Постанова

Іменем України

4 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 758/4878/14-к

Провадження № 51-1004 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Слинька С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Піх Ю. Г.,

захисника Музичука Є. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Заріцької О. А., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100070001834, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у місті Алчевську Луганської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачувався у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину, поєднаному із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 cт. 383 КК.

Так, у червні 2013 року в ОСОБА_1 виник злочинний умисел направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_2 в особливо великих розмірах.

З метою реалізації свого умислу, ОСОБА_1 13 червня 2013 року, будучи попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення за ст. 383 КК, подав до прокуратури Подільського району міста Києва заяву про вчинення кримінального правопорушення. У своїй заяві ОСОБА_1 зазначив вигадані обставини, а саме, що ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою, заволодів його грошовими коштами в розмірі 10 000 000 гривень. В якості підтвердження дій ОСОБА_2 разом із заявою ОСОБА_1 надав завідомо підроблену розписку ОСОБА_2 від 14 вересня 2012 року із наявними підписами останнього та свідків передачі коштів - ОСОБА_5, ОСОБА_4.

За заявою ОСОБА_1 . прокуратурою Подільського району міста Києва внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42013110070000312 від 14 червня 2013 року з попередньою правовою кваліфікацією вчиненого кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК.

В подальшому, 30 вересня 2013 року, вказане кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року вирок Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Заріцька О. А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_1 . ч. 2 ст. 383 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд в порушення вимог ст. 404, ст. 419 КПК доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, всіх доказів обвинувачення в апеляційному порядку повторно не дослідив та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор Піх Ю. Г. не підтримала касаційну скаргу прокурора Заріцької О. А. Захисник Музичук Є. А. заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, колегія суддів вважає правильним.

Так, за змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Проте зазначених вимог закону стороною обвинувачення не дотримано.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 383 КК, полягає у завідомо неправдивому, тобто такому, що не відповідає дійсності, повідомленні про вчинення злочину, яке направлене суду, прокурору, слідчому або органу дізнання, і цей злочин вважається закінченим з моменту надходження такого повідомлення до цих адресатів, незалежно від того, чи порушена кримінальна справа чи ні. За ч. 2 ст. 383 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо воно пов`язане з обвинуваченням особи у тяжкому або особливо тяжкому злочині, або пов`язане із штучним створенням доказів обвинувачення, або вчинене з корисливих мотивів.

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 13 червня 2013 року подав до прокуратури Подільського району міста Києва заяву про вчинення кримінального правопорушення, яка містила неправдиве повідомлення про скоєння ОСОБА_2 особливо тяжкого злочину.

В основу цього обвинувачення органами досудового розслідування було покладено заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, дані копій протоколів допиту ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування в якості потерпілого та в якості свідка, показання потерпілої ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_4 , пояснення та заяви ОСОБА_2 , а також висновки почеркознавчих експертиз.

Дослідивши вказані докази на предмет допустимості та достатності для підтвердження обвинувачення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК.

Так, в судових засіданнях судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 свою винуватість в інкримінованому йому злочину не визнав та зазначив, що 13 червня 2013 року він на прийомі у прокуратурі Подільського району міста Києва не був, заяви про вчинення злочину ОСОБА_2 не подавав, про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК не попереджався, заяви не підписував.

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи від 21 грудня 2016 року підпис від імені ОСОБА_1 на заяві про вчинення кримінального правопорушення, поданої до прокуратури Подільського району міста Києва 13 червня 2013 року за № 2606вх1129, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (ас. 57-66 т. 5).

Крім того, із заяви про вчинення кримінального правопорушення від імені ОСОБА_1 не вбачається, що при прийнятті вказаної заяви службовою особою, уповноваженою на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, відповідно до вимог ст. 214 КПК, встановлено особу заявника, а також, що особу заявника було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Таким чином, з урахуванням викладеного та приймаючи до уваги висновок почеркознавчої експертизи, місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначена заява про вчинення кримінального правопорушення не може бути покладена в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1

При цьому інших доказів, що спростовували б показання ОСОБА_1 в судових засіданнях про свою невинуватість та поза усяким розумним сумнівом свідчили про подання ним завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, апеляційним судом не встановлено. Не містять такої інформації й докази, на які посилався прокурор.

Доводи прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, про неврахування судом копій протоколів допиту ОСОБА_1 в якості потерпілого від 20 червня 2013 року, від 3 березня 2014 року та в якості свідка від 12 червня 2013 року (т. 2 а. с. 141-143, 144-147, 148-153) як підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, були перевірені апеляційним судом та обґрунтовано визнані неспроможними, оскільки, враховуючи положення ст. 95 КПК, вказані копії протоколів були визнані судом недопустимими доказами, а також не спростовують невинуватість ОСОБА_1

Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дослідивши за клопотанням прокурора докази в порядку ст. 404 КПК, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_1 вказаного кримінального правопорушення, залишивши вирок без зміни. При цьому, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо виправдання ОСОБА_1 прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону та норм матеріального права, які були б підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич С. С. Слинько