ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/1992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ТПК Нова" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2018 (суддя Сальнікова Г. І.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 (головуючий - Радіонова О. О., судді: Зубченко І. В., Стойка О. В.) у справі

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ТПК Нова"

про зобов`язання виконання умов пункту 3.6 договору від 24.12.2015 №01-24/12-2015 у частині повернення згідно акта приймання-передачі невикористаної давальницької сировини.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2018 року Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - ДП "ЖБТЗ", Замовник, Підприємство) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ТПК Нова" (далі - ТОВ "ТД "ТПК Нова", Товариство, Виконавець) про зобов`язання ТОВ "ТД "ТПК Нова" виконати умови пункту 3.6 договору №01-24\12-2015 на виконання робіт від 24.12.2015 (далі - договір №01-24\12-2015) в частині повернення Підприємству згідно з актом приймання-передачі невикористаної давальницької сировини, а саме: сталі 20 ХГСНМ, діаметр 36мм у кількості 8,056 тон та сталі 20 ХГСНМ, діаметр 80мм у кількості 37,656 тон.

2. Позовна заява обґрунтовується простроченням відповідачем більш як на пів року виконання своїх зобов`язань з повернення невикористаної давальницької сировини, визначених договором №01-24\12-2015, укладеним між сторонами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.09.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, позов задоволено повністю. Зобов`язано ТОВ "ТД "ТПК Нова" виконати умови пункту 3.6 договору №01-24/12-2015 та повернути ДП "ЖБТЗ" згідно з актом приймання-передачі невикористану давальницьку сировину, а саме сталь 20 ХГСНМ, діаметр 36мм, у кількості 8,056 тон та сталь 20 ХГСНМ, діаметр 80мм, у кількості 37,656 тон.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 15, 16, 509, 525, 526, 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 73, 74, 76, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з посиланням на які суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність виконання Товариством зобов`язання з повернення невикористаної давальницької сировини, передбаченого пунктом 3.6 договору №01-24/12-2015, після закінчення строку дії цього договору та звернення Підприємства з вимогою про повернення такої сировини або відшкодування її вартості. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що обраний позивачем спосіб захисту підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, яке може бути використане як спосіб захисту порушених прав та інтересів у зобов`язаннях з передачі майна, оскільки закінчення строку дії договору №01-24/12-2015 не звільняє сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань, які виникли під час його дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "ТД "ТПК Нова" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 16, 387, 599 ЦК України, статей 20, 193 ГК України та статей 5, 162, 163, 164, 176, 269 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) у зв`язку із закінченням 31.12.2017 строку дії договору №01-24/12-2015, який є підставою перебування належного ДП "ЖБТЗ" майна у Товариства, на момент подачі позову Підприємство обрало спосіб захисту порушеного права, який не відповідає фактичним обставинам справи, що є підставою для відмови в позові, тоді як власник мав би заявити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння; 2) суд першої інстанції мав би залишити позовну заяву ДП "ЖБТЗ" без руху, зважаючи на незазначення в ній ціни позову майнового характеру та несплату судового збору у відповідному розмірі, натомість в порушення норм процесуального права ухвалив оскаржуване рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивачем відзив на касаційну скаргу не подавався.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. 24.12.2015 між ДП "ЖБТЗ" (Замовник) та ТОВ "ТД "ТПК Нова" (Виконавець) укладено договір на виконання робіт №01-24/12-2015, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3 якого відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання, на умовах та строки передбачені договором, виконати роботи з виготовлення продукції (далі - Продукція), згідно заявок замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити результати роботи. У випадку необхідності, для проведення робіт, замовник передає виконавцю, відповідну кількість давальницької сировини, згідно видаткової накладної та/або акту прийому-передачі (далі - Вироби). Право власності на Вироби до виконавця не переходить, власником залишається замовник. Про необхідність виконання робіт з виготовлення продукції з давальницької сировини, зазначається у відповідній Специфікації (з зазначенням виду та кількості сировини). Кількість, ціна, об`єми, види, строки та етапи виконання робіт вказуються у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору. Продукція, яка поставляється постачальником, придбавається та використовується замовником, на виконання договорів, укладених з Міністерством оборони України на 2016 рік.

9. Згідно з пунктом 3.6 договору №01-24/12-2015 у випадку закінчення дії та/або дострокового розірвання договору, постачальник зобов`язаний повернути замовнику невикористану давальницьку сировину, яка отримана постачальником для виконання умов договору, протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту настання таких подій, згідно з актом приймання-передачі.

Таким чином повернення невикористаної давальницької сировини є обов`язком відповідача.

10. Пунктом 9.5 договору №01-24/12-2015 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору.

11. 28.12.2016 сторонами укладено додаткову угоду №3, якою внесено зміни до пункту 9.5 договору №01-24/12-2015 та викладено його в наступній редакції: "Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору.

12. 24.12.2015 Товариству на виконання умов договору №01-24/12-2015 передано відповідну кількість давальницької сировини, а саме: Сталь 20 ХГСНМ, діаметр 36мм, в кількості 8,056 тон та Сталь 20 ХГСНМ, діаметр 80мм, в кількості 37,656 тон, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі давальницької сировини, підписаного повноважними представниками сторін.

13. На виконання умов пунктів 1.2, 3.3 договору №01-24/12-2015 сторонами складено Специфікацію №1 від 24.12.2015 та Специфікацію №2 від 12.01.2017, які є невід`ємною частиною договору, з яких вбачається, що виготовлення продукції та ремонт (відновлення) продукції, здійснювалось без використання переданою замовником давальницької сировини.

14. 12.02.2018 на адресу відповідача було направлено вимогу №01-11/425, в якій ДП "ЖБТЗ" просило відповідача упродовж 15 календарних днів повернути невикористану давальницьку сировину та/або відшкодувати її.

15. Однак, ТОВ "ТД "ТПК Нова" відповіді на вимогу не надав і після закінчення 31.12.2017 строку дії договору №01-24/12-2015 невикористану давальницьку сировину Підприємству не повернув, її вартість не відшкодував.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

17. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

18. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України, частина 7 статті 193 ГК України).

19. Частинами 1 і 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

20. Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

21. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).

22. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

23. Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

24. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

25. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

26. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

27. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

28. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

29. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України та абзацом 6 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

30. За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604- 609 ЦК України.

31. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 по справі №905/2187/13, на яку також посилається Товариство у касаційній скарзі).

32. Враховуючи вказані вище положення чинного цивільного законодавства та умови пунктів 3.6, 9.5 договору №01-24\12-2015 (в редакції додаткової угоди №3 від 28.12.2016), якими, зокорема передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем у спірних зобов`язально-правових відносинах обрано передбачений договором належний спосіб судового захисту - примусове виконання обов`язку в натурі (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №922/110/18).

33. Наведеним повністю спростовується помилкове твердження скаржника про те, що у зв`язку із закінченням 31.12.2017 строку дії договору №01-24/12-2015, який є підставою перебування належного ДП "ЖБТЗ" майна у Товариства, на момент подачі позову Підприємство обрало спосіб захисту порушеного права, який не відповідає фактичним обставинам справи, що є підставою для відмови в позові, тоді як власник мав би заявити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

34. Водночас судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником навіть не заперечується факт невиконання Товариством свого договірного зобов`язання з повернення невикористаної давальницької сировини за актом приймання-передачі протягом 5-ти робочих днів з дня закінчення строку дії договору №01-24/12-2015, внаслідок чого місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання ТОВ "ТД "ТПК Нова" виконати умови пункту 3.6 договору №01-24\12-2015 шляхом повернення Підприємству за актом приймання-передачі невикористаної давальницької сировини, а саме: сталі 20 ХГСНМ, діаметр 36мм у кількості 8,056 тон та сталі 20 ХГСНМ, діаметр 80мм у кількості 37,656 тон.

35. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції мав би залишити позовну заяву ДП "ЖБТЗ" без руху, зважаючи на незазначення в ній ціни позову майнового характеру та несплату судового збору у відповідному розмірі, натомість в порушення норм процесуального права ухвалив оскаржуване рішення, з огляду на таке.

36. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 162 та пункту 2 частини 1 статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

37. Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях (у тому числі в зв`язку з вимогами, заснованими на положеннях частини 5 статті 216, статті 1212 ЦК України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

38. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 по справі №907/9/17).

39. Натомість як зазначено вище, між сторонами виник спір внаслідок невиконання Товариством зобов`язання за договором №01-24/12-2015, тобто не з позадоговірних відносин, внаслідок чого Підприємство заявило позовну вимогу про спонукання відповідача до виконання умов договору шляхом повернення позивачу невикористаної давальницької сировини за актом приймання-передачі, що не є вимогою немайнового характеру (визнання права власності на майно витребування майна, повернення або передача майна тощо).

40. Наведене переконливо свідчить про помилкове ототожнення скаржником поданого позову в цій справі з вимогою майнового характеру (витребування майна з чужого незаконного володіння).

41. Отже, ураховуючи положення чинного законодавства і обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з їх висновком щодо задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

44. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

45. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову, у зв`язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Щодо судових витрат

46. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ТПК Нова" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у справі №922/1992/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков