Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.04.2019 року у справі №910/31608/15
Постанова ВГСУ від 29.11.2016 року у справі №910/31608/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/31608/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І. В. - головуючий, Баранець О. М., Стратієнко Л. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги 1. Акціонерного товариства "Київенерго", 2. Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019

(головуючий суддя - Тищенко А. І., судді Чорна Л. В., Михальська Ю. Б. )

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.07.2018

(суддя Бойко Р. В. )

про відмову у задоволенні заяви про заміну боржника у справі його правонаступником

у справі №910/31608/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

за участю Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської обласної державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за спожитий природний газ в розмірі 340 292 025,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви про заміну сторони правонаступником

1.1. У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 173 586
013,56 грн заборгованості за газ, спожитий у січні-грудні 2014 року, 60 825
151,22 грн пені, 6 684 175,69 грн 3% річних у розмірі та 99 196 685,16 грн інфляційних втрат.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу та обґрунтовано приписами статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 173 586 013,56 грн, інфляційні втрати - 80 277 366,86
грн, 3% річних - 6 684 175,69 грн, пеню - 30 412 575,61 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 173 565,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

1.3.14 грудня 2016 року на виконання вказаного рішення суду видано відповідні накази Господарського суду міста Києва.

1.4.12 червня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" подало до Господарського суду міста Києва заяву про заміну боржника у справі, а саме:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" замінити на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

В обґрунтування вимог зазначеної заяви відповідач зазначив таке.

Відповідач на підставі рішення Київської міської ради від 20.06.2017, у зв'язку із припиненням угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001, повернув майно до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що належить до енергетичного комплексу міста Києва. Вказане майно на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 та наказу Департаменту комунальної власності міста Києва від 01.08.2018 №370 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

Правовою підставою зазначеної заяви позивач вказав ч.2 ст.22 Закону України "Про теплопостачання".

Отже, як стверджує відповідач, КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником ПАТ "Київенерго" за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у цій справі.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1.27 вересня 2001 року між АЕК "Київенерго" (енергопостачальник), найменування якої змінено на ПАТ "Київенерго" та Київською міською державною адміністрацією укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва.

Згідно з п.1.1 угоди (в редакції додаткової угоди від 30.04.2007) за цією угодою з метою реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва вирішення питань підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, проведення єдиної тарифної та технічної політики, забезпечення стабільних надходжень до бюджету, відновлення, реконструкції та ефективного використання основних фондів, створення нових потужностей та впорядкування існуючих у місті систем енергопостачання, створення єдиного технологічного циклу та системи розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення соціальної захищеності та гарантованої зайнятості працівників енергетичного комплексу, адміністрація передає енергопостачальнику, а енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, перелік якого наведено у додатку 1, додатку 2 та додатку 3 до цієї угоди, у володіння та користування з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї угоди та вимог чинного законодавства.

2.2.20 червня 2017 року Київська міська рада ухвалила рішення №439/2661 "Про припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, яким вирішено продовжити дію угоди до 26.04.2018 включно та внести відповідні зміни до угоди згідно з додатком 1 до цього рішення. Припинити дію угоди з 27.04.2018. Відповідна додаткова угода підписана сторонами 19.12.2017.

2.3. Відповідно до п.4 рішення №439/2661 від 20.06.2017 Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) доручено визначити комунальне підприємство та закріпити за ним на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, повернуте із володіння та користування Відповідачем після припинення угоди.

2.4. Згідно з п.5 розпорядження Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" визначено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування відповідачем після припинення угоди.

2.5.30 квітня 2018 року відповідно до актів приймання-передачі основних засобів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які передаються виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) з володіння та користування відповідача, у зв'язку з припиненням угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕК "Київенерго", що на момент передачі обліковуються за СВП "КТЕЦ" ПАТ "Київенерго" від 31.07.2018, майно повернуто з володіння та користування відповідача.

2.8. Відповідно до наказу Департаменту комунальної власності м. Києва №224 від
04.05.2018 "Про закріплення основних засобів за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" закріплено на праві господарського відання з дня, наступного за днем підписання акта приймання-передавання основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які передаються виконавчому органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з володіння та користування відповідача основні засоби згідно з додатком 3.

3. Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про заміну боржника у справі №910/31608/15 його правонаступником Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишено без задоволення.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції не визнав Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" правонаступником боргових зобов'язань попереднього володільця відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки дійшов висновку, що зазначена норма суперечить її застосуванню, як елементу верховенства права, та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, зазначивши також таке.

3.2.1. Здійснення правонаступництва на підставі ч.3 ст.22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу.

3.2.2. Правова сутність ст.13, 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що поширення положень ч.3 ст.22 Закону України "Про теплопостачання" до спірних правовідносин буде мати наслідком протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т. ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже, суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

При цьому суд зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

4.1.1. В обґрунтування зазначених вимог скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в порядку, визначеному ч.1 ст.278 ГПК України.

4.1.2. Суди обох інстанцій, за твердженням скаржника, не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст. 19-1, ч. З ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", ч. 1 с. 8, ч. 4 ст. 13, ч. 1, 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61, ст. 147, ст. 150 Конституції України та допустили порушення норм процесуального права, зокрема ч. 1, 2 ст. 11, ст. 52, ст. 236 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

У зазначеному аспекті скаржник зазначає, що ч. 3 ст. 22 Закон України "Про теплопостачання" є імперативною нормою та не потребує наявності згоди (волі) суб'єкта господарювання, якому надано в користування майно з вироблення теплової енергії на правонаступництво, а також не містить вимог про залежність правонаступництва від наявності компенсаторних механізмів стягнення боргу зі споживачів. Не містить таких умов (вимог) щодо правонаступництва й інше чинне законодавство України.

Факт надання у користування майна з вироблення теплової енергії КП "Київтеплоенерго" підтверджено документально, що є законодавчо визначеною підставою для виникнення матеріального правонаступництва у КП "Київтеплоенерго" за борговими зобов'язаннями ПАТ "Київенерго" з оплати спожитих енергоносіїв перед Компанією, що виникли у результаті використання майна з вироблення теплової енергії.

Застосування положень ч.2 ст.61 Конституції України як норми прямої дії у спірних правовідносинах є безпідставним, оскільки власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Отже, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин

Частина 6 ст. 11 ГПК України надає господарському суду повноваження дійти висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України і не застосовувати такий закон, що суперечить принципу верховенства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України та ст. 150 Конституції України, що визначає повноваження Конституційного суду України.

4.2. Акціонерне товариство "Київенерго" також звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нову ухвалу, якою замінити Акціонерне товариство "Київенерго" на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги відповідач зазначає таке.

4.2.1. Суди неправильно тлумачать положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки зазначеною нормою встановлено особливий вид правонаступництва. Факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для заміни сторони у справі, зокрема відповідача його правонаступником.

4.2.2. Суди не врахували, що Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" є суб'єктом господарювання у розумінні пункту 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, до якого можуть бути застосовані положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання".

4.2.3. Суд апеляційної інстанції не врахував обставини, що мають значення для справи, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі № 910/7807/18 про затвердження мирової угоди, не зважаючи на те, що ухвала набрала законної сили.

Отже, в порушення ст.ст. 86, 236 ГПК України господарські суди не надали оцінку зібраним у справі письмовим доказам в цілому та всебічно не з'ясували обставин, на які посилалися сторони.

4.3. У поясненнях на касаційні скарги КП "Київтеплоенерго" заперечує проти доводів та вимог, наведених у них, та просить залишити їх без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються, - без змін.

4.3.1. Посилання скаржників на те, що під правонаступництвом згідно з ч.3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" розуміється перехід усієї сукупності прав та обов'язків у конкретному зобов'язанні від однієї особи до іншої (правонаступника) у зв'язку із вибуттям однієї із сторін зі складу матеріального правовідношення, є припущенням, що не ґрунтується на нормах законодавства.

4.3.2. Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення штрафних санкцій-пені та додаткових нарахувань - трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань з правопорушника - учасника господарських відносин (АК "Київенерго") у зв'язку із порушенням ним господарських зобов'язань, передбачених укладеним господарським договором купівлі-продажу природного газу з ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Основний борг відсутній. Відповідальність за порушення у сфері господарювання є індивідуальною. Закон чітко визначає, що відповідальність може нести виключно та особа, яка порушила встановлений правовий порядок - порушник. Закон не передбачає покладення юридичної відповідальності порушника на іншу особу, яка не є учасником господарських відносин, не брала на себе обов'язків і відповідно не є порушником.

4.3.3. КП "Київтеплоенерго" не є учасником господарських відносин, що виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку із укладенням між ними договору купівлі-продажу природного газу, не приймало на себе і не має жодних обов'язків перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у зв'язку із виконанням договору купівлі-продажу природного газу, що є предметом спору, не вчиняло жодного господарського правопорушення, оскільки не є учасником господарських відносин, а отже жодним чином на нього не може бути покладена юридична відповідальність.

Таким чином, процесуальне правонаступництво КП "Київтеплоенерго" в частині штрафних санкцій та додаткових нарахувань згідно з ст. 52 ГПК України є протиправним.

4.3.4. Мирова угода, затверджена судом у справі №910/7807/18, не містить жодного положення, за яким КП "Київтеплоенерго" приймало б на себе всі права та обов'язки АТ "Київенерго" за укладеними договорами з позивачем. Навпаки, сторони визначили, що порядок погашення зобов'язання з оплати за спожиті енергоносії визначається окремим договором (п. 1.7 Мирової угоди), а Мирова угода не є новацією в укладених договорах купівлі-продажу природного газу укладеного між позивачем та відповідачем, а отже, залишаються чинними та обов'язковими для сторін цих договорів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 300 ГПК України).

5.1.3. Відповідно до ч.3 ст.304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується питання наявності правових підстав для здійснення заміни відповідача у справі - АТ "Київенерго" на КП "Київтеплоенерго".

5.2.2. За приписами ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником).

Процесуальне правонаступництво, передбачене ст. 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого.

5.2.3. Правовою підставою для здійснення правонаступництва позивач вказав частину 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання".

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

Як встановлено судами, цілісний майновий комплекс був повернутий власнику (територіальній громаді м. Києва, яку представляє Київська міська рада) попереднім користувачем (Публічним акціонерним товариством "Київенерго") у зв'язку з припиненням дії угоди, на підставі якої попередній користувач володів та користувався комплексом. В подальшому комплекс був переданий власником у володіння та користування іншому суб'єкту господарювання - Комунальному підприємству "Київтеплоенерго". Тобто мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.

У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи кінцевого учасника (власника).

За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.

Тоді як держава відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частин 1,4 статті 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).

Правова сутність статей 13, та 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

З огляду на викладене Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що поширення положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до цих правовідносин суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

Наведеним спростовуються твердження скаржників касаційних скарг про те, що норма, закріплена в частині 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", не має дискримінаційного характеру для Комунального підприємства "Київтеплоенерго".

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

У цій справі колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Таким чином, Суд відхиляє доводи скаржника про помилковість тлумачення апеляційним господарським судом приписів частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання".

5.2.4. Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.

Спір у цій справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Київенерго" договору постачання природного газу, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Предметом спору є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Пеня є одним із видів цивільної відповідальності, яку учасник господарських відносин несе у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Інфляційні нарахування та три відсотки річних є видом цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За загальним правилом покладення обов'язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків).

У випадку повернення цілісного майнового комплексу для вироблення теплової енергії з користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" власнику, яким у цьому випадку є орган місцевого самоврядування (Київська міська рада) в особі створеного нею комунального підприємства, якому передано таке майно, такий власник позбавлений права відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що свідчить про відсутність волевиявлення власника чи нового користувача комплексу на прийняття боргів попереднього власника.

Суди встановили, що позивач, звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України не надав ні доказів в підтвердження того, що Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

5.2.5. Щодо доводів позивача про необхідність закриття провадження у справі суд касаційної інстанції зазначає таке.

Апеляційний господарський суд правильно вказав, що ухвала Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №910/31608/15 не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи у розумінні приписів ч.1 ст.278 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.269 ГПК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотань Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 та закриття провадження у справі №910/31608/15, оскільки зазначені клопотання не узгоджуються з нормам процесуального права.

5.2.6. Отже, підсумовуючи зазначене вище, Верховний Суд вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що ухвалені з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, а тому підстави для їх скасування відсутні. Натомість, звертаючись з касаційною скаргою, скаржники не довели неправильне застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування рішень судів, що оскаржуються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані відповідачем ухвала господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам закону, а висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про його заміну правонаступником є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального прав.

Посилання скаржників на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права під час ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, що оскаржуються, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування зазначених судових актів відсутні.

6.2. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення та постанови судів попередніх інстанцій - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Київенерго" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №910/31608/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко