Постанова

Іменем України

02 червня 2020 року

м. Київ

справа № 748/1457/19

провадження № 51-6503 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л. Ю.,

суддів Ємця О.П., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Костюченка К.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

захисника Бабинця С.П.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Ведильці Чернігівського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 249 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 249 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн.

На підставі ч. 9 ст. 100 КПК, статей 96-1, 96-2 КК конфісковано у власність держави речові докази: гумовий човен зеленого кольору, 6 зяберних сіток, свіжовиловлену рибу.

Ухвалено автомобіль марки ВАЗ модель «21099» реєстраційний номер НОМЕР_1 залишити у власності ОСОБА_1 . Скасувати арешт на автомобіль марки ВАЗ модель «21099» реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 травня 2019 року в частині відчуження та розпорядження автомобілем.

Відповідно до вироку, 13 травня 2019 року о 20.00 год ОСОБА_1 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2 на автомобілі марки ВАЗ модель «21099» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , приїхали на озеро «Глейок», що розташоване на території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, де без належного дозволу на вилов, за допомогою шести завчасно заготовлених «зяберних» сіток, що відносяться до заборонених знарядь лову, а також гумового човна, здійснили незаконний вилов цінних порід риби для особистих потреб загальною кількістю 280 штук на загальну суму 17 646 грн, чим завдали істотної шкоди державним інтересам.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині вирішення долі речових доказів. Ухвалено речовий доказ - автомобіль марки ВАЗ модель «21099» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , конфіскувати в дохід держави. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржується.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до нього положення статей 96-1, 96-2 КК та прийняв незаконне рішення про конфіскацію автомобіля, який є спільною сумісною власністю з його дружиною, котра не була обізнана про незаконне використання зазначеного автомобіля. Вважає, що апеляційний суд, повністю скасовуючи рішення суду першої інстанції щодо вирішення долі речових доказів з метою конфіскації автомобіля безпідставно прийняв рішення про повернення йому іншого конфіскованого майна. Також, зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що він утримує неповнолітню хвору дитину та відсутність завданих злочином збитків.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу і просив вирок апеляційного суду скасувати.

Захисник Бабинець С.П. в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу засудженого та просив скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 .

Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги та просив рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у незаконному занятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як і не оспорюється кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 249 КК.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що вирок апеляційного суду постановлено з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що належний ОСОБА_1 автомобільмарки ВАЗ модель «21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вилучений у ході огляду місця події, слідчий СВ Чернігівського РВП ЧВП ГУНП в Чернігівській області постановою від 14 травня 2019 року визнав речовим доказом у кримінальному провадженні, а слідчий суддя Деснянського районного суду м. Чернігова ухвалою від 21 травня 2019 року наклав на нього арешт.

Під час судового провадження в суді першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнавав свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК, і не оспорював зазначених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального провадження. Тому на підставі ч. 3 ст. 349 КПК за згодою всіх учасників судового провадження, докази щодо фактичних обставин судом не досліджувалися. При цьому суд першої інстанції, допитавши обвинувачених, установив, що автомобіль марки ВАЗ модель «21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368, п .1 ч. 4 ст. 374 КПК суд першої інстанції, вирішуючи питання про долю речового доказу - автомобіля, належного ОСОБА_1 , пославшись на те, що автомобіль не є знаряддям вчинення злочину, передбаченого ст. 249 КК, оскільки за його допомогою вилов риби не здійснювався, а він використовувався лише для перевезення човна, сіток та незаконно добутого, тобто не використовувався для виконання об`єктивної сторони злочинного посягання, а перевезення знарядь злочину не є кримінально караним, ухвалив рішення залишити автомобіль власнику - ОСОБА_1 , оскільки даний транспортний засіб не підпадає під ознаки, зазначені в п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції в частині вирішення долі речового доказу (автомобіля), прокурор подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на положення п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК, просив вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким постановити про конфіскацію автомобіля, належного ОСОБА_1 , оскільки він використовувався як знаряддя вчинення злочину.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 11 грудня 2019 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині вирішення питання про долю речових доказів та ухвалив новий вирок, яким прийняв рішення про конфіскацію автомобіля марки ВАЗ модель «21099», належного ОСОБА_1 , а у решті вирок залишив без змін.

Однак, із таким висновком апеляційного суду колегія суддів касаційного суду погодитися не може з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 98 КПК передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПКпитання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при вирішенні питання про долю речових доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення автомобіля марки ВАЗ модель «21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 його власнику, посилаючись на те, що даний автомобіль не був знаряддям вчинення злочину, оскільки не використовувався для виконання об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 249 КК, тому у даному випадку спеціальній конфіскації не підлягає. З таким висновком погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Крім того, санкцією ч. 1 ст. 249 КК передбачено покарання за вчинення цього злочину у виді штрафу від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Водночас, згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції з прав людини і основоположних свобод, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».

Зокрема, порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції через застосування конфіскації, яка формально ґрунтувалася на положеннях національного закону, але за обставин конкретної справи була визнана «неспівмірною», оскільки покладала на заявника «надмірний індивідуальний тягар», було встановлено у справі «Ісмайлов (Ismayilov) проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року.

Відповідно до ч. 1ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 цього Закону, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У статті 8 КПК зазначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Відповідно до положень частин 1, 5 ст. 3 ККзаконодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції Українита загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Отже, при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Разом із тим, відповідно до положень ст. 2 КПК одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У цьому кримінальному провадженні вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за незаконне заняття рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду у розмірі 17 646 грн, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 249 КК, яке є злочином невеликої тяжкості. За цією нормою закону України про кримінальну відповідальність ОСОБА_1 судом було призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн.

Водночас, вирішуючи долю речового доказу у кримінальному провадженні - автомобіля марки ВАЗ модель «21099», апеляційний суд у повній мірі не врахував вищевикладених положень національного права та практики тлумачення й застосування положень міжнародного законодавства, належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, а також вартість транспортного засобу, яка значно перевищує розмір завданих матеріальних збитків та суми штрафу, тобто є неспівмірною.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення апеляційного суду про конфіскацію автомобіля марки ВАЗ модель «21099», є неправильним, оскільки застосування конфіскації в даному випадку становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Отже, очевидним є те, що апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону в частині вирішення питання про долю речового доказу, а тому вирок цього суду в цій частині є необґрунтованим і підлягає зміні, а вимоги касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити в частині вирішення питання про долю речового доказу.

Речовий доказ - автомобільмарки ВАЗ модель «21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути власнику - ОСОБА_1

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Л. Ю. Кишакевич О.П. Ємець В.В. Щепоткіна