ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/892/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді Дубник О.П., Юрченко Я.О.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 (головуючий суддя Йосипчук О.С., судді Ремецькі О.Ф., Пригара Л.І.)

у справі №907/892/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття"

до Фізичної особи-підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни,

Фізичної особи-підприємця Шек Олени Войтехівни

про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фізичної особи-підприємця Шек Олени Войтехівни

про визнання права користування частиною нежитлового приміщення

за участю представників:

позивача (за первісним позовом) - не з'явився,

відповідача 1 (за первісним позовом) - не з'явився,

відповідача 2 (за первісним позовом) - не з'явився,

третьої особи (за зустрічним позовом) - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 року ТОВ "Магазин "Взуття" звернулося в Господарський суд Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Василечко Ростислави Лукянівни про:

- усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м. та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м., розташованими в АДРЕСА_1, шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) фізичної особи - підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни та забороною створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном;

- визнання недійсним договору оренди № 2 від 17.12.2014, укладеного між ФОП Шек О. В. та ФОП Василечко Р. Л. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником вищевказаного нерухомого майна, та його право власності підтверджується судовими рішеннями. Після прийняття майна у володіння, позивачем було встановлено, що в приміщенні будівлі магазину знаходиться майно відповідача, та дана обставина створює йому перешкоди у користуванні своїм майном.

16.12.2015 фізична особа-підприємець Василечко Ростислава Лукянівна звернулася із зустрічною позовною заявою до ТОВ "Магазин "Взуття" про визнання права користування частиною нежитлового приміщенням, а саме приміщенням літ А. 1-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А 1-го поверху (поз. 1,2), розташованими за адресою АДРЕСА_1, площею 10 кв.м.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 у справі №907/892/15 первісний позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди № 2 від 17.12.2014, укладений між фізичною особою - підприємцем Шек Оленою Войтехівною та фізичною особою - підприємцем Василечко Ростиславою Лук'янівною. Усунуто перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м. та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м., розташованими в АДРЕСА_1, шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) Фізичної особи - підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Василечко Ростислави Лукянівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" 1 218 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Василечко Ростислави Лукянівни в дохід державного бюджету 609 грн. судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у даній справі, рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 залишено без змін.

Мотивуючи зазначені рішення, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач за первісним позовом залишився дійсним власником майна, яке було об'єктом оренди, станом і на час укладення спірного договору оренди, оспорюваний у справі договір оренди укладено з порушенням ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України, а також ст. 319 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним. Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод ТОВ "Магазин "Взуття" у користуванні нерухомим майном та забороною ФОП Василечко Р.Л. створювати перешкоди позивачу у користуванні спірним нерухомим майном, господарські суди вказали, що такі вимоги узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, факт перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні спірним приміщенням встановлено, а тому вони підлягають задоволенню. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, господарські суди зазначили, що укладення договору оренди № 2 від 17.12.2014 відбулось в порушення ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України та не породжує прав щодо спірного майна, в тому числі права користування, оскільки дійсний власник - ТОВ "Магазин "Взуття", право власності якого не припинено, не був стороною такого договору.

07.02.2018 Фізична особа - підприємець Василечко Ростислава Лук'янівна подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 у справі № 907/892/15, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов - задовольнити.

Касаційну скаргу Фізична особа - підприємець Василечко Р.Л. обґрунтовує неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та зазначає, зокрема, про таке:

- суди помилково вважали доведеною ту обставину, що право власності ТОВ "Магазин "Взуття" на спірне приміщення підтверджено рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 у справі № 309/12227/13-ц, яким встановлено підстави набуття та факт оформлення та реєстрації, оскільки рішення суду не може підтверджувати право власності на спірне приміщення;

- господарськими судами не враховано, що згідно витягу про державну реєстрацію прав №33644734 від 29.03.2012 відповідач 2 - ФОП Шек О.В. є власником спірного приміщення, а позивач, не маючи статусу власника спірного майна не може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження, при цьому, саме позивач створює перешкоди у користуванні орендованим приміщенням відповідачу 1.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що скаржник наголошує на наявності у відповідача 2 речових прав на спірні приміщення, тобто, фактично не погоджується з тим, що позивач є власником спірного майна. Однак, такі обставини встановлені судовими рішеннями, які є преюдиційними у даному спорі.

В судове засідання 27.06.2018 представники сторін не з'явились, хоча повідомлялись про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, враховуючи ту обставину, що явка представників учасників справи не визнавалась обов'язковою, суд ухвалив здійснювати розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц позов ТОВ "Магазин "Взуття" до ОСОБА_6, Шек О.В., ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі - продажу задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07.07.2011, укладений між ТОВ "Магазин "Взуття" та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабовим О.І. та зареєстрований в реєстрі № 1332. Витребувано на користь ТОВ "Магазин "Взуття" з володіння Шек О.В. нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер майна - 3921708, розташовані на АДРЕСА_1 в м. Ужгород Закарпатської області, шляхом його передачі в натурі. Витребовано на користь ТОВ "Магазин "Взуття" з володіння ОСОБА_7 та ОСОБА_8 нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер майна 36233656, розташовані на АДРЕСА_1 в м. Ужгород Закарпатської області, шляхом його передачі в натурі.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 змінено резолютивну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 в частині розподілу судових витрат та виключено з мотивувальної частини абзац із посиланням на норми статей 1212 - 1213 Цивільного кодексу України, в решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 в незміненій частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 залишено без змін.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц підтверджено право власності ТОВ "Магазин "Взуття" на спірне приміщення, набуте на підставі договору купівлі - продажу № 357 від 31.01.2001 (укладеного між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та ТОВ "Магазин "Взуття").

Господарськими судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 щодо витребування у боржників нерухомого майна було примусово виконане органом Державної виконавчої служби згідно з актами державного виконавця від 24.07.2015.

17.12.2014 між ФОП Шек О.В. (орендодавець) та ФОП Василечко Р.Л. (орендар) було укладено договір оренди № 2. Згідно умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування майно загальною площею 10 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 для торгівлі непродовольчими товарами. Розділом 9 договору оренди визначено строк дії договору з 17.12.2014 по 16.11.2015.

На час звернення позивача за первісним позовом до суду, у спірному приміщенні знаходилось майно відповідача 1, що створює перешкоди в користуванні своїм майном. Як зазначає позивач, належних правових підстав для знаходження речей відповідача 1 в приміщенні позивача немає, будь-яких речових прав у відповідача 1 щодо нерухомого майна позивача не існує. Позивач вказує, що він повідомив відповідача 1 про необхідність усунути перешкоди в користуванні майном, однак такі вимоги останнім не виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормами ст. 346 Цивільного кодексу України визначені випадки підстав припинення права власності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, власником спірних нежитлових приміщень, що знаходиться по АДРЕСА_1 є ТОВ "Магазин "Взуття", що підтверджується договором купівлі - продажу №357, укладеним з Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за № 36 від 31.01.2001.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі №308/12227/13-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що за договором купівлі-продажу від 07.07.2011, укладеним директором ТОВ "Магазин "Взуття" ОСОБА_11 та ОСОБА_6, нерухоме майно - будівля магазину "Взуття" площею 134,8 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, вибула з володіння власника ТОВ "Магазин "Взуття" поза його волею, право власності ТОВ "Магазин "Взуття" на це майно не припинялося з 2001 року, а у ОСОБА_6 (набувача майна за договором купівлі - продажу від 07.07.2011) не виникло права власності на вказане майно, наступні набувачі майна Шек О.В., ОСОБА_7, ОСОБА_8 також не набули права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України (в редакції від 15.12.2017 року) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищенаведене, обставини, які були встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Зокрема, та обставина, що укладання угод про розпорядження майном, в тому числі тих, де набувачем є Шек О.В., відбувалось поза волею та без участі власника цього майна - ТОВ "Магазин "Взуття".

З огляду на вимоги статті 346 Цивільного кодексу України припинення права власності позивача на спірне майно не відбулось, оскільки цією нормою не передбачено припинення права власності дійсного власника в зв'язку з реєстрацією договорів купівлі - продажу за іншими особами під час перепродажу, що відбувалось без участі і поза межами волі дійсного власника.

Якщо дійсний власник не був стороною правочину і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребувано. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

З огляду на викладене слід зазначити, що право власності позивача на спірне приміщення не виникало по - новому, а було захищене як таке, що виникло в 2001 році, і було належним чином зареєстровано.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, яке є предметом спору, шляхом звільнення його від рухомого майна (речей) фізичної особи - підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни та забороною створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а у відповідності до ст. 319 Цивільного кодексу України право розпорядження майном належить його власнику.

Отже, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що договір оренди №2 від 17.12.2014 укладено з порушенням норм ст. 761 Цивільного кодексу України, оскільки такий договір був укладений особою, яка не була його власником, що дає підстави у відповідності до положень ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України визнати оспорюваний договір оренди недійсним з моменту його вчинення.

Посилання скаржника на те, що згідно з витягом про державну реєстрацію прав №33644734 від 29.03.2012 за Шек О.В. зареєстровано право власності приміщення площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані, оскільки судовим рішенням від 18.03.2014 встановлено, що Шек О.В. не набула права власності на це приміщення, відтак не набула права володіти, користуватися та розпоряджатися приміщенням.

Безпідставними є також посилання скаржника на те, що у ТОВ "Магазин "Взуття" виникли права та обов'язки за договором оренди, зокрема, передбачені ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі (у даному випадку - відновлення права ТОВ "Магазин "Взуття"), переданої у найм, до нового власника переходять права і обов'язки наймодавця (у даному випадку - Шек О.В.), адже власник приміщення не змінився, ним був на момент укладення договору оренди і є на даний час позивач - ТОВ "Магазин "Взуття", який не був стороною договору оренди.

Господарськими судами було встановлено, що укладення договору оренди № 2 від 17.12.2014, на який посилається позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог, відбулось в порушення ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України та не породжує у нього прав щодо спірного майна, в тому числі права користування, оскільки дійсний власник - ТОВ "Магазин "Взуття", право власності якого не припинено, не був стороною такого договору, а тому правомірно відмовлено в задоволенні зустрічного позову ФОП Василечко Р.Л. щодо визнання за нею права користування частиною спірного приміщення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Василечко Ростислави Лук'янівни - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 907/892/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.