Історія справи

Постанова ВГСУ від 06.12.2016 року у справі №904/2744/16
Ухвала КГС ВП від 12.02.2018 року у справі №904/2744/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 904/2744/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

(головуючий - Алєєва І.В., судді - Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.)

від 11.07.2017,

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

до публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз",

про стягнення 563 640,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 86 197,02 грн - основного боргу, 116 396,57 грн - пені, 15 205,35 грн - 3% річних та 345 841,58 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору купівлі - продажу природного газу № 13-121-РО від 04.01.2013.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі №904/2744/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016 касаційну скаргу ПАТ НАК "Нафтогаз України" задоволено частково. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 у справі №904/2744/16 - скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 у справі №904/2744/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (надалі - ПАТ "Дніпрогаз", відповідач) на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" 13980,45 грн - пені, 345768,28 грн - інфляційних втрат та 14483,73 грн - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі №904/2744/16 вищезазначене судове рішення змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з ПАТ "Дніпрогаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 20 842,01 грн - пені, 345 768,28 грн - інфляційних втрат, 14 483,73 грн - 3% річних та судовий збір". В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі №904/2744/16 - залишено без змін, а касаційні скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Дніпрогаз" - без задоволення.

13.12.2017 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у справі №904/2744/16.

09.01.2018 на підставі підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, зазначену заяву передано за належністю до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Зазначена заява подана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як доказ неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копію постанови Вищого господарського суду України від 04.10.2017 у справі № 911/3684/15.

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2018 справу № 904/2744/16 допущено до провадження та відкрито провадження за заявою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017.

Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2018 розгляд заяви ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у справі №904/2744/16 призначено без повідомлення та виклику учасників справи.

08.11.2018 ПАТ "Дніпрогаз" подало відзив на заяву, в якому просило відмовити в задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у справі №904/2744/16.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи та перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

04.01.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Дніпрогаз" (покупець) укладений договір №13-121-РО купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Положеннями п. 3.4 договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з пунктом 6.1 договору, з урахуванням редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014 до договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Відповідно до пункту 11 договору в редакції додаткової угоди № 16, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Між тим, згідно з пунктом 7.2 договору в редакції, викладеній п. 7 додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (Розділ ХІ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня - грудня 2013 року, січня - грудня 2014 року, січня - червня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 259 149,67грн., проте відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати за поставлений природний газ виконав частково, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 86 197,02 грн., яка була сплачена до пред'явлення позову.

Також судами встановлено, що в матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу за січень 2013 року - червень 2015 року підписані сторонами і скріплені печатками без заперечень і застережень.

Господарський суд Дніпропетровської області, застосувавши строк позовної давності, позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 13980,45 грн - пені, 345768,28 грн - інфляційних втрат та 14483,73 грн - 3 % річних.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що сторони, узгодивши зміну умов договору купівлі - продажу шляхом підписання додаткових угод, змінили умови оплати, строк дії договору, а також період, за який можливе нарахування пені.

При цьому Дніпропетровський апеляційний господарський суд вказав, що сторони, внісши зміни в договір купівлі - продажу, встановили певні умови при настанні яких у позивача виникає право на стягнення пені, а у відповідача виникає зобов'язання з її сплати, що не є зміною сторонами порядку обчислення та нарахування пені, який встановлений чинним законодавством.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що розрахунок пені на суму 116 396,57 грн позивачем здійснено за період з 26.11.2014 по 10.11.2015. При цьому строк нарахування пені за кожним випадком прострочення оплати не перевищував шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте позивачем при нарахуванні пені не було застосовано умови п. 7.2 договору.

Крім того, Дніпропетровський апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно до змінених умов договору нарахування пені можливе лише у випадку наявності заборгованості станом на 20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Дніпропетровським апеляційним господарським судом повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, а висновки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються наявними матеріалами справи.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2017 року у справі 911/3684/15, суд касаційної інстанції, незважаючи на додаткові угоди, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України та пунктів 6.1, 7.2 укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу природного газу прострочення щодо окремих обсягів газу має обчислюватися з 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а нарахування штрафних санкцій має обчислюватися, починаючи з 20-го числа кожного місяця у разі наявності прострочення.

Таким чином, має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом, визначеним в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з пунктами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Право на нарахування пені сторони узгодили в пункті 7.2. договору, яким передбачили, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу (розділ ХІ Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до розділу ХІ договору з урахуванням додаткових угод він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Таким чином, враховуючи те, що пункт 7.2 договору містить вказівку на подію, з настанням якої можливе нарахування пені, а саме: нездійснення оплати отриманого природного газу до 20-го числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору, колегія суддів вважає, що Вищий господарський суд України, погодившись з висновками Дніпропетровського апеляційного господарського суду, дійшов правильних висновків щодо порядку нарахування пені у справі № 904/2744/16.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими висновками Вищого господарського суду України про відсутність правових підстав для задоволення касаційних скарг ПАТ НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Дніпрогаз", оскільки апеляційним судом перерахунок пені здійснено відповідно до умов договору та норм чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на те, що норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно, заява ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у справі №904/2744/16 задоволенню не підлягає.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 11116, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у справі №904/2744/16 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач