ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 675/870/21

Провадження № 51 - 1646 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021244000000262 від 11 травня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізяслав Хмельницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2020 року за ст. 190 ч. 2, ст. 70 ч. 4, ст. 75 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки,

за ст. 186 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 ч. 1 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2020 року та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 23 серпня 2022 року, зарахувавши в цей строк час тримання під вартою з 26 травня 2021 року по 22 серпня 2022 року включно відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2021 року на пластиковий кейс із маркуванням «Енергомаш» червоного кольору, всередині якого наявний акумуляторний дриль - шурупокрут марки «Енергомаш» моделі «ДШ-3112 ЛБ» червоно-чорного кольору, зарядний пристрій до нього чорного кольору, акумуляторна батарея, інструкція із використання та гарантійний талон, металева викрутка та кусачки, які належать потерпілому ОСОБА_8 .

Прийнято рішення щодо речових доказів у справі.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 1 372 грн 96 коп. судових витрат за проведення судової товарознавчої експертизи.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

09 травня 2021 року близько 07 год. 00 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи на території будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , керуючись корисливим мотивом, направленим на викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, повторно, відкрито викрав належний ОСОБА_8 електричний дриль - шурупокрут марки «Енергомаш» моделі «ДШ-3112 ЛБ» вартістю 1265 грн 40 коп, металеву викрутку чорно-помаранчевого кольору вартістю 40 грн 00 коп, кусачки марки «Berg» чорно-зеленого кольору вартістю 53 грн 33 коп, які знаходилися у господарському приміщенні, розташованому на території вказаного будинковолодіння, чим спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_8 на загальну суму 1 358 грн 73 коп.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2022 року вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 , перекваліфікувати його дії зі ст. 186 ч. 2 КК України на ст. 185 ч. 2 КК України та зменшити термін його покарання. Вважає, що судами обох інстанцій допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, внаслідок чого дії ОСОБА_6 помилково були кваліфіковані за ст. 186 ч. 2 КК України. Не погоджується зі встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження та заперечує, що викрадення майна потерпілого ОСОБА_8 було відкритим. Обґрунтовує свою позицію тим, що надані свідком ОСОБА_9 показання в суді, якими він підтвердив обставини відкритого викрадення майна ОСОБА_6 , документально не підтверджуються об`єктивною інформацією з телекомунікаційних мереж. Також вказує на допущене апеляційним судом порушення вимог ст. 404 ч. 3 КПК України, оскільки за клопотанням сторони захисту не було повторно допитано свідка ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_8 .

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник в судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою і просили її задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість грабіж відповідно до ст. 186 зазначеного Кодексу - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади злочинів відрізняються за способом їх вчинення.

Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.

Розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інша особа характер вчинюваних винною особою дій.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненого повторно, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 та наявності у нього умислу на вчинення вказаного кримінального правопорушення суд першої інстанції у вироку обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_8 , який повідомив суду обставини, за яких ОСОБА_6 викрав у нього майно. При цьому потерпілий зазначив, що саме свідок ОСОБА_9 повідомив йому цю інформацію та який став безпосереднім свідком викрадення майна ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_9 підтвердив повідомлені потерпілим обставини та надав суду пояснення про те, за яких обставин він став свідком викрадення майна ОСОБА_6 . Зокрема свідок ОСОБА_9 повідомив, що він разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у майстерні, розташованій на території господарства останнього, вживали спиртні напої. Після чого потерпілий ОСОБА_8 поїхав на автомобілі по своїх справах. У подальшому ОСОБА_6 пішов у вбиральню та повернувся, тримаючи в руках чемодан, який належить ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_9 запитав у ОСОБА_6 : «Що ти робиш?». ОСОБА_6 махнув рукою, вийшов із господарства потерпілого та пішов у невідомому напрямку. ОСОБА_9 кілька разів телефонував ОСОБА_8 , щоб повідомити про цю подію, однак потерпілий слухавку не підняв. Свідок також ствердив, що розумів, що ОСОБА_6 вчиняв протиправні дії, тому й намагався додзвонитися до ОСОБА_8 . Пояснив, що потерпілий при ньому не дозволяв обвинуваченому брати його речі. Свідок ОСОБА_9 зазначив, що з ОСОБА_6 жодних конфліктів не мав, а тому наміру обмовити останнього у нього не було.

Також суд врахував показання свідка ОСОБА_10 , який вказав на обставини, за яких придбав у ОСОБА_6 електроінструмент за 300 грн. При цьому ОСОБА_6 пояснив свідку, що власник зазначеного майна зараз у запої і йому потрібні гроші. Пізніше кейс із шурупокрутом ОСОБА_10 передав працівникам поліції, які пояснили йому, що дане майно викрадене.

Дав суд оцінку і показанням свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які хоч і не були свідками події, проте зазначили відомі їм обставини у вказаному кримінальному провадженні. Зокрема, свідок ОСОБА_11 суду підтвердив, що навесні 2021 року потерпілий ОСОБА_8 повідомив йому про те, що у нього викрадено шурупокрут. Напередодні крадіжки ОСОБА_11 працював із зазначеним електроінструментом у майстерні потерпілого та поклав його у футляр. Також ОСОБА_8 розповів свідку про те, що ОСОБА_9 повідомив йому, що шурупокрут викрав саме обвинувачений ОСОБА_6 . Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надали суду показання про обставини, за яких вони були понятими під час проведення огляду чемодана із шурупокрутом, який проводився у місцевому відділі поліції.

Крім того, суд дав власну оцінку та послався у вироку на матеріали кримінального провадження, які в сукупності з іншими доказами підтверджують вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, а саме: протокол прийняття заяви від ОСОБА_8 про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10 травня 2021 року; протоколи оглядів від 10 травня 2021 року, від 11 травня 2021 року, від 14 травня 2021 року та ілюстративних таблиць до них; протокол проведення слідчого експерименту від 25 травня 2021 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 , з якого вбачається, що останній відтворив обставини вчинення крадіжки майна з будинковолодіння ОСОБА_8 ; висновок судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/123-21/3593-ТВ від 20 травня 2021 року та довідку фізичної особи - підприємця ОСОБА_14 від 24 травня 2021 року щодо вартості належних потерпілому ОСОБА_8 та викрадених у нього речей. За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_6 перед проведенням слідчого експерименту від 25 травня 2021 року за його участю власноручно написав письмову заяву, в якій зазначив, що від участі захисника відмовляється та свої права буде захищати самостійно. За таких обставин суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказу проведеного слідчого експерименту та отриманої внаслідок його проведення інформації, зазначивши відповідні мотиви такого рішення.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 усвідомлював відкритий характер своїх протиправних дій, і тому його дії кваліфіковано саме за ст. 186 ч. 2 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Доводи касаційної скарги захисника про те, що показання свідка ОСОБА_9 в суді, якими він підтвердив обставини відкритого викрадення майна ОСОБА_6 не підтверджуються об`єктивною інформацією з телекомунікаційних мереж, є безпідставними, оскільки інформація з телекомунікаційних мереж у вказаному кримінальному провадженні відсутня, а тому не була предметом оцінки суду і не враховувалась при ухваленні вироку.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений ОСОБА_6 є винним у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, вчиненого повторно.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше неодноразово судимий за скоєння, зокрема, злочинів проти власності, у зв`язку з чим відбував покарання у місцях позбавлення волі, однак, маючи непогашені судимості, знову вчинив умисний тяжкий злочин під час іспитового строку, встановленого йому за попереднім вироком суду, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках в лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Рецидив злочинів судом визнано обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , а обставин, що пом`якшують покарання, судом встановлено не було. Також судом враховано думку потерпілого ОСОБА_8 , який вказав, що ОСОБА_6 має бути призначене найменш суворе покарання і висновок досудової доповіді щодо ОСОБА_6 , складеною Шепетівським районним сектором № 2 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області 27 жовтня 2021 року, відповідно до якого ймовірність вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення є дуже високою.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку за необхідне призначити ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної частини цієї статті та на підставі ст. 71 КК України визначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у них доводи, частина з яких аналогічна доводам касаційної скарги захисника, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнані необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів провадження вбачається, що 05 грудня 2022 року в судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_7 заявив клопотання про повторний допит свідків. Обговоривши вказане клопотання з учасниками судового провадження та порадившись на місці, апеляційний суд, не встановив передбачених ст. 404 ч. 3 КПК України підстав для повторного допиту осіб, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги щодо порушення вимог закону при вирішення цього клопотання є безпідставними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст.ст. 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, зміни вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 , перекваліфікації його дій зі ст. 186 ч. 2 КК України на ст. 185 ч. 2 КК України та зменшення терміну його покарання колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3