ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/190/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Кондратова І. Д., Ткач І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К. О.;

за участю представників:

позивача - Турки А. С.,

відповідача - Руденка А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна"

на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Філіпова Т. Л., судді - Бучинська Г. Б., Олексюк Г. Є.)

від 11.10.2019,

у справі за позовом Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна"

до фізичної особи - підприємця Скиби Ірини Миколаївни

про розірвання договору та стягнення 555 791,85 грн

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2019 року ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ФОП Скиби І. М. про розірвання договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017 та стягнення 555 791,85 грн, з яких 459 000,00 грн попередньої оплати, 20 975,67 грн 3% річних та 75 816,18 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач сплатив відповідачу на виконання договору №14/06/17-1 від 14.06.2017 та заявки LGU 16-07589 від 23.06.2017 попередню оплату в сумі 1 250 000,00 грн. Проте, відповідач порушив умови договору на транспортно-експедиційне обслуговування, виконав перевезення частково. Відповідно, наявні підстави для розірвання договору та повернення попередньої оплати.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 позов задоволено частково. Розірвано договір №14/06/17-1, укладений 14.06.2017 між ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" та ФОП Скибою І. М. Стягнуто з ФОП Скиби І. М. на користь ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" 168 918,92 грн боргу, 7 663,83 грн 3% річних, 29 083,62 грн інфляційних втрат. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків про доведеність порушення відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування щодо перевезення обумовленого вантажу у визначений строк. Відповідно, такий договір має бути розірваний, а сума невикористаної попередньої оплати повернута позивачу. Судом перевірено розмір заявлених позовних вимог щодо стягнення попередньої оплати, 3 % річних та інфляційних втрат, виявлено неправильний їх обрахунок. Стягнуто суму за розрахунком суду. При цьому місцевий господарський суд визнав звернення позивача до Господарського суду Житомирської області про стягнення з відповідача збитків за неналежне виконання договору №14/06/17-1 від
14.06.2017 в розмірі 1 434 822,30 грн у справі № 906/948/17 поважною причиною пропуску позовної давності.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 рішення Господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача частково є обґрунтованими, однак в задоволенні позову відмовив за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі. Вказав, що стягнення збитків в межах справи № 906/948/17 не є поважною причиною пропуску позовної давності, адже не є непереборною обставиною, яка перешкоджала своєчасно позивачу звернутись до суду. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки відповідач на підставі договору №14/06/17-1 від 14.06.2017 має зобов'язання щодо перевезення вантажів, а не сплати грошових коштів, відповідно, відсутні підстави для застосування ст. 625 ЦК України у спірних правовідносинах.

У листопаді 2019 року ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
11.10.2019 скасувати, а рішення Господарського суду Житомирської області від
10.06.2019 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, ст. 625 ЦК України, яка може бути застосована до усіх видів грошового зобов'язання, у тому числі щодо повернення попередньої оплати. У спірних правовідносинах мало місце переривання позовної давності внаслідок пред'явлення позову ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" до Господарського суду Житомирської області про стягнення з ФОП Скиби І. М. збитків за неналежне виконання договору №14/06/17-1 від 14.06.2017 у справі №906/948/17.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що стягнення 168 918,92 грн як попередньої оплати після розірвання договору є неправильно обраним способом захисту порушеного права, що має наслідком відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що звернення позивача до Господарського суду Житомирської області про стягнення з відповідача збитків за неналежне виконання договору №14/06/17-1 від
14.06.2017 у справі № 906/948/17 не є обставиною, що перериває позовну давність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 14.06.2017 між ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" (експедитор) та ФОП Скибою Іриною Миколаївною (перевізник) укладено договір №14/06/17-1, згідно з пунктом 1.1 якого позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов'язання з організації перевезення різними видами транспорту в межах України, а також про забезпечення виконання комплексу операцій, пов'язаних з перевезенням та експедируванням вантажів позивача відповідно до цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору, позивач інформує відповідача про передбачувані плани перевезення на наступний місяць і конкретизує їх письмово заявками в строки, необхідні для якісного надання послуг, але не менше ніж за один робочий день до передбачуваної дати відвантаження.

Відповідно до пункту 1.3 договору заявка на перевезення містить інформацію про характер вантажу, його вартість з вказівкою на особливості вантажу - небезпека, габарити, ваговитість, необхідність спеціального рухомого складу, час і дату поставки транспорту під навантаження, адресу вантажовідправника та вантажоотримувача, маршрут, проміжні пункти слідування і вид транспорту.

За умовами пункту 1.4 договору, кожне перевезення оформляється додатком до цього договору у вигляді заявки на транспортний засіб.

За приписами підпункту 2.1.1 договору відповідач зобов'язався прийняти до виконання заявку позивача на транспортно-експедиційне обслуговування, організувати планування і подання транспортних засобів під вивезення (доставку) вантажу в строки, погоджені позивачем та відповідачем.

Позивач зобов'язався надати відповідачу всю необхідну для організації перевезення інформацію і документи, здійснити навантаження і вивантаження вантажу, звільнити транспортний засіб протягом 48 годин, визначити специфічні вимоги до вибору виду транспорту і здійсненню навантажувально-розвантажувальних робіт (п. п. 2.2.1-2.2.3 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору, оплата послуг відповідача погоджується протоколами погодження ціни в кожному окремому випадку, або заявкою на транспортний засіб.

Відповідно до пункту 3.2 договору, за загальним правилом розрахунки проводяться на підставі оригіналів документів: ТТН з відміткою позивача про прийом вантажу, рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, ксерокопії заявки на транспортний засіб, яка має бути завірена мокрою печаткою відповідача, протягом 10-ти банківських днів, за рахунок коштів, отриманих від позивача; сторони можуть домовитися про інші умови проведення розрахунків, які можуть зазначити у наведених документах.

У пункті 3.4 договору передбачено, що підтвердженням виконання перевезення є накладна (ТТН), надана відповідачем.

Позивач зобов'язується повідомити відповідача про конкретну дату перевезення письмовою заявкою за погодженою сторонами формою про необхідність перевезення вантажів не пізніше чим за одну добу до початку навантаження; заявка набирає чинності після підтвердження її підписом і печаткою відповідача (пункт 4.1 договору).

В разі, якщо відповідач відмовився від виконання заявки і це призвело до скасування перевезення вантажу, в період менший, ніж за 12 годин до початку перевезення, відповідач сплачує штраф позивачу в розмірі 200 грн; в разі, якщо дія або бездіяльність відповідача потягли за собою зрив перевезення вантажу, такий як ненадання в погоджений заявкою строк транспорту, відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 200 грн (п. п. 5.3 та 5.6 договору).

У пункті 8.1 договору визначено, що строк дії договору встановлюється з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року. В разі якщо жодна зі сторін не виявила бажання розірвати договір, він вважається продовженим на невизначений строк.

Відповідно до приписів пункту 8.2 договору, він може бути розірваний сторонами в порядку, визначеному діючим законодавством України. На момент розірвання договору, сторони повинні провести повний взаєморозрахунок.

Заявкою-підтвердженням LGU 16-07589 від 23.06.2017, позивач і відповідач погодили: дату та час подання автотранспорту, а саме 29.06.2017 о 09:00; тип рухомого складу - негабаритні трали, евакуатори, площадки; ставку у сумі 2 500
000,00 грн; кількість вантажних місць 74; загальну вагу партії - 1 334 317 кг; місце завантаження - Чорноморський торговий порт; місце розвантаження - Рівненська область, м. Костопіль, вул. Степанська, 9; строк вивезення вантажу - до 28.07.2017; умови оплати - 1 250 000,00 грн попередньої оплати, а залишок - після подання позивачеві оригіналу рахунку і CMR з відміткою вантажоотримувача.

Позивач платіжним дорученням № 3952 від 26.06.2017 перерахував відповідачу попередню оплату у сумі 1 250 000,00 грн.

Судами встановлено фактичні обставини часткового виконання договору перевезення, зокрема, що вантаж у кількості 32 вантажних місця у період з 03.07.2017 по
14.08.2017 перевезено відповідачем.

Після припинення виконання перевезень позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення суми коштів, перерахованих як попередня оплата. Відповідачу направлялись письмові вимоги №1/1 від 02.08.2017 та № 1/52 від 19.09.2017, які не були виконані.

Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що господарськими судами розглядалася справа № 906/948/17 про стягнення з ФОП Скиби І. М. на користь ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" збитків за неналежне виконання договору №14/06/17-1 від 14.06.2017 в сумі 1 434 822,30 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.02.2018 у справі № 906/948/17 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 394 500 грн збитків. У задоволенні позову щодо стягнення 790 322,30 грн збитків та 250 000 грн штрафу було відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16.10.2018, рішення Господарського суду Житомирської області від 26.02.2018 у справі справа № 906/948/17 у частині задоволення позову щодо стягнення збитків і розподілу судових витрат скасовано. Прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" щодо стягнення збитків в сумі 394 500 грн відмовлено.

В задоволенні вимог у вказаній справі позивачу було відмовлено, оскільки позивачем не було доведено наявності повного складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, а повернення передоплати не є збитками в розумінні ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України, позивачем помилково обрано спосіб захисту порушеного права.

Під час розгляду справи № 906/948/17 судами встановлено, що вантаж у кількості 32 вантажних місця у період з 03.07.2017 по 14.08.2017 вивезено відповідачем.

При цьому, вантаж у кількості 24 вантажних місця значиться у графіку, який сторони погодили 23.06.2017 (перша партія), решта вантажу у кількості 8 вантажних місць вивезені відповідачем поза межами погодженого графіка. Однак, усі вивезені 32 вантажних місця співпадають із зазначеними у таблиці вивезення, що погоджена між позивачем і відповідачем.

Відповідно до ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення з відповідача 555 791,85 грн, з яких 459 000,00 грн попередньої оплати за ненадані послуги з перевезення за договором №14/06/17-1 від 14.06.2017,20 975,67 грн 3% річних та 75 816,18 грн інфляційних втрат нарахованих позивачем у зв'язку з несвоєчасним поверненням попередньої оплати та розірвання договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.

За приписами статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються главою 32 Господарського кодексу України та главою 64 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено ч. 2 ст. 908 ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ст. 920 ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частинами 1, 2 статті 306 ГК України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Господарськими судами встановлено, що сторони договору на транспортно-експедиційне обслуговування №14/06/17-1 від 14.06.2017 фактично припинили його виконання, оскільки частина перевезень не була здійснена, а замовник перевезень звернувся до виконавця з вимогою повернути суму попередньої оплати в частині невиконаних зобов'язань. Наведенні обставини встановлено господарськими судами і при розгляді справи № 906/948/17 та не заперечувалися сторонами.

При цьому, судом не встановлено фактів порушення зобов'язань з боку позивача, зокрема не встановлено порушень строків завантаження/розвантаження.

Проте, договір №14/06/17-1 від 14.06.2017 не було розірвано за згодою сторін, що передбачено частиною 1 статті 651 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до частини 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оскільки предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017 є організація перевезення вантажу, припинення перевезень є істотним порушенням, за наявності якого договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги про розірвання договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017 підлягають задоволенню.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Згідно з п. 14.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, якщо перевізник не виконав перевезення відповідно до заявки (замовлення), то одержана передоплата має бути повернена замовнику не пізніше триденного терміну у робочі дні кредитної установи.

Враховуючи те, що судами встановлено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо перевезення обумовленого вантажу у погоджений сторонами строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати, на яку не було виконано перевезення.

Господарськими судами були вчинені необхідні дії з перевірки суми позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати, на яку не було виконано перевезення, виявлено її завищення. Встановили, що відповідач здійснив перевезення на суму 1 081 081,08 грн, позивачем було сплачено відповідачу на виконання договору та заявки попередню оплату в сумі 1 250 000,00 грн. За власним розрахунком суду відповідач зобов'язаний повернути позивачу 168 918,92 грн попередньої оплати.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних необхідно зазначити, що така відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлена положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

З встановлених судами обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з організації перевезень вантажу, в межах яких відповідач прийняв на себе зобов'язання з організації перевезення різними видами транспорту в межах України та забезпечення виконання комплексу операцій, пов'язаних з перевезенням та експедируванням вантажів позивача.

Зобов'язання з організації перевезень вантажу за своєю природою не є грошовим зобов'язанням.

Разом з тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за невиконане перевезення вантажу. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18.

З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих позивачем на суму попередньої оплати.

Щодо аргументів касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права щодо позовної давності колегія суддів зазначає таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Позивач заперечував проти задоволення заяви про застосування позовної давності.

Зазначав, що позовна давність переривалася зверненням до господарського суду з вимогами у справі №906/948/17. На думку позивача, початок перебігу позовної давності необхідно обраховувати від 25.06.2018, тобто з дати прийняття постанови Рівненського апеляційного господарського суду у cправі №906/948/17.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За приписами п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.

Як свідчать матеріали справи, позивач ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" звертався до Господарського суду Житомирської області з позовом до ФОП Скиби І. М. про стягнення 1 434 822,30 грн збитків та штрафних санкцій у справі №906/948/17.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.02.2018 у справі № 906/948/17 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 394 500 грн збитків. У задоволенні позову щодо стягнення 790 322,30 грн збитків та 250 000 грн штрафу було відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16.10.2018, рішення Господарського суду Житомирської області від
26.02.2018 у справі справа № 906/948/17 у частині задоволення позову щодо стягнення збитків і розподілу судових витрат скасовано. Прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" щодо стягнення збитків в сумі 394 500 грн відмовлено.

В задоволенні вимог у вказаній справі позивачу було відмовлено, оскільки позивачем не було доведено наявності повного складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, а повернення передоплати не є збитками в розумінні ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України, позивачем помилково обрано спосіб захисту порушеного права.

Наведені обставини суд першої інстанції визнав поважними причинами пропуску позивачем позовної давності на звернення до Господарського суду Житомирської області з позовом у цій справі.

Надаючи оцінку наведеним обставинам, апеляційний суд зробив висновки, що звернення позивача до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків у справі № 906/948/17 не є поважною причиною, адже не є непереборною обставиною, яка перешкоджала своєчасно саме позивачу звернутись до суду. Така обставина також не пов'язана з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасно звернутись до суду.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можливо, оскільки ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" для захисту своїх інтересів у правовідносинах щодо виконання договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017 звернувся до суду ще у жовтні 2017 року у справі № 906/948/17. Судовий розгляд справи № 906/948/17 тривав по жовтень 2018 року.

Перебування справи № 906/948/17 у провадженні господарських судів, вчинення позивачем в ній передбачених законом дій, які на його думку є добросовісними та правомірними, виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі іншого додаткового позову, тощо.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62,66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992 року).

Застосовуючи наведені вище положення ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, керуючись засадами здійснення господарського судочинства, з огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів прав позивача, складність у визначенні правильного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, приймаючи до уваги вчинення ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" реальних дій, направлених на захист своїх інтересів, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Частинами 4 та 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відтак, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовна давність пропущена без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

З огляду на викладене, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також, принцип справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та необхідність захисту порушеного права позивача.

З огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів позивача, позовні вимоги в частині стягнення 168 918,92 грн попередньої оплати є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому Верховний Суд не вбачає, що у спірних правовідносинах мало місце переривання позовної давності, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, у справі № 906/948/17 не пред'являвся позов до одного із кількох боржників, як того вимагають приписи ст. 264 Цивільного кодексу України.

Позивачем не доведено, що предметом позову у справі № 906/948/17 є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Подання позову ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" до Господарського суду Житомирської області про стягнення з ФОП Скиби І. М. збитків за неналежне виконання договору №14/06/17-1 від 14.06.2017 має нормативно-правове обґрунтування відмінне від цієї справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач стверджував, що позивач не має права вимагати повернення попередньої оплати внаслідок розірвання договору в судовому порядку. Посилався на ч. 4 статті 653 ЦК України, якою передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд відхиляє такий аргумент відповідача, оскільки аналіз вказаної норми матеріального права дає підстави для висновку, що виконане за договором до його зміни чи розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом. У спірних правовідносинах договір №14/06/17-1 від
14.06.2017 передбачав у пункті 8.2 умову про необхідність проведення повних взаєморозрахунків між сторонами у разі розірвання договору у відповідності до діючого законодавства України. Повернення суми попередньої оплати за ненадані послуги з перевезення за договором №14/06/17-1 від 14.06.2017 є необхідною передумовою проведення повних взаєморозрахунків між сторонами.

Окрім того, в ході судового розгляду відповідач вказував, що позивачем не подавалося клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності. Стверджував, що місцевий господарський суд вийшов межі своїх повноважень надавши оцінку обставинам спливу позовної давності.

Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає такі доводи до уваги, оскільки за приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Ця норма не передбачає обов'язковою умовою для її застосування подання позивачем клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних відомостей про такі обставини. Як вбачається з матеріалів справи та рішення Господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 обставини пропущення позовної давності були оцінені місцевим судом в межах його повноважень та на підставі ст. 76 ГПК України в сукупності з іншими доказами у справі.

Позивач вперше 30.10.2017 звернувся за захистом свого права у правовідносинах щодо виконання договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017 з позовом до відповідача про стягнення збитків, до яких була включена і сума сплаченої відповідачу попередньої оплати (справа № 906/948/17). Суди першої та апеляційної інстанції у справі № 906/948/17 ухвалили різні за змістом рішення, суд першої інстанції позов задовольнив частково стягнувши суму попередньої оплати як збитки, а суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні. Відмінні правові позиції судів щодо правової природи коштів, які просив стягнути позивач у справі №906/948/17 свідчать про складність у визначенні способу захисту порушеного права, що обумовило пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі. До таких висновків прийшов Господарський суд Житомирської області, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

При цьому, рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.02.2018 у справі № 906/948/17 стягнуто з відповідача на користь позивача 394 500 грн попередньої оплати які кваліфіковані судом як збитки. Внаслідок прийняття такого рішення ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" обґрунтовано вважало, що його права в частині повернення попередньої оплати захищені, що виключає необхідність вчинення ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" подання іншого додаткового позову про стягнення тієї ж попередньої оплати.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 прийнята з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 в частині стягнення з ФОП Скиби І. М. на користь ПП "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" 7 663,83
грн 3% річних та 29 083,62 грн інфляційних втрат також прийняте з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.

З огляду на встановлення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій всіх фактичних обстави справи, суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти нове рішення у справі в частині стягнення 7 663,83 грн 3% річних, 29

083,62 грн інфляційних втрат про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновків про наявність правових підстав також для скасування рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат зі сплати судового збору при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 4 454,78 грн за подання позову та в сумі 20 515,76
грн за подання касаційної скарги. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 826,82 грн покладаються на позивача, а в сумі 3 800,67
грн - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 906/190/19 скасувати.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 у справі № 906/190/19 в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на користь Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" 7663,83 грн 3% річних, 29 083,62 грн інфляційних втрат та розподілу судових витрат скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на користь Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" 7 663,83 грн 3% річних і 29083,62 грн інфляційних втрат відмовити.

В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 у справі № 906/190/19 залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті.

Лоджистікс Україна" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, 6Д, офіс 43, код ЄДРПОУ 37640385) 24 970,54 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та касаційної скарги.

Стягнути з Приватного підприємства "Ві. Ей. Ті. Лоджистікс Україна" (03189, м.

Київ, вул. Вільямса Академіка, 6Д, офіс 43, код ЄДРПОУ 37640385) на користь фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 826,82 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач