей, що містяться у протоколах помітки грошових коштів та огляду місця події від 13 серпня 2012 року є необґрунтованими.

Окрім того, звертає на себе й увагу невідповідність мети проведення такої слідчої дії, як огляд місця події, та мети відшукання грошових коштів наданих ОСОБА_2 та пред'явлення до нього відповідної вимоги про видачу цих коштів з боку слідчого ОСОБА_17

Наведені обставини свідчать, що 13 серпня 2012 року в службовому кабінеті ОСОБА_2 фактично був проведений не огляд місця події, а обшук з метою відшукання предмета злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Причому ця слідча дія була проведена до порушення кримінальної справи та без дотримання вимог ст. 177 КПК 1960 року щодо підстав та порядку її проведення.

А тому це також підтверджує правильність визнання судом доказів, що були отримані під час проведення огляду місця події від 13 серпня 2012 року, недопустимими.

Правильними є і висновки суду про наявність об'єктивних сумнівів у відсутності провокації злочину, неспростування відповідних доводів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо цього та неврахування суперечливих показань свідка ОСОБА_6

Відповідно до практики ЄСПЛ у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. Дотримання цього принципу особливо важливе, якщо оперативно-розшуковий захід було проведено без достатньої правової підстави чи належних гарантій недопущення зловживань (п.п. 133-135 рішення у справі «Худобін (Khudobin) проти Російскої Федерації» від 26 жовтня 2006 року, п. 60 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).

Якщо обвинувачені висувають аргумент про підбурювання, внутрішньодержавні суди зобов'язані розглянути його в рамках змагальної, ретельної, всебічної і переконливої процедури, при цьому на сторону обвинувачення покладається тягар доведення відсутності підбурювання. Межі судової перевірки повинні включати мотиви прийняття рішення про негласний захід, про ступінь участі правоохоронного органу в скоєнні злочину, а також про характер будь-якого підбурювання або тиску, якого зазнав заявник (п. 55 рішення у справі «Носко и Нефедов проти Росії» 30 жовтня 2014 року).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень сторона обвинувачення посилалась і на показання свідка ОСОБА_6

Зокрема, в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначав, що, працюючи митним брокером у ТОВ «Чорноморська Сталь», при митному оформленні вантажу цього підприємства та ще одного контейнера з вантажем ТОВ «Проспіріті-Південь» начальник митного поста ОСОБА_1 повідомив йому, що за безперешкодне оформлення кожного контейнера необхідно заплатити грошові кошти з розрахунку по 300 доларів США за кожен контейнер, з них 200 доларів США для керівництва та 100 доларів США для інспекторів. Погодившись із вимогою, 9 серпня 2012 року передав ОСОБА_2, який виступав у ролі пособника в одержанні хабара, 1100 доларів США, а 13 серпня 2012 року решту коштів - 2200 доларів США, частину з яких той мав віддати ОСОБА_1

У суду були достатні підстави для сумніву в правдивості показань свідка ОСОБА_6 Так, свідок ОСОБА_6, даючи ці показання, вказував, що до липня 2012 року оформлення митних документів здійснював не на митному посту «Одеса-Вантажний», а в порту «Одеса». До звернення на митний пост з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був знайомий. Проте, дізнавшись з розмови брокерів та інспекторів (анкетні дані яких він не пам'ятає), що при оформленні вантажу начальнику митного поста ОСОБА_1 необхідно надати хабар у сумі 500 доларів США за контейнер, звернувся до правоохоронних органів. У відділенні міліції йому надали обладнання, яке він поклав у сумку, що носив через плече, та здійснював фіксування розмов 11 липня 2012 року та 2 серпня 2012 року з ОСОБА_1, 9 серпня та 13 серпня 2012 року з ОСОБА_2

Однак, заяву до начальника відділу УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України щодо незаконних дій керівництва митного посту «Одеса-Вантажний», а саме вимагання хабара за митне оформлення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь», яку зареєстровано 10 липня 2012 року, ОСОБА_6 написав та подав працівникам міліції ще до зустрічі з ОСОБА_1, коли гроші в нього ніхто не вимагав. Як зазначив свідок, метою подання ним заяви було покарати працівників митниці і щоб у подальшому без надавання хабара здійснювати розмитнення вантажу.

Крім того, ОСОБА_6 було подано заяву без зазначення дати її подання (зареєстровано 7 серпня 2012 року) до начальника департаменту ДСБЕЗ МВС України про прийняття заходів згідно з чинним законодавством стосовно начальника митного поста «Одеса-Вантажний» ОСОБА_1 та начальника відділу цього митного поста ОСОБА_2 у зв'язку з вимаганням хабара в розмірі 3000 доларів США за безперешкодне оформлення вантажів ТОВ «Чорноморська Сталь».

При цьому в суді свідок ОСОБА_6 підтвердив, що він до 13 липня 2012 року на території митного поста «Одеса-Вантажний» не здійснював оформлення митних документів. А судом було встановлено, що розмитненням вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь» на митному посту «Одеса-Вантажний» займалась фірма «Олта», яка 11 липня 2012 року подала попереднє повідомлення та в подальшому 11 липня, 12 та 13 липня 2012 року подавала документи на розмитнення. Крім того, ТОВ «Олта» станом на 11 липня 2012 року на території митного поста «Одеса-Вантажний» 15 разів безперешкодно здійснювала оформлення документів на розмитнення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь».

Із показань свідка ОСОБА_12, яка працює державним інспектором, вбачається, що 13 липня 2012 року на митному посту «Одеса-Вантажний» вона оформляла вантаж, декларантом якого був ОСОБА_6 Під час оформлення документів, яке відбувається автоматизованою системою АСАВУР, не було обрано будь-якої форми контролю, в тому числі система не вказала про необхідність проведення митного огляду. Після перевірки наданих документів приблизно через 20 хвилин товар був наданий отримувачу. Крім того, свідок ОСОБА_12 зазначила, що з приводу спрощення процедури оформлення вантажу до неї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались.

Також показання свідка ОСОБА_6 про те, що ініціатором зміни місця митного оформлення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь» в липні 2012 року був не він, а директор цього підприємства ОСОБА_13, було спростовано показаннями свідка ОСОБА_13, який стверджував, що жодних вказівок про зміну місця розмитнення вантажу він ОСОБА_6 не давав і це була власна ініціатива останнього.

Безперешкодне оформлення вантажу ТОВ «Чорноморська Сталь» та ТОВ «Проспіріті-Південь» до серпня 2012 року на митному посту «Одеса-Вантажний» підтверджено показаннями свідка ОСОБА_13, якому як директору ТОВ «Чорноморська Сталь», не було відомо про інші випадки вимагання хабара; показаннями свідка ОСОБА_14, яка неодноразово проводила розмитнення вантажу на вказаному митному посту та заперечила будь-які факти вимагання хабара, а також показала, що на її прохання ОСОБА_6 оформив митні документи на вантаж ТОВ «Проспіріті-Південь», після чого вона оплатила його роботу.

Даючи оцінку показанням свідка ОСОБА_6, суд навів переконливі мотиви, з яких визнав їх сумнівними, зазначивши, що ОСОБА_6, не маючи розмови з ОСОБА_1 з приводу умов розмитнення вантажу, не маючи на вказаному митному посту товару для розмитнення та не надавши ще до митного поста попереднього замовлення на оформлення вантажу, звернувся із заявою без зазначення дати її складання до УОР департаменту ДСБЕЗ МВС України про вимагання хабаря керівництвом митного поста. При цьому на першу зустріч із раніше незнайомим ОСОБА_1 ОСОБА_6 йшов вже із спеціальними оперативно-технічними звуко-, відеозаписуючими пристроями, наданими працівниками міліції.

Таким чином, враховуючи заяви обвинувачених щодо їх підбурювання, наявність об'єктивних сумнівів у відсутності провокації злочину, зокрема у зв'язку з проведенням оперативно-розшукових заходів без достатньої правової підстави та відсутністю належних гарантій недопущення зловживань (виявленими порушеннями встановленого законом порядку їх проведення та процесуального оформлення), суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали показання свідка ОСОБА_6 такими, що не можуть підтверджувати винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у пред'явленому їм обвинуваченні.

Не ґрунтуються на вимогах закону й доводи прокурора про порушення визначеного у ст. 290 КПК порядку відкриття стороною захисту матеріалів кримінального провадження, а саме копій документів кримінальної справи № 0511201100057, згідно яких ОСОБА_6 в 2011 році брав участь у цій справі як потерпілий.

Відповідно ж до ч. 6 ст. 290 КПК сторона захисту за запитом прокурора зобов'язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Тобто виникнення обов'язку сторони захисту щодо відкриття матеріалів кримінального провадження прямо пов'язане із наявністю відповідного запиту від прокурора.

Проте у цьому кримінальному провадженні відсутні будь-які докази того, що прокурор звертався із таким запитом до сторони захисту чи до суду, не наводить їх прокурор і в обґрунтуванні своєї касаційної скарги.

Також є безпідставними доводи прокурора про порушення правил підсудності у кримінальному провадженні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 29 січня 2013 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов відповідно до ст. 291 КПК обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Згідно з цим обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачувався за ч. 3 ст. 368 КК та ч. 4 ст. 369 КК.

Оскільки місце вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК, встановлено не було (ОСОБА_1 обвинувачувався у даванні хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище, в сумі 1100 доларів США за невстановлених слідством обставин), а тому обвинувальний акт було направлено прокурором до Приморського районного суду м. Одеси, тобто до суду, в межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Виходячи з наведеного та з огляду на положення ч. 1 ст. 34 КПК, подальша зміна прокурором обвинувачення в ході судового розгляду та виключення обвинувачення за ч. 4 ст. 369 КК не змінює підсудності цього кримінального провадження.

Крім того, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом» . А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 438 КПК суд касаційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

Щодо доводівкасаційної скарги прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК та принципу безпосередності дослідження доказів при здійсненні апеляційного розгляду, то вони є необґрунтованими.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд здійснив апеляційний розгляд з дотриманням вимог ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з якими за клопотанням учасників судового провадження він зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, в ході якого правильно визнав необхідним за клопотанням сторони захисту повторно дослідити докази та перевірити встановлені судом першої інстанції обставини кримінального провадження.

Вирок суду першої інстанції у частині визнання ОСОБА_2 винуватим за ч. 1 ст. 190 КК апеляційний суд обґрунтовано скасував, пославшись на приписи ст. 337 КПК, якими покладено на суд обов'язок проведення судового розгляду лише в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта (крім випадків, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження), а в решті погодився з рішенням місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Суд апеляційної інстанції перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, надав на них вичерпні відповіді, навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався. Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. ст. 370, 419 КПК.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши всі обставини кримінального провадження, дійшли правильного висновку, що достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК, винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, а також за ч. 1 ст. 190 КК не встановлено, у зв'язку з чим обґрунтовано виправдали їх за цими статтями.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що вказує в касаційній скарзі прокурор, не встановлено.

А тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2 серпня 2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький