Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.12.2018 року у справі №906/753/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/753/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - Ніцоса А. А. (адвокат),

прокуратури - Попенка О. С. (за посвідченням від 15.03.2016 №042031),

розглянув касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2017 (суддя Давидюк В. К.) і постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 (головуючий - Грязнов В. В., судді: Мельник О. В., Розізнана І. В.) у справі

за позовом Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації

до Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

про визнання недійсними державних актів та скасування реєстрації

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2017 року Коростишівська місцева прокуратура (далі - прокурор) звернулася до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА, облдержадміністрація, Адміністрація) з позовом до Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", Підприємство, Санаторій), треті особи - Фонд державного майна України (далі -ФДМУ), Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), в якому просила визнати недійсними державні акти серії ЖТ №104948, серії ЖТ №104949 на право власності на земельні ділянки, видані Підприємству та скасувати їх реєстрацію від 26.11.2004, з посиланням на статті 116, 118, 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) №1086-р від 12.11.2014 майновий комплекс, розташований за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13, було віднесено до сфери управління Житомирської ОДА, а під час здійснення облдержадміністрацією заходів з прийняття зазначеного майна встановлено, що земельні ділянки площею 9,4964га кадастровий номер 1822510100:01:011:0017 та площею 0,8га кадастровий номер 1822510100:01:011:0018 (далі - спірні земельні ділянки), на яких розташований вказаний цілісний майновий комплекс, перебувають у приватній власності ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №104948, серії ЖТ №104949 від 26.11.2004, відтак наявність оспорюваних державних актів унеможливлює реєстрацію речових прав держави в особі Адміністрації на спірні земельні ділянки.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.11.2017, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, позов задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №104948, виданий ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", та скасовано реєстрацію за №020421100003 у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі від 26.11.2004. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №104949, виданий ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", та скасовано реєстрацію за №020421100002 у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі від 26.11.2004.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 16, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 84, 116, 118, 122, 125, 126, 152, 155 ЗК України, статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 33, 34, 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017, та статей 74, 86 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, що обумовлено видачею оспорюваних державних актів на підставі незаконного розпорядження Коростишівської районної державної адміністрації (далі - Коростишівська РДА) від 30.12.2003 №493 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.12.2003, які скасовано та визнано недійсним згідно з рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.09.2015 у справі №906/916/15 (за участю Житомирської ОДА, ФДМУ, ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"), що набрало законної сили. При цьому судом першої інстанції відхилено заяву Санаторія від 11.10.2017 про застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на те, що облдержадміністрація могла довідатися про порушення прав держави на спірні земельні ділянки з 12.11.2014, тобто з дати розпорядження КМУ №1086-р від 12.11.2014, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Підприємство звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 261, 267, 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 29, 63, 69, 80, 81, 84 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 236 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) прокурором не обґрунтовано наявності підстав для представництва інтересів держави в спірних правовідносинах та при поданні позовної заяви не сплачено судовий збір в повному обсязі (за 4 вимоги немайнового характеру), в зв'язку з чим позовна заява мала бути повернута або залишена без розгляду; 2) прокурор невірно визначив позивача, оскільки попереднім власником спірної земельної ділянки була Коростишівська міська рада і кошти за договором купівлі-продажу від 31.12.2003 покупцем перераховано саме вказаній міській раді, при цьому власником цілісного майнового комплексу є ФДМУ, тому Житомирська ОДА не є належним позивачем у цій справі; 3) суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі з тих причин, що спір про припинення права власності Санаторія на спірні земельні ділянки вже розглядався судом у справі №906/916/15; 4) у справі №906/916/15 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 10,2964га, однак прокурор не довів, що саме на дві спірні земельні ділянки площею 9,4964га і 0,8га видано оспорювані державні акти; 5) судами залишено поза увагою те, що у 2003 році власником цілісного майнового комплексу і спірних земельних ділянок була Коростишівська міська рада та в дійсності продаж цих земельних ділянок відбувався на підставі рішення Коростишівської міської ради від 24.07.2003 "Про погодження на виготовлення звіту про оцінку вартості землі несільськогосподарського призначення", яке досі є чинним та не визнано недійсним, а не на підставі розпорядження Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення"; 6) розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався незаконним складом суду з огляду на попередню роботу судді Давидюка В. К. та його рідного брата упродовж тривалого часу в прокуратурі Житомирської області; 7)задовольняючи позов, місцевий суд в порушення норм процесуального закону в своєму рішенні не зазначив органу, що видав оспорювані державні акти та дату їх видачі; 8)апеляційним судом безпідставно не було враховано правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №916/1979/13 та від 30.05.2018 по справі №923/466/17, зокрема, про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки; 9) спір вирішено судом першої інстанції з порушенням встановленого 2-місячного строку; 10) судами безпідставно не було застосовано наслідки спливу позовної давності за відповідною заявою Підприємства зважаючи на те, що державі в особі прокуратури Житомирської області та ФДМУ ще з вересня 2011 року було або мало бути відомо про порушення своїх прав, так як питання майнового комплексу Санаторію нерозривно пов'язане з використанням земельних ділянок, на яких ця нерухомість розташована.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Житомирська ОДА у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. Розпорядженням голови Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" вирішено, зокрема продати шляхом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" загальною площею 10,2964га вартістю 482992 грн., що знаходиться за межами населеного пункту (м. Коростишева), пров. Дачний, 13, для санаторно-курортного лікування.

9. На підставі вказаного розпорядження 31.12.2003 між Коростишівською РДА та ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Підприємству у власність передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 10,2964га за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13.

10. В подальшому Коростишівським районним відділом земельних ресурсів 26.11.2004 видано відповідачу державні акти серії ЖТ №104948 та ЖТ №104949, про що до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі внесено реєстраційні записи №020421100003 та №020421100002.

11. Разом з тим рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.09.2015 у справі №906/916/15, яке набрало законної сили, визнано незаконним і скасовано розпорядження Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31.12.2003 земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 10,2964га за адресою: Житомирська область, м. Коростишів, провулок Дачний, 13, який (договір) 29.01.2004 зареєстрований в Коростишівському районному земельному відділі, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №7134.

12. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.11.2011 у справі №21/5007/88/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2013, задоволено позов заступника прокурора Житомирської області в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради №431 від 30.09.2003 в частині встановлення права власності ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" на майно "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що розташоване по пров. Дачному, 13 в м. Коростишеві, та визнання за державою в особі ФДМУ права власності на цей майновий комплекс в цілому. В частині визнання незаконним свідоцтва від 07.10.2003 про право власності на майновий комплекс в цілому провадження у справі припинено.

13. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 22.08.2017 вбачається, що власником майнового комплексу за адресою: Житомирська обл., м.Коростишів, пров. Дачний, 13, є держава Україна в особі ФДМУ, розмір частки 1/1, підстава виникнення права власності - рішення Господарського суду Житомирської області від 01.11.2011 у справі №21/5007/88/11.

14. Розпорядженням КМУ №1086-р від 12.11.2014 майновий комплекс за адресою: Житомирська обл., м. Коростишів, пров. Дачний, 13, віднесено до сфери управління Житомирської ОДА.

Позиція Верховного Суду

15. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

16. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

17. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

18. Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

19. Способи захисту порушених прав встановлені статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 ЦК України до яких відноситься, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

20. Відповідно до частини 1 статті 125 та частини 1 статті 126 ЗК України (в редакції від 04.06.2004, чинній на час видачі оспорюваних державних актів) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

21. Судами попередніх інстанцій правомірно враховано висловлену у постанові Верховного Суду України від 04.06.2014 по справі №6-46цс14 правову позицію про те, що відповідно до статей 126, 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

22. Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимога про скасування державних актів про право власності на земельні ділянки як документів, якими оформлено право власності, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України, як відновлення становища, що існувало до порушення.

23. З матеріалів справи вбачається, судами встановлено та скаржником не заперечується той факт, що наприкінці грудня 2003 року спірні земельні ділянки загальною площею 10,2964га розташовувалися за межами населеного пункту - м. Коростишева.

24. Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній станом на 30.12.2003) було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

25. Згідно з частиною 3 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною 7 цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

26. Натомість відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 3, 7 цієї статті.

27. Зважаючи на те, що розпорядження Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.12.2003, на підставі яких 26.11.2004 видано відповідачу оспорювані державні акти, скасовано та визнано недійсним за рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.09.2015 у справі №906/916/15 (за участю Житомирської ОДА, ФДМУ, ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"), яке набрало законної сили, та враховуючи положення статей 125, 126, 152, 155 ЗК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними державних актів серії ЖТ №104948, серії ЖТ №104949 на право власності на земельні ділянки та скасування їх реєстрації, позаяк такі вимоги мають похідний характер від вимог про визнання недійсними зазначених вище розпорядження та договору.

28. Згідно з імперативними приписами частини 4 статті 75 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

29. Судовим рішенням у справі №906/916/15 встановлено, що спірною земельною ділянкою (загальною площею 10,2964га) мала право розпоряджатись виключно облдержадміністрація, оскільки саме обласні державні адміністрації згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України наділені повноваженнями передачі земельних ділянок на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, окрім вищенаведених випадків.

30. Отже, зазначена обставина має преюдиціальне значення та не підлягає повторному доказуванню при розгляді цієї справи.

31. Наведеним повністю спростовуються як безпідставне твердження скаржника про те, що у 2003 році власником цілісного майнового комплексу і спірних земельних ділянок була Коростишівська міська рада та в дійсності продаж цих земельних ділянок відбувався на підставі рішення Коростишівської міської ради від 24.07.2003 "Про погодження на виготовлення звіту про оцінку вартості землі несільськогосподарського призначення", яке досі є чинним та не визнано недійсним, а не на підставі розпорядження Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення", так і недоречні аргументи відповідача про те, що незважаючи на визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 10,2964га за результатами розгляду справи №906/916/15 прокурором не доведено того, що саме на дві спірні земельні ділянки площею 9,4964га і 0,8га видано оспорювані державні акти.

32. Крім того, Верховний Суд зауважує, що розпорядження Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.12.2003 не містять жодних вказівок щодо їх видачі чи укладення на підставі рішення Коростишівської міської ради від 24.07.2003, а натомість містять чіткі посилання на рішення Коростишівської районної ради від 26.12.2003 і розпорядження Коростишівської РДА від 30.12.2003 №493 відповідно.

33. Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

34. Аналіз положень статті 29 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

35. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

36. Касаційна інстанція враховує, що зі змісту позовної заяви та письмового обґрунтування від 18.09.2017 вбачається, що прокурор обґрунтовує необхідність представництва інтересів держави саме неналежним здійсненням Житомирською ОДА своїх повноважень щодо виконання розпорядження КМУ №1086-р від 12.11.2014, яким майновий комплекс за адресою: Житомирська обл., м. Коростишів, пров. Дачний, 13, віднесено до сфери управління Житомирської ОДА, та відсутністю самостійного звернення Адміністрації до господарського суду з метою скасування оспорюваних державних актів, що починаючи з 12.11.2014 унеможливлює виконання вказаного розпорядження та управління об'єктом права державної власності.

37. У зв'язку з наведеним колегія суддів відхиляє бездоказові доводи скаржника про те, що прокурором не обґрунтовано наявності підстав для представництва інтересів держави в спірних правовідносинах та невірно визначено позивача, так як попереднім власником спірної земельної ділянки була Коростишівська міська рада і кошти за договором купівлі-продажу від 31.12.2003 покупцем перераховано саме вказаній міській раді, при цьому власником цілісного майнового комплексу є ФДМУ, тому Житомирська ОДА не є належним позивачем у цій справі.

38. При цьому Верховний Суд зазначає про помилковість визначення скаржником саме ФДМУ в якості належного позивача в цій справі, оскільки рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.09.2015 у справі №906/916/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог про припинення права власності Підприємства на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 10,2964га, за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13, та визнання за державою в особі ФДМУ права власності на земельну ділянку, яка є предметом договору купівлі-продажу від 31.12.2003, з тих мотивів, що визнання недійсним цього договору призводить до припинення права власності ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та повернення земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 10,2964га у власність попереднього власника.

39. Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі з причин розгляду судом спору щодо припинення права власності Підприємства на спірні земельні ділянки в рамках справи №906/916/15, позаяк предметом позову у справі №906/916/15 було скасування розпорядження органу державної влади та визнання недійсним договору купівлі-продажу, а не скасування державних актів на право власності на землю та реєстраційних дій.

40. Верховний Суд відхиляє помилкове твердження відповідача про вирішення спору судом першої інстанції з порушенням встановленого 2-місячного строку, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017, винесеною на підставі частини 3 статті 69 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, строк вирішення спору було продовжено на 15 днів.

41. На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 по справі №359/2421/15-ц).

42. Суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями частини 1 статті 261 ЦК України та статті 29 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, достеменно з'ясували, що Житомирській ОДА (позивачу) мало стати відомо про порушення прав держави на спірні земельні ділянки з 12.11.2014, тобто з дати прийняття розпорядження КМУ №1086-р від 12.11.2014, відтак строк позовної давності не пропущено позивачем.

43. У зв'язку з цим, не заслуговують на увагу аргументи скаржника про безпідставне незастосування судами наслідків спливу позовної давності за відповідною заявою Підприємства зважаючи на те, що державі в особі прокуратури Житомирської області та ФДМУ ще з вересня 2011 року було або мало бути відомо про порушення своїх прав, так як питання майнового комплексу Санаторію нерозривно пов'язане з використанням земельних ділянок, на яких ця нерухомість розташована.

44. Касаційна інстанція не може прийняти до уваги доводи скаржника щодо розгляду справи в суді першої інстанції незаконним складом суду з огляду на попередню роботу судді Давидюка В. К. та його рідного брата упродовж тривалого часу в прокуратурі Житомирської області, оскільки вказані заперечення відповідача зводяться передусім до оскарження дій судді місцевого господарського суду при підготовці справи до розгляду, тоді як право на звернення з дисциплінарною скаргою щодо судді скаржник не позбавлений можливості реалізувати в порядку, передбаченому статтями 107, 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

45. Водночас колегія суддів не приймає до уваги передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №916/1979/13 та від 30.05.2018 по справі №923/466/17, зокрема, про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки, оскільки хоча за змістом частини 4 статті 236 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, однак, слід зауважити, що подібність правовідносин означає, зокрема, однаковість предмета та підстав позову, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин. При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

46. Зважаючи на те, що предметом позову у справі №923/466/17 є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про примусове припинення права вищого навчального закладу на постійне користування земельною ділянкою рекреаційного призначення (на виконання судового рішення), її вилучення у землекористувача та з державної власності без згоди Міністерства освіти і науки України з подальшим переведенням до земель запасу Лазурненської селищної ради, а у справі №916/1979/13 - визнання недійсними рішень Затоківської селищної ради про надання земельних ділянок рекреаційного призначення в оренду та постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу, тоді у справі №906/753/17 предметом позову є визнання недійсними державних актів серії ЖТ №104948, серії ЖТ №104949 від 26.11.2004 на право власності на земельні ділянки з мотивів попереднього скасування в судовому порядку акта органу державної виконавчої влади і визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі яких ці державні акти видавалися, що виключає як подібність правовідносин у справах №923/466/17, №916/1979/13 та цій справі, так і підстави застосування до спірних земельних правовідносин висновків, викладених у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду.

47. Крім того, за результатами касаційного перегляду справи №916/1979/13 постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові залишено без змін з мотивів спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами, тоді як у справі №906/753/17 суди, виходячи зі встановлених фактичних обставин, правомірно дійшли обґрунтованого висновку про відсутність пропуску позивачем строку позовної давності.

48. Водночас Верховний Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних обґрунтувань стосовно того, яким чином може вплинути на результат вирішення даного спору вміщений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №916/1979/13 загальний висновок про те, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин, тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

49. Колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника про те, що при поданні позовної заяви не сплачено судовий збір в повному обсязі (6400 грн. за 4 вимоги немайнового характеру), в зв'язку з чим позовна заява мала бути повернута без розгляду, а задовольняючи позов, місцевий суд в порушення частини 5 статті 84 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, в своєму рішенні не зазначив органу, що видав оспорювані державні акти та дату їх видачі.

50. Разом з тим самі по собі зазначені процесуальні недоліки не призвели до прийняття неправильних по суті рішення та постанови, а тому не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Тим більше, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції виправлено допущене раніше процесуальне порушення в частині недоплати прокурором судового збору шляхом стягнення суми недоплати (3200 грн.) в доход держбюджету за рахунок відповідача в порядку розподілу судових витрат, а суд апеляційної інстанції, в свою чергу, вірно зауважив, що відсутність у резолютивній частині рішення вказівок про те, який орган видав спірні державні акти, не є визначальним, оскільки кожен оспорюваний державний акт містить індивідуальні реквізити, які дають змогу його ідентифікувати.

51. З мотивів, викладених у пунктах 21, 23, 26, 27 та 29 цієї постанови, Верховний Суд погоджується з доводами Житомирської ОДА, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

52. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на доведеність порушення внаслідок неправомірних дій відповідача прав позивача, дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову у зв'язку з його обґрунтованістю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

54. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

55. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Щодо судових витрат

56. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2017 і постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі №906/753/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков