Постанова

Іменем України

11 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 461/1188/18

провадження № 51-5227км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Руденко О.П.,

захисника

(в режимі відеоконференції) Микуша Д.М.,

засудженої

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140050004183, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Борислава Львівської області, жительки АДРЕСА_2, такої, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді 80 годин громадських робіт.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою в тому, що вона 20 вересня 2017 року близько 16:50 у приміщенні магазину «Watsons» на вул. Дорошенка, 7 у м. Львові таємно викрала з прилавку належний ОСОБА_3 мобільний телефон вартістю 2961,67 грн.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу захисника Яцишина Я.Я. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. На обґрунтування цих вимог ОСОБА_2 зазначає, що кримінального правопорушення не вчиняла, забутий телефон взяла, оскільки хотіла повернути його власнику. Стверджує, що всупереч вимогам ст. 293 КПК прокурор не вручив їй та захиснику копії обвинувального акта та направив його до суду без відповідної розписки, як те передбачено п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК. На цих підставах захисник заявив клопотання про повернення обвинувального акта, однак суд необґрунтовано відмовив у його задоволенні, всупереч вимогам ч. 12 ст. 290 КПК визнав допустимим доказом - відеозапис із камер спостереження в магазині незважаючи не те, що він не був відкритий стороні захисту при закінченні досудового розслідування згідно вимог зазначеної статті. На думку засудженої, разом із указаним доказом суд мав визнати недопустимими й похідні від нього докази - протокол огляду та постанову про визнання речовим доказом, які склав слідчий. Засуджена також вважає, що добровільно виданий нею телефон є тимчасово вилученим майном, однак передбаченого главою 16 КПК порядку його вилучення не було дотримано, у зв`язку з чим недопустимим доказом є і висновок експерта від 28 грудня 2017 року № 9/695 про вартість телефона. Апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення, не усунув їх, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги захисника.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджена підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такий висновок місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілою ОСОБА_3 (про те, як 20 вересня 2017 року вона забула на касі магазину телефон, вийшла та виявила його відсутність під час розмови зі знайомим, повернулася до магазину за телефоном, де касир повідомила, що його забрала інша клієнтка; разом зі знайомим телефонувала на власний номер, однак відповіді не було, а потім телефон вимкнули), свідком ОСОБА_4 (який зі свого телефону дзвонив на номер потерпілої, спочатку йшли гудки, а потім зв`язок зник), даними протоколів слідчих дій, записом камери відеоспостереження з магазину, висновком експерта про вартість телефона та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину і правильно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 185 КК.

Доводи засудженої про порушення на стадії закінчення досудового розслідування вимог статей 290, 291, 293 КПК щодо відкриття стороні захисту матеріалів кримінального провадження, вручення їй копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування і направлення їх до суду необґрунтовані.

Так, із матеріалів кримінального провадження убачається, що відповідно до вимог ст. 290 КПК слідчий, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, намагалась відкрити доступ до матеріалів досудового розслідування захиснику та підозрюваній, від чого останні відмовились, зазначивши у відповідних повідомленні та розписці, що, на їх думку, дії слідчого є незаконними через невиконання ним вимог ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 29 грудня 2017 року (т. 1, а.с. 6, 27-28).

Тобто сторона захисту відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 КПК на власний розсуд використала надане їй статтями 290, 293 КПК право, відмовившись отримувати доступ до матеріалів досудового розслідування та копії обвинувального акта.

За таких обставин прокурор долучив зазначену вище розписку захисника та підозрюваної (т. 1, а.с. 6) і направив обвинувальний акт до суду. Тобто вимог п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК прокурор не порушив, тому суд не мав підстав для повернення обвинувального акта, про що необґрунтовано стверджує засуджена.

Разом із цим з метою забезпечення реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав слідчий у порядку ч. 10 ст. 290 КПК звернувся до слідчого судді з клопотанням про встановлення стороні захисту строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, який ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2019 року було встановлено до 15 лютого 2019 року включно (т. 1, а.с. 135).

Згідно протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 15 лютого 2018 року захисник Яцишин Я.Я. та підозрювана ОСОБА_2 отримали доступ до матеріалів кримінального провадження № 12017140050004183 (т. 1, а.с. 97-98), при цьому зазначили у протоколі, що «доступ до доказів, які містяться на диску (компакт-диску, який наявний в матеріалах кримінального провадження, як і до будь-яких відео-аудіоматеріалів) слідчим стороні захисту не надано».

Тобто сторона захисту підтвердила факт надання їй доступу до матеріалів досудового розслідування, при цьому не була позбавлена можливості заявляти перед слідчим клопотання про відображення інформації, яка містилася на CD-диску, однак таким правом не скористалася. З цього приводу місцевий суд 11 жовтня 2018 року допитав слідчого ОСОБА_6, яка пояснила, що пропонувала захиснику переглянути відеозапис, який знаходився на диску, однак останній написав у протоколі, що диск йому не було надано (т. 1, а.с. 115-116).

Враховуючи таку процесуальну поведінку сторін кримінального провадження колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення дотримано положень ст. 290 КПК на стадії закінчення досудового розслідування, а тому відсутні підстави для визнання недопустимим доказом відеозапису з камер спостереження в магазині «Watsons», який був досліджений місцем судом у засіданні 23 січня 2019 року за участі сторони захисту (т. 1, а.с. 160-161).

Повертаючись до доводів засудженої про порушення вимог ст. 293 КПК колегія суддів відзначає, що в судовому засіданні 07 березня 2018 року стороні захисту було запропоновано отримати копію обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, на що захисник та обвинувачена відмовились (т. 1, а.с. 34-36), що втім не завадило їм надалі відстоювати обрану лінію захисту від пред`явленого обвинувачення (заперечення вини, надання пояснень, подача клопотань щодо необхідності визнавати недопустимими доказів тощо). Крім того, прослуховуванням аудіозапису судового засідання встановлено, що прокурором було оголошено обвинувальний акт, головуючий роз'яснив обвинуваченій суть пред'явленого обвинувачення і остання пояснила про те, що пред`явлене обвинувачення їй зрозуміле, свою винуватість не визнає, показання давати бажає.

Колегія суддів вважає, що при розгляді цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів та у зв`язку з цим мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК.

Безпідставними є і доводи засудженої про те, що добровільно виданий нею телефон є тимчасово вилученим майном, оскільки, як правильно зазначено у вироку місцевого суду, викрадений телефон не є тимчасово вилученим у розумінні ч. 2 ст. 167 КПК. Цей доказ обґрунтовано був визнаний слідчим як речовий та залучений до кримінального провадження постановою від 22 вересня 2017 року (т. 1, а.с. 144). Відповідно, немає підстав для визнання недопустимим доказом, як похідного, висновку експерта від 28 грудня 2017 року №9/695 про визначення вартості телефона.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу захисника і, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив її без задоволення. Цей суд дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Пояснення засудженої на підтримання касаційної скарги про те, що у неї був відсутній корисливий умисел на заволодіння мобільним телефоном потерпілої, вона хотіла його повернути власнику, суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості останньої, а також поясненням самої ОСОБА_2 про те, що цей телефон був заблокований. З цих же мотивів колегія суддів вважає неспроможною й позицію захисту засудженої про те, що вона хотіла звернутися до технічного центу з обслуговування мобільного зв'язку, щоб розблокувати цей телефон і подзвонити потерпілій. Вказані показання засудженої свідчать про те, що вона знала власника мобільного телефону й що це була не знахідка, а крадіжка, як правильно дійшли висновку суди першої та апеляційної інстанцій.

Покарання ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК та є справедливим.

Колегія суддів вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а її касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур О.П. Могильний