Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.09.2018 року у справі №905/2949/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/2949/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Пац В.О. - адвокат (посвідчення від 16.01.2017 № КВ2079),

відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз",

представник відповідача - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

на рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018 (суддя Ніколаєва Л.В.) та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2018 (головуючий суддя - Радіонова О.О., судді Попков Д.О. і Бреславець Л.М.)

зі справи №905/2949/17

за позовом Компанії

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" (далі - Товариство)

про стягнення 1 012 735, 15 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 1 012 735,15 грн., з яких: 720 834, 67 грн. основного боргу; 125 938, 88 грн. пені; 31 594,98 грн. - 3% річних; 134 366, 62 грн. "інфляційних втрат".

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 30.12.2015 №16-111-РО (далі - Договір) у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений природний газ.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2018: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії: 720 834,67 грн. основного боргу; 134 366, 62 грн. "інфляційних витрат"; 31 594,98 грн. - 3% річних та 13 301,95 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено; надано Товариству відстрочку виконання рішення строком на шість місяців до 22.09.2018.

Прийняті судові акти мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позивачем позовних вимог у частині стягнення основного боргу, "інфляційних витрат" та 3% річних. У частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені рішення попередніх інстанцій мотивовані відсутністю підстав для задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 1, 2 Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" (далі - Закон), оскільки нарахування пені за період з 25.02.2016 по 25.04.2017 є безпідставним. Також, посилаючись на положення статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди дійшли висновку про наявність підстав для відстрочки виконання рішення суду на шість місяців до 22.09.2018.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 125 938, 88 грн. та в частині надання відповідачу відстрочки виконання рішення на шість місяців, Компанія звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у згаданих частинах та прийняти в цих же частинах нове рішення, яким позовні вимоги Компанії про стягнення неустойки в сумі 125 938, 88 грн. задовольнити, а у наданні відповідачу відстрочки виконання рішення місцевого господарського суду від 22.03.2018 у справі №905/2949/17 відмовити. У касаційній скарзі Компанія також просила покласти судові витрати на відповідача.

Касаційну скаргу мотивовано: прийняттям попередніми судовими інстанціями судових рішень в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні та постанові, обставинам справи; неправильним застосуванням судами норм статті 2 Закону, оскільки позивач не є енергопостачальною компанією, а тому вказаний Закон не поширює свою дію на спірні правовідносини; неподанням відповідачем доказів на підтвердження наявності виключних обставин, які були б підставою для розстрочення виконання рішення суду; тим, що довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, і це не може бути виправдано "за конкретних обставин справи" та порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Відповідно до умов укладеного Компанією (продавець) та Товариством (покупець) Договору:

- продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору (пункт 1.1);

- газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності; далі - споживачі покупця; пункт 1.2);

- загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу і становить 720 834,67 грн. з ПДВ (пункт 5.4 у редакції додаткової угоди від 27.02.2017 № 5);

- оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу (пункт 6.1 у редакції додаткової угоди від 31.03.2016 № 1);

- у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (пункт 7.2).

Позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за січень-вересень 2016 року в загальному обсязі 269, 254 тис.куб.м на суму 720 834,67 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Оплату за отриманий природний газ, який позивач поставив відповідачу, останній не здійснив, у зв'язку з чим у нього утворився борг у розмірі 720 834, 67 грн., що й стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та "інфляційних витрат" та керуючись статтями 655, 692, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 720 834, 67 грн. основного боргу, 31 594, 98 грн. - 3% річних та 134 366, 62 грн. "інфляційних витрат".

Судові рішення в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, "інфляційних витрат" та 3% річних не оскаржуються жодною із сторін.

З урахуванням приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода компанії щодо відмови у задоволенні пені нарахованої за період з 25.02.2016 по 25.04.2017 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з оплати спожитого природного газу за період з січня 2016 року по вересень 2016 року та надання Товариству відстрочки виконання рішення строком на шість місяців до 22.09.2018.

Статтею 1 Закону визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно із статтею 2 Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747, встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 Статуту Компанії встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України "Про енергозбереження" визначено, що "енергозбереження" - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

Враховуючи зазначене, в силу приписів чинного законодавства Компанія є енергопостачальною компанією.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 №905/3272/16.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач здійснює такі види діяльності, як, зокрема, розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи; торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.

Крім того, з наявної в матеріалах справи ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 26.06.2015 серії АЕ №299065 вбачається, що відповідач здійснює постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Тобто судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є виконавцем комунальної послуги з газопостачання та здійснює свою господарську діяльність у місті Краматорськ Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р. Крім того, проведення антитерористичної операції у місті Краматорськ є загальновідомим фактом, який на підставі статті 75 ГПК України не потребує доказування.

Таким чином, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов'язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.

Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про відстрочення виконання судового рішення на один рік та заяву про зменшення розміру пені.

Заява відповідача про зменшення розміру пені залишена господарськими судами без розгляду через відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду мотивована тим, що підставами для відстрочення виконання рішення суду на один рік є важке матеріальне становище відповідача, здійснення ним господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції, значний розмір сум, заявлених до стягнення. На підтвердження вказаних обставин Товариством подано до суду звіти про фінансовий стан (звіти про сукупний дохід) за 2016 рік та 9 місяців 2017 року, згідно з якими збиток підприємства склав 166 419 тис. грн. та 304 482 тис. грн. відповідно, наказ Товариства від 30.11.2015 №187 "Про переведення на неповний робочий тиждень", наказ Товариства від 27.02.2017 №51 "Про переведення ПАТ "Донецькоблгаз" на неповний робочий тиждень, встановлення графіку роботи", згідно з якими вносилися зміни (на період часу з 01.02.2016, з 01.05.2017 до моменту фінансово-економічної стабілізації) в організацію виробництва і праці підприємства шляхом переведення на роботу в режимі неповного робочого часу.

Статтею 331 ГПК України встановлено, що: за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для, зокрема, відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо; розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суди попередніх інстанцій з огляду на встановлені фактичні обставини справи, оцінивши надані докази та обставини справи в їх сукупності, а також обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні про відстрочення виконання рішення суду, врахувавши: матеріальні інтереси обох сторін; ступінь вини відповідача у виникненні спору; розмір присудженої до стягнення суми; факт проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях; необхідність збереження можливості Товариства здійснювати свою діяльність та запобігання звільненням працівників Товариства, дотримання їх конституційних прав та гарантій; що основними споживачами природного газу, який постачається відповідачем, є установи і організації, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів; що Товариство постійно працює за збитковими тарифами та знаходиться у важкому фінансовому становищі, - дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про часткове задоволення заяви Товариства та надання відстрочки виконання судового рішення строком на шість місяців до 22.09.2018.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Крім того, аргументи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі і спростовуються наведеним в оскаржуваних судових рішеннях зі справи. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2018 у справі № 905/2949/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков