Історія справи

Постанова ККС ВП від 09.02.2023 року у справі №397/430/20
Постанова ККС ВП від 09.02.2023 року у справі №397/430/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 397/430/20

провадження № 51 - 2289 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, стосовно якої кримінальне

провадження закрито, ОСОБА_6 (у режимі

відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Тишківка Добровеличківського району

Кіровоградської області, який мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 лютого 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 2 роки.

Кропивницький апеляційний суд 30 червня 2022 року вирок суду першої інстанції скасував, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрив у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримати.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Так, ОСОБА_6 з 2015 року працював на посаді начальника Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області, був службовою особою.

04 серпня 2019 року ОСОБА_6 як начальника Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області було включено до складу групи прокурорів у кримінальних провадженнях № 12019120310000334 за фактом незаконного зберігання ОСОБА_7 наркотичних засобів, з метою збуту у місцях позбавлення волі, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та № 12019120310000335 за фактом незаконного зберігання ОСОБА_7 наркотичних засобів, без мети збуту, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України.

У період 12-14 серпня 2019 року, більш точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , будучи подругою ОСОБА_7 , з метою з`ясування інформації про хід та результати досудового розслідування у кримінальних провадженнях №№12019120310000334, 12019120310000335 звернулась до Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області, де її направили до начальника - ОСОБА_6 .

Того ж дня, більш точний час досудовим розслідування не встановлений, під час зустрічі ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , в одному зі службових кабінетів Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області на вул. Гагаріна, 46 у смт Олександрівка Кіровоградської області, останній поінформував, що після вивчення матеріалів указаних кримінальних проваджень він зможе повідомити всю необхідну інформацію. Крім того, ОСОБА_6 надав ОСОБА_8 номер свого мобільного телефону та сказав зателефонувати йому 16 серпня 2019 року.

В подальшому, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, здійснюючи відповідно до ст. 36 КПК України нагляд у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях №№12019120310000334, 12019120310000335, володіючи відомостями щодо стану досудового розслідування, у начальника Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 за вплив на прийняття слідчим у вказаних кримінальних провадженнях - заступником начальника СВ Олександрівського ВП Знам`янськогоВП ГУНП в Кіровоградській області - начальником слідчого відділення ОСОБА_9 рішень про непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності та закриття кримінальних проваджень за відсутності складу злочину.

Досудове розслідування у кримінальних провадженнях №№12019120310000334, 12019120310000335, без визначення групи слідчих, здійснювала заступник начальника СВ Олександрівського ВП Знам`янського ВП ГУНП в Кіровоградській області - начальник слідчого відділення ОСОБА_9 , яка була уповноваженою особою щодо прийняття процесуальних рішень у вказаних кримінальних провадженнях, у тому числі щодо їх закриття за наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК України.

ОСОБА_6 , будучи добре знайомим із начальником слідчого відділення ОСОБА_9 , усвідомлював реальну можливість впливу на неї, з метою прийняття останньою рішень про непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності та закриття кримінальних проваджень.

Зранку 16 серпня 2019 року ОСОБА_6 з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди, в телефонній розмові повідомив ОСОБА_8 , що має для неї інформацію та призначив їй зустріч того ж дня об 11:00 біля приміщення прокуратури. Після зустрічі ОСОБА_6 запросив ОСОБА_8 до автомобіля та, побоюючись бути викритим у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, відвіз її до лісосмуги, де повідомив їй, що може зняти всі обвинувачення з ОСОБА_7 та сприяти закриттю вказаних кримінальних проваджень за умови надання йому неправомірної вигоди в розмірі 2 000 доларів США.

28 серпня 2019 року під час зустрічі з ОСОБА_8 на автозаправній станції «SНЕLL» за адресою: вул. Незалежності України, 1, смт Олександрівка, Кіровоградська область, ОСОБА_6 підтвердив раніше висунуту вимогу щодо можливості впливу на прийняття начальником слідчого відділення ОСОБА_9 рішень про закриття кримінальних проваджень №№ 12019120310000334, 12019120310000335 та непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за умови надання йому грошової винагороди в сумі 2 000 доларів США у найкоротші строки.

29 серпня 2019 року у післяобідній час доби з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди шляхом зловживання впливом, ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_9 і запитав про прийняті нею рішення у кримінальних провадженнях №№ 12019120310000334, 12019120310000335.

ОСОБА_9 , не будучи обізнаною про злочинні наміри ОСОБА_6 , повідомила останньому, що кримінальне провадження № 12019120310000335 від 03.08.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а в кримінальному провадженні № 12019120310000334 від 03.08.2019 обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, вона планує скерувати до суду.

Через деякий час цього ж дня ОСОБА_6 знову зателефонував ОСОБА_9 і сказав, що вона повинна винести постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12019120310000334 від 03.08.2019 з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 309 КК України, після чого прийняти рішення про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому ОСОБА_6 повідомив, що таке рішення погоджено ним із заступником керівника Знам`янськоїмісцевої прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_10 .

Того ж дня начальник слідчого відділення Олександрівського Знам'янського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 , не будучи обізнаною про злочинні наміри ОСОБА_6 , діючи на виконання вказівки останнього, винесла постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12019120310000334 від 03.08.2019 з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 309 КК України та постанову про закриття цього кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Цього ж дня приблизно о 16:50, перебуваючи біля приміщення Олександрівського ВП Знам'янського ВП ГУНП в Кіровоградській області на вул. Шевченка, 20 у смт Олександрівка Кіровоградської області, ОСОБА_9 на виконання вказівки ОСОБА_6 роздрукувала, підписала та передала останньому вказану постанову від 29.08.2019 про закриття кримінального провадження № 12019120310000334 від 03.08.2019.

Після чого цього ж дня приблизно о 17:12 ОСОБА_6 , перебуваючи в автомобілі «MITSUBISHI PAJERO PININ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Чигиринській, 3 у смт Олександрівка Кіровоградської області, передав ОСОБА_8 указану постанову про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , тобто ОСОБА_6 надав ОСОБА_8 підтвердження здійснення ним впливу за грошову винагороду на начальника слідчого відділення Олександрівського ВП Знам'янського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 під час прийняття останньою процесуальних рішень у кримінальному провадженні № 12019120310000334.

Після цього ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_8 неправомірну вигоду для себе у вигляді грошових коштів у сумі 2 000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на 29.08.2019 становило 50 440 грн, за вплив на прийняття начальником слідчого відділення Олександрівського ВП Знам'янського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 процесуальних рішень про перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 309 КК України та закриття кримінального провадження № 12019120310000334 від 03.08.2019 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги прокурор, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому злочині й вичерпання можливостей їх отримання у зв`язку з тим, що досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось з порушенням правил територіальної підслідності, слідчий територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, не був уповноваженою особою для повідомлення про підозру та повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_6 підозри, є необґрунтованими. При цьому зазначає про безпідставність посилань в ухвалі на практику Верховного Суду у справах №№ 563/1118/16-к, 369/13151/14-к, 751/7557/15-к, 640/6847/15-к, оскільки у цих справах безпосередньо порушення правил підслідності не визнавалось істотним порушенням вимог КПК України. Водночас на обґрунтування своєї позиції прокурор посилається на постанови ККС ВС у справах №№ 720/49/19, 711/2233/18, згідно з якими будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив залишити без зміни оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, серед іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 КПК України, ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали (ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України).

При цьому, у випадку встановлення апеляційним судом обставин, передбачених статтею 284 КПК України, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК України, має бути належним чином вмотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі статей 284 417 КПК України має містити встановлені судом першої інстанції обставин, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку та відповідна власна оцінка, переоцінка таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, так і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.

Колегія суддів касаційного суду уважає, що суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону при перегляді вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за його апеляційною скаргою в повній мірі не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції на підставі зібраних і перевірених у судовому порядку доказів дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначив відповідне покарання.

Не погоджуючись із вказаним вироком, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, ставив питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі. При цьому ОСОБА_6 просив в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України повторно дослідити докази.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 , дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги обвинуваченого, скасував вирок суду першої інстанції, закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпання можливості їх отримати.

При цьому суд апеляційної інстанції наявні у провадженні докази безпосередньо під час апеляційного розгляду не дослідив.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Положеннями статті 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції допитав обвинуваченого, свідків, дослідив письмові докази, й надав їм свою оцінку, визнавши представлені стороною обвинувачення докази допустимими.

За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримати, пославшись на порушення під час досудового розслідування правил територіальної підслідності. При цьому суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив жодного доказу, наявного в матеріалах кримінального провадження, проте визнав їх недопустимими, тобто дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції, констатуючи факт порушення органом досудового розслідування територіальної підслідності, обмежився лише посиланням на те, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення в смт Олександрівка Кіровоградської області, що територіально відноситься до підслідності ТУ ДБР в м. Миколаєві, проте розслідування здійснювало ТУ ДБР в м. Києві.

Водночас суд апеляційної інстанції не проаналізував документи, надані стороною обвинувачення на обґрунтування наявності повноважень органу досудового розслідування, в тому числі з урахуванням особливостей діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань.

Також суд апеляційної інстанції не зазначив, яким чином указані обставини вплинули на дотримання процесуальних прав учасників кримінального провадження, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_6 .

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів й він не вправі був дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного провадження.

Наведене свідчить про те, що ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3