Правова позиція : Кваліфікація. Щодо дій особи, які утворюють склад продовжуваного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК

Дії особи, що охоплювалися єдиним умислом та полягали у тому, що винний, перебуваючи у громадському місці, спочатку безпричинно наніс потерпілим тілесні ушкодження, а потім відлучився додому за пістолетом, повернувся та погрожував ним присутнім, утворюють склад продовжуваного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК

Історія справи

Постанова ККС ВП від 04.09.2024 року у справі №953/2531/20
Постанова ККС ВП від 04.09.2024 року у справі №953/2531/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 953/2531/20

провадження № 51-1901км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 на вироки Київського районного суду м. Харкова від 11 червня

2021 року та Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4

ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1

ст. 76 цього Кодексу.

Відмовлено у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями

ОСОБА_7

Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення у справі експерта в розмірі 785,05 грн.

Вирішено питання щодо долі речових доказів.

Полтавський апеляційний суд 01 лютого 2024 року вирок місцевого суду за апеляційною скаргою представника публічного обвинувачення в частині призначеного покарання скасував. Ухвалив новий вирок, за яким

ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_7 10 жовтня 2019 року близько 00:20, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи, що він знаходиться у громадському місці - біля входу до ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_1 , маючи єдиний злочинний умисел на вчинення хуліганських дій, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок, з хуліганських спонукань та з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилася у зневажливому ставленні до існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки та моральності та демонстративному нехтуванні ними та громадським порядком, бажаючи принизити та зневажити відвідувачів вищевказаного ресторану, не звертаючи увагу на присутність інших громадян, підійшов до раніше незнайомого йому ОСОБА_9 і безпричинно, умисно наніс йому один удар кулаком руки (не вдалося встановити якою саме рукою), в область правої щоки, чим завдав останньому фізичного болю.

Знайома ОСОБА_9 - ОСОБА_8 , побачивши хуліганські дії

ОСОБА_7 , прагнучи їх припинити, підійшла до ОСОБА_7 , однак він продовжуючи виконання свого єдиного злочинного умислу, спрямованого на вчинення хуліганських дій, бажаючи принизити та зневажити відвідувачів вищевказаного ресторану, не звертаючи увагу на присутність інших громадян, будучи агресивно налаштованим, рішуче наблизився до ОСОБА_8 на відстань витягнутої руки і, проявляючи особливу зухвалість, безпричинно наніс їй один удар кулаком руки ( не вдалося встановити якою саме рукою) в праву періорбітальну частину голови, внаслідок чого ОСОБА_8 було спричинено набряк м`яких тканин та синець на голові, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_7 діючи в продовження свого раніше виниклого умислу спрямованого на вчинення хуліганських дій, розуміючи, що в нього вдома знаходиться 8-зарядний револьвер виробництва «WEIHRAUCH» (Німеччина), моделі «HW4», калібру 4 мм, № НОМЕР_1 , призначений для тренувальної стрільби поза спеціальними приміщеннями й площадками патронами Флобера калібру 4 мм, прилюдно вголос висловив всім присутнім погрозу фізичною розправою за допомогою зброї та побіг у бік перехрестя вулиць Др. Народів та Гв.Широнінців.

Продовжуючи виконання свого єдиного умислу спрямованого на вчинення хуліганських дій, ОСОБА_7 прийшов додому за адресою: АДРЕСА_2 , взяв револьвер та одразу ж 10 жовтня 2019 року приблизно о 00.40 год., повернувся на місце вчинення ним хуліганських дій - у громадське місце біля входу до ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_1 , разом із предметом, заготовленим для заподіяння тілесних ушкоджень, у виді 8-зарядного револьверу виробництва «WEIHRAUCH» (Німеччина), призначений для стрільби патронами Флобера калібру 4 мм, де не звертаючи увагу на присутність працівників патрульної поліції та інших громадян продовжуючи виконання свого раніше виниклого єдиного злочинного умислу, спрямованого на вчинення хуліганських дій, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, застосовуючи предмет, заздалегідь заготовлений для заподіяння тілесних ушкоджень, проявляючи особливу зухвалість, безпричинно дістав зі своєї барсетки 8-зарядний револьвер виробництва «WEIHRAUCH» (Німеччина) та став направляти його у бік оточуючих осіб та працівників поліції, погрожуючи заподіяти їм тілесні ушкодження, а саме, застрелити, та висловлюючись при цьому нецензурною лайкою.

Ці злочинні дії ОСОБА_7 були припинені співробітниками поліції, які сприймаючи його дії, як реальну загрозу життю та здоров`ю людей та співробітників поліції, діючи з метою врятування життя і здоров`я людей та припинення протиправних дій ОСОБА_7 , вибили з його рук 8-зарядний револьвер виробництва «WEIHRAUCH» (Німеччина), та застосували до нього, відповідно до п. 1 ст. 44 ЗУ «Про Національну поліцію» фізичну силу, прийоми рукопашного бою та спеціальні засоби - кайданки.

Однак, не бажаючи припинити свої протиправні дії, діючи в продовження свого раніше виниклого умислу, спрямованого на вчинення хуліганських дій, прагнучи завадити працівникам поліції у припиненні цього злочину та тим самим бажаючи чинити їм в цьому опір, ОСОБА_7 , не зважаючи на заведені за спину та скуті кайданками руки, продовжуючи, виконання свого єдиного злочинного умислу, спрямованого на вчинення хуліганських дій, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка виразилася у зневажливому ставленні та нехтуванні громадським порядком, здійснював опір представникам влади (працівникам патрульної поліції), які припиняли його хуліганські дії, а саме пручався, на законні вимоги співробітників поліції припинити хуліганські дії не реагував, поводився агресивно, розмахував руками та ногами в бік співробітників поліції, намагаючись їх вдарити, висловлював на їхню адресу погрози та нецензурно лаявся.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вироки місцевого й апеляційного судів з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що рішення ухвалені без дотримання приписів статей 94 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Як зазначає захисник, у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, втім суди, давши неправильну правову оцінку подіям, які відбулися 10 жовтня 2019 року, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.

Зокрема, захисник у скарзі стверджує, що:

- фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікація дій

ОСОБА_7 не ґрунтуються на належних доказах;

- події, інкриміновані ОСОБА_7 , відбувалися у два етапи, що має значення, однак залишено поза увагою судів;

- ОСОБА_7 був затриманий не під час скоєння хуліганських дій, а коли направлявся до ресторану «Велюр»;

- суд у вироку безпідставно послався на показання свідка ОСОБА_10 , оскільки свідок відмовилася давати свідчення, враховуючи, що під час подій перебувала в стані алкогольного сп`яніння;

- у вироку суду неправильно відображено показання свідка ОСОБА_11 , який під час допиту вказував, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інші були відвідувачами ресторану «Велюр» до того моменту, поки не покинули приміщення ресторану, однак суд вказав, що на час інкримінованих

ОСОБА_7 дій ці особи були відвідувачами ресторану;

- безпідставним є посилання у вироку на відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції;

- суди не взяли до уваги, що потерпіла ОСОБА_8 звернулася до поліції із заявою про спричинення ОСОБА_7 їй тілесних ушкоджень, тобто про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК, однак заява не була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а дії підзахисного кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 цього Кодексу;

- в обвинуваченні не конкретизовано, кому саме із 10 працівників поліції

ОСОБА_7 чинив опір і в чому такі дії виразилися;

- суди не взяли до уваги фактів, що дії ОСОБА_7 були викликані агресивними та неправильними діями потерпілої. Не отримали належної перевірки доводи сторони захисту про те, що під час затримання ОСОБА_7 працівники поліції вкрали в нього 1700 грн.

Крім того, на переконання захисника, револьвер, вилучений у ОСОБА_7 , не є предметом, заздалегідь заготовленим для заподіяння тілесних ушкоджень, оскільки за обвинуваченням револьвером не були спричинені тілесні ушкодження. Указане узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа № 749/1092/16-к).

Також захисник зауважує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні технічні носії перебігу судових засідань.

На думку захисника, призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання за ч. 4 ст. 296 КК є занадто суворим.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, достатньою мірою не врахував особи ОСОБА_7 , який позитивно характеризується за місцем проживання та активно займається волонтерською діяльністю у складі БО «Благодійний фонд Фенікс 057 Україна».

Захисник вважає, що ухвалюючи рішення апеляційний суд не дотримався вимог

ст. 419 КПК та не дав відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Захисник підтримав доводи касаційної скарги і просив судові рішення скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Засуджений підтримав позицію захисника.

Прокурор не підтримала доводів касаційної скарги, просила судові рішення залишити без зміни.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, думку засудженого і прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 370 КПК визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Так, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення,

в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, пов`язаному з опором представникам влади, які припиняли хуліганські дії, вчиненому із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для завдання тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), за викладених у вироку обставин, місцевий суд обґрунтував наявними в матеріалах справи доказами та зробив на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими і перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК, і оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вирок місцевого суду відповідає приписам статей 370 374 КПК і є обґрунтованим.

Щодо доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 296 КК та порушення вимог КПК

Стаття 296 КК передбачає кримінальну відповідальність за хуліганські дії, які завжди посягають на громадський порядок.

Як хуліганство дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буяння, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень необхідно визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.

Суб`єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до установлених правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Указана неповага має бути явною та очевидною як для винної особи, так і для очевидців його дій.

Тобто для правильної кваліфікації злочинних дій особи необхідно ретельно проаналізувати склад вчиненого злочину і виявити його елементи та всі обставини кримінального провадження.

Суд першої інстанції зазначені вимоги врахував та виконав у повному обсязі під час оцінювання дій ОСОБА_7 та визначення їх правової кваліфікації.

Виходячи з усталеної судової практики, зокрема Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі

№ 749/1092/16, вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), необхідно враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян.

Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7

у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд взяв до уваги і визнав достовірними та послідовними показання потерпілої ОСОБА_8 і свідків, які показали, що в ніч з 09 на 10 жовтня 2019 року біля ресторану «Велюр», де вони святкували день народження, підійшов раніше незнайомий

ОСОБА_7 із проханням підкурити сигарету, у свою чергу ОСОБА_9 дав йому запальничку. Після цього ОСОБА_7 безпричинно завдав ОСОБА_9 один удар рукою в ділянку щоки, від чого останній втратив рівновагу. Далі, ОСОБА_8 стала між ними, однак ОСОБА_7 штовхнув потерпілу і завдав їй рукою одного удару в обличчя в ділянку правої сторони чола, від чого потерпіла впала спиною на землю. У цей час ОСОБА_7 поводив себе дуже агресивно і висловив погрозу, що принесе зброю та всіх перестріляє. Потім він відійшов додому і через деякий час повернувся на місцевість біля ресторану, дістав із сумки револьвер, направив його у сторону ОСОБА_9 та інших присутніх людей, висловлюючись нецензурною лайкою і погрожуючи всіх перестріляти. Поліцейські, які прибули на виклик, намагалися припинити його хуліганські дії, а саме застосувати спеціальний засіб - кайданки, однак він чинив опір і виривався та навіть після застосування до нього кайданок не заспокоївся і продовжував нецензурно висловлюватися.

Також суд взяв до уваги фактичні дані, які містяться в протоколах слідчих експериментів від 07, 13 листопада 2019 року, згідно з якими потерпіла ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_15 на місцевості детально відтворили обставини події, що сталися з 09 на 10 жовтня 2019 року, зокрема спосіб заподіяння, механізм, кількість та локалізацію безпричинно завданих ОСОБА_7 . ударів по голові ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Даних про те, що потерпіла та свідки мали на меті оговорити ОСОБА_7 , матеріали кримінального провадження не містять, і доказів про це захисник не наводить.

Колегія суддів наголошує, що перевірка достовірності показань потерпілих та свідків не входить до повноважень суду касаційної інстанції, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині Суд не бере до уваги.

Виходячи з послідовних показань потерпілої та свідків, а також з обставин події, відтворених ними й зафіксованих у протоколах слідчих експериментів

від 07, 13 листопада 2019 року, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, без будь-якого приводу до конфліктної ситуації кулаком заподіяв удари в голову раніше незнайомим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , висловлювався нецензурною лайкою на адресу присутніх, використовував повністю заряджений револьвер, який після початку конфлікту взяв дома і яким, повернувшись, став з агресією погрожувати присутнім застрелити їх, що є порушенням загальних норм поведінки в суспільстві.

Такий факт, що ОСОБА_7 під час вчинення хуліганських дій використовував повністю заряджений револьвер і направляв його в бік присутніх, свідчить про створення реальної загрози для життя та здоров`я великої кількості людей, а неприпинення поліцейськими протиправних дій ОСОБА_7 могло мати різного роду непередбачувані наслідки для оточуючих, ураховуючи невелику відстань між усіма учасниками події.

Колегія суддів бере до уваги, що подія відбулася з 09 на 10 жовтня 2019 року з розривом у часі, однак дії ОСОБА_7 охоплювалися єдиним умислом, вони були вчиненні через невеликий проміжок часу (засуджений відлучався за пістолетом), тому його дії були продовжуваними, а отже ця обставина, не впливає на кваліфікацію. У будь-якому випадку під час вчинення хуліганських дій із застосуванням певних предметів, заздалегідь заготовлених для заподіяння тілесних ушкоджень, тривалість дій не має значення.

Фактичні обставини кримінального провадження, установлені судом, достатньою мірою підтверджують, що характер дій ОСОБА_7 стосовно великої кількості людей та працівників поліції, свідчить про домінування в його поведінці саме хуліганського мотиву.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дійшов висновку, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 цей суд розглянув із дотриманням вимог ст. 370 КПК; Винуватість ОСОБА_7 установлено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно з положеннями ст. 94 цього Кодексу. Докази, покладені місцевим судом в основу вироку, є належними, допустимими і достатніми для визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 4 ст. 296 КК.

Водночас суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, які за змістом є аналогічними доводам касаційної скарги, з чим погоджується Верховний Суд.

Неспроможними апеляційний суд визнав доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 такої кваліфікуючої ознаки злочину, як вчинення опору працівникам поліції.

Так, дослідженими у справі доказами підтверджено, що саме в процесі хуліганських дій, ОСОБА_7 здійснював активну протидію працівникам поліції, які прибули на місце події ще до його повернення з револьвером, з метою позбавити їх можливості виконати службовий обов`язок з охорони громадського порядку. Коли працівники поліції намагалися припинити його протиправні дії, він наводив револьвер на них, погрожував його застосувати, чинив фізичний опір. Понад те, перебуваючи вже в кайданках, нецензурно висловлювався і погрожував фізичною розправою. Тобто дії ОСОБА_7 , які він уперто не припиняв навіть у присутності працівників поліції, мали агресивний протиправний характер.

Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що в цьому випадку опір був складовою хуліганства й мав місце в період його вчинення

ОСОБА_7 .

Неконкретизація в обвинуваченні того, кому з працівників поліції, ОСОБА_7 чинив опір, не впливає на висновок про його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи сторони захисту про те, що дії ОСОБА_7 були викликані агресивними та неправильними діями потерпілої, оскільки з показань потерпілої і свідків убачається, що будь-яких протиправних дій щодо ОСОБА_7 потерпіла не вчиняла, доказів протиправної поведінки стосовно засудженого матеріали кримінального провадження не містять.

Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що факт можливого викрадення працівниками поліції грошових коштів із сумки ОСОБА_7 не впливає на доведеність винуватості останнього у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а самі дії поліцейських можуть бути предметом окремого кримінального провадження.

Доводи сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_8 звернулася до поліції із заявою про спричинення ОСОБА_7 їй тілесних ушкоджень, тобто про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК, однак заява не була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а дії підзахисного кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 цього Кодексу не свідчить про істотне порушення процесуального закону, оскільки визначення кримінально-правової кваліфікації належить до повноважень правоохоронного органу, який вносить дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань, де вказує попередню кваліфікацію дій особи.

Слушним є висновок апеляційного суду про те, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не є процесуальним джерелом доказів, адже реєстр - це лише електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування звітності, надання інформації про відомості, внесені до Реєстру. Зазначене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 761/28347/15-к.

Апеляційний суд також перевірив доводи сторони захисту про те, що місцевий суд усупереч вимогам закону послався на показання свідка ОСОБА_10 , і визнав їх неспроможними, оскільки згідно з даними збереженими на технічному носії інформації, де зафіксовано перебіг судового провадження в місцевому суді (засідання від 07 жовтня 2020 року), цього свідка було безпосередньо допитано в судовому засіданні та вона надала зазначені у вироку суду показання.

Також апеляційний суд визнав безпідставними доводи сторони захисту про те, що місцевий суд не виклав показання свідка ОСОБА_11 щодо неналежної поведінки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 у приміщенні ресторану де вони святкували день народження, оскільки згідно з відомостями, які збережені на технічному носії інформації, де зафіксовано судове провадження в місцевому суді (засідання від 11 грудня 2020 року), указаних стороною захисту обставин цей свідок не повідомляв, а підтвердив лише те, що в приміщенні належного йому ресторану відпочивали дві компанії, які вживали алкоголь, деякі з них трохи понад норму, але всередині закладу поводилися мирно, конфліктів не було. Очевидцем подій він не був.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту про те, що суд не переглядав змісту відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, ці доводи спростовуються технічним записом перебігу судового засідання в місцевому суді, згідно з яким відеозаписи з нагрудних камер були відтворені і досліджені безпосередньо в судовому засіданні, проведеному за участю, зокрема, ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_6 .

Доводи захисника про те, що вилучений у ОСОБА_7 револьвер не є предметом, заздалегідь заготовленим для заподіяння тілесних ушкоджень, адже ним з огляду на обвинувачення не були спричинені тілесні ушкодження, які на думку сторони захисту узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа № 749/1092/16-к), є безпідставними.

У вказаній постанові Верховного Суду йдеться про те, що суд першої інстанції у вироку визнав установленою таку фактичну обставину вчинення злочину, як використання особою палиці, яка заздалегідь була заготовлена для заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. У той же час, даючи кримінально-правову кваліфікацію діям обвинуваченого, суд першої інстанції виключив кваліфікуючу ознаку «застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень». Таким чином, у результаті прийнятого судом апеляційної інстанції рішення сталося не виключення з вироку кваліфікуючої ознаки, оскільки вирок її не містив, а зміна встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вчинення злочину. У зв`язку із цим було скасовано вирок місцевого суду і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Тому згадана судова практика не є релевантною до обставин кримінального провадження стосовно

ОСОБА_7

Слушними в цій частині є висновки апеляційного суду, який зазначив, що така кваліфікуюча ознака хуліганства, як застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, має місце у випадку, якщо винний за допомогою названого предмета заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цього предмета під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян (пунктів 9, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство»).

Тобто, узявши до уваги конкретні обставини кримінального провадження, апеляційний суд установив, що на застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, у діях ОСОБА_7 указує те, що він цілеспрямовано пішов додому, взяв револьвер, повернувся з ним і, продовжуючи свої хуліганські дії, направив його у бік присутніх, водночас погрожував, що застрелить їх, і тим самим демонстрував серйозність своїх дій, чим також створював реальну загрозу для життя та здоров`я оточуючих. Такі протиправні дії були своєчасно припинені працівниками поліції.

Крім того, захисник у касаційній скарзі стверджує про відсутність уматеріалах кримінального провадження записів на технічних носіях перебігу судових засідань, водночас не конкретизує, які саме записи відсутні.

Щодо призначеного покарання

Апеляційний суд не погодився з вироком місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК.

Скасовуючи вирок місцевого суду в цій частині суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком відповідно ст. 75 КК не буде достатнім для досягнення своєї мети, а тому виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства.

З матеріалів провадження убачається те, що апеляційний суд, за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, обґрунтовуючи свій висновок щодо необхідності скасування вироку місцевого суду в частині визначеного покарання та призначення покарання за вчинене кримінальне правопорушення, яке

ОСОБА_7 має відбувати реально, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, його характер, високий ступінь суспільної небезпеки, конкретні обставини кримінального правопорушення, дані про його особу, зокрема, що він не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, раніше судимий за вчинення тяжкого злочину і відбував покарання в місцях позбавлення волі. Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який визнав відсутність обставин, що пом`якшують покарання інаявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК і наближене до мінімальної межі, яке відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а також справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК. Це покарання, з огляду на положення ст. 50 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що вказано в касаційній скарзі, не вбачається.

Доводи захисника про те, що суд безпідставно не врахував позитивну характеристику з місця проживання ОСОБА_7 є необґрунтованими оскільки, суд апеляційної інстанції врахував наявну в матеріалах кримінального провадження задовільну характеристику обвинуваченого (т. 2, а.с. 53). Посилання захисника на те, що суд необґрунтовано не врахував зайняття ОСОБА_7 волонтерською діяльністю та грамоти колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані про таку його діяльність відсутні в матеріалах справи.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Обґрунтованих сумнівів у тому, що суди попередніх інстанцій під час оцінювання доказів допустили істотні порушення процесуального закону, за результатом перевірки матеріалів кримінального провадження не виникає, і таких обставин не наводить сторона захисту.

Інші доводи захисника стосовно переоцінки фактичних обставин подій, повноти дослідження доказів та їх достовірності Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК.

Касаційна скарга містить також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

У касаційній скарзі захисника відсутні обґрунтовані доводи, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення судів у кримінальному постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

Керуючись статтями 369 376 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вироки Київського районного суду м. Харкова від 11 червня

2021 року та Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3