Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 22.10.2020 року у справі №910/18371/19 Ухвала КГС ВП від 22.10.2020 року у справі №910/18...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м. Київ

cправа № 910/18371/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Тищенко А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020

та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020

у справі № 910/18371/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про визнання договору поруки від 25.10.2016 № 4К14363И/П недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - ТОВ "Софа ЛТД") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про визнання недійсним договору поруки № 4К14363И/П від
25.10.2016, укладеного між позивачем та відповідачем, посилаючись на те, що він є вчиненим під впливом обману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 (суддя Сівакова В. В. ), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
08.09.2020 (колегія суддів у складі: Демидова А. М. - головуючий, Ходаківська І. П., Владимиренко С. В. ), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що між ПАТ КБ "Приватбанк" (банком) та ТОВ "Софа ЛТД" (позичальником) укладено кредитний договір № 4С16102Г від 25.10.2016, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1. (вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія) з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2. (ліміт цього кредитного договору: 4 350 000 000,00 грн, на наступні цілі: фінансування поточної діяльності), не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.
2.1.2, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Згідно з платіжним дорученням № 889 від 26.10.2016 позивач отримав від відповідача 4 305 119 314,05 грн, призначення платежу - видача кредиту згідно з кредитним договором № 4С16102Г від 25.10.2016.

Між ТОВ "Софа ЛТД" (поручитель) та ПАТ "ПриватБанк" (кредитор) 25.10.2016 укладено договори поруки, зокрема, і спірний договір № 4К14363И/П (всього укладено договорів поруки на загальну суму 4 305 119 314,05 грн. ). Вказаний договір поруки укладений у забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "Компас Х" ("попередній", "старий боржник") за кредитним договором № 4К14363И від
04.12.2014.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з платіжним дорученням № 360 від 26.10.2016 позивач сплатив банку 36 027
124,09 грн
, призначення платежу - виконання зобов'язань за кредитним договором № 4К14363И від 04.12.2014 згідного з договором поруки № 4К14363И/П від 25.10.2016.

За твердженням позивача, він виконав свої зобов'язання за договорами поруки, що підтверджується платіжними дорученнями № 357 від 26.10.2016, № 358 від
26.10.2016, № 359 від 26.10.2016, № 360 від 26.10.2016, № 361 від 26.10.2016, № 362 від 26.10.2016, № 363 від 26.10.2016, № 364 від 26.10.2016, № 365 від
26.10.2016, № 366 від 26.10.2016, № 367 від 26.10.2016, № 368 від 26.10.2016, № 369 від 26.10.2016, № 370 від 26.10.2016.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов'язання попереднього боржника за кредитними договорами. Натомість, прибутку (майна) він не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що його ввели в оману при укладенні договору поруки № 4К14363И/П від 25.10.2016, а тому вважає, що відповідно вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що кредитний договір № 4С16102Г укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, а укладення спірного договору поруки відбулось не внаслідок отримання кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача на укладення такого правочину відповідно до вимог ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини що мають значення для справи, та неправильно застосували норми матеріального і порушили норми процесуального права. Допущені помилки у встановленні фактичних обставин призвели до помилковості інших висновків суду, а саме: відсутність у відповідача на виконання умов п. 10 договору поруки зобов'язання передати належним чином документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, та документів, якими забезпечувався вказаний договір; факт позбавлення відповідачем позивача того, на що він розраховував при укладанні договору поруки; істотність порушення умов договору поруки другою стороною, що відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є самостійною підставою для розірвання договору; умисність ухилення відповідачем від виконання свого обов'язку з передачі позивачу документів, що забезпечували виконання зобов'язань боржником; наявність матеріальних збитків у позивача, спричинених діями відповідача, що на даний час є динамічною величиною та складатиметься з суми погашеної поруки + суми оплати процентів по отриманому кредиту; наявність факту порушення права позивача. Крім цього, у справі № 910/3570/19 суди за аналогічних обставин, але по іншим позовним вимогам, дійшли інших висновків. Підставою для оскарження судових рішень скаржником визначено неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.12.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 07.12.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.12.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 07.12.2020 строк, у якому відповідач просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вони ухвалені з правильним дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розгляд справи 10.12.2020 не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою від 24.12.2020 розгляд касаційної скарги призначено на 19.01.2021.

До Суду 19.01.2021 надійшло клопотання про відкладення справи, у якому представник позивача просить відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на карантинні обмеження та дані МОЗ України станом на 16.01.2021 про кількість хворих на коронавірус COVID-19.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки явка представника не визнавалася обов'язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і скаржник протягом строку з дати відкриття касаційного провадження та по дату судового засідання не був позбавлений можливості надавати Суду відповідні клопотання та пояснення стосовно вимог касаційної скарги або заперечень відповідача на неї.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як зазначалося вище, касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від
19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від
26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Колегією суддів Касаційного господарського суду встановлено, що правовідносини між сторонами у справі № 910/18371/19 та № 910/18007/19, є подібними. Так у справі № 910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до акціонерного товариства "Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 №4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. При цьому скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, якими відмовлено у задоволенні позову, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у справі № 910/18007/19 зазначив, що судами обоз інстанцій не розглянуто ані клопотання про витребування доказів (необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об'єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. ), ані клопотання позивача про залучення до участі у справі ТОВ "Мілорін ЛТД" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому відповідні обставини не могли бути усунуті Верховним Судом в силу положень ст. 300 ГПК України.

В свою чергу, у справі № 910/18371/19 місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотань позивача: (поданого 06.02.2020) про витребування доказів, оскільки докази, які просив витребувати позивач, не підтвердять обставини справи; не підтверджено, що відповідний доказ наявний у відповідача; (поданого
06.02.2020) оскільки заявником не подано доказів вжиття заходів щодо отримання зазначених в клопотанні документів та неможливості їх отримання; (заявленого усно 20.02.2020) клопотання про витребування доказів, оскільки докази, які просив витребувати позивач, не підтвердять обставини справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та не вбачає, яким чином докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до ст. 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір та договір поруки не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами. Доводи в цій частині не дають підстав стверджувати про те, що наведені місцевим судом мотивування постановлення протокольних ухвал про відмову у задоволенні клопотань про витребування доказів є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи та обставин спору. До того ж в апеляційний скарзі позивач не просив суд витребувати відповідні документи.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №910/18604/19, а також від 15.12.2020 у справі № 910/18295/19.

В свою чергу місцевим господарським судом у справі № 910/18371/19 встановлено, що відповідно до протоколу № 4 від 21.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Софа ЛТД", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: у зв'язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства запропоновано укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 350 000 000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані ТОВ "Софа ЛТД" на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забез-печення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4С16102Г, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4С16102Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України. Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності.

Також колегія суддів погоджується висновками судів обох інстанцій, що позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тобто позивачем не наведено та не доведено підстав, з якими Закон пов'язує недійсність правочину у зв'язку із введенням в оману.

Таким чином правильними є висновки судів обох інстанцій про те, що позовні вимоги є документально необґрунтованими, що стало підставою для відмови у позовних вимогах.

Посилання скаржника на рішення судів у справі № 910/3570/19 колегією суддів відхиляються, оскільки у Єдиному реєстрі судових рішень та у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" відсутні відомості про розгляд Верховним Судом відповідної справи.

Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі № 910/18371/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст