Постанова

Іменем України

05 квітня2018 р.

м. Київ

справа № 297/178/16-к

провадження № 51-1430км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Бражника М.В.,

за участю:

прокурора Деруна А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015070060000805, за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Берегово, Закарпатської області, проживаючого АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, у тому числі 27.12.2010 року вироком Берегівського районного суду Закарпатської області за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців; 17.07.2012 року вироком Берегівського районного суду Закарпатської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року ОСОБА_2. засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено з вироку Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року посилання на повторність, як кваліфікуючу ознаку.

У решті вирок залишено без змін.

Згідно вироку, з урахуванням внесених змін ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 жовтня 2015 року, приблизно о 22 год., з метою викрадення чужого майна, проник в приміщення деревообробного цеху по АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 11535 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через м'якість. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не надав належної правової оцінки даним, що містяться у кримінальному провадженні та характеризують особу засудженого, обставинам, що пом'якшують та обтяжують покарання та не навів достатніх мотивів для застосування ст. 75 КК України. Крім того, зазначає про те, що апеляційний суд безпідставно виключив з вироку суду посилання на повторність, як кваліфікуючу ознаку. При цьому вказує, що рішення апеляційного суду не узгоджується з вимогами закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Дерун А.І. вважав, що касаційна скарга прокурора, є обґрунтованою та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, у касаційній скарзі прокурора не оспорюється.

У силу статей 370, 419 КПК України ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Так, вироком місцевого суду ОСОБА_2 було визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням в інше приміщення. У зв'язку з тим, що по останньому засудженню ОСОБА_2 17 липня 2012 року судимість погашена, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про виключення з вироку посилання на повторність, як кваліфікуючу ознаку.

Твердження прокурора про те, що апеляційним судом безпідставно виключено посилання на повторність, як кваліфікуючу ознаку, є обґрунтованими.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Відповідно до ч. 5 ст. 90 КК України якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюється окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_2 було неодноразово засуджено, у тому числі вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2010 року за злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, за який він відбув покарання у вересні 2011 року. Після цього ОСОБА_2 08 квітня 2012 року вчиняє повторно таємне викрадення чужого майна, за що його було засуджено вироком від 17 липня 2012 року, та звільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки. За цим вироком судимість погашена. Однак, ОСОБА_2 знову вчиняє таємне викрадення чужого майна, з проникненням 10 жовтня 2015 року, за який його засуджено вироком від 29 березня 2016 року, тобто до закінчення строку погашення судимості за вироком від 27 грудня 2010 року.

Згідно примітки до ст. 185 КК України у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або 187, 262 цього Кодекс.

Тому апеляційний суд безпідставно прийшов до висновку про виключення повторності, як кваліфікуючої ознаки, за якою ОСОБА_2 було визнано винуватим.

Також заслуговують на увагу доводи прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор, не погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, подав апеляцію, в якій порушував питання про скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового, яким просив визнати винним ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому реальну міру покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, а в разі залишення апеляції без задоволення - підстави, через які її визнано необґрунтованою.

Однак, апеляційний суд, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, формально, погодився з рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Так, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, який згідно зі ст.12 КК України є тяжким злочином.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд урахував те, що останній вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, за місцем проживання характеризується позитивно, та призначив йому покарання за вчинений злочин, у межах санкції вказаної норми.

Разом з тим, рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд не обґрунтував, не навів мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, та не врахував, що засудженим вчинено умисний тяжкий злочин, яким спричинено потерпілому шкоду у розмірі 11535 грн., а також те, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів.

Таким чином, звільнивши ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що потягло м'якість призначеного покарання.

Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора в частині призначеного покарання, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив і безпідставно залишив вирок місцевого суду в частині звільнення засудженого від відбування покарання без зміни.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого через м'якість.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора -задоволенню.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а, в разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О.П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний