ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/15809/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" та Швеця Олександра Павловича

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ващенко Т. М. )

від 16.06.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Куксов В. В. ; судді: Іоннікова І. А., Яковлєв М. Л. )

від 01.12.2020

у справі № 910/15809/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Швець Олександр Павлович

про визнання недійсними договорів позики, іпотеки, скасування записів,

за участю представників учасників справи:

позивача - Гаврилова І. А., Кохановський В. В.

відповідача - Некрасов О. С.

третя особа - Мостовий О. В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Берізка" (далі - ТОВ "Берізка") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" (далі - ТОВ "Флет Мейкер") про:

- визнання недійсним з моменту укладення договору позики від 22.04.2019, підписаного між позивачем та відповідачем;

- визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки, підписаного
26.04.2019 між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., зареєстрований в реєстрі за № 2006;

- скасування запису про іпотеку №31378800, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер ~organization1~ від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360,3 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820659080000;

- скасування запису про іпотеку №31378852, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682826 від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А" загальною площею 443,7 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820678280000;

- скасування запису про обтяження №31378889, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682869 від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820659080000;

- скасування запису про обтяження №31378910, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682908 від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А" загальною площею 443,7 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, будинок 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820678280000.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/15809/19 позов задоволено повністю. Суд визнав недійсним договір позики, укладений 22.04.2019 між ТОВ "Берізка" та ТОВ "Флет Мейкер", визнав недійсним договір іпотеки, укладений 26.04.2019 між ТОВ "Берізка" та ТОВ "Флет Мейкер", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., зареєстрований в реєстрі за №2006; скасував запис про іпотеку №31378800, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер ~organization4~ від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360,3 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820659080000); скасував запис про іпотеку №31378852, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682826 від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А", загальною площею 443,7 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд.7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820678280000); скасував запис про обтяження №31378889, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682869 від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360,3 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820659080000); скасував запис про обтяження №31378910, вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46682908 від 26.04.2019 стосовно об'єкта нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А", загальною площею 443,7 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820678280000).

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, встановивши, що ціна договору позики, укладеного між сторонами 22.04.2019 перевищує 50 відсотків вартості чистих активів ТОВ "Берізка" станом на кінець попереднього кварталу, виходив з того, що в силу частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" договір позики, предметом якого є надання ТОВ "Берізка" позики в розмірі 12 000 000,00 грн мало бути укладено виключно за наявності рішення загальних зборів про надання згоди на його вчинення. Проте, вказаного рішення загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" не приймалось.

При цьому суд першої інстанції прийнято до уваги, що станом на момент укладання оспорюваного правочину позики чинною була редакція статуту ТОВ "Берізка", що затверджена протоколом №38 від 23.12.2013 загальних зборів учасників, пунктом
10.12 якого передбачено, що директор товариства без довіреності діє від імені товариства, укладає будь-які угоди та інші юридичні акти, видає довіреності, представляє інтереси товариства у відносинах з вітчизняними та іноземними юридичними та фізичними особами. З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов висновку, що фактично норма статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не нівелює повноважень директора, що визначені статутом товариства, а вказує на визначення Законом додаткових вимог до порядку вчинення правочину якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/15809/19 залишено без змін.

2.4. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі №910/15809/19, ТОВ "Флет Мейкер" подало касаційну скаргу, якою просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження визначено, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №906/469/17, від 03.10.2019 у справі №922/109/19, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.07.2020 у справі №923/831/18, від 12.12.2019 у справі №916/40/19, від 01.04.2020 у справі №669/794/17, від 27.03.2020 у справі №669/781/17 (щодо застосування частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України); у постановах Верховного Суду від
11.09.2019 у справі №922/3010/18, від 18.06.2020 у справі №922/298/19, від
15.01.2020 у справі №910/3648/19, від 10.06.2020 у справі №922/2200/19 (щодо застосування частини другої статті 44 та пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"); у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19 (щодо застосування статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України).

3.5. Крім того, зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, що ТОВ "Флет Мейкер" як стороною договору позики від 22.04.2019 повністю та належним чином виконано його умови, а саме переказано на рахунок позивача всю суму позики.

3.6. Також посилається на те, що судами попередніх інстанцій в порушення статей 86, 104 Господарського процесуального кодексу України не враховано та не надано належної оцінки поданому третьою особою висновку експертів від 25.05.2020 №1-25/05.

3.7. Також не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від
16.06.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від
01.12.2020 у справі №910/15809/19, касаційну скаргу подав Швець Олександр Павлович, якою просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3.8. Підставою касаційного оскарження Швець Олександр Павлович визначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.9. Швець Олександр Павлович посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 14.11.2018 у справі №906/469/17, від 03.10.2019 у справі №922/109/19, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.07.2020 у справі №923/831/18, від 13.03.2017 у справі №760/8121/16-ц, від 23.09.2020 у справі №520/4370/15-ц, від 01.04.2020 у справі №669/794/17, від 27.03.2020 у справі №669/781/17 (щодо застосування частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України); у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19 (щодо застосування статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України).

3.10. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначено в якості підстави касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.11. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

При цьому посилається на постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №925/1165/14, від 03.09.2019 у справі № 920/65/18, від 20.08.2019 у справі №924/147/16, від 27.11.2018 у справі № 920/65/18, що стосуються питання виходу учасника з товариства та виплати такому учаснику вартості належної йому частки

3.12. Крім того, зазначає, що судами попередніх інстанцій в порушення статей 86, 104 Господарського процесуального кодексу України, не враховано та не надано належної оцінки поданому Швецем О. П. висновку судових експертів від 25.05.2020 №1-25/05, складеному за результатами проведення комплексної оціночно-будівельної та економічної експертизи судовими експертами ТОВ "Український центр судових експертиз", відповідно до висновків якого вартість чистих активів ТОВ "Берізка" станом на 31.03.2019 складає 41 422 900,00 грн, що більш ніж утричі перевищує предмет оспорюваного договору позики від 22.04.2019 (12 000 000,00 грн) та є безумовним свідченням того, що договір позики не підпадає під умови частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", станом на момент виникнення спірних правовідносин.

3.13. Посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Швеця О. П. про витребування оригіналу письмового доказу, а саме: спрощеного фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ "Берізка" (баланс) станом на 31.03.2019.

3.14. Також вважає, що суди не перевірили та не надали належної оцінки тому факту, що ТОВ "Флет Мейкер" як добросовісний контрагент (позикодавець) не знало та, проявивши розумну обачність не могло дізнатися, що директор ТОВ "Берізка" начебто не мав повноважень на одноосібне укладення від імені ТОВ "Берізка" оспорюваного договору позики.

3.15. У доповненнях до касаційної скарги, поданих у відповідності з положеннями частин 1 та 2 статті 298 Господарського процесуального кодексу України з клопотанням про визнання поважними причини пропуску строку на подання доповнень до касаційної скарги, ТОВ "Флет Мейкер" посилається на постанову Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №905/173/20 як на підставу неправильного застосування судами попередніх інстанцій у даній справі норм пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

3.16. У відзивах на касаційні скарги ТОВ "Берізка" проти вимог касаційних скарг ТОВ "Флет Мейкер" та Швеця Олександра Павловича заперечує та просить судові рішення залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між ТОВ "Флет Мейкер" (позикодавець) та ТОВ "Берізка" (позичальник) 22.04.2019 було укладено договір позики, згідно з пунктом 1 якого позичальник позичає у позикодавця 12 000 000,00 грн.

Згідно із пунктом 2 договору позики від 22.04.2019 договір не передбачає нарахування процентів або надання будь-яких компенсацій як сплати за використання позики.

Пунктом 3 договору позики від 22.04.2019 передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики в строк до 22.10.2019 включно.

Договір вважається укладеним з моменту переказу позикодавцем грошей та діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (пункт 4 договору позики).

Договір зі сторони позичальника підписано директором Швець Олександром Павловичем, а зі сторони позикодавця - керівником товариства Алієвим Ялчин Магомед Огли.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за договором позики від 22.04.2019, між ТОВ "Флет Мейкер" (іпотекодержатель) та ТОВ "Берізка" (іпотекодавець) 26.04.2019 укладено договір іпотеки, за умовами пункту 1.1. якого іпотекодавець, з метою забезпечення повного виконання зобов'язання, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених в цьому договорі, нерухоме майно, зазначене в пункті 2 цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору від 26.04.2019 іпотекою за цим договором забезпечується виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Берізка" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер", що виникає з договору позики від 22.04.2019 з відповідними змінами та доповнення до нього, а саме зобов'язання іпотекодавця повернути іпотекодержателю позику в сумі 12 000 000,00 грн (основне зобов'язання) до 03.06.2019 включно або в інший строк, визначений сторонами.

За умовами договору іпотеки від 26.04.2019 предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: група нежитлових приміщень № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14 (літера "А" загальною площею 360,3 кв. м, за адресою: м. Київ, вул.

Набережно-Лугова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820659080000); група нежитлових приміщень № 11,12 (літера "А", загальною площею 443,7 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820678280000).

Пунктом 2.4 договору іпотеки унормовано, що за погодженням сторін на момент укладання цього договору вартість предмету іпотеки складає 3 300 000 грн.

Згідно із пунктом 3.1 договору іпотеки предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця протягом всього строку дії цього договору. Право іпотекодавця володіти та користуватись предметом іпотеки протягом всього строку дії цього договору охоплює всі дії, спрямовані на використання предмету іпотеки відповідно до його цільового призначення, з урахуванням обмежень та заборон, встановлених цим договором та/або чинним законодавством України.

Пунктом 6 договору контрагентами було погоджено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки.

Цей договір, за умовами його підписання сторонами, набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання основного зобов'язання. Сторони дійшли згоди про те, що одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору на предмет іпотеки, на підставі відповідного повідомлення іпотекодержателя відповідному нотаріусу, накладається заборона на відчуження, а іпотека (обтяження іпотекою) предмету іпотеки підлягає державній реєстрації, в порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 7.6 договору іпотеки від 26.04.2019).

Договір іпотеки від 26.04.2019 зі сторони іпотекодавця підписано директором - Швець Олександром Павловичем, а збоку іпотекодержателя також керівником товариства - Алієвим Ялчин Магомед Огли. Одночасно, означений правочин посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. та зареєстрований в реєстрі за №2006.

Відповідно до інформаційної довідки від 17874196 від 27.08.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на підставі договору іпотеки від
26.04.2019 було внесено записи про іпотеку та про обтяження.

Згідно платіжних доручень № 1 від 22.04.2019, № 2 від 25.04.2019, № 3 від
26.04.2019, № 4 від 02.05.2019 позикодавцем було перераховано на рахунок позичальника суму позики.

Обґрунтовуючи позовні вимоги та наявність підстав для визнання недійсним договору позики позивач посилається на те, що у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Берізка" були відсутні достатні повноваження на укладання вказаного правочину, оскільки згідно з частиною 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників, тоді як у даному випадку відповідного рішення вищим органом управління позичальника не приймалось та відповідно повноважень на укладання такого правочину виконавчому органу товариства надано не було.

Одночасно, недійсність договору іпотеки зумовлюється наявністю підстав для визнання недійсним основного зобов'язання.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №906/469/17, від 03.10.2019 у справі №922/109/19, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.07.2020 у справі №923/831/18, від 12.12.2019 у справі №916/40/19, від 01.04.2020 у справі №669/794/17, від 27.03.2020 у справі №669/781/17 (щодо застосування частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України); у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18, від
18.06.2020 у справі №922/298/19, від 15.01.2020 у справі №910/3648/19, від
10.06.2020 у справі №922/2200/19, від 18.06.2020 у справі №922/298/19 (щодо застосування частини другої статті 44 та пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"); у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19 (щодо застосування статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України).

У контексті статті 287 господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб'єкт, об'єкт та зміст (взаємні права та обов'язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).

5.3. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.4. У справі, що переглядається, предметом спору є матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору позики та укладеного на його забезпечення договору іпотеки, а також похідні від зазначених вимог вимоги про скасування записів про іпотеку та про обтяження стосовно об'єктів нерухомого майна.

Матеріально-правовою підставою позову визначено частину 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у директора ТОВ "Берізка" були відсутні достатні повноваження на укладення вказаного правочину, оскільки відповідно до частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників, тоді як в даному випадку відповідного рішення вищим органом управління не приймалося та, відповідно, повноважень на укладання такого правочину виконавчому органу товариства надано не було. Недійсність договору іпотеки зумовлюється наявністю підстав для визнання недійсним основного зобов'язання.

5.5. ТОВ "Флет Мейкер" вважає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не було враховано висновки щодо застосування частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №906/469/17, від 03.10.2019 у справі №922/109/19, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.07.2020 у справі №923/831/18, від
12.12.2019 у справі №916/40/19, від 01.04.2020 у справі №669/794/17, від
27.03.2020 у справі №669/781/17.

У справі №906/469/17 позивач "Мереф'янський міський ринок" Підприємства Харківської облспоживспілки звернувся з позовом до ТОВ "Мереф'янський технікс плюс" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що волевиявлення позивача як учасника оспорюваних правочинів не було вільним, оскільки засновники (учасники) позивача не надавали своєї згоди на продаж нерухомого майна та земельної ділянки на користь ТОВ "Мереф'янський технікс плюс". Зазначене підтверджується тим, що рішення загальних зборів учасників Підприємства від 25.04.2012, яке оформлене протоколом та на підставі якого директор позивача ОСОБА_3 укладав оспорювані договори від імені позивача, визнано недійсним у судовому порядку. Таким чином, виконавчий орган позивача при укладенні оспорюваних правочинів не мав необхідного обсягу цивільної правоздатності, що є підставою для визнання таких договорів недійсними. Водночас Верховний Суд дійшов висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що: суди не досліджували питання та не встановлювали обставин наявності чи відсутності у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірних правочинів; судами не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо того, чи знав відповідач або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу позивача; не досліджувалося питання щодо наявності чи відсутності подальшого схвалення правочинів позивачем.

У справі № 910/12786/18 за позовом Колективного підприємства Санаторій "Перемога" до Київської обласної ради про визнання договорів дарування недійсними, позовні вимоги обґрунтовані тим, що директор КП Санаторій "Перемога" при укладанні спірних договорів дарування від 13.01.2012, зареєстрованих в реєстрі за № 47, № 49, № 51, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності та діяв всупереч інтересам КП Санаторій "Перемога", перевищуючи свої повноваження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019, у задоволенні позову відмовлено. При ухваленні рішень зі справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її виконавчого органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладеними цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Аргументуючи свої рішення суди зазначили, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа. При цьому суди також встановили наступне схвалення правочину. Верховний Суд погодився із зазначеними висновками.

Предметом спору у справі №923/831/18 за позовом ТОВ "Ресурс Агропостач" до ПП "Шато" є визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу овочів.

Підставою позову зазначено статті 203, 207, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Позов обґрунтовано тим, що від імені товариства спірний договір підписано не керівником, а невідомою особою, при цьому позивачем не вчинялися дії на виконання договору. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги дійшли висновку про те, що директором оспорюваний договір не підписувався, а тому зазначений договір не може породжувати будь-яких договірних зобов'язань для позивача. Скасовуючи та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не з'ясовувалось коло осіб у яких існують повноваження на представництво юридичної особи у відносинах з третіми особами, а також не встановлювались обставини щодо можливого підписання спірного договору купівлі - продажу овочів від імені ТОВ "Ресурс Агропостач" його представником, у тому числі, особою на яку вказував відповідач, а також вчинення юридичною особою дій які свідчать про схвалення правочину цією особою.

У справі №916/40/19 за позовом ТОВ "Квартал-Трейдінг" до ТОВ "Тедіс Україна" про визнання недійсним договору поставки, позовні вимоги мотивовані тим, що при підписанні договору фінансовим директором ТОВ "Квартал-Трейдінг" було вчинено правочин з порушенням визначених статутом обмежень, оскільки зборами учасників товариства не вирішувалося питання щодо уповноваження директора на підписання спірного договору. Крім того, позивачем не здійснювалося жодних дій на схвалення правочину. При цьому також позивач послався на положення частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", згідно якої рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, і робіт або послуг, що є предметом правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Місцевим господарським судом позов задоволено. Судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний господарський суд на підставі власної оцінки доказів зазначив, що при вирішенні питання щодо перевищення вартості договору поставки суми, що перевищує 50% чистих актів ТОВ "Квартал-Трейдінг", дослідженню підлягають результати фінансової діяльності позивача станом на кінець передуючого 11.09.2018 кварталу, тобто за ІІ квартал 2018 року (до 30.06.2018 включно). Разом з цим, фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва (баланс на 30.06.2018, звіт про фінансові результати на 1 півріччя 2018 року) від 01.07.2018 ТОВ "Дарума-Трейдінг" (наразі - ТОВ "Квартал-Трейдінг"), на невизначені дані якого послався суд першої інстанції в своєму рішенні, не містить будь-яких показників у кількісному вираженні, відповідні дані в ньому відсутні як такі, а також відсутні докази, що цей фінансовий документ був направлений як фінансова звітність до Центру обробки електронних звітів Держстату України. Верховний Суд, погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції зазначив, що розбіжність між судовими рішеннями полягає саме у визнанні доведеності чи недоведеності позивачем, що саме спірні правовідносини підпадають під дію частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", через доведеність чи недоведеність ним наведених фактів, який конкретно розмір вартості майна, робіт або послуг був саме на момент вчинення правочину та який конкретно розмір вартості чистих активів товариства був станом на кінець попереднього кварталу до моменту вчинення правочину.

У справі №669/794/17 ТОВ "Білогір'я Агро-М" звернулося з позовом до ТОВ НВА "Перлина Поділля", ОСОБА_4 про визнання угоди про розірвання договору оренди землі та договору оренди землі недійсними. Позов обґрунтовано тим, що директор Лукацький П. М. не мав повноважень на розірвання договору оренди землі, діяв усупереч інтересам юридичної особи, недобросовісно та нерозумно, а ОСОБА_4 не могла не знати про наявність обмеження повноважень керівника позивача, з огляду на що укладена ними угода про розірвання договору оренди землі, як і укладений відповідачами договір оренди цієї ж земельної ділянки, порушують речові права позивача, не відповідають вимогам закону та є недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано відсутністю підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки власник спірної земельної ділянки - ОСОБА_4 під час укладення цих правочинів діяла добросовісно, відповідно до вимог закону та не знала і не могла знати про відсутність у директора ТОВ "Білогір'я Агро-М" повноважень на укладення від імені товариства угоди про припинення договору оренди земельної ділянки.

Верховний Суд, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, погодився із висновками судів щодо відсутності правових підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання правочинів недійсними.

Аналогічні правові висновки зроблено Верховним Судом і у справі №669/781/17, де за позовом ТОВ "Білогір'я Агро-М" до ТОВ НВА "Перлина Поділля", ОСОБА_6 про визнання угоди про розірвання договору оренди землі та договору оренди землі недійсними, судами попередніх інстанцій також встановлено обставини, що укладаючи угоду про розірвання договору оренди ОСОБА_6 не знав та за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг знати про обмеження в повноваженнях директора ТОВ "Білогір'я Агро-М" у представництві зазначеного товариства.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правовідносини у зазначених справах та у даній справі не є подібними ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими судами фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. До того ж судові рішення у справах №906/469/17, №922/109/19, №923/831/18 Верховним Судом були скасовані та зазначені справи були направлені на новий розгляд, що у наведеному випадку не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах, адже за результатами такого розгляду мають бути встановлені обставини та досліджені докази, які не були, відповідно, встановлені та досліджені під час попереднього судового розгляду, що вплине і на правові висновки судів у таких справах.

При цьому у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19 застосування статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України мало місце на підставі встановлених у даній справі фактичних обставин справи.

5.6. Також Швець Олександр Павлович посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 14.11.2018 у справі №906/469/17, від 03.10.2019 у справі №922/109/19, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.07.2020 у справі №923/831/18, від 13.03.2017 у справі №760/8121/16-ц, від 23.09.2020 у справі №520/4370/15-ц, від 01.04.2020 у справі №669/794/17, від 27.03.2020 у справі №669/781/17 (щодо застосування частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України); у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19 (щодо застосування статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів враховує висновок, зроблений у даній постанові, що правовідносини у справах №906/469/17, №922/109/19, №923/831/18, №669/794/17, №669/781/17, №916/40/19 та у даній справі не є подібними.

У справі №668/13907/13-ц ТОВ "Херсонгазсервіс" заявлено позов до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним на підставі статей 92, 115, 203, 215, 628 Цивільного кодексу України. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із положень частини 3 статті 92, статті 241 Цивільного кодексу України, згідно з якими у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Оскільки оспорюваний правочин є значним у силу положень пункту 18 частини 2 статті 52, частин 1 та 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", то його укладення мало відбуватись на підставі рішень загальних зборів товариства за попереднім поданням спостережної ради товариства. У той же час статутом передбачено, що умови договорів (угод) на суму, що перевищує статутний фонд товариства, мали затверджуватись рішенням спостережної ради і статут не містить будь-яких обмежень щодо повноважень голови правління на укладення угод. Ураховуючи викладене, ВАТ "Херсонгазсервіс" не доведено, що ОСОБА_7 знала або за всіма обставинами не могла не знати про наявність обмежень на укладення головою правління товариства угоди від його імені. Мета, з якою позивачем укладено оспорюваний договір, дії позивача з його виконання (у тому числі прийняття оплати, подальше спільне з відповідачем утримання майна) дають підстави вважати правочин схваленим особою; на користь якої його було укладено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачка зобов'язана була витребувати у ВАТ "Херсонгазсервіс" інформацію про дані останньої річної фінансової звітності (за 2009 рік), щоб упевнитися у наявності повноважень у керівника товариства на укладення оспорюваного значного правочину відповідно до вимог законодавства, чого вона не зробила, а тому вона діяла недобросовісно та нерозумно. Крім того, в ОСОБА_7 була можливість ознайомитися з положеннями статуту товариства та перевірити обсяг повноважень його керівника під час посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом, а тому відповідачка знала і за всіма обставинами не могла не знати про відсутність в нього повноважень на укладення оспорюваного правочину.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно.

При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Не зазначивши обставин, які безспірно свідчать про обізнаність відповідачки щодо наявності обмежень у представника продавця на відчуження майна, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкових висновків про визнання оспорюваного правочину недійсним. При цьому такого висновку апеляційний суд дійшов, узявши до уваги ті самі факти та обставини, що були встановлені судом першої інстанції, здійснивши їх переоцінку.

У справі №520/4370/15-ц за позовом ТОВ "Богдан-Авто Одеса" до ОСОБА_8, правонаступником якого є ОСОБА_9, Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, скасування реєстрації, визнання права власності, позовні вимоги обґрунтовані тим, що обставини, викладені у договорі, не відповідають дійсності, оскільки відповідач вступив у зговір з менеджером з продажу ОСОБА_10 щодо купівлі вказаного автомобіля. При цьому також зазначив, що спірний договір підписаний неуповноваженою особою, автомобіль було незаконно передано відповідачеві через третю особу, кошти за автомобіль товариству в повному обсязі сплачені не були та він був зареєстрований відповідачем на підставі сфальшованих документів. ОСОБА_8, в свою чергу, подав зустрічний позов до ТОВ "Богдан-Авто" Одеса" про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, повернення майна. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір був укладений згідно законодавства, вартість автомобіля сплачено, підписано договори, отримано автомобіль, підписано та отримано акт прийому-передачі автомобіля, заповнену позивачем сервісну книжку, зареєстровано право власності. У 2015 році автомобіль передано в салон ТОВ "Богдан-Авто Одеса" для встановлення додаткового обладнання, після чого працівники відповідача вилучили в нього автомобіль, мотивуючи тим, що на розрахунковий рахунок товариства не надійшли кошти за автомобіль. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_8, укладаючи договір із ОСОБА_10, який відповідно до статуту товариства не був директором установи, діяв добросовісно та бажав реального настання правових наслідків, що обумовлені договором. Верховний Суд погодився із висновками районного суду та зазначив, що питання визначення обсягу повноважень посадової особи товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення посадовою особою протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених ним від імені юридичної особи з третіми особами.

У справі № 760/8121/16-ц за позовом ТОВ "Мегатрейд Дистрибюшн" до ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання недійсним договору поруки, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що підписуючи договір поруки від імені товариства його директор діяв на підставі рішення загальних зборів учасників товариства про схвалення надання такої поруки, яке в подальшому як підстава для укладення договору було визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили.

Згідно зі статутом товариства питання щодо укладання договорів поруки відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства, і директор як виконавчий орган обмежений правом самостійного прийняття рішень та укладання договорів поруки від імені товариства. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, на захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за суб'єктним складом учасників, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.

5.7. Також підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції товариство зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів позики та іпотеки) рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Згідно з пунктом 3 Глави Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом року з дня набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Необхідність використання уповноваженими особами товариства норм Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за умови, що положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю в частині порядку укладення представником товариства правочинів від імені такої юридичної особи, станом на 17.06.2018 відповідали положенням Закону України "Про господарські товариства", законодавцем було відкладено до 17.06.2019.

Пряма вказівка у Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" про тимчасову чинність положень статуту товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, які не відповідають Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", підтверджує правомірність (законність) дій уповноважених осіб товариства, вчинених на підставі статутних положень протягом визначеного річного строку, незалежно від нововведень Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Верховний Суд у постанові від 24.11.2020 у справі №905/173/20 з урахуванням системного аналізу змісту норм частини другої статті 44 і пункту 3 Глави Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" дійшов висновку, що норму пункту 3 Глави Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у подібних правовідносинах в аспекті продовження на перехідний період (упродовж року з дня набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") дії положень статуту товариства з обмеженою відповідальністю, що не відповідають Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", слід застосовувати таким чином:

Положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, які не відповідають нормам Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", однак станом на день набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (17 червня 2018 року) відповідали положенням Закону України "Про господарські товариства", вважаються чинними (законними) і такими, що підлягають застосуванню таким товариством і його учасниками протягом року з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", за винятком випадку внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю упродовж перехідного річного періоду, перебіг якого розпочався з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", тобто з 17.06.2018, та закінчився 17.06.2019.

Законодавцем було фактично відстрочено до 17.06.2019 необхідність використання уповноваженими особами товариства норм Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за умови, що положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю у частині порядку укладення представником товариства правочинів від імені такої юридичної особи, станом на 17.06.2018 відповідали положенням Закону України "Про господарські товариства".

Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить пряму вказівку про тимчасову чинність положень статуту товариства з обмеженою відповідальністю, які не відповідають Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що підтверджує правомірність (законність) дій уповноважених осіб товариства щодо укладення договорів, вчинених на підставі статутних положень упродовж річного строку (з
17.06.2018 по 17.06.2019), незалежно від нововведень Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", які не узгоджуються з положеннями Закону України "Про господарські товариства".

Зазначена правова позиція узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №911/1394/18, від 11.09.2019 у справі №922/3010/18, від 18.06.2020 у справі №922/298/19, від
15.01.2020 у справі №910/3648/19, від 10.06.2020 у справі №922/2200/19.

Отже колегія суддів вважає, що, вчиняючи правочини у перехідний річний період, передбачений пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (з 17.06.2018 по
17.06.2019), товариство та його уповноважені особи можуть керуватися чинними положеннями статуту ТОВ "Берізка", які не відповідають Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", але водночас відповідають законодавству, в тому числі Закону України "Про господарські товариства", станом на день набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

При цьому зі змісту пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається, що цей пункт застосовується до внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, яке (внесення змін) може відбутися у будь-який час упродовж річного періоду з дня набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", тобто з 17.06.2018 по 17.06.2019.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний договір позики був укладений між ТОВ "Берізка" та ТОВ "Флет Мейкер" 22.04.2019, тобто упродовж річного періоду з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Договір іпотеки було укладено
26.04.2019.

Станом на момент укладання оспорюваних правочинів чинною була редакція статуту ТОВ "Берізка", що затверджена протоколом №38 від 23.12.2013 загальними зборами учасників. Відповідно до пункту 10.12 статуту ТОВ "Берізка" директор товариства без довіреності діє від імені товариства, укладає будь-які угоди та інші юридичні акти, видає довіреності, представляє інтереси товариства у відносинах з вітчизняними та іноземними юридичними та фізичними особами.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що, суди попередніх інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин положення частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання з цих підстав договорів недійсними, не надавши оцінки тому, чи узгоджуються положення пункту 10.12 статуту ТОВ "Берізка", яким надано директору повноваження без довіреності вчиняти від імені товариства будь-які угоди з нормами Закону України "Про господарські товариства" станом на день набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

При цьому, колегія суддів також зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18, від 18.06.2020 у справі №922/298/19, від 15.01.2020 у справі №910/3648/19, від 10.06.2020 у справі №922/2200/19, від 24.11.2020 у справі №905/173/20, від 30.07.2019 у справі №911/1394/18 щодо системного застосування положень частини другої статті 44 та пункту 3 Глави Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в аспекті продовження дії на перехідний період положень статуту товариства з обмеженою відповідальністю.

Посилання Швеця Олександра Павловича на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1165/14 та постанови Касаційного господарського суду у справах №920/65/18, №924/147/16 до уваги не приймаються, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що переглядається, не є подібними та стосуються питання виходу учасника з товариства та виплати такому учаснику вартості належної йому частки.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена ТОВ "Флет Мейкер" та Швець Олександром Павловичем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №906/469/17, від 03.10.2019 у справі №922/109/19, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.07.2020 у справі №923/831/18, від 12.12.2019 у справі №916/40/19, від 01.04.2020 у справі №669/794/17, від 27.03.2020 у справі №669/781/17, від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 13.03.2017 у справі №760/8121/16-ц, від 23.09.2020 у справі №520/4370/15-ц, від 24.04.2018 у справі №925/1165/14, від 27.11.2018 та від 03.09.2019 у справі №920/65/18, від
20.08.2019 у справі №924/147/16 не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ТОВ "Флет Мейкер" та Швеця Олександра Павловича в цій частині.

6.2. Щодо касаційних скарг ТОВ "Флет Мейкер" та Швеця Олександра Павловича в іншій частині, колегія суддів зазначає таке.

6.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.4. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

6.5. З огляду на те, що заявлені ТОВ "Флет Мейкер" та Швець Олександром Павловичем у касаційних скаргах підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованими, суди попередніх інстанцій не врахували зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від
16.06.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від
01.12.2020 у справі № 910/15809/19 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.6. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

6.7. Дія рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 зі справи №910/15809/19 (дію судових рішень було зупинено згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.01.2021) не підлягає поновленню згідно з приписами частини 3 статті 332 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" та Швеця Олександра Павловича в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

2. В іншій частині касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Флет Мейкер" та Швеця Олександра Павловича задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі №910/15809/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй