Постанова

Іменем України

08 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 522/20964/16-к

провадження № 51-508 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Остапука В. І., Кишакевича Л. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Кравченко Є.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника Пугача М.В. та потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на вирок Приморського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160470003959, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Одесі, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Приморського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015) в строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 11 вересня 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10 вересня 2016 року приблизно о 15 год., перебуваючи у приміщенні аптечного пункту № 41 на вул. Гайдара, 1 у місті Одесі, з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад на продавця аптеки ОСОБА_4, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, в ході якого, погрожуючи ножем, заволодів грошовими коштами, які знаходились у касі аптеки, а також лікарським засобом «Бояришник», заподіявши ПП «АКС» майнову шкоду на загальну суму 1206,11 грн.

10 вересня 2016 року о 20.50 год. ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи в якості пасажира у салоні автомобіля «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись навпроти будинку № 5 на вул. Тираспольській у місті Одесі, з метою заволодіння чужим майном здійснив напад на водія автомобіля - ОСОБА_3, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, в ході якого наніс ОСОБА_3 ножем один удар у шию та декілька ударів у бік тулубу, завдавши легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розгляд здоров'я, а також заволодів майном потерпілого на загальну суму 750 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Як убачається зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, останній, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого через суворість, просить судові рішення щодо нього змінити. Вказує, що має неповнолітніх дітей, батьків похилого віку, які хворіють. Своє виправлення вважає можливим з призначенням більш м'якого покарання.

У касаційній скарзі захисник Пугач М. В., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого через суворість, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити, призначити йому за ч. 2 ст. 187 КК покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, за сукупністю злочинів застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим та на підставі ст. 75 КК звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Вважає, що з урахуванням вимог ст. 69 -1 КК покарання ОСОБА_1 не може перевищувати двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 187 КК. На думку захисника, суд в достатній мірі не врахував каяття засудженого, відшкодування шкоди потерпілим, наявність на утриманні засудженого двох неповнолітніх дітей, а також батьків похилого віку.

У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого через суворість, просять судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити. При цьому наводять доводи, аналогічні доводам касаційної скарги захисника Пугача М. В. Вказують на визнання засудженим вини, щире каяття, сприяння слідству, наявність неповнолітніх дітей, батьків похилого віку, повне відшкодування завданої їм шкоди. Виправлення засудженого вважають можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кравченко Є.С. вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила відмовити у їх задоволенні.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засудженого, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах не оспорюються.

Разом з тим, доводи касаційних скарг щодо невиправданої суворості призначеного засудженому покарання не можуть вважатися обґрунтованими.

Так, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

На думку колегії суддів, вирішення судом питання про призначення ОСОБА_1 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Обираючи ОСОБА_1покарання за ч. 1 та ч. 2 ст. 187 КК, суд врахував тяжкість вчинених злочинів, які згідно ст. 12 КК є тяжкими, дані про особу винного, який повністю визнав вину, розкаявся у вчиненому, сприяв слідству, має на утриманні неповнолітніх дітей, хворих батьків похилого віку, а також думку потерпілих, які претензій до винного не мають, вказали про повне відшкодування заподіяної їм шкоди та просили його суворо не карати.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, в тому числі й ті, на які учасники судового провадження послались у касаційних скаргах, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання, яке є мінімальним у межах санкцій ч. 1 і ч. 2 ст. 187 КК та за сукупністю злочинів застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не убачає.

Так, ОСОБА_1 протягом одного дня вчинив два тяжких злочини, поєднані з застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих, та з погрозою застосування такого насильства. Тому, встановлені у справі обставини хоча й пом'якшують покарання засудженого, проте істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів та не можуть бути підставою для застосування положень ст. 69 КК, а також для звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Разом із тим, відповідно до вимог ст. 69-1 КК за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Санкція ч. 2 ст. 187 КК, за якою ОСОБА_1 засуджено, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років із конфіскацією майна.

За вироком суду ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, відшкодував потерпілим заподіяну шкоду, в якості обставин, що пом'якшують покарання, визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

З огляду на це, на підставі приписів ст. 69-1 КК суд повинен був визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, який не перевищує двох третин максимального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 187 КК, що складає 6 років 8 місяців. Проте зазначених вимог закону суд не дотримався.

За таких обставин, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а розмір призначеного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК покарання у виді позбавлення волі підлягає зниженню до меж, встановлених ст. 69-1 КК.

На підставі викладеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційні скарги засудженого, захисника та потерпілих задовольнити частково.

Вирок Приморського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 187 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 69-1 КК знизити розмір призначеного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК покарання до 6 років 8 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців з конфіскацією майна.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Щепоткіна Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук