ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11177/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення з ринку Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року (головуючий - Буравльов С. І., судді: Андрієнко В. В., Пашкіна С. А) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармхім"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону, договору купівлі-продажу майнових прав

Відповідно до статті 216 ГПК України в судовому засіданні 29.09.2021 оголошено перерву до 13.10.2021.

(за участю представників: позивача -Шульга А. В., відповідача-1 та третьої особи - 2 -Кустова Т. В. )

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1.17.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармхім" (позичальник) (далі - ТОВ "Фармхім", позивач) та Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ", відповідач-1) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 427 терміном до 11.03.2016 (далі - кредитний договір).

1.1. Виконання ТОВ "Фармхім" обов'язків за кредитним договором було забезпечено укладеними з ПАТ "УПБ" іпотечним договором від 17.03.2011 (далі - іпотечний договір) та договором застави від 30.06.2011 № 427-1 (далі - договір застави).

2.26.05.2015 між ПАТ "УПБ" та Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" (далі - ПАТ "Авант-Банк") укладено договір застави майнових прав, зокрема за кредитним договором та договорами, що забезпечують його виконання (далі - договір застави майнових прав).

3.28.05.2015 між ОСОБА_1 (поручитель), ТОВ "Фармхім" та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки № 427-2 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель взяв на себе зобов'язання перед банком за кредитним договором та в цей же день здійснив перерахування на користь ТОВ "Фармхім" коштів в рахунок погашення кредиту в розмірі 1350000 дол США.

4. Відповідно до довідки ПАТ "УПБ" № 11/5-02/519 станом на 28.05.2015 заборгованість позивача за кредитним договором становила 14966,61 дол США, з яких 9993,86 дол США заборгованості за тілом кредиту та 4972,75 дол США заборгованості за відсотками.

5.28.05.2015 ПАТ "Авант-Банк" на підставі договору застави майнових прав від
26.05.2015 набуло всіх прав та обов'язків кредитора за кредитним договором, а
13.07.2015 ТОВ "Фармхім" погасило залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 15111,19 дол США шляхом перерахування відповідних коштів на користь ПАТ "Авант-Банк".

6.17.07.2015 між ПАТ "Авант-Банк" та ТОВ "Фармхім" укладено договір про розірвання кредитного договору у зв'язку з погашенням боргу позичальником.

7. З 29.05.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) запроваджено у ПАТ "УПБ" тимчасову адміністрацію та у подальшому Фондом визнано нікчемними договір поруки, договір застави майнових прав, договір про розірвання кредитного договору від 28.05.2015 та всі документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, які пов'язані із укладенням договору поруки та погашенням ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору.

8. У подальшому ПАТ "УПБ" звернулося до суду із двома позовами до ТОВ "Фармхім" про стягнення 1407326,57 дол США за кредитним договором (справа № 920/1476/15) та про стягнення 1407326,57 дол США за кредитним договором шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотечним договором (справа № 920/1475/15).

Рішеннями Господарського суду Сумської області від 12.01.2016 у справі № 920/1476/15 та від 29.03.2016 у справі № 920/1475/15 у задоволенні позовних вимог ПАТ "УПБ" відмовлено. Суди встановили відсутність заборгованості ТОВ "Фармхім" за кредитним договором та відсутність правових підстав для визнання нікчемними за рішенням Фонду договору поруки, договору застави майнових прав, договору про розірвання кредитного договору.

9.30.03.2020 відбулись відкриті торги (аукціон) щодо реалізації (продажу права вимоги) лоту № 012319, до якого включені у тому числі права вимоги до позивача.

10. Переможцем відкритих електронних торгів, оформлених протоколом № UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК " Інвестохіллс Веста ", відповідач-2), яке уклало з ПАТ "УПБ" договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки (далі - договір купівлі-продажу майнових прав), за умовами якого останній набув право вимоги у тому числі за кредитним договором, іпотечним договором, договором застави та договором поруки.

11.01.06.2020 позивач отримав від ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про погашення заборгованості.

Короткий зміст позовних вимог

12. У липні 2020 року ТОВ "Фармхім" звернулось до суду з позовом до ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про визнання недійсними:

- відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 (ідентифікатор аукціону UA-EA-2020-03-19-000019-b) в частині кредитного договору, іпотечного договору, договору застави та договору поруки;

- протоколу електронного аукціону UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 в частині кредитного договору, іпотечного договору, договору застави та договору поруки;

- договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав від 17.03.2011 в частині кредитного договору, договору поруки, договору застави та іпотечного договору.

13. Позивач зазначає про те, що на час проведення спірних торгів він не мав перед відповідачем-1 жодних зобов'язань за кредитним договором внаслідок повного погашення заборгованості ще в 2015 році та розірвання кредитного договору з цих підстав. Отже, ПАТ "УПБ" всупереч вимог статті 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відступило на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" неіснуючі права за вже припиненим кредитним договором, що є підставою для визнання спірних правочинів недійсними згідно з частиною 1 статті 203, частиною 1 статті 215 ЦК України. При цьому обставини відсутності заборгованості позивача за кредитним договором встановлені судовими рішеннями в інших справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15 за участі позивача та відповідача-1.

14. Указані правочини порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, оскільки за ними ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" отримало право вимагати повторної сплати на свою користь вже сплаченого кредиту та має намір звернути стягнення на нерухоме майно позивача за іпотечним договором, який також є припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

16. Суд першої інстанції констатував, що спірні правочини спрямовані на заміну кредитора у зобов'язанні за кредитним договором, що жодним чином не впливає на обсяг прав позивача, як боржника. Позивач не довів порушення його майнових прав та інтересів унаслідок укладення спірних правочинів, а отже заявлені позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав позивача. При цьому факт відсутності заборгованості позивача за кредитним договором встановлений судовими рішеннями у справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15, проте обставини припинення зобов'язань за кредитним договором не можуть бути предметом судового дослідження безпосередньо при вирішенні даного спору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

17. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволений повністю. Визнано недійсними: (1) відкриті торги (аукціон) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 (ідентифікатор аукціону UA-EA-2020-03-19-000019-b) в частині кредитного договору, іпотечного договору, договору застави та договору поруки; (2) протокол електронного аукціону UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, складений за результатами відкритих торгів (аукціону) з реалізації лоту № GL16N717120 в частині кредитного договору, іпотечного договору, договору застави та договору поруки; (3) договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав від 17.03.2011 в частині кредитного договору, договору поруки, договору застави та іпотечного договору.

18. Апеляційний суд встановив, що на момент вчинення спірних правочинів зобов'язання ТОВ "Фармхім" за кредитним договором були припинені внаслідок їх повного виконання, у зв'язку з чим припиненими є і похідні зобов'язання за договорами іпотеки та застави. Отже, ПАТ "УПБ" відступило на користь ТОВ "ФК " Інвестохіллс-Веста" неіснуюче право вимоги та майнові права. З огляду на це наявні підстави для визнання спірних правочинів недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України як таких, що суперечать положенням статей 203, 215 ЦК України.

19. При цьому обставини виконання позивачем умов кредитного договору підтверджуються наявними у справі первинними платіжними документами, а також встановлені судовими рішеннями у справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15 за участю позивача та відповідача-1, тому не потребують повторного доказування.

Водночас укладення між відповідачами договору відступлення прав вимоги, зміст якого ставить під сумнів припинення зобов'язань позивача за кредитним договором, порушує його законні права та інтереси, оскільки ставить останнього у положення правової невизначеності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

21. Також не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, з касаційною скаргою звернувся відповідач-2, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

22. Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України, без урахування правових висновків Верховного Суду України у справі №3-1125гс16,3-43гс15,3-4гс16, Верховного Суду у справах №638/2304/17, №405/986/18, №388/180/17,910/9828/17 відповідно до яких у спорах про визнання недійсним договору має бути встановлено порушення прав позивача внаслідок укладення такого договору, а відсутність порушеного чи оспорюваного права позивача є самостійною підставою для відмови в позові; ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому відповідно до правових висновків Верховного Суду у справах № 639/4836/17, №914/2567/17, №924/1014/18, №924/1208/18 обставини, пов'язані з невиконанням зобов'язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. Більше того, всупереч висновків Верховного Суду України у справах №6-116цс12,6-2227цс16 апеляційний суд взагалі не вказав правових підстав для визнання недійсними відкритих торгів (аукціону).

23. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам нікчемності договору поруки та договору про розірвання кредитного договору, а також усіх операції з погашення ОСОБА_1 заборгованості ТОВ "Фармхім" за кредитним договором на підставі частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що свідчить про дійсність майнової вимоги, відступленої відповідачем-1 на користь відповідача-2. Суд також не врахував правовий висновок Верховного Суду у справі №554/9710/17 щодо укладення ПАТ "УПБ" договору застави майнових прав всупереч заборони, встановленої постановою НБУ №293/БТ від
30.05.2015.

24. При констатації преюдиційності обставин, встановлених судовими рішеннями у справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15, суд застосував частину 4 статті 75 ГПК України без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справах №917/1345/17, №907/29/169.

Доводи відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

25. Апеляційний суд застосував статті 15, 16, 203, 215 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду у справах №569/17272/15-ц, №338/180/17, №925/642/19, №905/1926/16, №487/10132/14-ц, №145/2047/16-ц, № 916/1415/19,914/1367/17, № 405/20/15-ц, № 910/12787/17, № 904/5480/19, № 910/6393/20, № 910/8072/20, Верховного Суду України у справі № 6-116цс12, № 3-242гс16, оскільки в оскаржуваній постанові не навів, які саме права та інтереси позивача були порушені, оскільки відсутність порушення прав позивача є самостійною підставою для відмови в позові; не надав оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту свого права; не встановив, які порушення були допущені при проведенні прилюдних торгів. При цьому відповідно до правових висновків Верховного Суду у справах № 639/4836/17, №914/2567/17, №924/1014/18, №924/1208/18 обставини, пов'язані з невиконанням зобов'язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами.

26. Апеляційний Суд не врахував висновки Верховного Суду у справах № 910/10647/18, №911/2390/18 про застосування частини 3 статті 30 ГПК України щодо виключної підсудності спорів про визнання недійсним правочинів щодо нерухомого майна, що свідчить про розгляд судом першої інстанції даної справи з порушенням правил територіальної підсудності.

27. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки діям з дострокового погашення кредитної заборгованості ТОВ "Фармхім" всупереч заборон, накладених постановою НБУ № 293/БТ від 30.05.2015, а також неправильно оцінили платіжні документи, надані позивачем у підтвердження факту погашення кредитної заборгованості.

28. Суд застосував частину 4 статті 75 ГПК України без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справах №902/201/19, №908/1090/18, №922/2013/18,911/2574/18,917/1345/14. Визнані судом преюдиційними обставини, встановлені у справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15, мають оціночних характер та не спростовують доводи ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про нікчемність договору застави майнових прав та відсутність належних доказів погашення кредитного боргу позивача.

Позиція інших учасників справи

29. Позивач у відзивах на касаційні скарги відповідача-1 та відповідача-2 вказує на те, що наведені скаржниками постанови Верховного Суду стосуються неподібних правовідносин, а доводи касаційних скарг фактично зводяться до вимог про встановлення інших фактичних обставин справи. Натомість висновки апеляційного суду в оскаржуваній постанові про наявність порушеного права позивача внаслідок укладення спірних правочинів та вірно обраний ним спосіб захисту права є законними та обґрунтованими.

Заяви з процесуальних питань

30.13.10.2021 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення справи, мотивоване неможливістю забезпечення участі представника в судовому засіданні.

Верховний Суд зауважує, що судове засідання 13.10.2021 продовжується після перерви, оголошеної 29.09.2021. В судовому засіданні 29.09.2021 приймав участь уповноважений представник відповідача-2 адвокат Печерський П. М., який мав можливість висловити свої доводи та міркування з приводу поданої касаційних скарг, а отже реалізував відповідні процесуальні права учасника справи, а явка представників в судове засідання 13.10.2021 обов'язковою не визнавалась. Крім того, суд касаційної інстанції обмежений встановленим статтею 306 ГПК України строком розгляду касаційної скарги. Відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

31. Також 13.10.2021 відповідач-2 подав клопотання про зупинення провадження у справі з посиланням на те, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 910/12525/20 у подібних правовідносинах, де боржником за кредитним договором також оскаржуються правочини з заміни кредитора у зобов'язанні, оформлені за результатами електронних торгів.

32. Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на те, що станом на 13.10.2021 справа № 910/12525/20 Великою Палатою Верховного Суду до розгляду не прийнята. Більше того, відповідно до положень статті 228 ГПК України зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у іншій справі Великою Палатою Верховного Суду є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним з урахуванням конкретних обставин у кожній конкретній справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

33. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Верховний Суд зазначає, що ключовим питанням даного спору є те, чи впливає на права та інтереси боржника сам факт укладення договору уступки права вимоги, та, відповідно, чи може такий договір бути визнаний недійсним за позовом боржника.

35. Суди попередніх інстанцій по-різному відповіли на це питання.

36. Місцевий суд виходив з того, що спірні правочини не впливають на обсяг прав та обов'язків позивача та не порушують прав останнього, який вправі на загальних підставах заперечити проти вимоги нового кредитора (відповідача-2).

37. Натомість апеляційний суд констатував, що відступлення відповідачем-1 на користь відповідача-2 неіснуючого права вимоги та майнових прав до позивача є підставою для визнання відповідних правочинів недійсними як таких, що суперечать положенням цивільного законодавства та порушують законні права та інтереси боржника, який опинився у стані правової невизначеності, оскільки зміст оспорюваних правочинів ставить під сумнів припинення зобов'язань позивача за кредитним договором та надає новому кредитору можливість вимагати повторної сплати вже погашеного боргу.

38. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, звертається до власних правових висновків у постанові від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20 та зазначає про таке.

39. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

40. Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

41. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

42. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ст. 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

43. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

44. Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від
19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

45. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

46. Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст.ст. 3, 627 ЦК України, ст.ст. 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (такий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

47. Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний висновок викладений у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18). Разом з тим, право на судовий захист, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України, вимагає, щоб порушення, про яке стверджує особа, було реальним, обґрунтованим і стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.

48. Висновок щодо характеру порушення прав і інтересів, за захистом якого звертається особа, містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від
29.04.2020 у справі № 9901/14/20, від 15.04.2020 у справі № 9901/580/19, від
11.03.2020 у справі № 9901/590/19 та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 820/3018/17, від 13.05.2020 у справі № 826/12446/18, від якого Верховний Суд не вбачає підстав для відступу.

49. У даній справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання спірних правочинів недійсними з огляду на те, що вони порушують його права боржника за кредитом та іпотекодавця (не зважаючи на наявність доказів виконання забезпеченого іпотекою кредитного договору, при чинності укладеного за результатами публічних торгів спірного договору, відповідач - 2, як новий кредитор, набуває можливості вимагати повторної сплати позивачем вже погашеного боргу та має намір задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна позивача).

50. Головним аргументом обох відповідачів проти доводів позивача щодо відсутності кредитного боргу є нікчемність договору поруки, договору застави майнових прав та договору про розірвання кредитного договору на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з огляду на що спірні правочини не підлягають визнанню недійсними.

51. У той же час апеляційним судом було встановлено обставину погашення заборгованості позивача за кредитним договором за результатом дослідження, зокрема (1) первинних платіжних документів про перерахування коштів в рахунок погашення кредитного боргу (меморіальні ордера, платіжні доручення), (2) довідок ПАТ "УПБ" від 28.05.2015 про залишок боргу та ПАТ "Авант-Банк" від 17.07.2015 про відсутність заборгованості за кредитним договором, (3) договору про розірвання кредитного договору від 17.07.2015.

52. При цьому ПАТ "УПБ" у 2016 році намагався примусово стягнути з ТОВ "Фармхім" заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом ініціювання судових справ № 920/1476/15 та № 920/1475/15, мотивуючи обставину наявності заборгованості ТОВ "Фармхім" за кредитним договором тотожними наведеним у даній справі доводами щодо нікчемності договору поруки, договору застави майнових прав на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Проте судовими рішеннями у наведених справах, які набрали законної сили, у задоволенні позовів ПАТ "УПБ" було відмовлено. Так, в судовому рішенні у справі № 920/1476/15 суд встановив відсутність правових підстав для визнання нікчемними договору поруки, додаткового договору до кредитного договору та договору застави майнових прав та констатував відсутність заборгованості ТОВ "Фармхім" за кредитним договором внаслідок її повного погашення позичальником.

53. Заперечуючи проти врахування судом апеляційної інстанції судових рішень у справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15, скаржники стверджують про порушення цим судом приписів частини 4 статті 75 ГПК України щодо визначення преюдиційності обставин, встановлених судовим рішенням, як однієї з процесуальних підстав для звільнення від доказування. У цій частині в якості підстави касаційного оскарження обидва скаржники наводять загальні висновки Верховного Суду щодо ознак та критеріїв преюдиції (пункти 24,28 Постанови). Верховний Суд такі доводи скаржників відхиляє, оскільки судові рішення у справах № 920/1476/15 та № 920/1475/15 були враховані апеляційним судом в якості додаткового аргументу у підтвердження доводів позивача про погашення кредитного боргу, у сукупності з іншими доказами та первинними документами, які підтверджують таке погашення та були наведені вище.

54. Щодо безпосередньо доводів скаржників про нікчемність правочинів Верховний Суд звертає увагу на таке.

55. Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

56. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

57. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 3 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від
05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18 та у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/13850/18).

58. Отже, висновок комісії про виявлення правочинів, які є нікчемними в силу статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є внутрішнім документом банку і не є беззаперечним доказом нікчемності здійснених операцій з погашення кредиту за кредитним договором, на що помилково посилаються скаржники. Нікчемними правочини є саме в силу закону, а не висновку відповідної комісії Фонду, яка лише наділяється правом перевірки правочинів укладених банком протягом одного року до дня запровадження в ньому тимчасової адміністрації і складення за її результатом висновку.

59. З огляду на наведене Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг в пунктах 23,27 Постанови, які за своїм змістом зводяться до вимог про встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України.

60. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

61. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК України).Відповідно до частини 3 вказаної статті предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

62. Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

63. З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.

64. Як встановлено судом апеляційної інстанції, за укладеним за результатами публічних торгів договором купівлі-продажу майнових прав ПАТ "УПБ" відступило ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором, договором застави та договором поруки.

65. Оскільки на момент укладення оспорюваних правочинів зобов'язання за кредитним договором були припинені шляхом їх повного виконання, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення, договір про розірвання кредитного договору, довідка про відсутність заборгованості, то ПАТ "УПБ", як первісний кредитор, відступив (продав) права вимоги (майнові права), які йому станом на дату укладення оскаржуваних правочинів не належали.

66. Оскільки ПАТ "УПБ" було здійснено відступлення (продаж) неіснуючих прав вимоги та майнових прав на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за припиненим кредитним договором, що суперечить статті 514 ЦК України, то апеляційний господарський суд правильно визнав оспорювані правочини недійсними. Разом з тим Верховний Суд відмічає, що апеляційний суд помилково вказав на невідповідність оспорюваних правочинів нормам статті 655 та частини 1 статті 656 ЦК України, проте у даному випадку неправильне застосування норм матеріального права не призвело до прийняття незаконного судового рішення.

67. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

68. Необхідно зазначити, що ПАТ "УПБ", відступаючи право вимоги та майнові права на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за припиненими кредитним договором, програвши перед цим судові спори про стягнення кредитного боргу з ТОВ "Фармхім" та звернення стягнення на предмет іпотеки саме з підстав його погашення позичальником, тобто остаточно втративши можливість примусового стягнення з боржника боргу, діяв недобросовісно та всупереч своїй попередній поведінці, що є недопустимим при здійсненні господарської діяльності.

69. Щодо посилань ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та ПАТ "УПБ" в пунктах 22,25 Постанови на неврахування судом апеляційної інстанції висновків суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, то необхідно зазначити, що аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного господарського суду, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржниками постановах Верховного Суду та Верховного Суду України і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідних рішень.

70. Доводи ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про порушення судами правил територіальної підсудності (пункт 26 Постанови) також не беруться до уваги, оскільки місцезнаходженням ПАТ "УПБ" є місто Київ.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

71. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Статтею 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

73. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити його без змін.

Щодо судових витрат

74. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг судові витрати за їх подання покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення з ринку Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року у справі № 910/11177/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.