ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 905/2030/19 (905/2429/19)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" - Погодіна В.О.; Приватного акціонерного товариства "Геркулес" - Куренного С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023

у справі № 905/2030/19 (905/2429/19)

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Український продукт"

до: відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс"

відповідача 2 - Приватного акціонерного товариства "Геркулес"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Погорєлов Б.С.

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро", Банк) та Приватним підприємством "Український продукт" (далі - ПП "Український продукт") було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ (далі - Генеральний договір), відповідно до пункту 2.2 якого визначаються загальні умови надання Банком кредитів (траншів) позичальнику у майбутньому. Конкретний порядок, істотні умови надання кредитів визначається кредитним договором, що укладається сторонами в рамках цього договору і є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 2.4 Генерального договору Банк надає позичальнику послуги по здійсненню кредитних операцій в межах загальної суми ліміту кредитування в розмірі 15 000 000 грн; строки користування кожним окремим кредитом визначаються відповідним кредитним договором; заборгованість за кредитами має бути погашена в строки, вказані у відповідних кредитних договорах, але не пізніше 18.06.2014, що відповідає строку дії цього договору.

У якості забезпечення виконання позичальником (ПП "Український продукт") зобов`язань за Генеральним договором, між АТ "Банк Кредит Дніпро" та Приватним акціонерним товариством "Геркулес" (далі - ПрАТ "Геркулес", поручитель) укладено договір поруки №190613-П від 19.06.2013 (далі - Договір поруки), за яким ПрАТ "Геркулес" зобов`язався солідарно відповідати перед Банком за виконання зобов`язань позичальника за Генеральним договором.

Предметом Договору поруки є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань ПП "Український продукт" за Генеральним договором із всіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, укладеного між кредитором та позичальником та з кредитних договорів, які будуть укладені в майбутньому в рамках генерального договору, а саме:

- по поверненню кредитів в сумі 15 000 000 грн, відповідно до пункту 2.4 Генерального договору зі строком повернення отриманих кредитів у строки, вказані у відповідних договорах про надання кредиту (траншу), але не пізніше 18.06.2014, відповідно до пункту 2.4 Генерального договору, зі строком дії Генерального договору до 18.06.2014, відповідно до пунктів 2.4, 5.1 Генерального договору;

- по сплаті пені, комісії і штрафних санкцій відповідно до пунктів 2.9, 3.4.3, 6.1 Генерального договору, розділу 6 Генерального договору а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, що визначені Генеральним договором та кредитним договором, та/або цим договором (далі - основне зобов`язання ) (пункт 1.1 Договору поруки).

Відповідно до пункту 2.1.2 Договору поруки ПрАТ "Геркулес" зобов`язався повідомляти АТ "Банк Кредит Дніпро" про будь-які дії впродовж п`яти днів щодо змін своєї організаційно-правової форми, предмету та напрямків діяльності, проведені перереєстрації в органах державної влади, зміни адреси, створення або встановлення учасником нових осіб, зміни структури складу засновників/учасників, укладення з третіми особами будь - яких угод про спільну діяльність, якими передбачено розподіл прибутку поручителя або передача його власного майна у спільну діяльність, або інших змін, що можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань за цим договором поруки.

Щодо позову Банку про стягнення заборгованості

За наведеними вище умовами Генерального договору остаточний строк погашення ПП "Український продукт" заборгованості за цим Договором 18.06.2014.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.08.2014 було відкрито провадження у справі №200/14506/14-ц за позовною заявою АТ "Банк Кредит Дніпро" до ПП "Український продукт", ПрАТ "Геркулес" про стягнення заборгованості за користування кредитом на погашення заборгованості за Генеральним договором станом на 02.07.2014.

Заочним рішенням Бабушкінського райсуду міста Дніпропетровськ від 04.02.2015 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" стягнуто солідарно, зокрема, з ПП "Український продукт" та ПрАТ "Геркулес" 15 000 000,00 грн кредиту та відсотків 836 575,33 грн за користування кредитом.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровськ від 04.02.2015 скасоване в частині присуджених до стягнення з ПрАТ "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору та змінено в частині розподілу судових витрат; відмовлено у задоволенні позову Банку до ПрАТ "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Щодо позову ПрАТ "Геркулес" про визнання поруки припиненою

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, позовні вимоги ПрАТ "Геркулес" до ПП "Український продукт" та до Банку про визнання поруки за Договором поруки такою, що припинена, задоволено; визнано припиненою поруку за вказаним Договором.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15 скасовано; прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ "Геркулес" відмовлено.

Щодо укладення договорів з продажу майна поручителя (ПрАТ "Геркулес")

22.02.2016 між ПрАТ "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" (далі - ТОВ "Провінція Плюс") укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 356881463101), які складаються із: літера А-1 площею 360,0 кв.м., літера Б-1 площею 265,8 кв.м., літера Г-2 площею 22,3 кв.м., літера Е-2 площею 426,3 кв.м., що розташовані за адресою: вул. Ревкомівська, 62-В, м. Харків (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №389) (далі - Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016).

Згідно з пунктом 2.1 цього Договору продаж цілісного майнового комплексу вчиняється між сторонами за 509 728,95 грн з урахуванням ПДВ в розмірі 84 954, 82 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню продавця та покупця та є остаточною і змінам не підлягає.

На виконання умов Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 продавець (відповідач-2) передав, а покупець (відповідач-1) прийняв продане у власність 22.02.2016 нерухоме майно - нежитлові будівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 356881463101), які складаються із: літера А-1 площею 360,0 кв. м., літера Б-1 площею 265,8 кв. м., літера Г-2 площею 22,3 кв. м., літера Е-2 площею 426,3 кв. м., що розташовані за адресою: вул. Ревкомівська, 62-В, м.Харків, про що свідчить складений та підписаний відповідачами акт приймання-передачі нерухомого майна від 22.02.2016.

У свою чергу, ТОВ "Провінція Плюс" платіжним доручення №110 від 11.03.2016 перераховано ПрАТ "Геркулес" вартість нерухомого майна у розмірі 509728, 95 грн, яка обумовлена розділом 2 Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016.

Судом першої інстанції також встановлено, що окрім цього правочину, протягом лютого-березня 2016 року відповідачем 2 було укладено низку договорів, направлених на відчуження належного йому майна як рухомого, так й нерухомого, а саме:

- 20.02.2016, 22.02.2016 договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, будівель, комплексу у містах Краматорськ, Маріуполь, Кривий Ріг, Дніпро, Харків, Красноармійськ (Покровськ), за якими відчужено майно на користь ТОВ "Провінція Плюс";

- 19.03.2016 договір дарування майна, а саме часток 46/50 нерухомого майна ТОВ "Провінція Плюс";

- 12.03.2016, 14.03.2016 договори купівлі-продажу транспортних засобів, за якими продано ТОВ "Провінція Плюс" транспортні засоби у кількості 276 одиниць;

- 12.03.2016 та 15.03.2016 договори купівлі-продажу транспортних засобів, за якими відчужено транспортні засоби ТОВ "Наш продукт Плюс".

Щодо пов`язаності сторін укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру станом на 11.02.2022 засновником та єдиним учасником ТОВ "Провінція Плюс" є ОСОБА_1 .

За змістом безкоштовного запиту з ЄДР від 21.10.2008 було проведено державну реєстрацію фізичної особи підприємця Черних Ірини Ігорівни за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями з сайту "youcontrol.com.ua" мережі Інтернет до 24.07.2016 єдиним кінцевим беніфенціарним власником ПрАТ "Геркулес" був ОСОБА_2 , який також мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо судової процедури банкрутства поручителя (ПрАТ "Геркулес")

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.11.2019 відкрито провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство ПрАТ "Геркулес".

Ухвалою суду від 02.12.2020 визнано грошові вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро" до ПАТ "Геркулес" на суму 29 129 526,66 грн - четверта черга, 3 842 грн - перша черга.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро", позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" (далі - ТОВ "Провінція Плюс", Відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Геркулес" (далі - ПрАТ "Геркулес", Відповідач-2) про:

- визнання недійсним укладеного 20.02.2016 між ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: цілісного майнового комплексу загальною площею 2 834 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 822452914129), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №380;

- визнання недійсним укладеного 22.02.2016 між ПАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 356881463101), які складаються із: літера А-1 площею 360,0 кв.м., літера Б-1 площею 265,8 кв.м., літера Г-2 площею 22,3 кв.м., літера Е-2 площею 426,3 кв.м., що розташовані за адресою: вул. Ревкомівська, 62-В, м. Харків, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №389 (Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016);

- визнання недійсним укладеного 22.02.2016 між ПАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 444 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853999214123), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №388;

- визнання недійсним укладеного 22.02.2016 між ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі та споруди загальною площею 597,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 426267412101), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №387;

- визнання недійсним укладеного 22.02.2016 між ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: комплексу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 118404412110), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №385;

- визнання недійсним укладеного 19.03.2016 між ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" договору дарування 46/50 часток нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: .26291014132), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстровим №684.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 вимог частини другої статті 55 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на лютий 2016 року) оскільки посвідчення нотаріусом цього правочину відбулось під час дії заборони на відчуження вказаного нерухомого майна, а також вказав на укладення спірного Договору з метою уникнення майнової відповідальності ПАТ "Геркулес", як поручителя, перед АТ "Банк Кредит Дніпро" за Генеральним договором, з урахуванням Договору поруки.

Позивач зазначав, що станом на дату укладання оскаржуваного правочину, на його думку, було накладено арешти згідно:

- постанови Амур - Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 23.03.2015 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 (чинність арешту в рамках виконавчого провадження (далі - ВП), як зазначає позивач, підтверджується, на його думку, інформацією з сайту Міністерства юстиції України, ідентифікатор доступу на сторінці Автоматизованій системі виконавчого провадження № 62ГА6481В88Г);

- постанов відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 25.05.2015 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 та від 04.11.2015 в рамках ВП НОМЕР_3 (чинність арешту в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 та НОМЕР_3 станом на 19.03.2016 підтверджується, на його думку, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 по справі №904/2301/15 та матеріалами справи по оскарженню бездіяльності органів ДВС).

ПрАТ "Геркулес" подало заяву про застосування позовної давності до позовних вимог.

Розгляд справи судами

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11174/19, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: ПП "Український продукт" та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Б.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 роз`єднано позовні вимоги у справі № 910/11174/19, виділивши їх в самостійні провадження. Зокрема, виділено позовну вимогу про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 в самостійне провадження. Матеріали справи в зазначеній частині позовних вимог передано за виключною підсудністю до Господарського суду Донецької області.

Справу за вказаним позовом було прийнято до провадження Господарським судом Донецької області, присвоєно їй № 905/2030/19 (905/2429/19).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 у справі №905/2030/19 (905/2429/19), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, у задоволенні позовних вимог АТ "Банк Кредит Дніпро" до ТОВ "Провінція Плюс", ПрАТ "Геркулес" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 відмовлено.

Під час первісного розгляду спору суди спростували посилання позивача на дію арешту з 23.03.2015 по 11.03.2016 на все рухоме і нерухоме майно ПрАТ "Геркулес" тим, що виконавчі дії в межах ВП №46979093, НОМЕР_1, НОМЕР_3, які здійснювались на підставі судових рішень Господарського суду Дніпропетровської області в межах розгляду справи №904/2301/15, як заходи забезпечення цього позову, визначені в ухвалі суду від 20.03.2015 та наказі, скасовані рішенням цього суду від 18.11.2015 у справі №904/2301/15.

Суди також вказали, що посилання позивача на недійсність спірного Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 з підстав його укладення Відповідачем-2 з метою уникнення майнової відповідальності по кредитним зобов`язанням перед АТ "Банк Кредит Дніпро", не доведено належними та допустимими доказами, оскільки:

- іпотечний договір щодо нерухомого майна, розташованого по вул. Ревкомівська, 62-В, м. Харків позивачем та відповідачем-2 не укладався;

- на час укладання Договору купівлі-продажу нерухомого майна 22.02.2016 судове рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ПП "Український продукт" та ПАТ "Геркулес" (як поручителя) позивачем суду не надане;

- рішення Апеляційного господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016, на яке посилається позивач, за яким відмовлено в задоволенні позову АТ "Банк Кредит Дніпро" до ПрАТ "Геркулес" про стягнення заборгованості, прийняте Апеляційним господарським судом Дніпропетровської області 15.02.2016, тобто до укладання між відповідачами спірного правочину - Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016;

- з огляду на оплатний характер укладеного відповідачами Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 у суду відсутні підстави вважати, що вчинення цього правочину зменшило розмір активів ПрАТ "Геркулес".

Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №905/2030/19 (905/2429/19) касаційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" задоволено частково; рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки обмежилися лише з`ясуванням обставин відсутності арештів та заборон на здійснення відчуження ПрАТ "Геркулес" на користь ТОВ "Провінція плюс" майна, посиланням на відплатність оскаржуваного Договору і недоведеність порушення цивільних прав й інтересів позивача діями відповідачів у справі та усунулися від фактичного з`ясування обставин, на які посилався позивач упродовж всього розгляду справи про те, що ПрАТ "Геркулес" здійснило відчуження свого майна, що фактично призвело до неможливості здійснювати свою господарську діяльність, оскільки дії боржника щодо відчуження свого майна є сумнівними в контексті їх добросовісності та містять ознаки фраудаторного правочину. Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанцій зазначила про передчасність висновків про необґрунтованість посилань позивача про те що оскаржуваний правочин укладений з метою уникнення майнової відповідальності по кредитним зобов`язанням. При цьому, звернуто увагу на висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, відповідно до якого вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.01.2023 у справі №905/2030/19 (905/2429/19) позов задоволено, визнано недійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016.

Рішення суду мотивоване тим, що наявні критерії, які кваліфікують спірний Договір саме, як фраудаторний правочин, оскільки його укладено в "підозрілий" період. На думку суду, враховуючи наявні судові спори, фактично Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 укладений відповідачами після настання строку виконання ПрАТ "Геркулес" своїх зобов`язань перед кредитором (Банком) за Договором поруки та після відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, в період розгляду судами різних інстанцій судових справ пов`язаних саме з виконанням ПрАТ "Геркулес" та ПП "Український продукт" умов кредитного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що окрім оспорюваного у цій справі правочину протягом лютого-березня 2016 року Відповідачем-2 було укладено низку інших договорів, направлених на відчуження належного йому рухомого та нерухомого майна.

Судом зазначено, що вчинення ПрАТ "Геркулес", який виступав поручителем ПП "Український продукт" перед Банком за виконання зобов`язань за кредитним договором, відчуження нерухомого та рухомого майна на користь ТОВ "Провінція Плюс" призвело до неможливості здійснення господарської діяльності, виконання зобов`язань перед кредиторами, а посилання ПрАТ "Геркулес" на оплатність оспорюваного правочину, продаж майна за завищеною вартістю спростовуються самим фактом відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Геркулес".

Також судом з`ясовано, що відчужувач (ПрАТ "Геркулес") та набувач (ТОВ "Провінція Плюс") майна є пов`язаними особами, що підтверджується фактом реєстрації за однією адресою єдиного бенефіціарного власника ПрАТ "Геркулес" та засновника і єдиного учасника ТОВ "Провінція Плюс".

Щодо заяви про застосування позовної давності місцевим господарським судом вказано, що такий строк переривався, оскільки 27.09.2018 до Господарського суду міста Києва зверталось АТ "Банк Кредит Дніпро" з позовною заявою до ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 за ознаками вчинення фіктивного правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 апеляційну скаргу ПрАТ "Геркулес" задоволено; рішення Господарського суду Донецької області від 23.01.2023 у справі №905/2030/19 (905/2429/19) скасовано; прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції, мотивувавши своє рішення таким:

- з моменту укладання спірного правочину та відкриттям провадження у справі про банкрутство пройшло 3 роки і майже 9 місяців, що не може бути підставою для визнання недійсним спірного правочину у розумінні приписів статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ);

- на момент укладання спірного договору були відсутні будь-які рішення суду щодо примусового стягнення заборгованості з ПАТ "Геркулес" на користь АТ "Банк Кредит Дніпро";

- спірний договір укладений у той час, коли судами було встановлено 2 юридичних факти: припинення договору поруки та відсутність заборгованості у ПАТ "Геркулес" перед АТ "Банк Кредит Дніпро", а постанови Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15, якою у задоволенні позову ПАТ "Геркулес" (про визнання поруки припиненою) відмовлено, на момент вчинення оспорюваного правочину вказаної постанови не існувало;

- майно було продане оплатно за вартістю, що була вище ринкової; матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що вартість майна є заниженою, або такою, що зменшила розмір активів ПрАТ "Геркулес";

- доказів, які б свідчили про те, що продаж активів за оспорюваним договором призвів до банкрутства ПАТ "Геркулес" матеріали справи не містять, а відсутність доказів, у даному випадку, не може тлумачитися судом на користь позивача (кредитора), оскільки це суперечить як принципу змагальності, так і вимогам об`єктивності судочинства;

- докази реєстрації учасника набувача майна та кінцевого беніфенціарного власника відчужувача майна за однією адресою видані після дати укладання спірного договору, а тому не підтверджують факту пов`язаності покупця та продавця станом на 22.02.2016 - дату вчинення правочину. Сама по собі формальна пов`язаність осіб правочину, зокрема, реєстрація за однією адресою, автоматично не свідчить про фіктивність правочину та не доводить існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи, як одного з ключових критеріїв фіктивності фраундаторного правочину. Крім того, чинне законодавство не ставить критерієм визначення пов`язаності осіб факт реєстрації за однією і тією ж адресою;

- враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, заява про застосування строку позовної давності розгляду не підлягає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

АТ "Банк Кредит Дніпро" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 23.01.2023 у справі №905/2030/19 (905/2429/19).

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник вказав обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягають у неврахуванні судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду про застосування положень статей 13 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 13.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21), від 22.09.2022 у справі №902/858/15, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №9004/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 19.05.2021 у справі №693/624/19, від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 07.12.2022 у справі №242/2767/16-ц, від 17.08.2022 у справі №450/441/19, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

При цьому у контексті порушення процесуальних норм також стверджує про те, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові:

- застосував статтю 42 КУзПБ, яка не підлягає застосуванню та на яку не посилався позивач у поданому ним позові;

- послався на скасоване рішення суду від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яким було визнано припиненою поруку за Договором поруки та проігнорував, що на час укладення оспорюваного договору тривав розгляд вказаної справи №905/2309/15, а постановою Вищого господарського суду від 29.02.2016 зазначене рішення суду було скасовано та відмовлено у задоволенні позову ПрАТ "Геркулес";

- не врахував, що скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення про що свідчить висновок Верховного Суду України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-2858цс15;

- не надав оцінки діям Відповідача-2 щодо його платоспроможності, а саме укладення фраудаторних правочинів після 29.02.2016, тобто після скасування рішення про припинення Договору поруки;

- проігнорував рішення судів про стягнення заборгованості, в яких установлено, що заборгованість ПрАТ "Геркулес" виникла перед позивачем на підставі договорів укладених ще у 2013 році;

- дійшов безпідставного висновку щодо відсутності зобов`язань у період укладення оспорюваного договору;

- в порушення частини другої статті 269 ГПК України не дослідив наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують відчуження майна на користь пов`язаних осіб: (1) майно відчужене ПрАТ "Геркулес", єдиним акціонером якого був ОСОБА_2 , на користь ТОВ "Провінція Плюс", єдиним учасником якого є ОСОБА_1 (донька ОСОБА_2 ); (2) ОСОБА_2 (у період коли він був єдиним учасником ПрАТ "Геркулес") та ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець зареєстровані за однією адресою; (3) на користь ТзОВ "Провінція Плюс" відчужено і торговий знак "Геркулес".

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

ПрАТ "Геркулес" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Банку залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, постанову апеляційного господарського суду залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Доводи поданого відзиву зводяться до такого:

- правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, не є подібними;

- на дату укладення оспорюваного договору існували рішення судів, що набрали законної сили, якими було встановлено припинення Договору поруки та відсутність заборгованості у ПрАТ "Геркулес" перед Банком;

- на дату укладення оспорюваного договору не існувало постанови Вищого господарського суду України від 29.02.2016, якою було скасовано рішення суду першої інстанції від 22.10.2015 та постанову апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі № 905/2309/15;

- суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що майно було відчужене за вартістю, більшою ніж встановлено суб`єктом оціночної діяльності;

- твердження про недобросовісність ПрАТ "Геркулес" як поручителя не відповідає дійсності, оскільки на момент укладення спірного договору у нього були відсутні будь-які правовідносини з Банком, в тому числі заборгованість перед останнім;

- наведені скаржником докази не підтверджують відчуження майна на користь пов`язаної особи;

- за заявленими вимогами банку сплинула позовна давність у лютому 2019 року, а наведені ним обставини не свідчать про переривання позовної давності;

- оспорюваний договір не може бути визнаним недійсним з підстав, визначених статтею 42 КУзПБ.

Касаційне провадження

16.05.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга АТ "Банк Кредит Дніпро".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи справа №905/2030/19 (905/2429/19) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Картере В.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 26.05.2023 касаційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" залишено без руху з огляду на невідповідність її змісту вимогам процесуального закону; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 26.05.2023 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2023, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі №905/2030/19 (905/2429/19); розгляд касаційної скарги призначено на 26.07.2023 о 10:45 год.

У зв`язку із відпусткою судді Жукова С.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2023 задоволено заяву ПрАТ "Геркулес" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 26.07.2023 взяли участь представник АТ "Банк Кредит Дніпро" (у приміщенні суду) та представник ПрАТ "Геркулес" (у режимі відеоконференції), які надали пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників судового процесу.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину з відчуження майна боржника.

Позовні вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро", який є кредитором боржника (ПАТ "Геркулес") та не є стороною оспорюваного Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016, мотивовані тим, що такий правочин містить ознаки фраудаторності та відчуження належного боржнику майна на пов`язану особу призвело до неможливості виконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19)).

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок (постанова від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц):

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).".

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Верховний Суд також вважає за необхідне врахувати наступні правові висновки, викладені в постанові від 24.11.2021 судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором.

У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

У цій справі, що розглядається, із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що ПрАТ "Геркулес" поручився перед АТ "Банк Кредит Дніпро" за виконання позичальником (ПП "Український продукт") кредитного зобов`язання з повернення кредиту на суму 15 000 000 грн із остаточним строком погашення до 18.06.2014.

Верховний Суд зауважує, що в силу частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У контексті цього спору слід також звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16:

"Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.".

Як встановлено судом першої інстанції, після настання строку виконання кредитного зобов`язання, ухвалою Бабушкінського районного суду від 22.08.2014 у справі № 200/14506/14-ц було відкрито провадження за позовом банку до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитом. Крім того, з 2015 по 2016 рік господарським судом у справі №905/2309/15 розглядався спір між поручителем, банком та позичальником щодо припинення поруки. Факт невиконання кредитного зобов?язання перед АТ "Банк Кредит Дніпро" встановлено рішенням Господарського суду Донецької області від 05.12.2018 у справі №905/1051/16.

Оспорюваний у цій справі правочин купівлі-продажу нерухомого майна, належного ПАТ "Геркулес", було вчинено 20.02.2016, тобто у період розгляду судами спорів щодо кредитних зобов`язань між Банком, поручителем та позичальником.

Окрім того, судом першої інстанції також встановлено, що крім оспорюваного у цій справі правочину протягом лютого-березня 2016 року ПрАТ "Геркулес" було укладено низку договорів, направлених на відчуження належного йому майна як рухомого, так й нерухомого. Судом першої інстанції також враховано факт реєстрації учасника набувача та кінцевого бенефіціарного власника продавця за однією адресою.

Беручи до уваги наведені вище висновки Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вчинення спірного правочину з відчуження майна боржника після настання строку виконання зобов`язань позичальником перед Банком та в період розгляду судами різних інстанцій судових справ, пов`язаних з виконанням позичальником та поручителем своїх зобов`язань, що призвело до неможливості здійснення боржником господарської діяльності, свідчить про наявність недобросовісної поведінки ПрАТ "Геркулес", а спірний договір купівлі-продажу майна набув ознак фраудаторного.

Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності ознак фраудаторності спірного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу були відсутні будь-які рішення суду щодо примусового стягнення з ПАТ "Геркулес" на користь Банку, а постанови Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15, якою відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Геркулес" про визнання поруки припиненою не існувало.

Колегія суддів зауважує, що такий критерій фраудаторності правочину як момент вчинення правочину не ставиться в безпосередню залежність від наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора. У даному контексті щодо критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами оцінці підлягають мета та дії боржника, спрямовані на виведення належного йому майна після настання строку виконання своїх зобов`язань перед кредитором задля уникнення звернення на нього стягнення.

Суд також зазначає, що постановою Вищого господарського суду від 29.02.2016 скасовано рішення суду від 22.10.2015 у справі № 905/2309/15, залишене без змін апеляційним господарським судом постановою від 08.12.2015, про визнання поруки за Договором поруки припиненою та прийнято нове рішення про відмову задоволенні позову, а тому ухвалені у справі №905/2309/15 рішення судів першої та апеляційної інстанції, з урахуванням їх скасування касаційним судом, не створюють жодних правових наслідків з моменту їх ухвалення (постанови Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/14522/18, від 25.04.2023 у справі №7/127).

Верховний Суд також не погоджується із висновком апеляційного господарського суду щодо відсутності ознак фраудаторності спірного договору купівлі-продажу зважаючи на його оплатність. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що продаж майна за завищеною вартістю спростовуються самим фактом відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Геркулес", а вчинення боржником дій з відчуження належного йому майна призвело не до покращення фінансового стану останнього, відновлення платоспроможності, а навпаки, до зворотнього результату - враховуючи відсутність у відчужувача майна, інших активів в розмірі достатньому для задоволення законних вимог позивача. При цьому, судом апеляційної інстанції не спростовано встановлених судом першої інстанції обставин укладення оспорюваного договору без очевидної позитивної для відчужувача економічної мети.

Колегія суддів також вважає помилковим посилання апеляційного господарського суду на положення статті 42 КУзПБ та критичну оцінку висновків суду першої інстанції щодо спірного договору як такого, що укладений у підозрілий період. Слід погодитися із доводами касаційної скарги про безпідставне посилання судом апеляційної інстанції на вказану норму, оскільки як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент звернення Банку з позовом, такої норми діюче законодавство не містило, а позивач у своєму позові не посилався на статтю 42 КУзПБ. Разом з тим, судом першої інстанції також не оцінювався спірний договір купівлі-продажу майна за критеріями недійсності, визначеними спеціальною нормою статті 42 КУзПБ.

У даному контексті "підозрілим періодом", як зазначено судом першої інстанції, є не чітко визначений ст. 42 КУзПБ трирічний строк, а таким є період коли у боржника настав строк виконання зобов`язання перед кредитором та наявність судових спорів щодо цього зобов`язання, що викликає сумнів у добросовісності дій боржника.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не спростував обґрунтованих висновків місцевого господарського суду щодо обставин сумнівності дій боржника щодо відчуження свого майна в контексті наявності ознак фраудаторності оскаржуваного правочину та наявності підстав для визнання такого недійсним.

Відносно заяви ПАТ "Геркулес" про застосування позовної давності до вимог Банку, яка на думку боржника сплинула 20.02.2019, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Тлумачення наведених норм свідчить, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу позовної давності й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (див. висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №918/440/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2018 до Господарського суду міста Києва зверталось АТ "Банк Кредит Дніпро" з позовною заявою до ПрАТ "Геркулес" та ТОВ "Провінція Плюс" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2016 за ознаками вчинення фіктивного правочину.

Таким чином, суд першої інстанції з посилання на частину другу статті 264 ЦК України дійшов висновку про переривання позовної давності та наявність підстав для захисту порушеного права АТ "Банк Кредит Дніпро".

Проте наведений висновок місцевого господарського суду щодо переривання позовної давності у цій справі суд вважає помилковим та звертає увагу на таке.

У цій справі матеріально-правовими підставами позову АТ "Банк Кредит Дніпро" визначено з посиланням на статті 202 203 215 ЦК України обставини вчинення оспорюваного Договору купівлі-продажу нерухомого майна ПрАТ "Геркулес" з метою уникнення ним майнової відповідальності як поручителя перед АТ "Банк Кредит Дніпро" за кредитним договором, тобто укладення договору на шкоду кредиторам (наявність в ньому ознак фраудаторного правочину). Натомість предметом поданого у вересні 2018 року позову до Господарського суду міста Києва було визначено з посиланням на приписи статті 203 234 ЦК України обставини укладення договору за відсутності спрямування його на реальне настання правових наслідків та його фіктивності.

Тобто позов Банку у цій справі поданий за визначених позивачем матеріально-правових підстав, які є відмінними з підставами позову поданого ним у вересні 2018 до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

Отже, Верховний Суд зауважує, що пред`явлення банком позову до суду про визнання недійсним оспорюваного договору за інших матеріально-правових підстав у порівняні з підставами позову у справі, яка розглядається, не перериває позовної давності за заявленими вимогами позивача (такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у подібних правовідносинах з аналогічним суб`єктним складом спору у постановах від 06.07.2023 у справі № 905/2030/19 (905/2258/19), від 20.07.2023 у справах №905/2030/19 (905/2257/19) та №905/2030/19 (905/133/20)).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Водночас частиною п`ятою статті 267 ЦК України визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні він наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).

Тож при вирішенні питання про захист порушеного права у разі пропуску позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 11.08.2020 в справі №910/13193/19, від 17.06.2021 у справі №17-14-01/1494 (925/460/20)).

Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу, що до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Водночас ЄСПЛ у свої рішеннях неодноразово звертав увагу, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Гнучкість механізму застосування позовної давності означає можливість для суду врахувати різноманітні особливості конкретної справи при визначенні початку, перебігу та закінчення позовної давності (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Водночас, у цій справі апеляційний господарський суд зазначене вище залишив поза увагою, оскільки відмовив у задоволенні позову АТ "Банк Кредит Дніпро" з підстав його необґрунтованості. Разом з тим, суд першої інстанції здійснив оцінку звернення Банком у вересні 2018 року з позовом виключно в контексті обставин переривання позовної давності та не надав оцінки такому зверненню на предмет підтвердження ним обставин поважності пропуску позовної давності.

Суд звертає увагу, що закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Водночас, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подання інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо (див. висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, згодом підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №904/3405/19).

Однак, у цій справі суди попередніх інстанцій не перевірили та не надали оцінки наявності наведення позивачем причин, які унеможливлювали чи утруднювали можливість своєчасного подання ним позову до суду із заявленими вимогами до відповідачів, зокрема, оцінки звернення позивача у вересні 2018 року з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним договору, на предмет підтвердження ним поважності пропуску позовної давності у цій справі.

За таких обставин, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також ураховуючи обґрунтованість заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240 300 301 304 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 23.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі № 905/2030/19 (905/2429/19) скасувати.

3. Справу № 905/2030/19 (905/2429/19) передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.О. Банасько

В.Г. Пєсков