ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17662/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали касаційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Владимиренко С. В. ; судді: Ходаківська І. П., Демидова А. М. )

від 17.05.2021

у справі № 910/17662/19

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "К. Енерго"

про стягнення 1 062 884,55 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс" про стягнення 987 320,71 грн заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді, 242 444,64 грн інфляційних втрат, 78 801,39 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору №821020 купівлі-продажу теплової енергії від 30.11.2012, укладеного відповідачем з ПАТ "Київенерго", своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію у гарячій воді, в результаті чого за період з січня 2013 по квітень 2018 утворилась заборгованість на суму 987 320,71 грн, яка передана ПАТ "Київенерго" позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від
11.10.2018.31.01.2020 позивачем до суду першої інстанції подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу теплової енергії № 821020 від 30.11.2012 у загальному розмірі 1 062 884,55 грн, з яких: 987 320,71 грн - основний борг, 48 378,71 грн - інфляційні втрати та 27 185,13 грн - 3% річних.

2. Зміст рішення судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі №910/17662/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 №910/17662/19, у позові відмовлено в повному обсязі.

2.2. Постановою Верховного Суду від 03.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 та постанову Північного апеляційного Господарського суду від 26.05.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 позов задоволено повністю. Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованість у розмірі 987 320,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 48 378,71
грн, 3% річних у розмірі 27 185,13 грн.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність документального підтвердження заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" за споживання теплової енергії у гарячій воді за період з січня 2013 року по квітень 2018 року.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 скасовано, у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду всупереч статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів постачання відповідачу по вказаному об'єкту теплової енергії за період з січня 2013 по квітень 2018 для стягнення заявленої заборгованості.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позицій інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. Як на підставу касаційного оскарження Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, що містяться в постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, а саме: щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу.

Іншою підставою касаційного оскарження Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції помилково врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.02.2020 у справі № 922/1163/18, не застосувавши натомість правові позиції, наведені в постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19.

Також Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" вважає, що вказана справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: щодо питань застосування у відносинах з теплопостачання частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, відповідно до яких споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно, щомісячно проводити розрахунки за фактично отриману теплову енергію; Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, суд апеляційної інстанції не врахував, що відсутні будь-які звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс" на недотримання ПАТ "Київенерго" умов поставки, обсягів та параметрів теплоносія, визначених договором та законодавством у спірний період, тоді як, при цьому, розрахунок заборгованості за теплову енергію на гаряче водопостачання проведений за договірним тепловим навантаженням (оскільки відсутній лічильник), а на централізоване опалення частково за договірним тепловим навантаженням (у період відсутності лічильника теплової енергії). Так, суд апеляційної інстанції не врахував відповідні обставини та не дав оцінки обліковим карткам. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ПАТ "Київенерго" передало позивачу програмний комплекс (базу даних "УНІВАН-ТЕРМАЛ "), до якого здійснювалось ПАТ "Київенерго" внесення даних щодо обліку, нарахування (розрахунків) за отриману (спожиту) відповідачем теплову енергію та її вартість за договором № 821020. Крім того, нарахування та внесення до баз даних білінгових систем ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал" здійснено саме ПАТ "Київенерго", а позивач лише сформував довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію та облікові карти помісячно за спірний період на підтвердження позовних вимог відповідно до внесених відомостей до цієї системи.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс" просило відмовити в її задоволенні. При цьому відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що нарахування відповідачу проводилося за умовами договору, не підтверджується документально і не відповідає ні умовам договору, ні вимогам законодавства.

3.4. Від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на адресу суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс" змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаєплон", а також змінено адресу, а тому відзив від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс" підписаний неуповноваженим представником.

3.5. Також Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" подало клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку експертів від 15.07.2021, складеного за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної експертизи у справі № 910/18399/19.

Щодо згаданого висновку експертів колегія суддів зазначає, що в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (споживач) 30.11.2012 уклали договір № 821020 купівлі-продажу теплової енергії, за умовами якого постачальник зобов'язався протягом строку дії цього договору забезпечити безперервне (за винятком нормативно встановлених перерв) постачання теплової енергії, належної якості на межу продажу (для потреб опалення та гарячого водопостачання) згідно з параметрами, визначеними у додатку № 1 до договору, а споживач зобов'язався отримувати та оплачувати її вартість відповідно до умов договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору облік обсягу спожитої теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться у точці купівлі-продажу, або, за домовленістю сторін, в іншому місці. Обсяги купівлі-продажу теплової енергії визначаються на підставі приладу комерційного обліку споживання теплової енергії згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. За умовами відсутності приладів комерційного обліку, обсяг купівлі-продажу теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного в договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах постачальника, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. У разі організації вузла обліку не на межі балансової належності теплових мереж, обсяги спожитої теплової енергії визначаються з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі балансової належності до місця установки приладу комерційного обліку споживання теплової енергії.

Споживач сплачує вартість спожитої теплової енергії постачальнику на підставі актів приймання-передачі теплової енергії за тарифами (грн. /1 ГКал) встановленими центральними органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (розділ 5 договору).

Окрім того, за умовами договору, постачальник зобов'язався щомісячно оформляти для споживача: акт приймання-передавання теплової енергії з урахуванням якісних показників та зменшення вартості теплової енергії; кількість фактично спожитої теплової енергії, визначену в ГКал (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача відповідно до акта приймання-передавання теплової енергії за розрахунковий період (місяць); рахунок-фактуру, яка включає загальну вартість теплової енергії, отриманої за розрахунковий період (місяць); акт звіряння розрахунків період (місяць); податкові накладні (платники податку) (п.
3.2.11 договору).

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (кредитор) та Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) 11.10.2018 уклали договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг) право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку №1 до цього договору (п.
1.2 договору цесії).

Згідно з п. 1.3 договору цесії з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення договору цесії та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення договору цесії у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені в додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором.

У п. 2.1 договору цесії зазначено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за договором цесії на суму 497 554 936,91 грн, новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов'язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов'язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 зі справи № 910/7807/18.

Згідно з п. 3.1.1 договору цесії сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та будь-яку первинну документацію, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання кредитором та новим кредитором своїх зобов'язань за цим договором цесії (п. 5.1 договору цесії).

Згідно з додатком № 1 до договору цесії Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" прийняло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" за заборгованістю у розмірі 987 320,71 грн.

Листом від 08.04.2019 №1/5-821020 позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги та просив сплати наявний борг у сумі 987 320,71 грн.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал - Сервіс" про стягнення 987 320,71 грн заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді, 48 378,71 грн інфляційних втрат та 27 185,13
грн 3% річних.

5.3. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду про відмову в позові, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" свою касаційну скаргу обґрунтувало тим, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: щодо питань застосування під час відносин у сфері теплопостачання у сукупності та визначення пріоритетності таких норм права: частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007, відповідно до яких споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно, щомісячно проводити розрахунки за фактично отриману теплову енергію; Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України щодо підстав заміни кредитора у зобов'язанні, обсягу прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні в розумінні того, що позивач має правові підстави щодо стягнення заборгованості з відповідача, право вимоги яких відступлене за договором цесії.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

5.4. При цьому підставою касаційного оскарження Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, що містяться в постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, а саме: щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу.

5.5. Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 виклав таку правову позицію щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.6. Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від
03.09.2020 у справі № 910/17662/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19.

Проаналізувавши, зазначені постанови колегія суддів встановила таке.

У постанові від 03.09.2020 у цій справі № 910/17662/19, Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові з підстав того, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані належні докази, які підтверджують облік спожитої відповідачем теплової енергії, а також її вартість, та передаючи її на новий розгляд, звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не врахували доводи позивача про те, що наявність боргу у відповідача за договором підтверджується щомісячними обліковими картками, нарядами на включення теплопостачання за спірний період та інформацією (у вигляді таблиці) про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію, які сформовані на підставі відомостей, переданих позивачу за договором цесії.

Так, суд касаційної інстанції вказав, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).

У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19 зі спору, що виник між тими ж сторонами в подібних правовідносинах, Верховний Суд, скасовуючи рішення господарських судів про відмову в позові, також виходив з того, що у розгляді справи позивач послідовно зазначав про те, що наявність боргу у відповідача за договором підтверджується щомісячними обліковими картками, нарядами на включення теплопостачання за спірний період та інформацією (у вигляді таблиці) про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію, які сформовані на підставі відомостей, переданих позивачу за договором цесії. При цьому судами не надано належної правової оцінки всім доказам у справі доказам, що, у свою чергу, призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

5.7. Під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив зокрема з того, що надані позивачем до позовної заяви у даній справі облікові картки (табуляграми) помісячно за період з травня 2015 по квітень 2018, роздруковані за твердженням позивача з переданих йому ПАТ "Київенерго" носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" станом на 01.10.2018-1 файл та "БІТеК" станом на 01.10.2018-1 файл, не є електронними доказами та їх паперовими копіями у розумінні статті 96 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містять електронних підписів, які є обов'язковим реквізитом електронного документа відповідно до частин 1 , 2 статті 6, ч.1 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що як зазначає позивач, згідно з актом №23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал", затвердженого 11.10.1018, підписами генерального директора ПАТ "Київенерго" О. В. Фоменко та Т. в. о. директора позивача В. Є. Бінд, печатками цих юридичних осіб, позивачу передано фізичні носії/пристрої зберігання інформації (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт. ), на якому записана резервна копія бази даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" станом на 01.10.2018-1 файл та (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт. ), на якому записана резервна копія бази даних ПК "БІТеК" станом на 01.10.2018-1 файл, однак позивачем не надано суду вказані у даному акті електронні докази всупереч статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.8. Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції необґрунтованими та передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

5.9. У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20 на підставі аналізу статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, сформульовано правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

5.10. З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не перевірив чи є облікові картки (табуляграми) помісячно за період з травня 2015 по квітень 2018, роздруковані з носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ", паперовими копіями відповідних електронних доказів.

5.11. При цьому колегія суддів враховує, що в листі Верховного Суду від
01.07.2019 "Огляд проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами" у відповідь на питання: "Що вважається оригіналом електронного доказу, визначеного ст. 96 ГПК України? В який спосіб слід подавати господарському суду оригінал електронного доказу? " та "Який порядок посвідчення паперових копій електронних доказів відповідно до ч. 3 ст. 96 ГПК України? ", зазначено таке.

Правовий аналіз положень статті 96 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що оригінал електронного доказу - це первинна інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, та яка є основою для відтворення і копіювання. Чинним законодавством визначено поняття оригіналу електронного документа. Оригіналом електронного документа згідно зі статтею 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (положення якого, як встановив суд апеляційної інстанції, підлягають застосуванню до спірних правовідносин) вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до статтею 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

При цьому чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронних доказів, зокрема поданих у паперових копіях, ураховуючи також те, що деякі з таких доказів (відео-, звукозаписи) не можуть бути відображені у паперовому виді. Водночас відповідно до частини 2 статті 97 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання чинності судовим рішенням, а в матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього. Отже, системний аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що копії електронних доказів може засвідчувати безпосередньо суддя, але після дослідження оригіналу електронного доказу.

5.12. У контексті наведеного, колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 02.07.2020 у справі № 922/2315/19, а саме.

Частиною 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, в силу приписів частин 3 та 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини 8 , 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

5.13. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, не витребувавши у позивача оригіналу електронного доказу, необґрунтовано вказав на те, що позивачем не надано суду електронні докази, у зв'язку з чим передчасно дійшов висновку, що роздруковані облікові картки (табуляграми) не є копіями електронного доказу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема, для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

5.14. При цьому колегія суддів враховує, що як встановив суд апеляційної інстанції, матеріали цієї справи не містять жодних доказів згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження заборгованості відповідача перед ПАТ "Київенерго" за поставлену теплоенергію з січня 2013 по квітень 2015, тоді як згідно зі статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав у постанові, що представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції не заперечувала щодо відсутності в матеріалах даної справи будь-яких доказів на підтвердження заборгованості відповідача за поставлену ПАТ "Київенерго" теплоенергію за період з січня 2013 по квітень 2015.

Місцевий господарський суд наведеного не врахував.

5.15. Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду і направлення справи на новий розгляд, оскільки при вирішенні даного спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи як в цілому, так і кожного доказу окремо, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

5.16. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 922/1163/18, то колегія суддів зазначає, що відсутні правові підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного в згаданій постанові, щодо застосування статей Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Висновки Верховного Суду в справі № 922/1163/18 сформульовані, виходячи з інших фактичних обставин справи та не змінюють матеріально-правового регулювання в цій справі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

6.3. Враховуючи те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, і суди попередніх інстанцій не повністю виконавши вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від
03.09.2020 в цій справі, припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.4. Під час нового розгляду господарським судам слід взяти до уваги викладене,

вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

7. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/17662/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді І. Кондратова

О. Мамалуй