Історія справи

Постанова

іменем України

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 732/979/21

провадження № 51-1139км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270000000232 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , громадянина України, фактично проживаючого по АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду та зараховано строк тримання під вартою з 30 травня 2021 року по 31 травня 2021 року.

Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнуто на його користь:

- із Приватного акціонерного товариства «СК «Арсенал страхування» у відшкодування витрат на поховання 17 560 гривень та у відшкодування моральної шкоди - 24000 гривень;

- із Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» у відшкодування моральної шкоди 147 580 гривень;

- із ОСОБА_7 у відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу 30 000 гривень.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 травня 2021 року, о 13:00, керуючи вантажним фургоном «Renault Premium 320», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи рух по вул. Маркова в с. Дібрівне Городнянського району Чернігівської області зі сторони м. Чернігова в напрямку м. Городня, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку та під час виконання маневру обгону не дотримався безпечного інтервалу у результаті чого біля буд. №103 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_9 , який рухався в попутному напрямку.

У результаті порушення ОСОБА_7 вимог п. 2.3. «б», п. 13.3 ПДР України, відбулася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер у лікарні.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року вирок районного суду змінено в частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені п. 1, 2, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував своє рішення про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, послався на характеризуючі дані, які були враховані при призначенні покарання у розмірі, що є наближеним до мінімального, та необґрунтовано залишив без уваги позицію потерпілого.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора сторона захисту подала письмові заперечення, де зазначила, що заявлені прокурором вимоги не підтримує, просить залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 вважали оскаржуване судове рішення законним, а касаційну скаргу прокурора необґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст.438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Встановлені судом фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України прокурором не оспорюються, а доводи його касаційної скарги про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості є неприйнятними з огляду на таке.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.

При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Місцевий суд за наслідками судового розгляду, проведеного в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, обираючи ОСОБА_7 міру примусу, взяв до уваги: характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, а за формою вини - необережним; конкретні обставини справи, а саме те, що ДТП сталося через неуважність обвинуваченого, який керував вантажним автомобілем, не врахував дорожню обстановку; наслідки у виді заподіяння загиблому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть; поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, а саме те, що він не залишив місце дорожньо-транспортної пригоди і невідкладно звернувся за медичною допомогою для потерпілого.

Також суд врахував, що обвинувачений сплатив на користь родини загиблого у відшкодування завданої шкоди 28 420 гривень, позитивно характеризується, раніше не судимий та не притягувався до адміністративної відповідальності. Обставинами, які пом`якшують покарання у даному кримінальному провадженні визнано щире каяття, сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення вперше та добровільне відшкодування завданої злочином шкоди. Обтяжуючих покарання обставин встановлено не було.

Враховуючи зазначене, місцевий суд прийшов до висновку, що усе наведене у своїй сукупності є підставою для призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм розміром є наближеним до мінімального.

Разом із цим, суд зазначив, що позитивні відомості про обвинуваченого та наявність декількох пом`якшуючих відповідальність обставин не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування у цьому кримінальному провадженні положень ст. 75 КК України, а з огляду на те, що інкримінований злочин належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, то позиція захисту та уповноваженого органу з питань пробації, висловлена у досудовій доповіді, щодо покарання, яке обвинувачений повинен понести за вчинене, не є вирішальною.

Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , колегія суддів апеляційного суду із такими висновками не погодилася та зазначила, що у даному кримінальному провадженні існують правові підстави для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з огляду на таке.

Так, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, апеляційний суд в першу чергу зважив на конкретні обставини справи, за яких сталося ДТП, та подальший розвиток подій, а саме те, що ОСОБА_7 не залишив потерпілого та невідкладно звернувся за медичною допомогою бажаючи виправити ситуацію, що склалася, та зберегти життя останнього.

Також, колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги те, що ОСОБА_7 не просто формально розкаявся у скоєному та критично оцінював свій вчинок, а й своїми активними діями (зокрема переведенням грошових коштів на користь потерпілої сторони) сприяв усуненню наслідків завданих злочином.

Крім цього, апеляційний суд зазначив, що уся наведена позитивна характеристика про особистість обвинуваченого знайшла своє відображення у досудовій доповіді уповноваженого органу з питань пробації, який прийшов до висновку про низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення та низький рівень небезпеки для суспільства, а відтак вважав, що виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення волі. Неврахування такої інформації місцевим судом є невиправданим та суперечить зазначеній у Законі Україні «Про пробацію» меті її складання - забезпечення суду об`єктивними відомостями, що всебічно і повно характеризують обвинуваченого, для прийняття справедливого рішення про міру покарання.

Такі обставини у своїй сукупності, а також наявність декількох пом`якшуючих покарання обставини, на переконання колегії суддів апеляційного суду свідчили про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, в той час як покарання у виді реального позбавлення волі обвинуваченому у даному конкретному кримінальному провадженні об`єктивно створило істотну диспропорцію.

Верховний Суд погоджується із такими висновками та зважає на те, що станом на час розгляду кримінального провадження у суді касаційної інстанції ОСОБА_7 продовжує надавати матеріальну допомогу родині загиблого та бере активну участь у волонтерській діяльності, доставляючи продукти харчування та речі на деокуповані території, внутрішньо переміщеним особам і військовим у зоні зіткнень. Будь-яких компрометуючих даних, чи фактів недотримання засудженим покладених на нього апеляційним судом обов`язків не встановлено, а тому наведені нові обставини свідчать про серйозність намірів особи до виправлення.

Зважаючи на викладене, твердження прокурора про невмотивованість прийнятого апеляційним судом рішення про звільнення ОСОБА_7 з випробуванням є безпідставними.

Щодо посилань сторони обвинувачення на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість зазначені апеляційним судом конкретні обставини справи та дані про особу ОСОБА_7 , у тому числі й нові, у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, дають достатні підстави для висновку про можливість стимулювання його подальшої позитивної поведінки без відбування міри примусу у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю та застосування протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, що необхідні для продовження позитивних змін та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Стосовно аргументів прокурора про неврахування апеляційним судом позиції потерпілого щодо порядку відбування обвинуваченим заходу примусу, то вони є безпідставними. Зі змісту ухвали вбачається, що колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги думку ОСОБА_9 та його представника, висловлену в суді першої інстанції, які наполягали на суворій мірі покарання для ОСОБА_7 . Разом із цим, така позиція сторони кримінального провадження не може бути врахована у відриві від інших обставин, що передбачені ст. 65 КК України і у своїй сукупності створюють правові підстави для застосування положень ст. 75 КК України, а тому твердження прокурора про надання переваги саме їй, а не усім визначеним законом обставинам, є помилковим.

Ухвала апеляційного суду належно вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у справі не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_10 ОСОБА_2 ОСОБА_3