Історія справи

Постанова ККС ВП від 02.02.2023 року у справі №607/2827/21
Постанова ККС ВП від 02.02.2023 року у справі №607/2827/21
Постанова ККС ВП від 02.02.2023 року у справі №607/2827/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 607/2827/21

провадження № 51-1558 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

перекладача ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 грудня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 березня 2022 року стосовно

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та громадянина Азербайджанської

Республіки, який проживає на території України

без постійного місця проживання,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України;

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця та громадянина Азербайджанської

Республіки, який проживає на території України

без постійного місця проживання,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України;

ОСОБА_11 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

уродженця та громадянина Азербайджанської

Республіки, який проживає на території України

без постійного місця проживання,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 грудня 2021 року засуджено за ч. 5 ст. 186 КК України:

- ОСОБА_9 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією майна;

- ОСОБА_10 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна;

- ОСОБА_11 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 25 березня 2022 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в частині призначеного покарання змінено, пом`якшено призначене засудженим за ч. 5 ст. 186 КК України покарання:

- ОСОБА_12 - до 9 років позбавлення волі із конфіскацією майна;

- ОСОБА_13 - до 8 років позбавлення волі із конфіскацією майна;

- ОСОБА_14 - до 8 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

За вироком суду ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визнано винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

Так, влітку 2019 року, більш точного часу та дати не встановлено, ОСОБА_15 , діючи з метою особистого збагачення шляхом здійснення відкритого викрадення чужого майна та нападу, поєднаного із застосуванням насильства, створив і очолив у м. Тернополі організовану групу, до складу якої залучив свого брата ОСОБА_10 та знайомого ОСОБА_11 , які бажаючи незаконно отримувати власну матеріальну вигоду та керуючись корисливим мотивом, добровільно надали згоду на участь у злочинній групі.

У створеній організованій злочинній групі ОСОБА_15 , як організатор, детально розподілив ролі всіх учасників цієї групи; склав план злочинної діяльності та визначив час і способи його виконання; забезпечив взаємозв`язок між організатором та іншими співучасниками злочинної діяльності для злагодженого досягнення запланованого злочинного результату у вигляді заволодіння коштами та майном потерпілих.

Так, ОСОБА_15 як організатор і керівник відвів собі наступні ролі та функції в складі організованої групи, а саме:

- розробив план злочинної діяльності, спрямований на особисте збагачення шляхом здійснення відкритого викрадення чужого майна та нападу, поєднаного із застосуванням насильства;

- залучив до участі в організованій групі інших її учасників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ;

- розподілив між учасниками групи функції, у відповідності до попередньо узгодженого плану, контролював їх виконання, забезпечуючи належну організованість групи, спільність та єдність їхніх дій у ході підготовки та вчинення злочинів;

- керував діями учасників організованої групи, даючи вказівки, проводив інструктажі з приводу підготовки та вчинення злочинних дій, а також координував їхні дії під час підготовки та вчинення злочинів за допомогою мобільного зв`язку;

- вживав заходів щодо конспірації незаконної діяльності групи та унеможливлення викриття її учасників правоохоронними органами;

- підшукував потерпілих, які володіють значними готівковими коштами та слідкував за ними з метою отримання інформації про місце їх зберігання, та із урахуванням отриманої інформації визначав час, місце та спосіб вчинення злочину;

- здійснював спостереження за потерпілими, маршрутом їх руху, майном, місцями проживання, роботи та відпочинку;

- здійснював контроль за своєчасним прибуттям учасників організованої групи на місце вчинення злочину;

- підшукував транспорт для перевезення учасників організованої групи до місця злочину;

- безпосередньо вчиняв дії щодо відкритого викрадення чужого майна та нападу, застосовуючи при цьому насильство для подолання опору потерпілих;

- забезпечував фінансування групи, її матеріально-технічну базу та розподіляв між учасниками групи незаконно здобуті грошові кошти та інше майно потерпілих.

В свою чергу ОСОБА_16 та ОСОБА_17 як співвиконавці, згідно із заздалегідь розподілених організатором організованої групи ОСОБА_18 ролей та функцій групи, виконували його вказівки, зокрема:

- здійснювали спостереження за потерпілими, вивчали маршрути їх руху до місця проживання, роботи та відпочинку;

- безпосередньо вчиняли дії щодо відкритого викрадення чужого майна та нападу, застосовуючи при цьому насильство для подолання опору потерпілих;

- вживали заходів щодо конспірації незаконної діяльності групи та унеможливлення викриття її учасників правоохоронними органами;

- кошти, отримані злочинним шляхом, передавали ОСОБА_18 для здійснення останнім подальшого розподілу між учасниками організованої групи.

Злочинне об`єднання, створене ОСОБА_19 , було стійким, що знайшло своє вираження у згуртованості та стабільності його складу, наявності між учасниками організованої групи постійних внутрішніх зв`язків, існуванням високого рівня узгодженості дій, взаємодовіри, єдиних правил поведінки, протидії дезорганізуючим факторам, єдиному плані та системі вчинення кримінальних правопорушень з чітким розподілом ролей кожного з учасників групи. Кожен з її учасників усвідомлював, що їхні дії є невід`ємною складовою частиною всього обсягу дій організованої групи при вчиненні злочинів.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , діючи у складі організованої групи, 20 травня 2020 року приблизно о 22:05, знаходячись на просп. Цегельний у м. Тернополі, застосувавши фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, відкрито викрали майно ОСОБА_20 , заподіявши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 80 985 грн.

Крім того, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , діючи у складі організованої групи, 18 серпня 2020 року приблизно о 17:15, знаходячись біля будинку № 86 на просп. С.Бандери у м. Тернополі, застосувавши фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, повторно відкрито викрали майно ОСОБА_21 , заподіявши потерпілій майнової шкоди на загальну суму 390 460,50 грн, що є великим розміром.

Крім того, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , діючи у складі організованої групи, 22 листопада 2020 року приблизно о 18 год, знаходячись біля будинку № 64-А на вул. Степова у м. Тернополі, застосувавши фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, повторно відкрито викрали майно ОСОБА_22 , заподіявши потерпілій майнової шкоди на загальну суму 74 061 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з ч. 5 на ч. 2 ст. 186 КК України, призначивши останнім покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки кожному, та звільнити їх від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції:

- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за ч. 5 ст. 186 КК України, оскільки не доведено, що вони діяли в складі організованої групи, а відтак їхні дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України;

- безпідставно визнав його підзахисних винними у вчиненні злочину стосовно потерпілого ОСОБА_20 , так як не доведено їхньої вини достатніми доказами;

- неправомірно врахував дані, отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж із абонентських номерів його підзахисних, оскільки даний доказ є недостовірним;

- не обґрунтував свого рішення щодо задоволення цивільних позовів потерпілих;

- ухвалив судове рішення, яке не відповідає КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч. 5 на ч. 2 ст. 186 КК України, призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 186 КК України, оскільки не доведено, що він діяв у складі організованої групи, а тому його дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисники та засуджені підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Доводи касаційних скарг захисників щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за ч. 5 ст. 186 КК України, Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.

Так, положення ст. 186 КК України передбачає можливість вчинення відкритого викрадення майна як за попередньою змовою групою осіб, так і в складі організованої групи.

Частиною 3 статті 28 КК України визначено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об`єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов`язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об`єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв`язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу.

Належить ураховувати, що співучасть у злочині не є тотожним поняттям співучасті в злочинній діяльності, оскільки співучасть у злочині полягає у взаємодії співучасників, спрямованій лише на забезпечення злочинного результату, співучасть же у злочинній діяльності передбачає забезпечення не тільки злочинного результату, але й збереження самого об`єднання на майбутнє (як цілісного суб`єкта злочинної діяльності).

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації їхніх дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Висновок про те, що ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 відкрито заволоділи чужим майном, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілих, у великому розмірі, повторно, організованою групою, суд першої інстанції зробив, врахувавши: показання потерпілих ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , даними, що містяться у протоколах огляду місця події, пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками, пред`явлення речей для впізнання, проведення слідчого експерименту, обшуків, про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - візуального спостереження за особою, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, тимчасового доступу до речей та документів, висновках експертів.

При цьому, суд першої інстанції слушно зазначив те, що вчинені ОСОБА_19 , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 злочинні дії були ретельно спланованими.

Також, суд першої інстанції правильно встановив те, що саме ОСОБА_15 , який підібрав та залучив до участі в організованій групі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , розподілив між ними функції до попередньо узгодженого плану, контролював та координував їхні дії під час підготовки та вчинення злочинів за допомогою мобільного зв`язку, вживав заходів щодо конспірації незаконної діяльності, зокрема телефонні розмови велися між учасниками іноземною мовою, із застосуванням умовних фраз, в тому числі із використанням месенджерів «Viber», «Whatsapp», підшукував транспорт для перевезення учасників групи, забезпечував її фінансування, є організатором цієї групи. В той же час учасники групи підшукували потерпілих, які володіли значними коштами, перед вчиненням нападів на потерпілих, протягом тривалого часу здійснювали спостереження за ними, вивчали їхній спосіб життя, зокрема, маршрут їхнього руху до місця проживання, роботи та відпочинку, безпосередньо вчиняли дії щодо відкритого викрадення чужого майна, застосовуючи насильство для подолання опору потерпілих, а кошти, отримані злочинним, шляхом передавали ОСОБА_12 для здійснення останнім подальшого розподілу між учасниками організованої групи.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при вчиненні ОСОБА_19 , ОСОБА_35 та ОСОБА_37 злочинних дій були наявні усі основні ознаки організованої групи, а саме: стабільний склад групи, тісні стосунки між його учасниками, їхнє централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також план злочинної діяльності вцілому, а відтак, встановивши створення обвинуваченими стійкого об`єднання для вчинення злочинів, суд першої інстанції обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за ч. 5 ст. 186 КК України.

Судом не встановлено підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з ч. 5 на ч. 2 ст. 186 КК України, а відтак касаційні скарги сторони захисту в цій частині є неспроможними.

Що стосується тверджень захисника ОСОБА_7 у касаційній скарзі про те, що дані, отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж із абонентських номерів його підзахисних, на які послався суд першої інстанції, є недостовірними доказами, то Суд уважає їх безпідставними.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам процесу, в тому числі й стороні захисту, було забезпечено право на відстоювання своєї позиції, однак сторона захисту до закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами не скористалась своїм правом та не заявляла відповідного клопотання про призначення експертизи для встановлення належності зафіксованих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, голосів іншим особам на обґрунтування своєї позиції.

Таким чином, суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та належним чином дослідивши здобуті у кримінальному провадженні докази, зокрема, дані, отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж із абонентських номерів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 94 КПК України.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87 89 94 95 КПК України.

Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 337 КПК України, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 дано правильну юридичну оцінку.

Щодо доводів захисника ОСОБА_7 , наведених у касаційній скарзі, про необґрунтованість рішення суду в частині вирішення цивільних позовів, то вони, на думку Суду, також є непереконливими.

Так, статтею 56 КПК України визначено, що потерпілий має право, зокрема, на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку передбаченому законом.

Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 127 КПК України).

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

За матеріалами кримінального провадження вбачається, що потерпілі ОСОБА_20 , ОСОБА_38 подали до суду цивільні позови про стягнення з обвинувачених заподіяної їм майнової шкоди у розмірі 80000 грн та 60000 грн відповідно.

Суд першої інстанції, врахувавши показання потерпілих ОСОБА_38 та ОСОБА_20 про те, що вони без відповідної ліцензії на ринку здійснювали купівлю-продаж валютних цінностей, вказали розмір викрадених у них коштів: ОСОБА_20 - 80000 грн, ОСОБА_38 - 60000 грн., їхні заяви до правоохоронних органів про вчинення стосовно них злочинів і викрадення коштів, визнав доведеними підстави цивільних позовів і розміри завданих збитків, та правомірно задовольнив позовні вимоги потерпілих.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що при розгляді цивільних позовів у кримінальному провадженні судом першої інстанції було дотримано вимог статей 22 1166 1180 ЦК України, статей 127-129 КПК України.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 186 КК України з конфіскацією майна, врахував підвищену ступінь тяжкості вчинених злочинів, які вони вчинені в складі організованої групи, роль кожного у вчинених злочинних діях, кількість епізодів, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обставин, що пом`якшують покарання - часткове визнання вини та часткове відшкодування завданої злочином шкоди, думку потерпілої ОСОБА_21 .

Крім того, доводи сторони захисту, аналогічні наведеним ними у касаційних скаргах, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав його апеляційну скаргу необґрунтованою.

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 покарання є надто суворим.

Суд апеляційної інстанції, взявши до уваги ставлення обвинувачених до вчиненого, зокрема, часткове визнання вини, повне відшкодування заподіяної шкоди потерпілій ОСОБА_21 , думку потерпілих, які не наполягали на призначенні суворого покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, та врахувавши вимоги п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, пом`якшив призначене їм покарання.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засуджених й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ними, так і іншими особами.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 грудня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 березня 2022 року стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3