ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 404/1248/19

провадження № 51-4043км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120020008339, за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження та ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року про продовження строку тримання під вартою.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Кіровський районний суд м. Кіровограда ухвалою від 12 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), та його захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою і продовжив строк тримання під вартою ОСОБА_1 на два місяці - до 12 січня 2019 року включно.

Суддя Кропивницького апеляційного суду ухвалою від 18 листопада 2019 року, керуючись положеннями ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вказану ухвалу суду першої інстанції на тих підставах, що ч. 2 ст. 392 КПК не приведена законодавцем у відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року і залишається чинною у викладеній редакції, якою встановлено обмеження на апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до ухвалення судового рішення по суті, тобто відсутній процесуально визначений порядок прийняття та розгляду зазначеної категорії проваджень. У зв`язку з цим було зроблено висновок про те, що судове рішення згідно з вимогами кримінального процесуального закону апеляційному оскарженню не підлягає.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 ставив питання про перегляд у касаційному порядку зазначених ухвал судів першої та апеляційної інстанцій на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції - змінити та обрати щодо нього запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, посилаючись на недотримання апеляційним судом вимог статей 7, 9, 370 КПК, ст. 152 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року щодо практики застосування положень ч. 2 ст. 392 КПК, зокрема в частині права апеляційного оскарження судових рішень про продовження строку тримання під вартою.У доповненні до касаційної скарги на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2019 року обвинувачений просив змінити судове рішення, проте в судовому засіданні вимоги, зазначені в доповненні, не підтримав.

На обґрунтування доводів обвинувачений у своїй скарзі посилається на те, що:

- положення закону визнано неконституційними, вони не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення;

- висновки Конституційного Суду України однозначно визначають право на апеляційне оскарження рішень про продовження тримання під вартою, оскільки це є гарантією на реалізацію права особи на захист;

- апеляційні суди повинні дотримуватися висновків Конституційного Суду України та положень пунктів 13, 17 ч. 1 ст. 7, ст. 9 КПК;

- суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про продовження строку тримання під вартою від 12 листопада 2019 року, не дотримався вимог ч. 3 ст. 183, статей 177, 178, 184, 194, 196, 197, 199, ч. 2 ст. 331 КПК і прийняв упереджене, необґрунтоване рішення, з яким він не погоджується на підставах, зазначених ним в апеляційній скарзі.

Позиції учасників судового провадження

Обвинувачений підтримав вимоги, зазначені в касаційній скарзі.

Прокурор частково підтримала вимоги касаційної скарги.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного і касаційного оскарження рішення суду.

За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КПК гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду,що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому процесі.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 7 КПК передбачено загальні засади кримінального провадження, до яких, у тому числі, відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом та судом, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Однак з такою позицією колегія суддів касаційного суду погодитися не може.

13 червня 2019 року Конституційний Суд України у справі № 4 р/2019 визнав неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання особи під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України скасовано обмеження на окреме оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, які постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції.

Ухвала, яка оскаржувалася ОСОБА_1 в апеляційному порядку, за своїм змістом стосувалася продовження строку тримання його під вартою та була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції.

Та обставина, що ч. 2 ст. 392 КПК не приведена законодавцем у відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року, свідчить про те, що зазначене питання не врегульовано положеннями КПК, у зв`язку з чим відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК підлягають застосуванню вищезазначені загальні засади кримінального провадження, передбачені пунктами 1 - 3, 13, 15, 17 ч. 1 ст. 7 КПК.

За таких обставин, оскільки норма про обмеження окремого оскарження ухвали про продовження строку тримання особи під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції, була визнана неконституційною, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 .

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними в розумінні положень ч. 1 ст. 412 КПК, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого судового рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Вимоги касаційної скарги обвинуваченого в частині зміни ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда і обрання щодо нього запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не є слушними, оскільки ця ухвала суду першої інстанції не відноситься до судових рішень, які відповідно до ст. 424 КПК можуть бути оскаржені в касаційному порядку. У зв`язку з викладеним касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 369, 434, 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2019 року в частині продовження строку тримання під вартою скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король М.М. Лагнюк