Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.12.2020 року у справі №916/658/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/658/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Чумака Ю. Я., Уркевича В. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" і Приватного підприємства "Атлант"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 (колегія суддів Бєляновський В. В. - головуючий, Богатир К. В., Філінюк І. Г. )

за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско"

2. Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд"

3. Приватного підприємства "Атлант"

про визнання недійсним договору, витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник військового прокурора Південного регіону України (далі-прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" (далі - відповідач-1), Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" (далі - відповідач-2) та Приватного підприємства "Атлант" (далі - відповідач-3), згідно з яким просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.11.2004, який укладений між відповідачем-1 та відповідачем- 2;

- витребувати з незаконного володіння відповідача-1 та відповідача-3 на користь держави в особі позивача нерухоме майно шляхом виселення відповідача- 1 та відповідача- 3 з об'єктів нерухомого майна;

- скасувати записи про проведену державну реєстрацію права власності за відповідачем- 1 та відповідачем- 3 на об'єкти нерухомості.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення оспорюваного договору, спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, у зв'язку з чим порушені права та охоронювані інтереси позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 (суддя Рога Н. В. ) позов залишено без розгляду.

2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що інтереси держави повинні захищати відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор та не встановлено, що позивач не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, тому позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

2.3. Оскарженою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020, вище вказана ухвала суду скасована, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

2.4. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції не перевірив наведені прокурором доводи на підтвердження наявності підстав для представництва, та неналежне виконання позивачем покладених на нього обов'язків щодо здійснення контролю за використанням державного майна. Також апеляційний суд вказав, що прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача, визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вказану постанову суду, а ухвалу суду першої інстанції змінити в частині підстав для залишення позову без розгляду пославшись на п. 2 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а в іншій частині залишити її без змін.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідач-1 вважає, що: матеріали справи не містять доказів повідомлення прокурором позивача про здійснення прокурором представницьких функцій; прокурор не дотримався порядку встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не надав позивачу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення у розумний строк, а також прокурор не підтвердив підстави представництва; суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не здійснено захист інтересів держави у суді.

3.3. У касаційній скарзі відповідач-3 просить скасувати вказану постанову суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

3.4. В обґрунтування касаційної скарги відповідач-3 посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідач-3 вважає, що: суд апеляційної інстанції не дослідив доказів, які б підтверджували обґрунтованість підстав у прокурора для звернення до суду з даним позовом; прокурором не доведена бездіяльність позивача та його обізнаність до звернення прокурора до суду; в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання позивачем своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави.

3.5. Прокурор у відзиві на касаційні скарги, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційних скаргах, у зв'язку з чим просив залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційні скарги без задоволення.

3.6. Позивач у відзиві на касаційні скарги, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційних скаргах, у зв'язку з чим просив залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційні скарги без задоволення.

4. Мотивувальна частина

4.1. Апеляційний суд встановив, що предметом спору у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача про визнання недійсним договору, витребування майна та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

4.2. Прокурор в обґрунтування підстав представництва інтересів держави в особі позивача посилався на те, що контроль за використанням спірного нерухомого майна всупереч вимогам цивільного законодавства, яке вибуло з державної власності у листопаді 2004 року, позивач не здійснював, у зв'язку з чим була завдана шкода майновим інтересам держави.

4.3. Відповідно до частин 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.4. частин 1 статті 300 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

4.5. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

4.6. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

4.7. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

4.8. Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

4.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

4.10. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

4.11. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

4.12. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

4.13. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

4.14. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

4.15. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4.16. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

4.17. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

4.18. Суди обох інстанції не перевірили, чи вживалися прокурором до подання позову будь-які заходи, спрямовані на повідомлення Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого державою управляти спірним нерухомим майном, про порушення прав та інтересів держави зі сторони відповідачів, які (заходи) би могли стати передумовою для захисту прав та інтересів держави шляхом самостійного подання позову зазначеним Міністерством, доказів про це у своїх рішеннях не навели.

Як наслідок, заслуговують на увагу доводи скаржників про відсутність спростування судом апеляційної інстанції належним чином обставин ненадання прокурором позивачу розумного строку для самостійного звернення з позовом з метою захисту інтересів держави.

4.19. Наведене свідчить про необхідність ретельної перевірки судами питання щодо наявності передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 226 ГПК України підстави для залишення без розгляду позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, у зв'язку з недоведеністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в господарському суді, що також зумовлює помилковість висновку суду першої інстанції про наявність передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 226 ГПК України підстави для залишення без розгляду позовної заяви прокурора в цій справі.

4.20. З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність залишення судом першої інстанції позову прокурора без розгляду.

4.21. В силу положень частини 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.22. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.23. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

4.24. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права (статей 86, 226, 236, 269, 282 ГПК України) допущено судами обох інстанцій, колегія суддів вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційних скарг відповідача-1 та відповідача-3 шляхом скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на розгляд до суду першої інстанції.

4.25. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Баско" і Приватного підприємства "Атлант" задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 у справі № 916/658/19 скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Ю. Я. Чумак

В. Ю. Уркевич