Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.11.2019 року у справі №910/14313/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 910/14313/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - Василенко А. В.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів 1 - не з'явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів 2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 (судді:

Руденко М. А., Хрипун О. О., Тарасенко К. В. ) і рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2019 (суддя Шевчук Н. Г. ) у справі

за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств

до 1) Споживчого товариства "Лелека" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Котенко Ірини Миколаївни, 2) державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Козлова Юрія Вікторовича,

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Київська обласна спілка споживчих товариств (далі - Київська облспоживспілка) звернулася до господарського суду з позовом до Споживчого товариства "Лелека" (далі - СТ "Лелека") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" (далі - ТОВ "Сонячний квартал") з позовом, в якому просить визнати недійсними укладені між відповідачами та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І. І., договори купівлі-продажу від 06.06.2013 за реєстраційними номерами № 1412, № 1414 та від 07.06.2013 за реєстраційними номерами № 1430, № 1442, а також просить скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ "Сонячний квартал" - реєстраційні номери нерухомого майна 8409332106 та 8360932106, номер запису про право власності від 06.06.2013 і реєстраційні номери 8162132106 та 8449232106, номер запису про право власності від 07.06.2013.

1.2. В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та зазначає, що саме позивачем здійснювалося фінансування будівництва спірного майна, яке є предметом договорів, Київська облспоживспілка приймала його в експлуатацію, тому позивач є належним та законним власником спірного нерухомого майна. Крім того, на думку позивача, право власності на майно, яке є предметом спірних договорів, підтверджується рішеннями судів у справі № 911/3871/16. Оскаржувані договори не відповідають вимогам законодавства та є недійсними, а здійснені дії (записи) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності підлягають скасуванню, оскільки судове рішення, на підставі якого продавець набув право власності на нерухоме майно та здійснив державну реєстрацію такого права, скасовано у судовому порядку.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2019 Київській облспоживспілці у позові до СТ "Лелека" та ТОВ "Сонячний квартал" відмовлено повністю.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2019 залишено без змін.

2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди послалися на статті 215, 203, 204, 3, 15, 16, 316, 317, 387, 388 Цивільного кодексу України, статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та дійшли висновків, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом визнання недійсним договору, за яким відбулось подальше відчуження майна, а такий спосіб захисту можливий шляхом подання віндикаційного позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від
04.03.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від
09.09.2019, Київська обласна спілка звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2019, прийняти нове рішення, яким:

1) визнати недійсними укладені між СТ "Лелека" та ТОВ "Сонячний квартал" наступні договори купівлі-продажу:

- від 06.06.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І. І., зареєстрований в реєстрі за №1412;

- від 06.06.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І. І., зареєстрований в реєстрі за №1414;

- від 07.06.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І. І., зареєстрований в реєстрі за №1430;

- від 07.06.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І. І., зареєстрований в реєстрі за №1442;

2) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи:

- про реєстрацію права власності на нерухоме майно 8409332106 за ТОВ "Сонячний квартал" від 06.06.2013 № 1212951;

- про реєстрацію права власності на нерухоме майно 8460932106 за ТОВ "Сонячний квартал" від 06.06.2013 № 1204167;

- про реєстрацію права власності на нерухоме майно 8162132106 за ТОВ "Сонячний квартал" від 07.06.2013 № 1228997;

- про реєстрацію права власності на нерухоме майно 8449232106 за ТОВ "Сонячний квартал" від 31.10.2017 № 23099646.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що застосовано статтю 388 Цивільного кодексу України, яка не підлягає застосуванню, не застосовано статтю 215 Цивільного кодексу України, неправильно розтлумачено положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмежено право позивача на судових захист. При винесенні судом рішень, ними не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від
16.02.2018 у справі № 911/3614/16, що свідчить про порушення вимог частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного суду України від
25.06.2016 у справі № 6-605цс16, від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16, щодо можливості оспорювати правочин особою, яка не була стороною правочину. Скаржник вважає, що визнання оспорюваних договорів недійсними дозволить позивачу повернути у свою власність спірне майно та оформити своє право власності.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сонячний квартал" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2019 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Судами встановлено, що між СТ "Лелека" (продавець) та ТОВ "Сонячний квартал" (покупець) укладено договори купівлі - продажу нерухомого майна, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котенко І. І. та зареєстровані в реєстрі за номерами 1412 (договір - 1 від 06.06.2013), 1414 (договір - 2 від 06.06.2013), 1430 (договір -3 від 07.06.2013), 1442 (договір -4 від 07.06.2013).

4.2. Предметом договору - 1 від 06.06.2013 є нежитлове приміщення, ангар, загальною площею 538 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 8360932106, за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22/1.

4.3. Предметом договору - 2 від 06.06.2013 є нежитлове приміщення, бойня нова, загальною площею 415,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: Київська область, м.

Бровари, вулиця Богунська,22/3.

4.4. Предметом договору - 3 від 07.06.2013 є нежитлове приміщення, бокси АТП, загальною площею 1068,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: Київська область, м.

Бровари, вулиця Богунська,22/7.

4.5. Предметом договору - 4 від 07.06.2013 є нежитлове приміщення, склад будівельних матеріалів, загальною площею 674,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вулиця Богунська,22/13.

4.6. Згідно з пунктами 2 цих договорів купівлі-продажу нежитлові приміщення належать продавцю (СТ "Лелека") на підставі рішення Господарського суду Запорізької області №5009/4223/12 від 21.11.2012 та зареєстровані за ним на праві власності Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області.

4.7. На підставі вказаних правочинів за ТОВ "Сонячний квартал" зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

4.8. Судами зазначено, що рішенням Господарського суду Київської області від
15.01.2018 у справі № 911/3871/16 за позовом Київської облспоживспілки до ТОВ "Сонячний квартал", Броварської районної спілки споживчих товариств, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Споживче товариство "Крокус ", Споживче товариство "Транзит-2008", СТ "Лелека", про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Споживчого товариства "Крокус" до ТОВ "Сонячний квартал", Броварської районної спілки споживчих товариств, Київської обласної спілки споживчих товариств, Споживчого товариства "Транзит-2008" про визнання права власності, встановлено, що Київською облспоживспілкою здійснювалося фінансування будівництва спірного майна та прийняття його в експлуатацію. Вказане підтверджується актами приймання закінченого будівництва об'єкта у сукупності із висновком експертного дослідження 539/1643 від 08.08.2016, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, та дає підстави для висновку, що саме Київська облспоживспілка є належним та законним власником спірного нерухомого майна з моменту введення його в експлуатацію. Зазначений висновок викладений також у постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у справі № 911/3871/16.

Однак, цим же рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2018 у справі № 911/3871/16 у задоволенні позову Київської облспоживспілки відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018, ухвалою Верховного Суду від 11.09.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Зазначеним рішенням також установлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 визнано за Броварською райспоживспілкою право власності на нерухоме майно, зокрема, бойню нову, ангар, склад будівельних матеріалів, бокси АТП. Втім, ухвалою цього ж суду від 26.07.2007 зазначене рішення було скасовано у зв'язку із нововиявленими обставинами.

4.9. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 повторно визнано за Броварською райспоживспілкою право власності, зокрема, на відповідне нерухоме майно (бойню нову, ангар, склад будівельних матеріалів, бокси АТП), проте це рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.10.2009. Рішення Апеляційного суду Київської області від
08.10.2009 залишене в силі Верховним Судом України.

4.10. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12, зокрема, визнано право власності за СТ "Лелека" на спірне майно (бойня нова, ангар, склад будівельних матеріалів, бокси АТП), на підставі якого було проведено відповідну державну реєстрацію. Натомість, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.01.2017, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12 було скасовано.

Судом апеляційної інстанції у справі № 5009/4223/12 встановлено, що при укладенні СТ "Лелека" з Броварською районною спілкою споживчих товариств договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, остання не мала повноважень щодо відчуження цього майна, оскільки воно не перебувало у її власності на законних підставах.

4.12. Спір у цій справі виник у зв'язку із наявністю/відсутністю підстав визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, власником якого вважає себе позивач, між СТ "Лелека" та ТОВ "Сонячний квартал".

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

5.2. Предметом спору є вимоги позивача визнати недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

5.3. Суди встановили, що позивач не є стороною оспорюваних правочинів, втім позов поданий з метою захисту прав позивача на нерухоме майно, яке є предметом цих правочинів. Правовстановлюючих документів на нерухоме майно позивачем не надано. ТОВ "Сонячний квартал" є добросовісним набувачем нерухомого майна, власником якого себе вважає позивач. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція), статтю 13 Конвенції, статті 8, 13, 41 Конституції України, частину 1 статті 316, статті 215, 216, 317, 392, 387, 388, 391, 389, 393, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновків, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним способом захисту цивільних прав, оскільки така вимога не призводить до реального захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача.

5.4. Колегія вважає обґрунтованими висновки судів про те, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

5.5. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

5.6. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від
05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

5.7. Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

5.8. У цій справі, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, судами встановлено, що позивач не є стороною оспорюваних договорів, однак, вважає себе власником майна, яке є предметом цих договорів.

За твердженням позивача визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування відповідних реєстраційних дій дозволить позивачу вчинити реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за собою на підставі наявних документів. Позивач вважає, що визнання договорів недійсними є передумовою для виникнення у позивача права власності на нерухоме майно.

5.9. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v.
the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

При цьому, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.10. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним зі способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.

Згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності, зокрема, Цивільним кодексом України надає право власнику витребувати майно із чужого незаконного володіння. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З урахуванням викладених норм, права особи, яка вважає себе власником майна, і наміри якої не зводяться лише до того, щоб предмет правочину перебував у власності однієї із сторін правочину, не підлягають захисту шляхом подання позову про визнання недійсними правочинів щодо відчуження цього майна, з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову (оскільки застосування правового механізму, передбаченого статтею 388 Цивільного кодексу України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно; наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від
11.12.2012 у справі № 56/68.

5.11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, в даному випадку позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними правочинів, укладених між СТ "Лелека" (продавець) та ТОВ "Сонячний квартал", щодо майна, власником якого позивач вважає себе.

Однак, як зазначено вище, недійсний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, відтак, визнання недійсними оспорюваних правочинів у даній справі не стане передумовою для виникнення у позивача права власності на нерухоме майно, як помилково вважає позивач.

5.12. Враховуючи викладене, обраний позивачем спосіб захисту прав власника майна наведеним положенням цивільного законодавства не відповідає, а отже не є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з огляду на те, що позивачем у даній справі невірно обрано спосіб захисту свого права, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними оскаржуваних правочинів купівлі-продажу та відмову у задоволенні позову.

5.13. Твердження скаржника про порушення судами норм процесуального права, яке полягає у ненаданні правової оцінки рішенням суду у справі № 911/3871/16, є безпідставними, оскільки і встановлюючи обставини справи, і аргументуючи свої рішення, суди попередніх інстанцій посилалися на обставини, встановлені рішеннями у

справі № 911/3871/16.

5.14. Доводи скаржника касаційної скарги про незастосування судами норм статті 215 Цивільного кодексу України та невірне посилання на статтю 388 Цивільного кодексу України, зводяться до вільного тлумачення стороною названих положень законодавства, однак, при цьому не спростовують висновків судів, зроблених у цій справі. Не можуть бути взяті до уваги твердження скаржника в касаційній скарзі про існування інших подій ніж ті, які встановлені судом, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.

5.15. Решта доводів скарги зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів позивача над іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам статті 300 Господарського процесуального кодексу України, тому не можуть бути враховані Судом.

5.16. Клопотання позивача про передачу справи № 910/14313 на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Підстави для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду визначені частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що скаржник не обґрунтував наявність передбачених процесуальним законом підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду, а, розглядаючи цю справу, Суд таких підстав не вбачає, зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

6 Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування оскаржених судових рішень у справі немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 04.03.2019 у справі № 910/14313/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв