ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/143/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представників: ПАТ "Укртелеком" - Сероветника О.А., Генеральної прокуратури України - Кандибової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2017

та рішення Господарського суду Житомирської ї області від 10.07.2017

у справі № 906/143/17

за позовом Першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави

до:

1) Відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області;

2) Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Глибочицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Житомирського району Житомирської області;

2) Житомирської районної ради,

про визнання недійсним та припинення зобов'язання за договором № 6/26 від 01.01.2004 на майбутнє, про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 19, 04 м2,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави до Відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Глибочицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Житомирського району Житомирської області та Житомирської районної ради про визнання недійсним і припинення на майбутнє зобов'язання за договором оренди № 6/26 від 01.01.2004 та про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 19, 04 м2.

Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Тимошенко О.М.) від 10.07.2017 у справі №906/143/17 задоволено позов Першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави до Відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області та до ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Глибочицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Житомирського району Житомирської області, Житомирська районна рада про визнання недійсним та припинення зобов'язання за договором №6/26 від 01.01.2004 на майбутнє, про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 19,04 кв.м.

Визнано недійсним на майбутнє договір оренди нежитлового приміщення №6/26 від 01.01.2004, який укладений між відділом освіти Житомирської райдержадміністрації та ВАТ "Укртелеком", за яким передано в оренду нежиле приміщення площею 19.04 кв.м.

Зобов'язано ПАТ "Укртелеком" звільнити нежитлове приміщення площею 19,04 кв.м., яке розташоване в приміщенні Глибочицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів за адресою: 12403, вул. 40 років Перемоги,6, с. Глибочиця, Житомирського району Житомирської області та передати це приміщення за актом приймання-передачі відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області

Зазначене рішення мотивоване тим, що передання будь-яких приміщень загальноосвітніх навчальних закладів в оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності, не пов'язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонено законом. При цьому, судом встановлено, що оскаржуваним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення загальноосвітнього закладу та визначено його використання для здійснення торгівельної діяльності, тобто для проведення господарської (підприємницької) діяльності орендарем.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2017 (колегія суддів: Мамченко Ю.А. - головуючий, Саврій В.А., Демидюк О.О.) рішення господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі № 906/143/17 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2017, рішення господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі № 906/143/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень ПАТ "Укртелеком" зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

На думку заявника касаційної скарги, місцевий та апеляційний господарські суди неправильно витлумачили Закон України "Про освіту" щодо об'єкту оренди частини нежилого приміщення, тобто був застосований закон, який підлягає застосуванню, але його зміст неправильно розуміється, внаслідок чого в оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про права та обов'язки сторін.

При цьому, ПАТ "Укртелеком" посилається на те, що:

- ч. 5 ст. 63 ЗУ "Про освіту" не містить конкретного зазначення, яке використання об'єкта може кваліфікуватися таким, що буде суперечити призначенню;

- відповідно до Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001, спірне приміщення не може використовуватись для навчально-виховного процесу, оскільки не має вікон (вінтеляційна кімната), має окремий вхід і знаходиться у місці, до якого вихованці навчального закладу вільного доступу не мають;

- відповідно до п.п. 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010, навчальні заклади можуть надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі;

- розпорядженням заступника голови Житомирської районної ради від 24 травня 2005 року №23, яке затверджено рішенням 23 сесії 4 скликання Житомирської районної ради від 02 серпня 2005 року надано дозвіл Відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації на передачу в оренду Житомирській філії ПАТ "Укртелеком" приміщення Глибочицької ЗОШ площею 19,04 кв.м. При цьому, наведені розпорядження та рішення не визнані незаконними і є діючими на даний час;

- ухвалюючи рішення про задоволення позову першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури всупереч загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги, що у разі задоволення позовних вимог не буде захищене будь-чиє порушене право, зокрема, держави, а навпаки - буде спричинена шкода як сторонам у справі, так і інтересам територіальної громади, тобто суспільству.

У відзиві на касаційну скаргу перший заступник керівника місцевої прокуратури заперечує проти касаційної скарги ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" та просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2017 та рішення господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі №906/143/17 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного орендованого приміщення з освітньою діяльністю, а суди дійшли правильного висновку, що оспорюваним договором фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення АТС, тобто для проведення господарської діяльності орендарем, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників Генеральної прокуратури України, ПАТ "Укртелеком", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, яка розглядається, відповідно до Статуту Глибочицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Житомирського району Житомирської області, головною метою навчального закладу є реалізація державної політики в галузі освіти та задоволення потреб громадян, суспільства і держави в здобутті освіти.

Попередніми судовими інстанціями з'ясовано, що розпорядженням заступника голови Житомирської районної ради від 24.05.2005 №23, яке затверджено рішенням 23 сесії 4 скликання Житомирської районної ради від 02.08.2005, надано дозвіл відділу освіти Житомирської районної державної адміністрації на передачу в оренду Житомирській філії ПАТ "Укртелеком" приміщення Глибочицької загальноосвітньої школи площею 19,04 кв.м.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що 01.01.2004 між відділом освіти Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області (орендодавець) та ВАТ "Укртелеком" (ПАТ "Укртелеком) в особі Житомирської дирекції ПАТ "Укртелеком" (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення №6/26 (далі - Договір), за умовами якого в строкове платне користування під АТС передавалася частина нежилого приміщення Глибочицької загальноосвітньої школи I-III ступенів Житомирського району Житомирської області загальною площею 19,04 м.кв., що знаходиться на балансі відділу освіти Житомирської РДА.

Вказане майно передано орендарю на підставі акту приймання-передачі від 01.01.2004.

У справі, яка розглядається, судами з'ясовано, що відповідно до пункту 8.1 Договору, останній укладено строком до 31.12.2004 включно. Однак дію Договору продовжено згідно пункту 8.4 договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, предметом судового розгляду є вимога першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури про визнання недійсним договору оренди № 6/26 від 01.01.2004 та про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 19, 04 м2, яке розташоване в приміщенні Глибочицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів за адресою: 12403, вул. 40 років Перемоги,6, с. Глибочиця, Житомирського району Житомирської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений Договір суперечить ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001, якими передбачено, що приміщення навчальних закладів дозволено передавати в оренду лише для провадження освітньої діяльності, а спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом.

При цьому перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури послався на порушення інтересів держави в частині гарантування конституційного права громадян на освіту та відсутність вжитих районною радою заходів щодо розірвання договору.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст.207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.3 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору) визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 цього ж Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

При цьому, ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в ч. 5 цієї статті встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Згідно п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Проте, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 1.1 Договору, майно передано суб'єкту господарювання в оренду з метою розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку, тобто в цілях господарської діяльності орендаря.

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації, крім іншого, і об'єкти освіти.

Дослідивши обставини справи та встановивши, що нежитлове приміщення загальною площею 19, 04 м2, яке розташоване в приміщенні Глибочицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та було надане в оренду відповідачу згідно оспорюваного Договору, належить до об'єктів освіти, і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" не може використовуватися не за призначенням, зокрема, для розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку з метою надання послуг зв'язку, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку стосовно того, що оскаржуваним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення загальноосвітнього закладу та визначено його використання для здійснення господарської (підприємницької) діяльності орендарем.

При цьому, враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що невикористання загальноосвітньою школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм викладена Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2018 у справі № 906/164/17.

Відтак, встановивши зазначені обставини, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що позивачем доведено наявність підстав для визнання договору недійсним в силу приписів ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, як такого, що суперечить вимогам ст. 63 Закону України "Про освіту".

Разом з цим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині вимог про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення, оскільки визнання недійсним договору оренди має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом. Касаційна скарга заперечень висновків судів у зазначеній частині не містить.

Аргументи заявника касаційної скарги в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про відмову в позові, зводяться до помилкового тлумачення ПАТ "Укртелеком" норм ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001, п.п. 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010, на свою користь, тому колегією суддів до уваги не приймаються. До того ж, зазначені доводи ПАТ "Укртелеком" були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені як безпідставні.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з огляду на визначені ст.300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №6/26 від 01.01.2004.

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди відповідно до ст. ст. 47, 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, встановили наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних наслідків та, відтак, правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2017 у справі № 906/143/17 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2017 та рішення Господарського суду Житомирської ї області від 10.07.2017 у справі № 906/143/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.