Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 204/8768/21

провадження № 51-2935км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021046680000624, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2021 року за ч. 2, ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2, ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі статей 75 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік;

- вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2021 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3, ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі статей 75 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2021 року ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили, а строк відбуття покарання визначено рахувати з 05 листопада 2021 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк тримання під вартою з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 05 листопада 2021 року до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 21 жовтня 2021 року, біля 13:00, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом та метою, шляхом вільного доступу таємно викрав із під`їзду № 1 будинку АДРЕСА_2 , металеві двері, чим завдав ОСББ «Робоча 73» матеріальної шкоди на суму 950 гривень.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що через однобічність, неповноту судового розгляду та неправильну оцінку доказів місцевий суд дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_7 у інкримінованому злочині.

Зокрема, на думку захисника, вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях, оскільки в його основу покладено показання свідків, які не були безпосередніми очевидцями події, а матеріали кримінального провадження не містять інших фактичних даних, що підтверджують встановлені судом обставини.

Крім цього, наголошує, що фіксування судового провадження у суді першої інстанції відбулося неповністю, так як у матеріалах справи відсутні звуко- та відеозапис допиту обвинуваченого, свідків та представника потерпілого.

Зазначаючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, захисник ОСОБА_6 вважає, що у діях ОСОБА_7 відсутня суб`єктивна сторона складу інкримінованого злочину.

Апеляційний суд на усі ці порушення уваги не звернув, не перевірив правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 та повторно не дослідив усі докази, чим порушив вимоги статей 404 і 419 КПК України і необґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_8 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними. А тому аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Окрім іншого, у поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 наводить доводи про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та недоведення поза розумним сумнівом винуватості останнього у скоєному, хоча в суді апеляційної інстанції, ані сторона захисту, ані сторона обвинувачення та потерпілий не оспорювали цих обставин.

Перевіривши зазначені доводи в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції встановив, що висновок про подію кримінального правопорушення та доведеність винуватості ОСОБА_7 у крадіжці за викладених у вироку обставин місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції проаналізував показання обвинуваченого ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та зіставив їх з даними, що містяться у письмових доказах, зокрема у протоколах слідчих дій, а також висновком експертизи.

Кожний доказ окремо та усю сукупність зібраних у провадженні доказів суд належно оцінив, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Захисник ОСОБА_6 , мотивуючи у касаційній скарзі незаконність засудження ОСОБА_7 , стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги суперечливі показання вищевказаних свідків, оскільки вони не були безпосередніми очевидцями події і виключно на їх показаннях не може ґрунтуватися обвинувальний вирок.

В той же час захисник, яка діє в інтересах засудженого зі стадії досудового розслідування, залишає поза увагою той факт, що під час безпосереднього допиту в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у скоєному злочині та детально розповів коли і яким чином він із під`їзду багатоквартирного будинку, із восьмого поверху, здійснив крадіжку металевих дверей, при цьому самостійно їх зняв із петель та виніс із будинку маючи намір здати у пункті прийому металобрухту.

Зазначені показання узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_10 , який зустрів ОСОБА_7 біля виходу із будинку, коли той виносив металеві двері, та свідка ОСОБА_11 , яка підвередила факт викрадання майна, що належить ОСББ.

Враховуючи наведене, аргументи сторони захисту про те, що обвинувальний вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях та суперечливих показаннях, а матеріали кримінального провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_7 є надуманими.

Що стосується доводів касаційної скарги про відсутність суб`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_7 складу злочину, слід вказати наступне.

Статтею 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Обов`язковими суб`єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Відповідно до фактичних обставин цього кримінального провадження, установлених на підставі безпосередньо сприйнятих судом доказів, зокрема показань самого обвинуваченого ОСОБА_7 , останній вчинив протиправні дії з корисних спонукань, розуміючи при цьому, що викрадає річ, яка належить мешканцям багатоквартирного будинку.

Зазначене свідчить про правильну юридичну кваліфікацію вчиненого, а твердження захисника про те, щометалеві дверіне використовувались за призначенням, а тому не мали власника і заволодіння ними ОСОБА_7 не можна розцінювати як вчинення крадіжки, суперечить матеріалам кримінального провадження.

Так само безпідставними є і твердження захисника про відсутність технічної фіксації місцевим судом допиту обвинуваченого, представника потерпілого та свідків.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 412 КПК України передбачено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Згідно з наявними матеріалами, судове провадження в суді першої інстанції повністю фіксувалось за допомогою звуко- і відеозаписувальних технічних засобів та вівся відповідний журнал. Зазначені носії інформації додані до матеріалів провадження, мають належну якість, яка є достатньою для прослуховування та з`ясування перебігу судового процесу, переривань звуко- чи відеозапису, які б свідчили про неповноту відображення судового процесу на технічному носії, не встановлено.

Таким чином, вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим та відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, яка просила вирок місцевого суду скасувати виключно в частині призначеного покарання та застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав їх неприйнятними, навівши відповідні мотиви з яких погодився з висновком місцевого суду про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України в ході касаційного розгляду кримінального провадження, як про це зазначає сторона захисту, свого підтвердження не знайшло.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Однак захисник ОСОБА_6 під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду не ставила перед апеляційним судом питання про повторне дослідження обставин кримінального провадження, з якими вона та обвинувачений погоджувалися і не оспорювали. З цих підстав твердження про порушення апеляційним судом вищевказаної норми КПК України є неспроможними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке було б безумовною підставою для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3