Постанова

іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 712/2341/15-к

провадження № 51-6364км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М.І.,

суддів Луганського Ю.М., Фоміна С.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І.О.,

прокурора Браїла І.Г.,

у режимі відеоконференції:

захисника Микитенка В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_1 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2019 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014250040003023, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2019 року

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК ухвалено виконувати самостійно вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, за яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік та з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності на строк 2 роки.

Визначено початок строку відбування покарання обчислювати з моменту затримання.

Прийнято рішення щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Черкаський апеляційний суд 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу захисника засудженого залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок місцевого суду від 4 квітня 2019 року скасував у частині призначеного покарання і в цій частині ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 289 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі статей 71, 72 КК за сукупністю вироків частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року й остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, на строк 2 роки. У решті вирок залишив без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що 26 липня 2014 року у вечірню пору доби він, перебуваючи на станції технічного обслуговування ТОВ «Авто-Стар Черкаси» у м. Черкасах (вул. Корольова, 38), де працював спеціалістом з обслуговування клієнтів, незаконно заволодів автомобілем марки «Volkswagen Amarok» (д.н.з. НОМЕР_1 ), що належав ТОВ «Порше Лізинг Україна» та перебував у користуванні у ОСОБА_2 . Далі приблизно о 06:00 27 липня 2014 року ОСОБА_1 , керуючи вказаним транспортним засобом у м. Черкасах, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої автомобіль був пошкоджений, чим спричинив велику матеріальну шкоду ТОВ «Порше Лізинг Україна» в особі ОСОБА_2 в розмірі 345 136,67 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,просить скасувати судові рішення судів обох інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що апеляційний суд, безпосередньо не дослідивши доказів, дав їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав місцевий суд.Крім того, вирок апеляційного суду ґрунтується на його показаннях, наданих на досудовому розслідуванні, що суперечить вимогам статей 23, 87, 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Суди обох інстанцій, на думку засудженого, без обґрунтування своїх мотивів поставилися до його показань як до таких, що не відповідають дійсності. Усупереч приписам статей 370, 374 КПК показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судових рішеннях викладено неповно, а свідка ОСОБА_6 взагалі відсутні.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Микитенко В.І. в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу засудженого та висловив міркування про необхідність скасування судових рішень щодо його підзахисного.

Прокурор Браїло І.Г. під час касаційного розгляду заперечував проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК, з урахуванням ч. 1 ст. 438 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Отже, Суд, розглядаючи касаційну скаргу, виходить з обставин провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

З положень ст. 94 КПК вбачається, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з вироку, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення сформовано з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі усіх з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1 , з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній своєї винуватості в інкримінованому йому діянні за ч. 3 ст. 289 КК не визнав.

Суд, перевіривши висунуту ОСОБА_1 на свій захист версію, переконливо її спростував у вироку, пославшись на зібрані у справі докази. При цьому суд обґрунтовано визнав непідтвердженими обставини передачі потерпілим особисто ключа та документів на автомобіль засудженому.

Так, висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення суд дійшов на підставі аналізу:

показань потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 ;

фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 5 серпня 2014 року і фототаблиці до нього, договорі фінансового лізингу від 27 березня 2013 року, договорі підряду від 2 червня 2014 року № 0206/2014, протоколі прийняття заяви потерпілого ОСОБА_2 ;

даних висновку судової автотоварознавчої експертизи від 27 серпня 2014 року

№ 8/87.

Зміст цих показань і даних детально відображено у вироку.

Дослідивши показання учасників кримінального провадження, зазначені документи, місцевий суд умотивовано визнав, що на підставі ст. 84 КПК вони

є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно обґрунтував ними вирок. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне, у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортним засобом, яке завдало великої матеріальної шкоди, і кваліфікувати його дії за ч. 3 ст. 289 КК.

Доводи засудженого ОСОБА_1 щодо неповноти відображення у судових рішеннях показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суд у вироку не зобов`язаний дослівно викладати показання свідка, а лише вказувати обставини, які встановлені з його показань.

Щодо посилань засудженого у касаційній скарзі на неправомірну відсутність

у вироках районного та апеляційного судів показань свідка ОСОБА_6 , то колегія суддів вважає їх надуманими.

З журналів і технічних записів відповідних судових засідань вбачається, що під час повторного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в суді першої інстанції (після скасування вироку від 10 грудня 2015 року в апеляційному порядку) свідка ОСОБА_6 не було допитано, а тому суди на виконання вимог ст. 23 КПК, обґрунтовано не покладали в основу рішення показання цього свідка.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПКза клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з журналу та відповідного технічного запису судового засідання від 25 листопада 2019 року, за клопотанням захисника Микитенка В.І. суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову у повторному дослідженні доказів та допиті свідків.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (див. рішення у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).

Таким чином, апеляційний суд виходив із доказів, досліджених судом першої інстанції, у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а захист протилежного не довів. Про неповноту допиту свідків або процесуальні порушення під час збирання доказів захисник не зазначав, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Колегія суддів наголошує, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Під час перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою сторони захисту апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження і докази, досліджені й перевірені ним під час судового розгляду, дійшов умотивованого висновку про безпідставність апеляційної скарги захисника засудженого, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК.

Разом із тим Суд погоджується з доводами засудженого про неправомірність посилання у вироку апеляційного суду на показання ОСОБА_1 , надані ним під час досудового розслідування.

Усупереч ч. 2 ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК апеляційний суд, спростовуючи доводи захисника ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі, зазначив, що засуджений на досудовому розслідуванні вказував на обставини залишення автомобіля марки «Volkswagen Amarok» на станції технічного обслуговування та заволодіння ним цим автомобілем без дозволу власника. Такі показання ОСОБА_1 апеляційний суд порівняв із показаннями, наданими ним під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, і дійшов висновку про намагання засудженим спотворити дійсні обставини вчинення злочину й уникнути кримінальної відповідальності.

Отже, посилання в обвинувальному вироку на показання засудженого ОСОБА_1 , надані ним під час досудового розслідування, є порушенням кримінального процесуального закону. Проте, на думку колегії суддів, це порушення не є істотним і може бути усунуто шляхом зміни вироку Черкаського апеляційного суду від

25 листопада 2019 року. Виключення з мотивувальної частини посилання суду на такі показання ОСОБА_1 , які не є єдиним і вирішальним доказом, не впливають на справедливість засудження в цілому, адже винуватість ОСОБА_1 було встановлено на підставі сукупності інших розглянутих, належних та допустимих фактичних даних у їх взаємозв`язку.

Таке рішення колегії суддів узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 13 листопада 2019 року, провадження № 13-36зво19).

У іншій частині вирок апеляційного суду містить належні й достатні мотиви

та підстави прийнятого рішення і за своїм змістом відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов`язкове скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним задовольнити частково касаційну скаргу засудженого і змінити вирок апеляційного суду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити з мотивувальної частини посилання на пояснення ОСОБА_1 , надані ним під час досудового розслідування, в іншій частині - залишити без зміни.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 , в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, - залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М.І. Ковтунович Ю.М. Луганський С.Б. Фомін