Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 р.

м. Київ

Справа № 172/648/15-к

Провадження № 51 - 416 км 17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого - Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,

при секретарі Тімчинській І.О.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015040420000276 від 26 травня 2015 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Григорівка Васильківського району

Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт,

за ст.ст. 186 ч. 2, 389 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області Черкашина Ю.О. на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 року щодо ОСОБА_1,

за участю прокурора Гаврилюка С.М.,

встановив:

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Вказує на необґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу, належним чином доводи прокурора про неправильне застосування ст.ст. 75, 76 КК України не перевірив та своє рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 419 ч. 2 КПК України.

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ст. 389 ч. 2 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України ОСОБА_1 призначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 72 ч. 1 п. 4 КК України невідбуту частину покарання, призначеного ОСОБА_1 за вироком Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року, у вигляді 200 годин громадських робіт переведено у покарання у виді позбавлення волі і воно за цими правилами склало 25 днів позбавлення волі.

На підставі ст. 71 ч. 1 КК України покарання ОСОБА_1 призначено за сукупністю вироків шляхом приєднання покарання за вироком Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року до покарання, призначеного за новим вироком, у виді позбавлення волі на строк 4 роки 25 днів.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов'язки.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Вирішено долю речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

ОСОБА_2 30 жовтня 2014 року був засуджений за вироком Васильківського районного суду Дніпропетровської області за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт. На адресу кримінально-виконавчої інспекції Васильківського району 04 грудня 2014 року надійшов на виконання зазначений вирок щодо ОСОБА_1, у зв'язку із чим на адресу засудженого направлялись виклики до кримінально-виконавчої інспекції на 12 грудня 2014 року та повторний на 23 грудня 2014 року, за жодним з яких засуджений не з'явився.

16 січня 2015 року до Васильківського РВ ГУМВС в Дніпропетровській області було направлено подання щодо передачі матеріалів для проведення подальших розшукових заходів. 04 лютого 2015 року працівниками міліції було встановлено, що ОСОБА_2 на той час перебував на лікуванні у Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова з приводу поранення в зоні АТО, у зв'язку з чим матеріали були повернені до кримінально-виконавчої інспекції без заведення ОРС.

25 березня 2015 року працівниками інспекції ОСОБА_1 було роз'яснено права та обов'язки покладені на нього судом, ознайомлено з порядком відбування покарання у виді громадських робіт, про що було відібрано підписку, винесена постанова про встановлення днів явок на реєстрацію, відповідно до якої засуджений повинен був з'являтися на реєстрацію в перший понеділок кожного місяця, а також засудженого було попереджено, що в разі ухилення від відбування покарання на підставі ст. 389 ч. 2 КК України він може бути притягнений до кримінальної відповідальності.

ОСОБА_2 того ж дня повідомив, що категорично відмовляється відпрацьовувати громадські роботи та відмовився від вручення йому направлення до сільської ради. Також, під час бесіди обвинувачений знову категорично відмовився від відбування громадських робіт та заявив, що у подальшому відпрацьовувати їх не бажає.

Станом на 01 квітня 2015 року засуджений ОСОБА_2 до відпрацювання громадських робіт не приступав, із призначених судом покарання у виді 200 годин громадських робіт не відпрацював жодної, що відповідно до ст. 40 ч. 3 п. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України є ухиленням від відбування покарання в вигляді громадських робіт.

Крім того, ОСОБА_2 30 травня 2015 року близько 02 години, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння на ринковій площі, що по вул. 9-го Січня, 4 в сел. Чаплине Васильківського району Дніпропетровської області зустрів раніше не знайомого йому ОСОБА_3, який в цей час розкладав на прилавках свою продукцію на продаж, а саме - м'ясо та сало свинини. Побачивши останнього, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на відкрите викрадення майна ОСОБА_3 Діючи з прямим умислом на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_3, яке полягало у тому, що ОСОБА_2 після нанесення декількох ударів биткою по автомобілю «Москвич 412» та по електронних вагах, власником яких є потерпілий, утримуючи битку в руках та погрожуючи спричинити ОСОБА_3 тілесні ушкодження у випадку відмови виконувати його волю, відкрито, з корисливих мотивів, заволодів двома задніми окостами свині, вагою 30,700 кг на загальну суму 1 842 грн. Після чого ОСОБА_2 з викраденим майном з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 1 842 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора залишено без зміни.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора про обґрунтованість касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст.ст. 389 ч. 2, 186 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильність застосування ст. 75 КК України та необґрунтованість вироку суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням цієї статті.

При призначені ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.

Так, суд першої інстанції взяв до уваги те, що злочини, у вчинені яких ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, є злочинами невеликої тяжкості та тяжким, конкретні обставини справи, дані про особу засудженого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, брав участь у бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції. Щире каяття визнано обставиною, що пом'якшує покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину - обставинами, що обтяжують покарання. Місцевий суд, проаналізувавши поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння, відсутність у ОСОБА_1 будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності, дійшов висновку, що при призначенні йому покарання має бути застосований принцип гуманізації відповідальності з врахуванням засад, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення ОСОБА_1 можливе без його ізоляції від суспільства.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_1 покарання в межах санкцій ст.ст. 186 ч. 2, 389 ч. 2 КК України, визначив йому остаточне покарання за правилами ст.ст. 70, 71, 72 КК України та дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а прийняте рішення належним чином мотивував.

Заборони застосування положень ст. 75 КК України призначеного ОСОБА_1 покарання за вищевказаних обставин, як про це зазначає прокурор у касаційній скарзі, закон України про кримінальну відповідальність не містить.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, щодо безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав її необґрунтованою. Окрему увагу звернув апеляційний суд на обставину того, що на день розгляду справи в апеляційному суді пройшло більше року з дня вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, за період якого він одружився та в нього народилася донька, що характеризує його як законослухняного громадянина з міцними соціальними зв'язками, і це на думку апеляційного суду також вказує на можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства. Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив в ухвалі і про те, що в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_1. пояснив свою позицію відносно відбування покарання у виді громадських робіт, яка, на його думку, пояснюється його психологічним станом після участі у бойових діях в зоні АТО та поранення, і недостатнім періодом психологічної реабілітації, які не дали йому можливості в повній мірі усвідомити та правильно оцінити відповідальність за вчинення кримінального правопорушення. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та безпідставне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і не відповідають вимогам закону, а доводів про явну невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок м'якості і їх обґрунтування касаційна скарга не містить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області Черкашина Ю.О. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

НаставнийВ. В. Марчук О. П. Могильний О. П.