Історія справи

Постанова КГС ВП від 25.01.2018 року у справі №911/4151/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 911/4151/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Човган Валентин Вікторович,

представник позивача - не з'явився,

відповідач - фізична особа-підприємець Путій Анастасія Анатоліївна,

представник відповідача - адвокат Осадча Н.О. (договір-доручення про надання правової допомоги від 24.01.2017, ордер КВ №190959)

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду

від 29.08.2017

у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.

за позовом фізичної особи-підприємця Човгана Валентина Вікторовича

про стягнення 108 698, 64 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. Ухвалою Верховного Суду від 29.12.2017 поновлено фізичній особі-підприємцю Путій Анастасії Анатоліївні строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі №911/4151/16, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 про повернення апеляційної скарги та призначено розгляд касаційної скарги на 23.01.2018 о 10 год. 30 хв.

2. Позивач - фізична особа-підприємець Човган Валентин Вікторович відзиву на касаційну скаргу не подав.

3. На розгляд суду касаційної інстанції винесено проблему тлумачення та застосування норм процесуального права - положень статті 53, частини 2 статті 93 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, до внесення змін Законом України №2147-VІІI від 03.10.2017 про поновлення строку на оскарження судового рішення в апеляційному порядку.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

4. 14.12.2016 фізична особа-підприємець Човган Валентин Вікторович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни (далі - відповідача ) про стягнення 108 698, 64 грн. за договором про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні .

5. За наслідком автоматизованого розподілу 19.12.2016, позовна заява передана для розгляду судді Бабкіній В.М., яка ухвалою суду від 21.12.2016 прийняла її до розгляду та порушила провадження у справі №911/4151/16.

6. 23.02.2017 рішенням Господарського суду Київської області позов задоволено, стягнено з фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни на користь фізичної особи-підприємця Човгана Валентина Вікторовича 103 229, 60 грн. основного боргу, 668, 45 грн. - 3% річних, 4 800, 59 грн. інфляційних втрат, 10 800 грн. витрат на правову допомогу та стягнено з відповідача в дохід Державного бюджету України 1 600 грн. судового збору.

Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування ухвали апеляційного суду

7. 12.08.2017 шляхом надіслання поштового відправлення відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2017 з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с. 71-83).

8. 21.08.2017 згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №911/4151/16 передана на розгляд колегії суддів: Разіна Т.І. - головуючий, Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.

9. 29.08.2017 ухвалою Київського апеляційного господарського суду відхилено клопотання фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни про поновлення строку на подання апеляційної скарги та повернено їй апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2017 у зазначеній справі.

10. Апеляційний судом встановлено, що оскаржуване рішення у даній справі було прийнято 23.02.2017, за відсутності представників сторін в судовому засіданні, повний текст якого було складено і підписано 01.03.2017 та згідно з відміткою на зворотній стороні останнього аркуша даного рішення було направлено сторонам у справі - 06.03.2017.

11. Копію рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2017 у справі №911/4151/16 було надіслано 06.03.2017 фізичній особі-підприємцю Путій Анастасії Анатоліївні за адресою: АДРЕСА_1, але дане поштове відправлення було повернено суду першої інстанції з відміткою "за зазначеною адресою не проживає" - 23.03.2017 (а.с. 54-55).

12. Апеляційним судом встановлено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місце проживання фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1.

13. Також апеляційним судом встановлено, що в поданій апеляційній скарзі відповідач зазначила ту ж адресу свого місцезнаходження (а.с. 71).

14. Апеляційний суд встановив подання відповідачем апеляційної скарги шляхом надіслання поштового відправлення 12.08.2017 та його реєстрацію в суді 15.08.2017 з клопотанням про відновлення пропущеного строку на апеляційне провадження з посиланням на те, що участі в розгляді справи №911/4151/16 в суді першої інстанції відповідач не приймав, оскільки не був повідомлений про її розгляд, а також не отримував рішення суду від 23.02.2017. Скаржник зазначав, що про існування цього рішення дізнався під час отримання постанови Васильківського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 23.06.2017 на виконання наказу суду в даній справі 12.04.2017, яку було отримано ним власноручно 19.07.2017; копію рішення суду представник скаржника отримав тільки 02.08.2017 за наслідком звернення до суду 24.07.2017 (а.с. 59).

15. Оцінивши в сукупності зазначені фактичні обставини, публічність інформації про судові рішення згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження, встановивши пропуск строків на апеляційне оскарження внаслідок суб'єктивних факторів - скаржник проявив власну непоспішність в поданні апеляційної скарги тільки 12.08.2017, із значним пропуском строків на апеляційне оскарження, навіть після отримання постанови Васильківського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 23.06.2017 про порушення виконавчого провадження у даній справі, в той час як законодавцем передбачено 10-денний строк на оскарження судових рішень в апеляційному порядку. Також апеляційний суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем рішення суду першої інстанції, надісланого в передбаченому процесуальним законом порядку, стало наслідком його суб'єктивних дій - небажання отримувати адресовану йому поштову кореспонденцію за належною адресою реєстрації підприємницької діяльності.

16. Ухвала суду апеляційної інстанції від 29.08.2017 про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження обґрунтована положеннями статей 53, частини 2 статті 93 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, до внесення змін Законом України №2147-VІІI від 03.10.2017, тлумаченням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за рішеннями Європейського суду з прав людини.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (відповідача у справі)

17. Скаржник доводив, що відмовою у відновленні строку на апеляційне оскарження судового рішення, прийнятого без його відома та участі, відповідача було фактично обмежено у праві на касаційне оскарження, яке гарантоване статтею 129 Конституції України, та судами невірно застосовано статтю 53 ГПК України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної ухвали, яка не передбачає будь-якого переліку підстав, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

18. Скаржник мотивував свою позицію порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) в розумінні порушення його "права на суд", одним з аспектів якого є право на доступ до суду, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 №23436/03, в якому ЄСПЛ аналізував право на доступ до суду в аспекті прийнятності скарг. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що національним законодавством можуть бути запроваджені певні обмеження щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту.

19. Скаржник доводив порушення відмовою у відновленні строку на подання апеляційної скарги статті 6 Конвенції, а зокрема, прецедентної практики ЄСПЛ у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", у пункті 41 якого зазначено: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

20. Відповідач доводив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що необхідною передумовою для реалізації особою права на апеляційне оскарження є обізнаність з існуванням судового рішення, яким вирішено питання про її права та обов'язки, та його змістом, що дає можливість скаржнику викласти свої вимоги та спростувати висновки оскаржуваного рішення відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 94 ГПК України (у зазначеній редакції). На думку скаржника, апеляційний суд грубо порушив вимоги зазначеного процесуального законодавства, що привело до прийняття незаконної ухвали.

Доводи інших учасників справи

21. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

НОРМИ ПРАВА, ПРЕЦЕДЕНТНА ПРАКТИКА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

22. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

23. Частиною 1 статті 91 ГПК України (у зазначеній редакції) передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

24. Статтею 93 ГПК України (у зазначеній редакції) визначено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду - протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

25. Згідно з частинами 1 - 3 статті 53 ГПК України (у зазначеній редакції), за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом, яка може бути оскаржена.

26. Пунктом 4 частини 1 статті 97 ГПК України (у зазначеній редакції) передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

27. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

28. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

29. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.".

30. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №Б29/162-10, який зазначив, що поновлення Вищим господарським судом України строку на касаційне оскарження судового рішення майже через п'ять років після припинення провадження у справі про банкрутство без наведення мотивів, за якими суд касаційної інстанції визнав поважними причини пропуску процесуального строку для подання касаційної скарги, є порушенням принципу правової визначеності судового рішення.

31. Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у Постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

32. З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку судом апеляційної інстанції встановлених ним фактичних обставин подання апеляційної скарги із значним пропуском 10-денного строку на подання апеляційної скарги, як таких, що спричинені суб'єктивною поведінкою скаржника, зокрема, навіть після отримання ним інформації про прийняття рішення суду першої інстанції. Також суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про помилкове застосування апеляційним судом норм процесуального права (статті 53, частини 2 статті 93 ГПК України в зазначеній редакції).

А.2. Мотиви відхилення доводів касаційної скарги

33. Доводи скаржника про порушення судами вимог статті 129 Конституції та частин 1 - 3 статті 53, частини 2 статті 93 ГПК України (в зазначеній редакції) колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до статті 129 Конституції України, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи. Складовою частиною принципу верховенства права є застосування принципу правової визначеності res judicata, який в контексті права на оскарження судового рішення визначає, що "у кожній справі національні суди мають перевіряти чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності)" (рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", пункт 41). Відтак, незалежно від того, що статтею 53 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, суд здійснюючи правосуддя, наділений повноваженнями, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, надати оцінку наведеним стороною обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, оцінити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності, та враховуючи баланс суспільного та приватного інтересу, дійти висновку про можливість відновлення строку на апеляційне оскарження.

34. Доводи скаржника про порушення права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції з посиланням на практику ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 №23436/03 Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до Рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 №23436/03 було зазначено про те, що скаржник не був обмежений у його праві на апеляцію у кримінальній справі (пункти 84-90), рішенням не було встановлено порушення статті 6 Конвенції, а тому посилання відповідача на практику ЄСПЛ у даній справі не обґрунтовують по суті його позиції про порушення статті 6 Конвенції шляхом обмеження його права на апеляцію.

35. Доводи скаржника про порушення його права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції з посиланням на рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Суд відхиляє з огляду на таке. Наведена скаржником мотивація рішення ЄСПЛ завершилась висновком про те, що скасування в екстраординарному порядку рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05.10.2001 про виплату заборгованої заробітної плати відповідачу, за апеляційною скаргою, поданою 10.02.2004, з пропуском строків апеляційного оскарження на 4 роки, мало наслідком втручання національного суду у принцип правової визначеності, внаслідок чого було порушено статтю 6 Конвенції (пункт 42 Рішення). Отже, зазначена практика ЄСПЛ свідчить про наявність протилежного правового висновку, до якого ЄСПЛ дійшов за наявності встановлення інших обставин, та не обґрунтовує позиції скаржника про порушення статті 6 Конвенції в спірному випадку (внаслідок відмови апеляційним судом у відновленні строку на апеляційне оскарження).

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Верховний Суд вважає вірним застосування апеляційним судом положень статті 129 Конституції та частин 1 - 3 статті 53, частини 2 статті 93 ГПК України (в зазначеній редакції), які надають суду право відмовити скаржнику у відновленні строку на апеляційне оскарження внаслідок встановлення судом обставин значного пропуску строку на апеляційне оскарження, встановлення наявності суб'єктивних обставин в діях (бездіяльності) особи, якою порушено строки апеляційного оскарження.

37. Колегія суддів касаційного суду, керуючись практикою ЄСПЛ згідно з рішеннями від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" та від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" не вбачає втручання апеляційного суду у принцип правової визначеності, як складову частину верховенства права, та зазначає про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з дотриманням балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити зацікавленим особам право на використання наявних засобів правового захисту, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

В. Судові витрати

38. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, Суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 129 Конституції України, частинами 1 - 3 статті 53, частиною 2 статті 93 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, до внесення змін Законом України №2147-VІІI від 03.10.2017), статтями 308, 309, 315 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Путій Анастасії Анатоліївни на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі №911/4151/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк