Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.11.2019 року у справі №910/2114/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2114/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - Кваша І. В.,

відповідача - Каракоца О. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арканар ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Усатенко І. В.

від 30.05.2019 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коробенко Г. П., Козир Т. П., Кравчук Г. А.

від 01.10.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арканар ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про визнання недійсним договору фінансового лізингу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арканар ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір фінансового лізингу суперечить нормам чинного законодавства, зокрема, при укладенні договору сторонами не додержано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації права користування нерухомим майном, що вказує на нікчемність вказаного правочину. Крім того, позивач зазначає, що договір містить несправедливі умови, посилаючись на відсутність в умовах договору обов'язку банку щодо повернення лізингових платежів у разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку, що, на думку позивача, є підставою для визнання його недійсним.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

01 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (надалі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арканар ЛТД" (надалі - Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №4А16056ЛИ (надалі - Договір), відповідно до пункту
1.1 якого Банк, який є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку №1 до Договору (надалі - Майно), передає Лізингоодержувачу Майно, а Лізингоодержувач приймає Майно від Банку у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені Договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У додатку № 1 до Договору сторони визначили найменування нерухомого майна (предмета фінансового лізингу).

Відповідно до пункту 1.2 Договору на дату укладення Договору загальна вартість Майна становила 284 124 172,00 грн.

Згідно з пунктом 2.3 Договору Лізингоодержувач сплачує Банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00 грн у день укладання Договору; відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку № 2; у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по оплаті лізингових платежів, передбачених Договором, відсоткова винагорода за користування Майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості Майна, згідно з додатком № 2; Лізингоодержувач сплачує Банку на відповідний рахунок, зазначений у п. 1.4 Договору, винагороду за користування Майном, отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою. Розрахунок винагороди здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дати прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку № 2, або дату остаточного погашення заборгованості за Договором удень дострокового повного виконання зобов'язань за Договором. У випадку несплати винагороди за користування Майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що передача Банком та прийом Лізингоодержувачем Майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку № 3, що є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 5.1.8 Договору визначено, що Банк має право відмовитися від Договору і вимагати повернення Майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від Договору, договір є розірваним з дати зазначеної Банком у повідомленні про відмову від Договору.

Згідно з пунктом 5.2.1 Договору Банк зобов'язаний передати майно в платне користування Лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені Договором.

Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені Договором, передати Майно у власність Лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за Договором.

Відповідно до пункту 6.2.11 Договору Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати Банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)", лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна, відсоткову винагороду за користування Майном, винагороду за користування Майном, отриманим в лізинг та інші витрати Банка, безпосередньо пов'язані з Договором.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, останній сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до пункту 8.2 Договору він підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за 3 дні, у наступних випадках: у випадку невиконання Лізингоодержувачем зобов'язань з належного/цільового використання Майна, збереження Майна. Не отримання згоди Банку у встановлених Договором випадках; у випадку одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна Лізингоодержувача; у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів. Порушення строків сплати винагород за Договором; у випадку, якщо Майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлене (у повідомленні Банк зазначає суму збитків та санкцій).

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що у випадку розірвання Договору, Майно повинне бути повернуте Лізингоодержувачем у термін розірвання, за актом прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.

Згідно з пунктом 9.1 Договору строк дії Договору з дати підписання Договору по
25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань Договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов'язань Лізингоодержувача за Договором, у випадку розірвання Договору.

Відповідно до пункту 9.2 Договору він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії Договору обумовлений строком лізингу.

Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним.

На виконання умов Договору Банк, як власник нерухомого майна, передав Лізингоодержувачу згідно з актом прийому-передачі №1 від 01.07.2016 (додаток №3 до Договору) наступне нерухоме майно:

- за адресою: АДРЕСА_2: адмінбудівля з тамбуром та прибудовою, А, а, а1,85,8 кв. м; операторна з ганком, Б, б, 8,6 кв. м; виробнича контора з прибудовами, В, в, в1, в2,101,5 кв. м; повітка господарча №1, Е, 60,9 кв. м; гараж з тамбуром З, з, 54,7 кв. м; бетонний майданчик К; погріб, к 5,6 кв. м; майданчик Л, 143,4 кв. м; навіс л; будівля пождепо, Н, 11,6 кв. м; блок виробничих та побутових приміщень з прибудовою та ганком О, о, о1,170,3 кв. м; будівля насосної, Р, 123,1 кв. м; розливочна нафтопродуктів з майданчиком С, с, 81,1 кв. м; будівля операторної з ганком, Т, т, 12,1 кв. м; туалет Ж, туалет П; пожводойма, У; огорожа, 5; колодязь 6; резервуари 8,9,10,11,12,13,14,15; резервуари, 16,17,18,19,21,22,23,24,25; резервуари 26,27,28,29,30,31,32,33,34,35; резервуари 36,37,38,39,40,42,43; резервуари, 52; огорожа 56; хвіртка, 57; ворота 58; ворота 59; ворота 60; огорожа 61; ворота, 62; ворота 63 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 889823871222, вартість майна 179 982 449,00 грн);

- за адресою: АДРЕСА_1: загальна площа 880,9 кв. м; адмінприміщення з добудовою, А, а, 117,2 кв. м; прибудова, а-1, а-2,9,0 кв. м; підвал, п/А, П; майстерня з обладнанням та прибудовами, Б, б, б-1,123,2 кв. м; склад № 2, В, 63,8 кв. м; виробничий блок з прибудовою, Г, 159,5 кв. м; санітарно-битові приміщення, Д, 67,8 кв. м; прохідна, Ж, 34,0 кв. м; підвал п/ж, П-1; будівля насосної, З, 69,4 кв. м; вхід в підвал, з, з-1; споруди 1-б; убиральня, У; навіс/склад/Е (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 890094571225, вартість майна 104 141 723,00 грн). Загальна вартість майна становить 284 124 172,00 грн.

31 травня 2017 року, у зв'язку з простроченням сплати Лізингоодержувачем відсоткової винагороди за користування Майном понад 30 днів, Банк повідомив Лізингоодержувача про розірвання Договору з 15.06.2017 (повідомлення № Э.Upr 1/3-67101).

15 червня 2017 року сторонами підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого Лізингоодержувач передав, а Банк прийняв належне йому на праві власності нерухоме майно з лізингового користування.

При укладанні Договору представник Лізингоодержувача особисто підписав текст Договору та додатки до нього, поставивши свій підпис на кожній сторінці тексту Договору і додатках №1, №2, №3, отримав повну та достовірну інформацію про послуги Банку, порядок їх надання, вартість предмету лізингу, розмір платежів, умови та порядок їх сплати.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- оспорюваний Договір не потребує нотаріального посвідчення та його державної реєстрації у зв'язку з чим відсутні підстави вважати такий договір нікчемним;

- укладення Договору на викладених у ньому умовах було власним вільним вибором позивача, який погодився підписати договір;

- позивач отримав повну та достовірну інформацію про послуги відповідача, порядок їх надання, вартість предмету лізингу, розмір платежів, умови та порядок їх сплати.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- при розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій на застосували закон, який підлягає застосуванню, а саме, статті 182, 220, 657, 793, 794, 806 Цивільного кодексу України, статтю 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень";

- судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин лише норми параграфа 1 глави 58 Цивільного кодексу України та не застосовано інші параграфи цієї глави, зокрема, положення параграфа 4 глави 58 Цивільного кодексу України, який деталізує відносини найму будівлі або іншої капітальної споруди;

- відносини фінансового лізингу нерухомого майна є подібними до відносин оренди будівлі або іншої капітальної споруди, тому такі відносини мають регулюватися нормами Цивільного кодексу України про оренду будівлі або іншої капітальної споруди, у зв'язку з чим до спірного договору підлягають застосуванню положення статей 793, 794 Цивільного кодексу України.

6. Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити статті 215 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частинами 1, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у пункті 9.2 Договору сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним.

Відповідно до частин 1, 4 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Отже, системний аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України свідчить про те, що у частині 2 статті 806 Цивільного кодексу України закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 Цивільного кодексу України), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися лише норми параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України, а не інші параграфи цієї глави.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19 та від 31.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 19.11.2019 у справі № 910/5247/19, від 21.11.2019 у справі № 910/2233/19.

Таким чином, враховуючи встановлені судами обставини та проаналізувавши норми, що регулюють спірні правовідносини, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Договір, який укладений позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому підстави вважати його недійсним відсутні.

Доводи (аргументи) касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 Цивільного кодексу України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не існувало.

Законодавством для сторін зазначеного договору такі дії не визнано обов'язковими.

Враховуючи викладене, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачем позовних вимог та відсутність підстав для визнання оспорюваного договору фінансового лізингу недійсним.

Аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арканар ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 у справі №910/2114/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. А. Кролевець

В. І. Студенець