Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 р.

м. Київ

справа № 750/1349/15-к

провадження № 51-339 км17

Колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого - Могильного О. П.,

суддів: Наставного В. В., Марчука О. П.,

секретаря

судового засідання Тімчинської І.О.,

за участю:

прокурора Дронової І.С.

захисника засудженого Кучерука М.В.

представника потерпілого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270010001968, за касаційною скаргою захисника Кучерука М.В. на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 рокущодо ОСОБА_4,

встановила:

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2016 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 року вирок місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_4 посилання суду, як на доказ, на протокол проведення слідчого експерименту від 16 жовтня 2014 року.

У решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 18 квітня 2014 року, приблизно о 13-00 год., перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, умисно, незаконно заволодів ключами від автомобіля «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1. Після чого, перебуваючи біля будинку №79 по вул. Коцюбинського в м. Чернігові, діючи умисно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, шляхом відмикання дверей автомобіля «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1, проник до салону та за допомогою ключів від автомобіля запустив двигун і поїхавши на ньому, перемістив вказаний автомобіль у невідоме місце знаходження. Таким чином, ОСОБА_4 незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5, всупереч його волі, чим спричинив шкоду на суму 36 884,30 грн.

У касаційній скарзі захисник КучерукМ.В. порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_4 та просить закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вказує на те, що дані рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам ст. 370 КПК України. Зазначає, про те, що були допущені порушення, як на досудовому слідстві, так і в суді першої та апеляційної інстанцій. Також посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди не стягнув судовий збір з потерпілого.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника, який підтримав вимоги скарги, думку прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість, саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильним.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений своєї винуватості в незаконному заволодінні транспортним засобом потерпілого ОСОБА_5, не визнав, але його вина підтверджується показаннями потерпілого, який в судовому засіданні зазначив, що автомобіль «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1 належить йому на праві власності, він ним користується особисто і такого права нікому не передавав. Також показав, що до нього 18 квітня 2014 року телефонував ОСОБА_4, а у серпні-вересні 2014 року приїжджав на іншому автомобілі та пропонував його в замін викраденого. Цю зустріч підтвердив свідок ОСОБА_6

Окрім того, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, протоколом огляду місця події, висновком судової автотоварознавчої експертизи, розписками ОСОБА_4, у яких він зобов'язується надати слідчому автомобіль «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1, для долучення його до кримінального провадження в якості речового доказу, а в разі неможливості, зобов'язується відшкодувати ОСОБА_5 його ринкову вартість та іншими наведеними у судових рішеннях доказами,яким судом дана належна оцінка.

Ставити ці показання під сумнів, підстав немає. Окрім того, судом не встановлено доказів, які б підтверджували, що незаконне заволодіння автомобілем потерпілого ОСОБА_5 відбулося при інших обставинах.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Також судом досліджені всі обставини справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення. Проявів упередженості щодо ОСОБА_4 під час судового розгляду не виявлено.

Дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Покарання засудженому ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень та даних про особу засудженого. Призначене покарання, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційній скарзі твердження захисник висловлював у своїй апеляції. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено. Доводи ж касаційної скарги захисника практично зводяться до необхідності перевірки фактичних обставин справи.

Не сплата судового збору, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, при подачі позовної заяви, також не може визнаватись, як істотним порушенням, оскільки його вирішення можливе відповідно до положень ст. 220 ЦПК України та ніяким чином ці обставини не впливають на прийняття кінцевого рішення за пред'явленим обвинуваченням.

Отже, суд дійшов висновку, щодо безпідставності вимог касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

ухвалила:

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2016 рокущодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Кучерука М.В. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Могильний В.В. Наставний О.П. Марчук