Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.04.2019 року у справі №905/1006/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/1006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., судді Дучал Н.М., Слободін М.М.) та на рішення Господарського суду Донецької області від 27.09.2018 (суддя Ніколаєва Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"

про стягнення коштів

за участю:

позивача: Лисенко В.О. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило стягнути з Обласного комунального підприємства "Донецькиеплокомуненерго" (далі - відповідач) 33 586 763,21 грн. заборгованості, 2 769 636,46 грн. три відсотки річних, 14 923 605,07 грн. інфляційних втрат та 8 778 022,79 грн. пені.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №1626/15-КП-6 від 31.12.2014 щодо своєчасних та повних розрахунків за поставлений товар.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.09.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 33 586 763,21 грн. заборгованості, 2 769 636,46 грн. три відсотки річних, 14 072 685,89 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено.

2.2. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що відповідач встановлений договором обов`язок з оплати поставленого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого наявна у відповідача заборгованість підлягає стягненню, а також три відсотки річних та частково інфляційні втрати. Відмовляючи частково у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, суд послався на помилковість здійсненого позивачем розрахунку, а також вказав на те, що на спірні правовідносини щодо стягнення пені поширюється дія мораторію, яка встановлена відповідним законом.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 850 919,18 грн. інфляційних втрат та пені у сумі 8 778 022,79 грн. і в цій частині прийняти нове, яким позов задовольнити.

3.2. В обґрунтування своїх доводів позивач посилався на те, що розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу, збільшена на індекс інфляції попереднього місяця, що відповідає правовим позиціям, які викладені у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18. При цьому заявник посилається на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 913/65/18, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у стягненні пені.

4. Відзив відповідача на касаційну скаргу

4.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відносини сторін врегульовані договором купівлі-продажу природного газу від 31.12.2014 № 1626/15-КП-6, з урахуванням змін, (далі-договір), за умовами якого позивач зобов`язався здійснювати постачання позивачу природного газу, а відповідач зобов`язався його оплачувати на відповідних умовах.

5.2. На виконання умов договору позивач здійснював постачання відповідачу природного газу, який використовувався ним виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ). Однак відповідач в порушення умов договору своєчасно та в повному обсязі за нього не розрахувався, внаслідок чого існує борг за отриманий природний газ, що підтверджується належними доказами та сторонами не оспорюється.

5.3. Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 договору, він зобов`язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

5.4. Суди встановили, що у відповідача наявна заборгованість у сумі 33 586 763,21 грн. за період січень-грудень 2015 року, на яку були нараховані три відсотки річних у розмірі 2 769 636,46 грн. за період з 17.02.2015 по 10.04.2018, інфляційні втрати у сумі 14 923 605,07 грн. за період з березня 2015 року по лютий 2018 року, а також пеню у розмірі 8 778 022,79 грн. за період з 17.02.2015 по 14.07.2016.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Причиною подання касаційної скарги стала незгода позивача щодо відмови у стягненні інфляційних втрат та пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з оплати спожитого природного газу за зобов`язаннями з січня по грудень 2015 року.

6.2. Статтею 1 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (далі - Закон) визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

6.3. Згідно із статтею 2 наведеного Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

6.4. Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

6.5. Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

6.6. З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства позивач є енергопостачальною компанією в розумінні положень статті 2 Закону.

6.7. Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

6.8. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (пункт 1 частини першої статті 13 названого Закону в зазначеній редакції).

6.9. Суди встановили, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, який поміж іншого, на підставі відповідних ліцензій вправі здійснювати діяльність з постачання та виробництва теплової енергії.

6.10. Відповідач здійснює свою господарську діяльність у місті Краматорськ Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2015 № 1275-р.

6.11. Таким чином, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.

6.12. Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.

6.13. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені.

6.14. Даний висновок судів узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

6.15. Аргументи, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи ж відзиву на касаційну скаргу у цій частині узгоджуються із правовими висновками судів.

6.16. Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій статей 714 Цивільного кодексу України та статті 275 Господарського кодексу України не є прийнятним, оскільки спростовується вищенаведеним.

6.17. З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги в наведеній частині без задоволення, а оскаржуваних судових актів - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

6.18. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів про відмову у стягненні інфляційних втрат у сумі 850 919,48 грн., з огляду на таке.

6.19. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.20. Згідно статті 610 наведеного Кодексу, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

6.21. За приписами статті 625 вказаного Кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (ч. 2).

6.22. Відтак, враховуючи положення частини другої статті 625 зазначеного Кодексу, інфляційні втрати є складовою боргу, отже входять до складу грошового зобов`язання і виступають особливим способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

6.23. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

6.24. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

6.25. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

6.26. Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

6.27. Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 850 919,48 грн., суди попередніх інстанцій не врахували того, що розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, у зв`язку з чим суди дійшли незаконного висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат за період з березня 2015 року по лютий 2018 року.

6.28. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок. Це процесуальний обов`язок суду.

6.29. Частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.30. Відсутність у суду касаційної інстанції у силу вказаних положень Господарського процесуального кодексу України процесуальної можливості перевірити розрахунок заборгованості відповідача у наведеній частині поданими позивачем доказами, унеможливлює прийняття судом касаційної інстанції об`єктивного судового рішення за результатами вирішення спору у даній справі, та є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, прийнятих по суті спору, із направленням справи на новий судовий розгляд.

6.31. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

6.32. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

6.33. У даній справі суд касаційної інстанції навів достатньо обґрунтування для того, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті та в достатній мірі зазначив про недоліки судових рішень судів попередніх інстанцій, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, згідно пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

7.2. За вказаних обставин, доводи, викладені у касаційній скарзі щодо обґрунтованості заявлених вимог, та доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, знайшли своє часткове підтвердження, а тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині відмови у стягненні інфляційних втрат з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.3. В іншій частині підстави для скасування судових рішень відсутні.

7.4. Під час нового розгляду справи у наведеній частині суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об`єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

8. Щодо судових витрат

8.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 та рішення Господарського суду Донецької області від 27.09.2018 у справі №905/1006/18 в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 905/1006/18 Господарського суду Донецької області залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов