Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.05.2018 року у справі №910/24473/16
Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №910/24473/16
Ухвала КГС ВП від 24.10.2019 року у справі №910/24473/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/24473/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 у справі

за позовом Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до: 1) Головного територіального управління юстиції у місті Києві; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання недійсності свідоцтва про право власності та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2016 року Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" (далі - ТОВ "Дельта-ПФ"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 06.11.2013, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві на нежитловий будинок (кінотеатр) літ. А загальною площею 2 052,1 кв.м. по вул. Героїв Севастополя 42 у місті Києві (далі - спірне нерухоме майно) та про визнання права власності на спірне нерухоме майно за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

02.02.2017 Київська місцева прокуратура № 9 (далі - прокуратура) звернулась до Господарського суду міста Києва із заявою про зміну предмета позову, згідно якої просила визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.11.2013, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві на нежитловий будинок (кінотеатр) літ. А загальною площею 2 052,1 кв.м. по вул. Героїв Севастополя 42 у місті Києві та витребувати у Корпорації "ЛЕКСАФІН БІЗНЕС С.А." спірне нерухоме майно на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 (колегія суддів: Гаврилюк О.М., Гончаров С.А., Куксов В.В.) у задоволенні заяви про зміну предмета позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що зазначеною заявою прокуратурою одночасно змінено предмет і підставу позову, що суперечить приписам частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі Заступник прокурора міста Києва посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 22, 43 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017). При цьому, скаржник наголошує на тому, що судами не враховано, що первинна позовна вимога - про визнання недійсним свідоцтва про право власності залишається незмінною і прийнята судом до розгляду, а вимоги про витребування спірного нерухомого майна є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі Заступник прокурора міста Києва просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати заяву про зміну предмета позову до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття цієї заяви до розгляду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Дельта-ПФ" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 5 статті 301 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ).

Приписами статті 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 91 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Приписами частини 1 статті 106 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) визначений вичерпний перелік ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішень суду.

Вказаний перелік не передбачає оскарження ухвали про відмову у прийнятті зави про зміну предмета позову.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Згідно з частиною 2 статті 106 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Відповідно до сталої практики господарських судів наслідки подання апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, визначено частиною 2 статті 106 ГПК України. У разі помилкового прийняття апеляційним господарським судом до провадження скарги на ухвалу, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, таке провадження підлягає припиненню на підставі статті 80 та частин 1, 2 статті 106 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 80 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначене не враховано та помилково здійснено перегляд ухвали місцевого суду, яка в силу вимог статті 106 ГПК України не підлягає апеляційному оскарженню.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 910/24473/16 скасувати.

3. Справу № 910/24473/16 передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір