Постанова

Іменем України

02 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 184/2324/19

провадження № 51-5377 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Кравченка С. І., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисника Чуприни Є. А. (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чуприни Є. А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07 липня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040360000751, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше судимого, вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2018 року за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ч.3 ст.185 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком, тривалістю 2 роки;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання у виді 2 років 3 місяців позбавлення волі, призначеного вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2018 року, та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання.

ОСОБА_1 засудженоза ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 72 КК України, до призначеного покарання за новим вироком, приєднано повністю невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2018 року, та остаточноОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він,21 жовтня 2019 року, у невстановлений досудовим слідством час, біля зупинки громадського транспорту "Ремзавод", що по вул. Шляхова у м. Покров Дніпропетровської області, діючи умисно, зірвав рослини коноплі, які поклав у пакети та помістив до своєї куртки, почав зберігати для власного вживання без мети збуту. В подальшому, того ж дня, біля будинку №111 по вул. Калинова у м. Покров, під час особистого огляду, працівниками поліціїу ОСОБА_1 було виявлено та вилучено рослинну речовину вагою 1,133 г та 48,731 г, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом, загальною масою в перерахунку на суху речовину 35,476 г.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Чуприна Є. А. порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та просить звільнити останнього від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України, а кримінальне провадження закрити.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_1 добровільно звернувся до лікувального закладу і пройшов повний курс стаціонарного лікування від наркоманії, а тому підлягав звільненню від кримінальної відповідальності, однак місцевий суд цього не зробив.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущене порушення проігнорував, усіх доводів апеляційної скарги сторони захисту не перевірив та не дав їм належної оцінки.

В решті висловлює доводи, які за своїм змістом стосуються однобічності судового розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Чуприна Є. А. в суді касаційної інстанції вимоги скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор Шевченко О. О. в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скарзі захисника, заперечила проти її задоволення.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст.438 КПК України). Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

З огляду на положення як ст.438, так і ст. 433 КПК України, Суд не має повноважень на перевірку доводів захисника щодо однобічності судового розгляду, оскільки наведене не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Що стосується тверджень адвоката про те, що ОСОБА_1 добровільно звернувся до лікувального закладу і пройшов повний курс стаціонарного лікування від наркоманії, а тому на підставі ч.4 ст.309 КПК України підлягав звільненню від кримінальної відповідальності, то вони не заслуговують на увагу.

Положеннями ч. 4 ст. 309 КК України передбачено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України.

Вирішуючи питання про таке звільнення, суду необхідно з'ясувати чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися, а не ухилитися в такий спосіб від відповідальності за вчинений злочин.

Статтею 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" визначено, що наркоманія це психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною; особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до Статтею 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", встановлено діагноз "наркоманія."

В свою чергу, Статтею 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" передбачає, що діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, вірно дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 309 КК України.

Відповідно до листа №339 від 19.02.2020р. та довідки від 12.02.2020р. КП "Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром" ДОР", ОСОБА_1 звернувся зі скаргами на знижений настрій, порушення сну, тривожність та ін. до дільничного лікаря-нарколога, за направленням якого лікувався з 13 січня по 03 лютого 2020 року. ОСОБА_1 було встановлено діагноз: "психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання канабіоїдів, синдром залежності, стан відміни", що жодним чином не свідчить про те, що він страждав на наркоманію та потребував лікування від неї. Обґрунтовано взято до уваги і показання лікаря-нарколога ОСОБА_2, який повідомив, що засуджений самостійно звернувся до нього з приводу куріння. Оскільки у нього не було активної наркотичної залежності та діагнозу "наркоманія", тому лікування він не потребував, був поставлений лише на профілактичний огляд. Направлення до лікувального закладу видав засудженому виключно на прохання останнього, показань для обов'язкового проходження лікування не було.

Зважаючи на викладене, суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 не страждав на наркоманію та не потребував лікування від неї, оскільки йому не встановлено діагноз у визначений законом спосіб.

Якщо в результаті медичного огляду чи медичного обстеження встановлено, що особа, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами і відносно якої встановлено діагноз "наркоманія", потребує лікування, у тому числі в стаціонарних або амбулаторних умовах, лікар-нарколог зобов'язаний запропонувати такій особі пройти курс добровільного лікування і видати направлення до наркологічного закладу для такого лікування (ст.14 Закону № 62/95-ВР).

Якзазначалося вище, показань для обов'язкової видачі ОСОБА_1 направлення до наркологічного закладуне було через відсутність потреби у лікуванні. Стаціонарне лікування засуджений проходив з власної ініціативи, а не за результатами медичного обстеження чи рекомендаціями лікаря. Заслуговує на увагу і той факт, що ОСОБА_1 звернувся до лікаря-нарколога з проханням направити його до наркологічного закладу лише в грудні 2019 року, тобто через півтора місяці після вчинення ним злочину, набувши процесуальний статус обвинуваченого, а кримінальне провадження щодо нього перебувало на розгляді в суді.

Зазначені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що ОСОБА_1 ставив за мету не вилікуватися від залежності, а ухилитися від відповідальності за вчинення злочину, тому суд вірно вказав на відсутність умов та підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи захисту в цій частині теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

У зв'язку із цим та, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07 липня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик С. І. Кравченко О. П. Ємець