ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/24853/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - О.О. Мамалуй, судді: Л.В. Стратієнко, І.В. Ткач,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018р.

у складі колегії суддів: Л. П. Зубець - головуючий, С. О. Алданова, Б. О. Ткаченко

та на рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2018р.

суддя: В. В. Сіваков

за позовом Міністерства оборони України

до державного підприємства "Антонов"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Міністерство промислової політики України;

2. Кабінет Міністрів України;

3. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

за участю Генеральної прокуратури України

про стягнення 164 329 565,52 грн.

за участю представників:

позивача - представник Петрик Т.В.

відповідача - адвокат Конопля А.М.

Генеральної прокуратури України - прокурор Коркішко В.М.

третьої особи (Міністерства промислової політики України) - не з'явилися

третьої особи (Кабінету міністрів України) - не з'явилися

третьої особи (Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ) - не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Обставини прийняття оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів

20.12.2013р. Міністерство оборони України (Позивач) звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з державного підприємства "Антонов" (Відповідач) на користь Міністерства оборони України 164 329 565, 52 грн. з яких:

111 885 073, 82 грн основного боргу,

20 363 083, 43 грн - пені за порушення строків виконання робіт,

7 831 955, 16 грн - штрафу за прострочення виконання робіт понад 30 днів,

20 363 083, 43 грн - пені за порушення строків надання звітних документів за використання авансу,

667 757, 97 грн - збитків від інфляції,

3 218 611, 71 грн - три відсотки річних, за період з 15.01.2013р. по 31.12.2013р.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 02 квітня 2001р. між Київським державним авіаційним заводом "АВІАНТ" (Виконавець) та Міністерством оборони України (Замовник) було укладено Державний контракт з оборонного замовлення на закупівлю озброєння та військової техніки № 07-01 (надалі - Контракт або Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого (враховуючи редакцію додаткової угоди №1 від 14.09.2004р.) Виконавець зобов'язується у 2001 - 2006 роках виготовити та поставити Замовнику продукцію (літаки) у кількості та термінах, зазначених у відомості постачання, що додається до Контракту і є його невід'ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити цю продукцію.

Державне підприємство "Київський авіаційний завод "Авіант" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 453 входило до сфери управління Міністерства промислової політики України та згідно з наказом Мінпромполітики України від 01.07.2009р. №476 припинено шляхом реорганізації - приєднання його до державного підприємства "Авіаційний науково-технічний комплекс ім. O.K. Антонова".

У зв'язку з тим, що з 2008 р. Виконавець перестав виконувати роботи за контрактом, Позивач листом від 03.01.2013р. № 247/5/18 вимагав від Відповідача повернення наданого авансу у сумі 111 885 073,82 грн. Внаслідок невиконання вказаної вимоги (в подальшому, відповідно до платіжного доручення №725 (том справи 4 аркуш 192), сума попередньої оплати була Позивачеві повернута ДП «Антонов»), Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 164 329 565, 52 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2014р. у справі № 910/24853/13, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017р. позовні вимоги були задоволені повністю. Верховний Суд постановою від 14.03.2018р. вищевказані рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.07.2018р., прийнятим за результатами нового розгляду справи №910/24853/13, в позові було відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що ДП «Антонов» виконало роботи (з урахуванням сировини, матеріалів та покупних комплектуючих виробів) за контрактом на суму оплаченої Міністерством оборони України попередньої оплати в розмірі 331 443 310, 10 грн. Також, суд вказав, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (аванс), не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України, наслідком чого є відмова в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань. При цьому, за висновком місцевого господарського суду, нарахування неустойки на суму заявленої до стягнення суми попередньої оплати не відповідає умовам контракту (п.6.1. та п.6.2.), оскільки контрактом не передбачено відповідну відповідальність. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до правовідносин сторін наслідків спливу строку позовної давності у зв'язку з відсутністю порушення з боку відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018р. рішення суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновки експертів, які містяться в матеріалах справи, зазначив, що сума 111, 885 млн. грн. саме як заборгованість Відповідача перед Позивачем за неналежне виконання умов контракту не підтверджена документально за результатами перевірок, які здійснені Головним контрольно-ревізійним управлінням України протягом 2005-2009 років, Департаментом розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України у 2012 році, Державною фінансовою інспекцією України у 2013-2014 роках, Прокуратурою центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері у 2014 році.

На підставі експертних висновків апеляційний суд також встановив, що будівництво літаків Ан-70 за Державним контрактом з оборонного замовлення на закупівлю озброєння та військової техніки №07-01 від 02.04.2001р. без виконання Відповідачем підготовчих робіт (виготовлення спеціального оснащення, впровадження в виробництво конструкторської документації, виготовлення оснащення і інструмента тощо) було неможливим, оскільки згідно з ДСТУ 3278-95 «Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Основні терміни та визначення», Розділ 6 «Стадії життєвого циклу продукції та види робіт», зазначені «підготовчі роботи» відносяться до п.6.21 «Підготовлення виробництва». Суд апеляційної інстанції зазначив, що стосовно літаків Ан-70 виконання робіт з підготовлення виробництва є обов`язковим і регламентовано ГОСТ В15.301-80 «Система разработки и постановки на производство военной продукции. «Постановка на производство изделий. Основные положения», Раздел 2. «Подготовка производства». За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку, що Відповідач виконав роботи (з врахуванням сировини, матеріалів та покупних комплектуючих виробів) за контрактом на суму оплаченої Міністерством оборони України попередньої оплати в розмірі 331 443 310, 10 грн.

Апеляційний суд також вказав, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за контрактом не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №910/24853/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, обставинам справи.

Позивач вважає, що контрактом №07-01 від 02.04.2001р. передбачені виготовлення та закупівля літаків, а не фінансування Позивачем підготовки, освоєння та серійного виробництва літаків, а тому віднесення витрат Відповідача на підготовку виробництва літаків як таких, що здійснені саме на виконання укладеного між сторонами спору контракту, Позивач вважає необґрунтованим.

Позивач наполягає на тому, що фінансування підготовчої стадії виробництва літаків є обов'язком Міністерства промислової політики України, а не Позивача, а предметом контракту №07-01 від 02.04.2001р. є лише виготовлення та поставка літаків. Позивач зазначає, що факт повернення Відповідачем Позивачеві 111885073,82 грн. свідчить про те, що ця сума відносилася до заборгованості Відповідача перед Позивачем. Позивач також вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування до Відповідача відповідальності, що передбачена п.6.1. та п.6.2. контракту.

Позивач також вважає, що Спільне рішення № 19960/3/1-15 від 18.01.2016р. є наміром у подальшому здійснити певні дії у напрямку відкриття Дослідно-конструкторської роботи Адепт-М для досягнення мети у побудові літака. Позивач вказує, що на момент розгляду справи сторонами не укладено державний контракт на виконання ДКР Адепт, тобто сторони не досягли своїх намірів викладених у спільному рішенні і вони так і залишилися намірами.

4. Позиції інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу та представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги заперечують. Відповідач вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права на підставі всебічного дослідження всіх обставин справи.

Представник Третьої особи - Кабінету Міністрів України в судове засідання під час розгляду касаційної скарги не з'явився, відзиву на касаційну скаргу не надав. В матеріалах справи (том справи 2 аркуш 17-21 та том справи 6 аркуш 63-65) містяться пояснення Кабінету Міністрів України, в яких викладена позиція Третьої особи щодо обставин справи №910/24853/13. В цих поясненнях Третя особа, зокрема, зазначає, що рішеннями господарських судів першої, апеляційної та касаційної інстанції по справі № 45/163-46/198 встановлено, що згідно умов контракту №07-01 від 02.04.2001р. до зобов'язань ДП «Антонов» відноситься використання у певні строки коштів, отриманих на фінансування кожного року у відповідних сумах, у зв'язку з чим ототожнення невиконання з неприйняттям Замовником частини звітних документів по сумах не може свідчити про порушення ДП «Антонов» зобов'язань з виготовлення літаків. Третя особа вважає факт відсутності порушень зобов'язань Відповідача перед Позивачем за вищевказаним контрактом встановленим судами під час розгляду справи №45/163-46/198.

Представник Третьої особи - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в судове засідання під час розгляду касаційної скарги не з'явився, відзиву на касаційну скаргу не надав. Верховний Суд констатує, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №94 від 23.03.2014р. Міністерство промислової політики України було реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. В матеріалах справи (том справи 1 аркуш 169-170) містяться пояснення Міністерства промислової політики України від 11.02.2014р., в яких викладена позиція Третьої особи щодо обставин справи №910/24853/13.

В цих поясненнях Міністерство промислової політики України визнає, що воно мало обов'язок виділити Виконавцю контракту №07-01 від 02.04.2001р. для створення літака Ан-70 фінансування з державного бюджету в розмірі:

- 30 млн. грн. у 2004р.,

- 65,777 млн. грн. у 2005р.

- 64,405 млн. грн. у 2006р.,

а також залучити кошти з інших джерел:

- у 2004р. - 79,787 млн. грн.,

- у 2005р. - 107.166 млн. грн.,

- у 2006р. - 103,798 млн. грн. відповідно.

-

Міністерство промислової політики України в даних поясненнях підтвердило, що в порушення вищевказаного обов'язку фактично воно виділило Виконавцеві лише 25,647 млн. грн.

Представник Генеральної прокуратури України в судовому засіданні підтримав доводи та аргументи касаційної скарги, вважає її обґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що підлягають скасуванню Верховним Судом.

5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 02.04.2001р. між Київським державним авіаційним заводом «Авіант» (як виконавцем) та Міністерством оборони України (як замовником) було укладено державний Контракт з оборонного замовлення на закупівлю озброєння та військової техніки № 07-01. Додатковою угодою № 3 від 14.09.2004р. Контракт викладено в новій редакції. В подальшому умови контракту також змінювалися додатковими угодами (остання, №15, датована 29.12.2011р.) та рішенням господарського суду м. Києва по справі № 5011-4/8265-2012.

Відповідно до п. 1.1. Контракту Виконавець зобов'язується у 2001 - 2006 роках виготовити та поставити Замовнику продукцію (літаки) у кількості та термінах, зазначені у відомості постачання, що додається до Контракту та є його невід'ємною частиною, а замовник поетапно, згідно Графіку виготовлення літаків прийняти та оплатити цю продукцію.

Пунктом 1.2. Контракту до 21.12.2012р. було визначено, що терміни постачання продукції конкретизуються сторонами у Графіку виготовлення літаків, який є невід'ємною частиною Контракту (додаток 2 до Контракту). Рішенням господарського суду м. Києва по справі № 5011-4/8265-2012, від 29.11.2012р. (повний текст рішення виготовлений 10.12.2012р., рішення набрало законної сили 21.12.2012р.) пункт 1.2. був викладений в наступній редакції:

«Терміни виготовлення продукції конкретизуються сторонами у Графіку виготовлення літаків, який Виконавець зобов'язаний надавати на ствердження Державному Замовнику щорічно до 31 січня. Графік виготовлення літаків складається з відображенням виконаного обсягу робіт, обсягу робіт за минулий час, обсягу робіт, який буде виконано для погашення дебіторської заборгованості та решти робіт, які необхідно виконати згідно умов Контракту та визначенням кінцевих термінів виготовлення та постачання літаків. Графік виготовлення літаків є невід'ємною частиною Контракту.»

Розділом другим Контракту сторони погодили ціну одного літака з одиночним комплектом, яка орієнтовно складає 299.991.540,00 грн., у т.ч. ПДВ 49.998.590,0 грн. Сума контракту на виготовлення двох військово-транспортних літаків Ан-70 орієнтовно складає 599.983.080,00 грн. у т.ч. ПДВ 99.997.180,00 грн. У разі прийняття рішення про виключення ПДВ з оплати за продукцію, що постачається замовнику, сума ПДВ виключається із загальної суми Контракту.

Пунктом 9.1. Контракту сторони узгодили, що Контракт діє з дати набрання ним чинності до 31.12.2006р.

Додатковою угодою № 8 від 28.12.2006р. до Контракту сторони домовилися продовжити термін дії Контракту до 31.12.2007р.

Додатковою угодою № 11 від 29.12.2007р. до Контракту сторони домовилися встановити термін дії Контракту до 31.12.2009р.

Додатковою угодою № 12 від 23.12.2009р. до Контракту сторони домовилися встановити термін дії Контракту до 31.12.2011р.

Державне підприємство «Київський авіаційний завод «Авіант», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 453 від 06.04.1998, входило до сфери управління Міністерства промислової політики України та згідно з наказом Мінпромполітики України № 476 від 01.07.2009р. припинено шляхом реорганізації - приєднання його до державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. O.K. Антонова», з огляду на що, до Контракту було внесено відповідні зміни (додаткова угода № 13 від 15.07.2010р.).

Додатковою угодою № 14 від 03.09.2010р. до Контракту внесено зміни до розділу 2 «Ціна та сума Контракту та пункт 2.3. Контракту викладено в наступній редакції:

« 2.3. Орієнтовна ціна літака, зав. № 01-04 з одиночним комплектом складає 652.856.360,00 грн., у тому числі ПДВ - 108.809.393,33 грн.

Орієнтовна ціна літака, зав. № 01-05 з одиночним комплектом складає: 724.022.830,00 грн., у тому числі ПДВ - 120.670.471,66 грн.

Сума Контракту на виготовлення двох військово-транспортних літаків Ан-70 орієнтовно складає 1.376.879.190,00 грн., у тому числі ПДВ - 229.479.865,00 грн.».

Додатковою угодою № 15 від 29.12.2011р. до Контракту сторони домовилися встановити строк дії Контракту до 31.12.2012р.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ДП «Антонов» та Міністерством оборони України було підписано акт звіряння розрахунків за виконані роботи згідно з Контрактом станом на 01.01.2012р., відповідно до якого Позивачем сплачено грошові кошти в розмірі 331.443.310,10 грн. та прийнято від Відповідача роботи на 219.558.236,28 грн.

Міністерство оборони України листом № 247/5/18 від 03.01.2013р. вимагало від Відповідача повернення наданого авансу у сумі 111.885.073,82 грн., які, на думку Позивача, були спрямовані Відповідачем не на виготовлення літаків, а на підготовчі роботи з такого виготовлення, які повинно було фінансувати Міністерство промислової політики України, а не Позивач. З огляду на невиконання цієї вимоги Державним підприємством «Антонов», Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 164.329.565,52 грн., з яких: 111.885.073,82 грн. основного боргу, 20.363.083,43 грн. пені за порушення строків виконання робіт, 7.831.955,61 грн. штрафу за прострочення виконання робіт, 20.363.083,43 грн. пені за порушення строків надання звітних документів за використання авансу, 667.757,97 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 3.218.611,71 грн. - 3% річних внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно державного контракту з оборонного замовлення на закупівлю озброєння та військової техніки № 07-01 від 02.04.2001р.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 1.3 Контракту (в редакції додаткової угоди №3) підставою для його укладання є Закон України «Про Загальнодержавну програму створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі за державним оборонним замовленням», яким затверджено Загальнодержавну програму створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі за державним оборонним замовленням, а також постанови Кабінету Міністрів України №1549 від 12.10.2000р. «Про організацію серійного виробництва літаків Ан-70» та №925 від 15.07.2004р. «Про деякі питання виконання завдань загальнодержавної програми створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі за державним оборонним замовленням».

Відповідно до розділу І вищевказаного Закону основними завданнями Програми є

завершення дослідно-конструкторських робіт з розроблення літака, у тому числі проведення його державних випробувань та прийняття на озброєння,

підготовка і освоєння виробництва літака, серійне виробництво і закупівля літаків.

Відповідно до розділу вищевказаного Закону виконання Програми передбачається забезпечити у період з 2004 по 2022 рік двома етапами.

Перший етап (2004 - 2006 роки) - завершення розроблення літака, проведення його державних випробувань, виконання комплексу робіт, пов'язаних з прийняттям літака на озброєння та підготовкою і освоєнням його виробництва, а також здійснення закупівлі двох літаків за державним оборонним замовленням.

Другий етап (2007 - 2022 роки) - завершення роботи з підготовки і освоєння виробництва літака, у тому числі з оновлення наявних та створення нових виробничих потужностей, організація серійного виробництва і закупівлі необхідної кількості літаків за державним оборонним замовленням.

Відповідно до розділу V вищевказаного Закону головним державним замовником Програми є Міністерство оборони України, на яке покладаються організація та контроль її виконання. Державним замовником - співвиконавцем Програми щодо підготовки, освоєння і серійного виробництва літаків є центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики.

Постановою Кабінету Міністрів України №925 від 15.07.2004р. визначено, що протягом 2004-2006 років державний замовник - Міністерство оборони України здійснює фінансування завершення розроблення і проведення державних випробувань літака в сумі 128,216 млн. грн. та фінансування виготовлення та закупівлі двох літаків в сумі 427, 36 млн. грн. (всі кошти - з державного бюджету). Державний замовник - Міністерство промислової політики України здійснює фінансування підготовки та освоєння виробництва літака в загальному обсязі 450,933 млн. грн. (з них 160,182 млн. грн. - з державного бюджету та 290,751 грн. з інших джерел.).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджено матеріалами справи та не заперечується Позивачем, Міністерство промислової політики України, всупереч своїм зобов'язанням, покладеним на нього постановою Кабінету Міністрів України № 925 від 15.07.2004р., профінансувало виконання робіт за Контрактом лише в сумі 25,647 млн. грн. з необхідних 450,933 млн.грн. Міністерство оборони України профінансувало виконання робіт за контрактом на суму 331, 443 млн. грн. з необхідних 427,336 млн. грн.

Отже, Міністерство промислової політики України (на суму 425,293 млн. грн.) та Міністерство оборони України (на суму 95, 917 млн. грн. ) не виконали своїх обов'язків з фінансування робіт, пов'язаних з виконанням завдань першого етапу Загальнодержавної програми створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі.

Позивач у касаційній скарзі обґрунтовує недофінансування зі свого боку тим, що при наявності заборгованості Відповідача в сумі 111885073,82 грн. подальше фінансування з боку Позивача не здійснювалося згідно наказу Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012р. «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами».

Верховний Суд ставиться до цього аргументу Позивача критично з огляду на те, що вищевказаний наказ Міністерства фінансів України датований 24.12.2012р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.01.2013р., а оприлюднений 08.02.2013р. Таким чином, даний наказ набрав чинності вже після закінчення строку дії Контракту, тоді як постановою Кабінету Міністрів України №925 від 15.07.2004р. на Позивача було покладено обов'язок зі здійснення фінансування протягом 2004-2006 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що загальна вартість виконаних Відповідачем та прийнятих Позивачем робіт становить 219, 558 млн. грн. з ПДВ. При цьому, витрати ДП «Антонов» на підготовку виробництва та оснащення в загальній сумі 76, 525 млн. грн. (без ПДВ), а також вартість залишків сировини, матеріалів та покупних комплектуючих виробів на складах становить 16, 920 млн. грн. (без ПДВ). За правилами бухгалтерського обліку продукція, що знаходиться на складах підприємства обліковується без ПДВ. У випадку проведення господарських операцій загальна вартість витрат та залишків з ПДВ становитиме (76, 525 + 16, 990 = 93 445 х 20 : 100 + 93, 445) 112, 134 млн. грн.

До цього ж, за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. були виконані роботи за актами, опрацьованими Представництвом замовника (ПЗ №615) на суму 3, 008 млн. грн. з ПДВ, в узгодженні яких Міністерством оборони було відмовлено. Неопрацьованими Представництвом замовника (ПЗ №615) та неузгодженими залишаються акти виконаних в 2013р. робіт на загальну суму 5, 821 млн.грн. з ПДВ.

Відтак, загальна вартість матеріальних цінностей та виконаних робіт, не прийнятих позивачем за даними бухгалтерського обліку відповідача становить 120, 963 млн. грн. з ПДВ.

Відмовляючи Відповідачеві в прийнятті робіт на суму 120, 963 млн. грн. Позивач зазначив, що це роботи з підготовки та освоєння виробництва літаків Ан-70, фінансування яких не є обов'язком Позивача, а покладено на Міністерство промислової політики України згідно постанови Кабінету Міністрів України №925 від 15.07.2004р. Отже, Позивач вважає, що коли Відповідач, у зв'язку з ненадходженням необхідного фінансування з боку Міністерства промислової політики України, направив 111885073,82 грн., які надійшли від Позивача на підготовчі роботи з виробництва літаків, він діяв неправомірно.

Між тим, Верховний Суд констатує, що судами попередніх інстанцій було належним чином досліджено та оцінено як доказ висновок судового експерта №2267 від 10.07.2017р. (том справи 4 аркуш 64), який складений по результатам проведення судового інженерно-технічного дослідження. Згідно висновку судового експерта отримані від Позивача авансові кошти були витрачені Відповідачем на розширення фронту робіт з будівництва літаків, а саме: підготовку виробництва для виконання подальших робіт із складання (будівництва) літаків, проектування та виготовлення технологічної оснастки. Експертом встановлено, що без виконання Відповідачем підготовки виробництва та підготовчих робіт згідно графіку будівництва літаків, який є невід'ємною частиною Контракту, а саме: виготовлення спеціального оснащення, впровадження у виробництво конструкторської документації, виготовлення інструмента тощо, будівництво літаків за Контрактом є неможливим (том справи 4 аркуш 71).

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в пункті 1.1. Контракту сторони обумовили етапи виникнення обов'язку Замовника з прийняття та оплати продукції, а в пункті 3.1 - обов'язку Виконавця з виконання робіт положеннями Графіку виготовлення літаків. Відповідно до положень п.1.2 Контракту (в редакції, чинної до 21.12.2012р.) терміни постачання продукції конкретизуються сторонами у Графіку виготовлення літаків, який є невід'ємною частиною Контракту (додаток 2 до Контракту). Згідно з пунктом 5.4 Контракту саме відповідно Графіку виготовлення літаків Виконавець надає на затвердження Замовнику акти виконаних робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додатком 2 до контракту є Графік виготовлення двох серійних літаків Ан-70 №057-182/04 (том справи 1 аркуш 22).

В розділах графіку №057-182/04 «Хвостова частина фюзеляжу Ф3», «Вертикальне опірення ВС», «Агрегати вантажного люка», «Гондола двигуна», «Деталі систем і каркасу для складання фюзеляжу і остаточного складання» сторони узгодили роботи з виготовлення оснащення і інструмента, а в розділі «Загальне складання літака, монтаж і відпрацювання систем» сторони Контракту (Позивач та Відповідач) узгодили виготовлення оснащення, стендів і інструментів.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ствердження Позивача щодо того, що контрактом передбачені лише виготовлення та закупівля літаків спростовуються наведеними вище положеннями Графіку виготовлення літаків (додаток 2 до Контракту).

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд визнає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про підтвердження матеріалами справи факту виконання Відповідачем (з врахуванням сировини, матеріалів та покупних комплектуючих виробів) робіт за Контрактом на суму оплаченої Позивачем попередньої оплати в розмірі 331 443 310, 10 грн.

Верховний Суд констатує, що частина вищевказаної передоплати в розмірі 111885073,82 грн., яку Позивач просив стягнути з Відповідача, була добровільно повернута Відповідачем Позивачеві згідно платіжного доручення №725 від 21.04.2016р. (том справи 4 аркуш 192). Верховний Суд ставиться критично до ствердження Позивача щодо того, що вищевказане повернення попередньої оплати свідчить про визнання Відповідачем своєї заборгованості перед Позивачем. Під час розгляду справи №910/24853/13 Відповідач у своїх поясненнях, досліджених судами попередніх інстанцій (том справи 4 аркуш 188, том справи 6 аркуш 38), неодноразово вказував, що повернення відбулося після укладення Спільного рішення 19960/3/1-15 від 18.01.2016р., затвердженого Міністром оборони України та генеральним директором державного концерну «Укроборонпром», погодженого начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України, командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України та Відповідачем (том справи 4 аркуш 190-191).

Встановивши факт виконання Відповідачем робіт за Контрактом на суму оплаченої Позивачем попередньої оплати в розмірі 331 443 310, 10 грн. (до якої входить і сума 111885073,82 грн.), господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.03.2018р. по даній справі, згідно якої за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата (аванс), не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, що унеможливлює нарахування передбачених даною нормою інфляційних втрат та 3 процентів річних.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки судом встановлено, що Відповідач виконав роботи (з врахуванням сировини, матеріалів та покупних комплектуючих виробів) за Контрактом на суму оплаченої Міністерством оборони України попередньої оплати в розмірі 331 443 310, 10 грн. то відсутній як факт наявності недовиконаних робіт, так і факт відмови відповідача від виконання таких робіт. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Позивачем не надано суду доказів прострочення Відповідачем виконання робіт (невиконання робіт) з посиланням на конкретні строки, визначені Графіком виготовлення літаків. Вказані обставини виключають відповідальність Відповідача згідно п. 6.1. та п. 6.2. контракту у вигляді пені та штрафів.

Крім того, як зазначено вище, Міністерство промислової політики України (на суму 425,293 млн. грн.) та Міністерство оборони України (на суму 95, 917 млн. грн. ) не виконали своїх обов'язків з фінансування робіт, пов'язаних з виконанням завдань першого етапу Загальнодержавної програми створення військово-транспортного літака Ан-70 та його закупівлі.

При цьому, згідно постанови Кабінету Міністрів України №925 від 15.07.2004р. джерелом фінансування, яке повинно бути надано Позивачем, є державний бюджет на всю суму фінансування, а джерелом для Міністерства промислової політики України - державний бюджет на суму 160,182 млн.грн.

Верховний Суд констатує, що Позивач та Відповідач, укладаючи Контракт та додаткові угоди до нього, визначили договірні умови, в тому числі і пункт 7.7 (в редакції додаткової угоди №3), відповідно до якого недофінансування Загальнодержавної програми з державного бюджету України є форс-мажорними обставинами. Оскільки сам Позивач не надав Відповідачеві бюджетне фінансування в повному обсязі, Позивач був обізнаний про факт такого недофінансування безпосередньо з моменту ненадання Відповідачеві коштів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315 ГПК України в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018р. та рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2018 р. по справі №910/24853/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя Л. В. Стратієнко

Суддя І. В. Ткач