Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2022 року

м. Київ

справа № 541/240/20

провадження № 51-22 ск 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 на вироки Великобагачанського районного суду Полтавської області від 26 травня 2021 року та Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Вирішальне Лохвицького району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

Засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135

та ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 26 травня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено: за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк

4 роки.

Задоволено цивільний позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_7 на користь Миргородської районної державної адміністрації витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 549,99 грн.

Залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до

ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

За вироком Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Миргородської окружної прокуратури задоволено частково.

Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 26 травня

2021 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок.

На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк

2 роки.

В іншій частині вирок суду залишено без змін.

За вироком суду 8 грудня 2019 року близько 16:37 засуджений ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Kia Rio», державний номерний знак НОМЕР_1 , проїжджаючи перехрестя вулиць Гоголя та Данила Апостола у м. Миргороді Полтавської області, не врахував дорожньої обстановки та дорожніх умов, порушив вимогу п. 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, та допустив наїзд передньою правою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_10 , яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переходу. Після вчинення наїзду на потерпілу засуджений ОСОБА_7 залишив її без допомоги та покинув місце пригоди.

Внаслідок скоєного, згідно з висновком експерта судово-медичної експертизи, потерпілій ОСОБА_10 завдано численних тілесних ушкоджень, які в сукупності належать до тяжких, що призвели до смерті. Причиною смерті потерпілої

в результаті дорожньо-транспортної пригоди стала тупа травма голови, що призвела до виникнення крововиливу у м`які тканини голови та у м`яку мозкову оболонку, утворення епідуральної і субдуральної гематоми, перелому кісток основи та склепіння черепа, що ускладнилося набряком речовини головного мозку.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного, просить змінити вироки місцевого та апеляційного судів у частині призначеного покарання і звільнити підзахисного від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Аргументуючи свої вимоги, указує, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та невмотивованими. Висновки суду ґрунтуються на показаннях свідка ОСОБА_11 , які на підставі ч. 7 ст. 97 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) не можуть бути визнані допустимим доказом. Крім того, як наголошує захисник, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння в момент керування транспортним засобом. Також, на думку захисника, суд не врахував повністю дані про особу винного, ненавмисного характеру вчиненого кримінального правопорушення, позиції потерпілих щодо незастосування до обвинуваченого покарання з реальним його відбуванням, та обставин, що пом`якшують покарання, а саме: визнання вини, та відшкодування потерпілим завданих збитків.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримав доводи касаційної скарги. Прокурор, у свою чергу, просила касаційну скаргу адвоката залишити без задоволення, а вирок апеляційної інстанції без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 407 та ч. 1 ст. 421 КПК передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Вирок суду апеляційної інстанції за ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених у вироку.

Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених стосовно ОСОБА_7 , з огляду на наведені вимоги закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким правильно погодився апеляційний суд, відповідно до приписів ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.

Доводи, на які захисник посилається в касаційній скарзі та якими обґрунтовує неналежність і недопустимість доказів, а саме те, що висновки суду ґрунтуються на показаннях свідка ОСОБА_11 , які за ч. 7 ст. 97 не можуть бути визнані допустимим доказом, Верховний Суд визнає необґрунтованими, зважаючи на таке.

Як правильно зазначено у вироці апеляційного суду, свідок ОСОБА_11 не є слідчим, прокурором чи працівником оперативного підрозділу в розумінні ст. 41 КПК, який має повноваження на здійснення слідчих (розшукових) дій та негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого або прокурора. Станом на 8 грудня 2019 року ОСОБА_11 працював на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції Миргородського ВП, перебував того дня на чергуванні та перевіряв повідомлення, що надійшло на номер 102, про наїзд на пішохода. Обов`язки зі встановлення місцезнаходження транспортного засобу, водій якого вчинив наїзд та зник з місця пригоди, він виконував на підставі своїх посадових обов`язків, а не у зв`язку з виконанням ним письмового доручення слідчого в рамках кримінального провадження. Треба зазначити, що на момент встановлення особи, яка здійснила наїзд на потерпілу, відомості в ЄРДР про кримінальне правопорушення ще не були внесені. Отже, в цьому випадку сукупність згаданих обставин вказує на те, що ОСОБА_11 не є працівником оперативного підрозділу в розумінні ст. 41 КПК, а застереження, викладені у ч. 7 ст. 97 КПК, щодо допустимості показань про обставини, отриманих із чужих слів, не підлягають застосуванню щодо показань цього свідка.

Крім того, були перевірені судами нижчих інстанцій та визнані необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження, доводи захисника про те, що в момент вчинення інкримінованих засудженому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК, він не перебував у стані алкогольного сп`яніння,

а вживав алкоголь після дорожньо-транспортної пригоди.

Ці доводи спростовуються доказами, належним чином перевіреними судом першої інстанції, а саме висновком результатів медичного огляду від 9 грудня 2019 року

№ 129, відповідно до якого станом на 00:30 9 грудня 2019 року у крові

ОСОБА_7 виявлено вміст алкоголю 0,96 проміле, що свідчить про перебування засудженого в стані алкогольного сп`яніння. Також суд урахував показання свідка ОСОБА_11 , який, будучи попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень та не перебуваючи в неприязних стосунках із засудженим, показав, що в ході огляду автомобіля, який належить ОСОБА_7

керуючи яким він вчинив наїзд на потерпілу, засуджений говорив, що повертався від своїх знайомих, де вживав алкогольні напої.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що ОСОБА_7 під час вчинення злочинів перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Доводи касаційної скарги щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також про незастосування положень ст. 75 КК є необґрунтованими.

Призначаючи засудженому покарання, суди першої та апеляційної інстанцій на виконання приписів ст. 65 КК врахували дані про особу засудженого, який є пенсіонером, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК належать до тяжкого та нетяжкого злочинів, обставину, яка обтяжує покарання вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та відсутність обставин, які пом`якшують покарання засудженому.

На переконання колегії суддів, з урахуванням характеру винних дій засудженого, котрий допустив грубі порушення Правил дорожнього руху (а саме, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, вчинив наїзд на потерпілу на пішохідному переході), та незворотних наслідків діяння (смерті людини) призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість. Таким чином, з огляду на вказані обставини суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК до призначеного засудженому покарання.

Як апеляційний суд доцільно зазначив, місцевий суд, призначивши покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, правильно призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк

2 роки. У той же час, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК за правилами ч. 1

ст. 70 КК, в порушення вимог ч. 3 ст. 70 КК суд не приєднав додаткового покарання.

У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне не призначення додаткового покарання при призначенні остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, та у зв`язку з цим скасував вирок суду першої інстанції з ухваленням нового вироку в цій частині.

На переконання колегії суддів, покарання, яке призначив апеляційний суд

ОСОБА_7 , відповідає вимогам статей 50 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження нових злочинів.

Істотних порушень норм права, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень із наведених у скарзі підстав, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Касаційна скарга захисника не містить переконливих доводів на обґрунтування надмірної суворості призначеного йомупокарання, а також наявності підстав для застосування до призначеного йому покарання положень ст.75 КК, а тому ця скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 26 травня

2021 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3