Правова позиція : Щодо кваліфікації дій інспектора патрульної поліції, який декілька разів заволодівав майном департаменту патрульної поліції шляхом зловживання своїм службовим становищем

Дії інспектора патрульної поліції, який, будучи службовою особою та зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом використання врученого йому в законний спосіб офіційного документа заволодів майном департаменту патрульної поліції, а саме, використовуючи паливну смарткартку АЗС, заволодів спочатку 10 л бензину вартістю 258 грн і повторно – 250 л бензину на суму 6450 грн, отримали правильну кваліфікацію за частинами 2 і 3 ст. 191 КК

Історія справи

Постанова ККС ВП від 05.12.2024 року у справі №464/3224/21
Постанова ККС ВП від 05.12.2024 року у справі №464/3224/21

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 464/3224/21

провадження № 51-992км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140070000000282, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Сихівський районний суд м. Львова вироком від 14 квітня 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 191 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 1 рік, зач. 3 ст. 191 ККдо покарання у видіобмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.

2. Водночас суд визнав ОСОБА_7 невинуватим і виправдав за ч. 1 ст. 357 КК у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

3. Постановлено стягнути зі ОСОБА_7 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - ДПП) 6708 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

4. За вироком суду, ОСОБА_7 , обіймаючи посаду інспектора взводу 1 роти 4 батальйону 2 Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП та будучи обізнаним у поновленні з 20 березня 2020 року використання Управлінням послуг для заправлення службових транспортних засобів бензином А-95 на АЗС «ОККО», 05 квітня 2020 року о 21:55 на АЗС «ОККО», розташованій на вул. Петлюри, 1 у м. Львові, зловживаючи своїм службовим становищем, налив у каністру 10 л бензину А-95, за який здійснив розрахунок паливною смарткарткою АЗС «ОККО» № 7825390000268144, що належала ДПП і була призначена для заправки службового автомобіля «Шкода Рапід» (номерний знак 4844), і в такий спосіб заволодів майном ДПП, що перебувало в його віданні, на суму 258 грн.

5. Також у період із 06 по 28 квітня 2020 року ОСОБА_7 , зловживаючи своїм службовим становищем, за допомогою тієї ж паливної смарт-картки АЗС «ОККО» повторно заволодів майном ДПП - 250 л бензину А-95 на суму 6450 грн.

6. Крім того, орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_7 у тому, що він шляхом зловживання своїм службовим становищем з корисливих мотивів заволодів офіційним документом - паливною смарткарткою АЗС «ОККО» № 7825390000268144.

7. Указане обвинувачення не знайшло підтвердження в судовому засіданні, а тому суд виправдав ОСОБА_7 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК.

8. Своє рішення суд обґрунтував тим, що зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння офіційним документом означає, що особа порушує свої повноваження, через що відбувається умисне протиправне використання можливостей службового становища. Водночас сторона обвинувачення в ході судового розгляду не надала доказів того, що обвинувачений будь-яким чином користувався своїми правами і можливостями інспектора патрульної поліції, передбаченими Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», посадовою інструкцією поліцейського патрульної поліції, затвердженою наказом ДПП від 05 січня 2016 року за № 4/1, чи іншими нормативними актами, з метою заволодіння паливною смарткарткою.

9. Львівський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Захисник ОСОБА_6 , посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду є необґрунтованим і незаконним, оскільки не відповідає вимогам статей 370, 404 і 419 КПК. На думку заявника, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги щодо однобічності, неповноти судового розгляду, істотного порушення судом першої інстанції статей 22 23 92 94 95 КПК, надання цим судом переваги доказам сторони обвинувачення та ігнорування доказів сторони захисту, невідповідності його висновків про винуватість

ОСОБА_7 фактичним обставинам справи, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей, не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу захисника необґрунтованою. Акцентує на тому, що суд апеляційної інстанції не проаналізував досліджених місцевим судом доказів, не дав їм власної оцінки і не мотивував належним чином свого рішення щодо законності визнання судом першої інстанції ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 191 КК, з огляду на одночасне та справедливе виправдання його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК. Захисник уважає, що апеляційний суд, маючи підстави для закриття кримінального провадження, не закрив його, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону. Крім того, зауважує, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи сторони захисту про те, що за обставин, викладених в обвинувальному акті, дії ОСОБА_7 від самого початку охоплювалися єдиним умислом, спрямованим на заволодіння бензином, який було реалізовано одним і тим самим способом, що з урахуванням правил ч. 2 ст. 32 КК виключало повторність вчинення кримінальних правопорушень і не давало підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 191 КК.

Позиції учасників судового провадження

11. У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити її, скасувавши ухвалу стосовно ОСОБА_7 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

12. Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 без зміни.

13. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

14. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

15. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

16. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

17. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

18. Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.

19. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

20. Згідно зі статтями 2 7 370 404 419 КПК під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні потрібно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

21. Європейський суд з прав людини в рішеннях зазначав, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторони захисту (справа «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (справа «Ван де Гурк проти Нідерландів» («Van de Hurk v. the Netherlands»), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (справа «Болдеа проти Румунії» («Boldea v. Romania»).

22. Апеляційний суд під час розгляду справи стосовно ОСОБА_7 в апеляційній інстанції дотримався зазначених вимог закону.

23. Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, який, посилаючись на безпідставне незастосування до ОСОБА_7 закону України про кримінальну відповідальність, а саме виправдання його за ч. 1 ст. 357 КК і призначення покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого і даним про особу засудженого внаслідок м`якості, просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні всіх інкримінованих йому злочинів, за кожен з яких і, відповідно, за їх сукупність призначити покарання у виді позбавлення волі, та захисника засудженого - адвоката ОСОБА_6 , який вважав безпідставним засудження ОСОБА_7 за частинами 2 і 3 ст. 191 КК і просив скасувати вирок суду першої інстанції в цій частині та закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю вини підзахисного у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, суд апеляційної інстанції допитав обвинуваченого, перевірив показання свідків, ряд письмових доказів і дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційних скаргах заявників, не підлягають задоволенню, належним чином навівши докладні мотиви прийнятого рішення.

24. Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_7 , під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши дотримання принципу змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі без винятку представлені сторонами докази, у тому числі ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

25. Зокрема, апеляційний суд указав на те, що встановлені обставини свідчать про вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 і 3 ст. 191 КК. Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення аналізом усіх доказів, зібраних у кримінальному провадженні, зокрема показань обвинуваченого, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , представника потерпілого ОСОБА_17 , а також ряду письмових доказів.

26. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винуватого, апеляційний суд виходив із того, що злочин, передбачений ст. 191 КК, може бути вчинено у формі привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

27. Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Основною ознакою заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, на відміну від привласнення і розтрати, є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання ним для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

28. Оскільки ОСОБА_7 , будучи службовою особою та зловживаючи своїм службовим становищем, за допомогою врученого йому в законний спосіб офіційного документа заволодів майном ДПП, а саме, використовуючи паливну смарткартку АЗС «ОККО», заволодів спочатку 10 л бензину А-95 вартістю 258 грн і повторно 250 л бензину А-95 на суму 6450 грн, його дії отримали правильну кваліфікацію за частинами 2 і 3 ст. 191 КК.

29. Доводи адвоката про те, що його підзахисний вчинив продовжуваний злочин з огляду на те, що він виконав ряд тотожних діянь, які мали загальну мету і охоплювалися єдиним умислом, є хибними.

30. Продовжуваним злочином слід розглядати неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається з тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном.

31. Водночас матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що єдиним злочинним наміром і метою ОСОБА_7 , які сформувалися до початку злочинних дій, було заволодіння паливно-мастильними матеріалами на суму 6708 грн, а саме260 л бензину А-95, що належали ДПП і були йому ввірені. Суди попередніх інстанцій установили, що кожен епізод мав самостійну мету і спосіб її реалізації. Тому висновки суду про вчинення ОСОБА_7 не продовжуваного, а сукупності злочинів є правильними.

32. За правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18 (провадження № 51-1122кмо20), єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою «повторно» без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні. Таким чином, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин.

33. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» міститься роз`яснення про те, що в разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті, а інші як вчинені повторно - за іншими частинами відповідних статей КК. Суди попередніх інстанцій дотрималися зазначених вимог закону.

34. Таким чином, Суд уважає, що за результатами розгляду касаційної скарги не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли б спричинити скасування оскарженого судового рішення. Касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 необхідно залишити без зміни.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3