ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 5011-74/9393-2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", за участю прокуратури міста Києва, про визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкод,

за участю представників:

позивача - не з`явилися;

відповідача - Тютюнник С. В., адвокат; Ербелідзе А. О. - представник за довіреністю;

третьої особи-1 - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - Литвин П. В., адвокат;

третьої особи-2 - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - не з`явилися;

прокуратури - Костюк О. В., прокурор Офісу генерального прокурора,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2012 року Закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго" (далі - ЗАТ "Укргаз-Енерго"; правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Укргаз-Енерго"; далі - ПрАТ "Укргаз-Енерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Укртрансгаз"; правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"; далі - ПАТ "Укртрансгаз"), третя особа-1 - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), третя особа-2 - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"), в якому з урахуванням уточнень просило визнати за ЗАТ "Укргаз-Енерго" право власності на природний газ в об`ємі 4 862 130,750 тис. м3, який зберігається у підземних сховищах газу (далі - ПСГ) ДК "Укртрансгаз" на підставі договору зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55 (далі - договір зберігання) станом на 01.09.2012, та зобов`язати ДК "Укртрансгаз" не чинити ЗАТ "Укргаз-Енерго" перешкод у здійсненні його права власності на природний газ, у тому числі, але не виключно, здійснювати на вимогу ЗАТ "Укргаз-Енерго" відбір із ПСГ ДК "Укртрансгаз" природного газу, належного ЗАТ "Укргаз-Енерго" на праві власності; здійснювати за письмовими зверненнями ЗАТ "Укргаз-Енерго" передачу природного газу, що належить ЗАТ "Укргаз-Енерго" на праві власності та зберігається в ПСГ ДК "Укртрансгаз", із метою його реалізації третім особам, підписувати акти приймання-передачі природного газу.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДК "Укртрансгаз" не визнає за ЗАТ "Укргаз-Енерго" право власності на природний газ, що зберігається в ПСГ ДК "Укртрансгаз" на підставі договору зберігання.

1.3. Підставою звернення із позовом про захист права власності стало звернення ДК "Укртрансгаз" у листопаді 2010 року до Господарського суду міста Києва з позовом до ЗАТ "Укргаз-Енерго" про стягнення заборгованості за договором зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168. Зокрема, ДК "Укртрансгаз" у позовній заяві стверджувало, що залишки природного газу в ПСГ на початок сезону 2010/2011 років становили 321 392,528 тис. м3. Позивач також зазначив, що згідно з рішенням суду у справі № 37/553 встановлено факт чинення перешкод ДК "Укртрансгаз" у реалізації ЗАТ "Укргаз-Енерго" свого права власності на природний газ.

1.4. Спір розглядався судами неодноразово.

1.5. Під час нового розгляду ПрАТ "Укргаз-Енерго" звернулося до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просило визнати за ПрАТ "Укргаз-Енерго" право власності на природний газ в об`ємі 3 992 861,036 тис. м3, який зберігається у ПСГ ДК "Укртрансгаз" згідно з договором зберігання станом на 01.07.2015, та зобов`язати ДК "Укртрансгаз" не чинити перешкод ПрАТ "Укргаз-Енерго" у здійсненні його права власності на природний газ, у тому числі, але не виключно, здійснювати на вимогу ПрАТ "Укргаз-Енерго" відбір із ПСГ ДК "Укртрансгаз" природного газу, належного ПрАТ "Укргаз-Енерго" на праві власності; здійснювати за письмовими зверненнями ПрАТ "Укргаз-Енерго" передачу природного газу, що належить ПрАТ "Укргаз-Енерго" на праві власності та зберігається у ПСГ ДК "Укртрансгаз", із метою його реалізації третім особам, підписувати акти приймання-передачі природного газу.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1. 15.03.2006 між ДК "Укртрансгаз" (зберігач) і ЗАТ "Укргаз-Енерго" (поклажодавець) укладено договір зберігання природного газу № 116-168-05/55, за умовами якого зберігач зобов`язався за плату, протягом установленого у цьому договорі строку, зберігати у ПСГ природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому поклажодавцем, і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу, зазначену в договорі, а поклажодавець - внести плату за зберігання у встановлені у цьому договорі строки.

2.2. Відповідно до пункту 2.1 договору зберігання поклажодавець передає газ зберігачеві на зберігання, в тому числі страховий запас газу, в загальному обсязі до 4 000 000 тис. м3, який поклажодавець закачує у ПСГ у сезоні 2006- 2007 років та/або приймає у ПСГ від третіх осіб. Із зазначеного загального обсягу газу страховий запас становить до 1 000 000 тис. м3, який поклажодавець забезпечує відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 "Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом" і наказу Міністерства палива та енергетики України від 05.08.2002 № 469 "Про затвердження Порядку створення страхового запасу природного газу в натуральній та грошовій формах". Зберігач не має права без письмової згоди поклажодавця здійснювати відбір і будь-яким іншим чином розпоряджатися газом поклажодавця, переданим ним на зберігання в ПСГ.

2.3. Згідно з додатковою угодою від 23.03.2007 № 2 абзац 1 пункту 2.1 договору зберігання доповнено такими словами та цифрами: "поклажодавець передає зберігачу газ на зберігання, в тому числі страховий запас газу, в сезоні зберігання газу 2007- 2008 років в обсязі до 15 000 000 000,000 м3, який закачується поклажодавцем в ПСГ та/або приймається поклажодавцем в ПСГ від третіх осіб. Обсяги газу, які поклажодавець передає зберігачу на зберігання, в тому числі обсяги страхового запасу газу, в сезоні зберігання газу 2008- 2009 років та в наступних сезонах зберігання сторони узгоджують до початку кожного сезону зберігання, що оформлюється сторонами додатковими угодами до даного договору. Додаткові угоди до даного договору є його невід`ємною частиною".

2.4. За змістом додаткової угоди від 02.07.2007 № 3 сторони домовилися замінити в абзаці 2 пункту 2.1 договору зберігання цифри "1 000 000" цифрами "1 500 000".

2.5. Відповідно до пункту 2.7 договору зберігання у редакції додаткової угоди від 28.02.2007 № 1 поклажодавець до 25-го числа місяця, що передує місяцю закачування або відбору газу в/із ПСГ (але не пізніше ніж за 5 робочих днів до початку місяця закачування або відбору газу в/із ПСГ), надає зберігачеві у письмовій формі заявку на закачування або відбір газу в/із ПСГ місячного обсягу газу, в тому числі на обсяг страхового запасу газу, який планується закачати або відібрати в/із ПСГ. Зберігач протягом 5 робочих днів із моменту надходження заявки поклажодавця розглядає її, з урахуванням потужностей ПСГ і пропускної спроможності газотранспортної системи, та повідомляє про своє рішення поклажодавця в письмовій формі за реквізитами, зазначеними у цьому договорі. У разі ненаправлення зберігачем поклажодавцю рішення щодо заявки у встановлений у цьому договорі спосіб і строк заявка поклажодавця вважається такою, що узгоджена зберігачем. Після узгодження сторонами місячних обсягів закачування або відбору газу поклажодавця в/із ПСГ зберігач здійснює закачування або відбір газу в/із ПСГ узгоджених обсягів газу у місяці закачування або відбору газу в/із ПСГ.

2.6. Відповідно до пункту 4.2 договору зберігання у редакції додаткової угоди від 28.02.2007 № 1 сторони узгодили, що поклажодавець оплачує послуги із відбору газу з ПСГ, надані зберігачем, шляхом перерахування грошових коштів на його рахунок до 20-го числа місяця, наступного за звітним місяцем відбору газу. Вартість послуг із відбору газу визначається за формулою, наведеною у цьому пункті договору, на підставі тарифів та акта прийому-передачі газу за звітний місяць відбору газу із ПСГ, зазначеного у пункті 2.10 договору.

2.7. Згідно з пунктом 9.1 договору зберігання він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє в частині зберігання газу до 15.04.2007, а в частині проведення розрахунків за надані зберігачем послуги - до повного виконання поклажодавцем своїх зобов`язань за цим договором.

2.8. За змістом додаткової угоди від 26.04.2011 № 5 до договору зберігання строк його дії продовжено до 15.04.2012.

2.9. Згідно з актом звірки, складеним між ЗАТ "Укргаз-Енерго" та ДК "Укртрансгаз" за період із 01.01.2007 по 01.09.2007, у ПСГ ДК "Укртрансгаз" станом на 01.09.2007 (без урахування закачки за серпень 2007 року) перебував на зберіганні природний газ в обсязі 8 394 291,910 тис. м3.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 (колегія суддів: Гулевець О. В., Домнічева І. О., Паламар П. І.) у позові відмовлено.

Рішення аргументовано тим, що наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі, складені продавцями природного газу та позивачем, а також акти приймання-передачі, складені позивачем і покупцями природного газу, не містять застережень про те, що позивач приймає газ на підставі договору зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55. У частині актів, складених позивачем і продавцями, не зазначено, що приймання-передача природного газу здійснюються у ПСГ ПАТ "Укртрансгаз", а первинні документи, що підтверджують реалізацію ПрАТ "Укргаз-Енерго" газу покупцям, не містять застережень про те, що відбір газу здійснювався у сховищах відповідача, та не підписані від імені ПАТ "Укртрансгаз". Суд дійшов висновку, що первинні документи стосовно закупівлі природного газу ПрАТ "Укргаз-Енерго" та обсяги його реалізації ПрАТ "Укргаз-Енерго" покупцям не підтверджують дійсного об`єму природного газу, який станом на 01.07.2015 перебував у ПСГ відповідача.

Крім того, рішення обґрунтовано відсутністю актів приймання-передачі природного газу за договором поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07, які підтверджували би фактичну передачу позивачем природного газу зі сховища відповідача, що зберігається за договором зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55, та прийняття його третьою особою в обсязі 3,965 млрд м3. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07 та обсягу газу 3,965 млрд м3 при вирішенні спору на підтвердження факту передачі газу із ПСГ.

Так, суд першої інстанції виходив із того, що, як погодили сторони, договір зберігання діє в частині зберігання газу до 15.04.2012, а в частині проведення розрахунків за надані відповідачем послуги - до повного виконання позивачем своїх зобов`язань за цим договором. Доказів виконання позивачем свого обов`язку за договором у частині повної оплати за надані послуги у матеріалах справи немає. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час звернення позивача до суду із цим позовом (12.07.2012) позивач і відповідач перебували у зобов`язальних відносинах відповідно до договору зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55, тому позивач мав обрати такий спосіб захисту права на природний газ, переданий на зберігання відповідачеві, що обумовлений нормами права, які регулюють відносини сторін за договором зберігання.

Місцевий господарський суд також відхилив доводи позивача і зазначив, що у справі № 37/553 суд не встановлював факту чинення перешкод ДК "Укртрансгаз" у реалізації ЗАТ "Укргаз-Енерго" його права власності на природний газ, як і не встановлював обставин наявності спору щодо дійсного об`єму природного газу, який перебував у сховищах відповідача.

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 (колегія суддів: Коротун О. М., Сулім В. В., Пономаренко Є. Ю.) рішення змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції врахував факт укладення договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07 між ПрАТ "Укргаз-Енерго" і НАК "Нафтогаз України", прийняття позивачем від НАК "Нафтогаз України" оплати за поставлений газ на загальну суму 3 342 677 360,54 грн, видачу позивачем НАК "Нафтогаз України" податкових накладних на суму 3 342 677 360,54 грн за договором поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07, тому визнав помилковим висновок суду першої інстанції про недоведення факту передачі природного газу на підставі зазначеного договору поставки лише з тих підстав, що сторони не склали актів приймання-передачі.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі ПрАТ "Укргаз-Енерго" наголошує, що на час передачі справи на новий розгляд сторони не перебували у зобов`язальних відносинах, оскільки строк дії договору зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55 закінчився. Заявлена позивачем вимога про визнання права власності уточнена станом на 01.07.2015, тобто після закінчення строку дії зазначеного договору, тому наведена позовна вимога при новому розгляді справи відповідала положенням статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Скаржник стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень глави 53 ЦК України (укладення, зміна і розірвання договору) в частині визнання договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07 укладеним у редакції НАК "Нафтогаз України"; статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у частині первинних документів, які містять відомості про господарську операцію, а також пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, на підставі недопустимих доказів. При цьому ПрАТ "Укргаз-Енерго" наголошує на невідповідності висновків суду апеляційної інстанції фактам, установленим згідно із судовими рішеннями у справах № 5011-42/3872-2012 та № 910/6260/13.

Скаржник також зазначає, що перелічені судами в оскаржуваних рішеннях акти відбору природного газу не підтверджують виконання відповідачем саме тих заявок, які зазначені у листах ПрАТ "Укргаз-Енерго", тому вважає, що суди дійшли висновку про відмову у задоволенні вимог про зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності на природний газ на підставі неналежних доказів.

З огляду на викладене ПрАТ "Укргаз-Енерго" просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.2. 26.05.2020 до Верховного Суду від ПрАТ "Укргаз-Енерго" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що представник позивача - адвокат Волосна Я. О. не має можливості прибути у судове засідання 27.05.2020, оскільки перебуває на самоізоляції через контакт з особами, які потенційно можуть бути носіями гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2. Передача матеріалів справи іншому представникові є порушенням самоізоляції та на етапі касаційного розгляду матиме негативний вплив на якість захисту інтересів позивача, адже справа є складною і містить значну кількість матеріалів.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2020 відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ПрАТ "Укргаз-Енерго", судове засідання із перегляду постанови і рішення призначено на 27.05.2020 о 14:30 у приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, зал судових засідань 332. Участь у судовому засіданні для учасників справи визнано необов`язковою.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 25.03.2020 № 239, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та продовжено карантин до 24.04.2020 на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 22.04.2020 № 291, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та продовжено карантин до 11.05.2020 усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та продовжено карантин до 22.05.2020 на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" від 20.05.2020 № 392 установлено з 22.05.2020 до 22.06.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 Постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Таким чином, скаржник не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

При цьому суд приймає до уваги тривалість розгляду даної справи, а також те, що з заявою про відкладення розгляду справи звернувся саме представник скаржника, який є адвокатом і позиція якого у справі наведена у касаційній скарзі та в заяві про усунення недоліків на касаційну скаргу, а участь сторін у судовому засіданні для учасників справи ухвалою суду від 21.04.2020 визнано не обов`язковою.

За таких обставин, враховуючи те, що місцезнаходженням позивача є місто Київ, транспортний зв`язок у якому на час проведення засідання відновлено, технічну можливість за бажанням сторін здійснювати проведення судового засідання у режимі відеоконференцзв`язку, а також враховуючи заперечення представників сторін, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що правових підстав для відкладення розгляду справи немає.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ДК "Газ України" просить відхилити касаційну скаргу та наголошує, що викладеним ПрАТ "Укргаз-Енерго" у касаційній скарзі доводам суди попередніх інстанцій уже надали належну правову оцінку, а постанову суду апеляційної інстанції ухвалено за результатами оцінки цих доказів у їх сукупності.

5.2. У відзиві на касаційну скаргу НАК "Нафтогаз України" зазначає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень урахували та відхилили посилання позивача на судові рішення у справах № 5011-42/3872-2012 і № 910/6260/13, тому вважає ці доводи скаржника безпідставними, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, що було підтримано представником НАК "Нафтогаз України" у судовому засіданні.

5.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції (з урахуванням редакції мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції) та постанову суду апеляційної інстанції. При цьому відповідач зазначає, що твердження скаржника про порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права є безпідставними та неаргументованими, оскільки скаржник апелює загальними поняттями, наводить власні судження, на підтвердження яких не посилається на жодний доказ, наявний у матеріалах справи. У судовому засіданні представник ПАТ "Укртрансгаз" підтримав прохання відзиву.

5.4. У судовому засіданні прокурор Офісу генерального прокурора заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6.1. Відповідно до частині 1 статті 300 цього ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена, зважаючи на таке.

6.3. Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

6.4. Згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.5. За змістом статті 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

6.6. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі (частини 1, 2 статті 949 цього Кодексу).

6.7. Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 ЦК України).

6.8. Згідно зі статтею 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

6.9. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, необхідно враховувати, що за змістом цієї статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

6.10. Отже, передумовами і матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

6.11. Водночас суди встановили, що жоден з учасників справи не заперечує права власності позивача на природний газ. Спір стосується об`єму газу, переданого за договором зберігання, який перебував у ПСГ станом на 2015 рік (з урахуванням уточнень позовних вимог). При цьому відповідач і треті особи наголошують на факті реалізації такого газу в межах договірних відносин, що виникли між позивачем і НАК "Нафтогаз України", а позивач заперечує факт укладення договору поставки із НАК "Нафтогаз України".

6.12. Верховний Суд України у постанові від 23.12.2014 у цій справі зазначив, що передумовою для застосування положень статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

6.13. Застосування такого способу захисту прав як звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

6.14. Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Колегія суддів погоджується із таким висновком Верховного Суду України.

6.15. За наведених обставин, установивши, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору зберігання природного газу № 116-168-05/55, суди дійшли правильного висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки права позивача підлягають захисту на підставі норм, які регулюють інститут зобов`язальних відносин за договором зберігання. Натомість спір у цій справі не пов`язаний з оспоренням права власності позивача на природний газ, а виник щодо дійсної кількості (об`єму) природного газу, який переданий на зберігання та перебуває у сховищах відповідача.

6.16. Крім того, надавши оцінку наявним у матеріалах справи актам відбору природного газу, актам приймання-передачі природного газу та листам відповідача, суди дійшли правильного висновку, що позивач не довів факту чинення відповідачем перешкод у користуванні належним йому природним газом.

6.17. Водночас суди дійшли протилежних висновків щодо врахування договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07 та обсягу природного газу - 3,965 млрд м3 при вирішенні зазначеного спору.

6.18. Так, суди встановили, що ДК "Укртрансгаз" і НАК "Нафтогаз України" стверджують, що 3,965 млрд м3 природного газу, стосовно яких позивач заявив вимоги про визнання права власності, є предметом договору поставки природного газу від 29.11.2007 № 453/77/П-07, укладеного мiж ЗАТ "Укргаз-Енерго" і НАК "Нафтогаз України".

6.19. Суди встановили, що 29.11.2007 (лист № 05-07-04753) ЗАТ "Укргаз-Енерго" надіслало на адресу НАК "Нафтогаз України" підписаний зі свого боку проєкт договору поставки природного газу від 29.11.2007 № 453/77/П-07, в якому було визначено зобов`язання продавця (ЗАТ "Укргаз-Енерго") передати покупцю (НАК "Нафтогаз України"), а покупця - прийняти та оплатити на умовах цього договору природний в обсязі до 2 007 000 000,00 м3 із ресурсу грудня 2007 року.

6.20. НАК "Нафтогаз України" підготувало та надіслало на адресу ЗАТ "Укргаз-Енерго" (лист від 06.12.2007 № 6/1-2008-6520) договір поставки природного газу від 29.11.2007 № 453/77/П-07, підписаний та скріплений печаткою з боку НАК "Нафтогаз України" із протоколом розбіжностей до цього договору. У протоколі розбіжностей НАК "Нафтогаз України" зазначило, зокрема, обсяг природного газу - до 3 965 000 000,00 м3; період поставки - із ресурсу листопада і грудня 2007 року; розрахунок за поставлений природний газ - протягом 25 банківських днів із дати підписання сторонами місячного акта приймання-передачі газу.

6.21. Відповідно до повідомлення про вручення листа НАК "Нафтогаз України" від 06.12.2007 № 6/1-2008-6520 ЗАТ "Укргаз-Енерго" отримало договір із протоколом розбіжностей 19.12.2007.

6.22. За змістом положень статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

6.23. За умовами договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07 таким первинним документом, який підтверджує факт приймання-передачі природного газу, а також є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий газ, є акт приймання-передачі.

6.24. Відповідач зазначив про відсутність відомостей щодо підписання мiж ЗАТ "Укргаз-Енерго" і НАК "Нафтогаз України" актів приймання-передачі природного газу за договором від 29.11.2007 № 453/77/П-07 на обсяг 3,965 млрд м3, а НАК "Нафтогаз України" відповідних актів до місцевого господарського суду не надала. Не долучено таких актів і до матеріалів справи.

6.25. Разом із тим суди встановили, що у матеріалах справи є платіжні доручення за 19.02.2008 - 26.02.2008, які підтверджують факт перерахування НАК "Нафтогаз України" 3 342 677 360,64 грн ЗАТ "Укргаз-Енерго", призначення платежу - оплата за природний газ за договором від 29.11.2007 № 453/77/П-07.

6.26. У свою чергу, ЗАТ "Укргаз-Енерго" видало НАК "Нафтогаз України" податкові накладні на обсяг природного газу 3 858 122 530,74 м3, в яких зазначено, що умовою поставки є договір від 29.11.2007 № 453/77/П-07.

6.27. Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи немає актів приймання-передачі природного газу за договором поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07, які підтверджували би факт передачі позивачем природного газу зі сховища відповідача, що зберігається за договором зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55, та прийняття природного газу третьою особою в обсязі 3,965 млрд м3. Не надали таких актів і сторони у справі, тому суд не має підстав посилатися на цей договір і зазначати такий обсяг газу, вирішуючи спір у справі № 5011-74/9393-2012.

6.28. Натомість суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, виходив із такого.

6.29. Відповідно до частин 3, 4, 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

6.30. Згідно з рішенням Антимонопольного комітету України від 21.06.2007 № 274-р (справа № 28-26.13/39-07) визнано, що ЗАТ "Укргаз-Енерго" і НАК "Нафтогаз України" протягом 2006 року займали монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку природного газу.

6.31. 04.01.2006 Відкрите акціонерне товариство "Газпром" (далі - ВАТ "Газпром") і НАК "Нафтогаз України" уклали угоду про врегулювання відносин у газовій сфері, відповідно до пункту 2 якої постачальником у сфері поставок природного газу в Україну є Компанія "РосУкренерго". Згідно з укладеним між ЗАТ "Укргаз-Енерго" і Компанією "РосУкренерго" контрактом купівлі-продажу природного газу в 2006- 2010 роках його предметом є купівля-продаж природного газу туркменського і/або узбецького і/або казахстанського і/або російського походження.

6.32. Суд апеляційної інстанції встановив, що ексклюзивним постачальником імпортованого газу в 2007 році (спірний період) в Україну було ЗАТ "Укргаз-Енерго". Наведене було узгоджено в угоді від 04.01.2006 між ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України", у контракті купівлі-продажу природного газу в 2006- 2010 роках, укладеному між ЗАТ "Укргаз-Енерго" і Компанією "РосУкренерго", та підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 328-р "Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу на 2007 рік".

6.33. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач не надав доказів передання до суду у двадцятиденний строк із дати отримання протоколу розбіжностей до договору від 29.11.2007 № 453/77/П-07 тих розбіжностей, що залишилися неврегульованими, у порядку статті 181 ГК України, тому визнав прийнятими пропозиції НАК "Нафтогаз України". У зв`язку з наведеним апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що між ним і третьою особою-1 зазначеного договору поставки укладено не було.

6.34. При цьому суд апеляційної інстанції врахував наявну у матеріалах справи копію позовної заяви ЗАТ "Укргаз-Енерго" до НАК "Нафтогаз України", в якій позивач просив зобов`язати НАК "Нафтогаз України" підписати акти приймання-передачі природного газу за договором від 29.11.2007 № 453/77/П-07, що свідчить про визнання позивачем зазначеного договору.

6.35. Суд апеляційної інстанції встановив, що НАК "Нафтогаз України" згідно з листом від 17.01.2008 № 6/1-48-124 передало ЗАТ "Укргаз-Енерго" акти приймання-передачі природного газу за листопад № 11-2/07 та за грудень № 12/07 за 2007 рік за договором від 29.11.2007 № 453/77/П-07, згідно з якими у листопаді було передано 1 569 690 465 м3 та у грудні 2 063 843 826 м3, разом - 3 633 534,291 тис. м3 природного газу, загальна вартість якого становить 3 148 094 109,73 грн.

6.36. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував наявні у матеріалах справи акти від 19.02.2008 № 1 та від 27.02.2008 № 2, підписані та скріплені печаткою позивача, про те, що ЗАТ "Укргаз-Енерго" передало, а НАК "Нафтогаз України" прийняло у ПСГ 749 102 713,25 м3 та 2 171 522 550 м3 природного газу відповідно. Згідно з пунктом 2 цих актів передача природного газу здійснюється відповідно до умов договору від 29.11.2007 № 453/77/П-07 і додаткової угоди від 19.02.2008 № 1, що також підтверджує факт прийняття позивачем до виконання та саме виконання договору від 29.11.2007 № 453/77/П-07.

6.37. Апеляційний господарський суд зазначив, що поставка природного газу на підставі договору від 29.11.2007 № 453/77/П-07 від ЗАТ "Укргаз-Енерго" до НАК "Нафтогаз України" та подальша його реалізація ДК "Газ України" у загальному обсязі 3 633 534,291 тис. м3 документального підтверджена, крім уже зазначених податкових накладних, платіжних доручень, також довідкою ОДУ ПАТ "Укртрансгаз" "Інформація щодо руху природного газу ЗАТ "Укргаз-Енерго" з вересня 2007 року по травень 2013 року, де зазначено про використання природного газу для підприємств ТКЕ, бюджетних організацій, відповідно до реєстрів ДК "Газ України" на підставі договору між третьою особою-1 і позивачем від 29.11.2007 № 453/77/П-07.

6.38. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків. При цьому згідно із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 цього Кодексу).

6.39. Згідно з підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання.

6.40. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

6.41. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" як господарська операція розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі, що підтверджує її здійснення.

6.42. Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 цього Кодексу).

6.43. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

6.44. Суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлений ним факт укладення договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07 між позивачем і третьою особою-1, прийняття позивачем від НАК "Нафтогаз України" оплати за поставлений газ на загальну суму 3 342 677 360,54 грн, видачу позивачем третій особі-1 податкових накладних на суму 3 342 677 360,54 грн за договором поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07, визнав помилковим висновок суду першої інстанції про недоведення факту передачі природного газу на підставі зазначеного договору поставки, оскільки сторони не склали актів приймання-передачі. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні докази, які підтверджують факт укладення договору, оплату природного газу, подання звітності (податкових накладних), обмін актами приймання-передачі (з різним обсягом газу), є більш переконливими, ніж доводи, що учасниками справи не було спільно підписано акт приймання-передачі, як спростування факту передачі газу та укладення договору поставки від 29.11.2007 № 453/77/П-07.

6.45. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що відсутність підписаних актів приймання-передачі природного газу на відповідні обсяги між ЗАТ "Укргаз-Енерго" та НАК "Нафтогаз України" на виконання умов договору від 29.11.2007 № 453/77/П-07, з урахуванням інших установлених обставин, про які уже зазначалося, не може свідчити про те, що господарської операції з постачання природного газу не відбулося.

6.46. Зазначені обставини стали обґрунтованою підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та відмови у позові з мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи ПрАТ "Укргаз-Енерго", наведені у касаційній скарзі, про те, що на час передачі справи на новий розгляд сторони не перебували у зобов`язальних відносинах, оскільки строк дії договору зберігання природного газу від 15.03.2006 № 116-168-05/55 закінчився, а також про неналежність доказів, якими керувалися суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності на природний газ, стосуються переоцінки доказів, що виходить за визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

7.2. Твердження скаржника про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактам, встановленим згідно із судовими рішеннями у справах № 5011-42/3872-2012 та № 910/6260/13, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обставини, встановлені відповідно до цих судових рішень, не впливають на вирішення справи по суті щодо визнання права власності та усунення перешкод у користуванні майном.

7.3. Таким чином, визначені частинами 1, 3 статті 310 ГПК України підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, перевірка дотримання яких судом була підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції.

7.4. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте у передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, постанову суду апеляційної інстанції ухвалено із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції покладає на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 5011-74/9393-2012 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір