Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.01.2018 року у справі №904/6066/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 904/6066/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

за участі секретаря судового засідання Корпусенка А.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017

(суддя - Суховаров А. В.)

та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017

(головуючий - Кощеєва І.М., судді - Чус О.В., Кузнецов В.О.)

у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу на загальну суму 534 526, 20 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У травні 2017 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця"в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі в тексті - Позивач/ ПАТ "Українська залізниця"в особі РФ "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця") звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом у якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі в тексті - ПАТ "ПІВДГЗК" Відповідач) плату за користування вагонами у сумі 365 982, 76 грн та збір за зберігання вантажу у сумі 168 544, 08 грн.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що залізницею було прийнято до перевезення порожні власні вагони на адресу одержувача ПАТ «Південний ГЗК», які з вини отримувача затримано на станції призначення згідно наказів №990 від 31.12.16, №5 від 01.01.17, №38 від 03.01.17, № 44 від 04.01.17. За цим фактом станціями затримки Кривий Ріг - Західний у порядку, передбаченому пунктами 9,10 Правил користування вагонами та контейнерами, складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23а №82 від 31.12.16, №1 від 01.01.17, №6 від 03.01.17, №7 від 04.01.17, акти загальної форми ГУ-23 № 83 від 31.12.16, № 1 від 01.01.17, № 6 від 03.01.17, № 7 від 04.01.17. За весь час затримки вагонів з вини вантажовласника було нараховано плату за користування спірними вагонами за відомостями ф.ГУ-46 №№17019049, 19019053, 17019047, 15019041, 16019044, 17019048, 16019045, 16019043, 19019052 на суму 365 982, 12 грн та збір за зберігання вантажу за накопичувальними картками ф. ФДУ-92 №17019017, 17019016 на суму 168 544, 08 грн.

3. Відповідач проти позову заперечував, у відзиві на позов зазначив, що затримка вагонів згідно наказів №990 від 31.12.16, №5 від 01.01.17, №38 від 03.01.17, № 44 від 04.01.17 здійснена неправомірно, також зазначає, що колії на станціях затримки були вільні і останній готовий був прийняти затримані вагони. Також у відзиві зазначено про недоведеність Позивачем наявності вини Відповідача у затримці вагонів на станціях підходу. Разом з тим, Відповідач вважає завищеним здійснений Позивачем розрахунок плати за користування вагонами, з огляду на те, що плата за користування вагонами розрахована не тільки за час затримки вагонів по наказам, а з урахуванням затримки на станції призначення. Також, Відповідач посилається на необґрунтованість вимог позивача щодо одночасного стягнення з відповідача плати за користування вагонами та збору за їх зберігання.

4. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 у справі № 904/6066/17 позов задоволено; вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" суму 365 982, 12 грн плати за користування вагонами, 168 544, 08 грн збору за зберігання вантажу, 8 017, 90 грн судового збору.

5. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 904/6066/17 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" залишено без задоволення; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 у справі № 904/6066/17 залишено без змін.

6. Рішенням суду першої інстанції встановлено, що в період грудень 2016 - січень 2017 за залізничними накладними залізницею було прийнято до перевезення на адресу одержувача ПАТ "ПІВДГЗК" вантаж, порожні власні вагони.

7. На шляху прямування на підставі наказів №990 від 31.12.2016, №5 від 01.01.2017, №38 від 03.01.2017, №44 від 04.01.2017 дані вагони було затримано через зайнятість колій станції призначення Кривий Ріг у зв'язку з наявністю на коліях станції призначення Кривий Ріг неприйнятих ПАТ «Південний ГЗК» вагонів, що надійшли на його адресу. За цим фактом станцією затримки Кривий Ріг - Західний у порядку, передбаченому пунктами 9,10 Правил користування вагонами та контейнерами, складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23а №82 від 31.12.2016, №1 від 01.01.2017, №6 від 03.01.2017, №7 від 04.01.2017; акти загальної форми ф. ГУ-23 №83 від 31.12.2016, №1 від 01.01.2017, №6 від 03.01.2017, №7 від 04.01.2017.

8. Суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з того, що Позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження обставин про те, що затримка вагонів на станції підходу до станції призначення відбулась через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат". Причиною скупчення вагонів було неприйняття вагонів вантажовласником ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" і несвоєчасне вивільнення колій від вантажу, що прибув на його адресу. Відповідно, суд вважає правомірним нарахування відповідачу плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу.

9. Заперечення Відповідача щодо недоведеності Позивачем наявності вини Відповідача у затримці вагонів на станціях підходу судом першої інстанції були відхилені у зв'язку з тим, що на станції призначення окрім зайняття колій під технологічними операціями з вагонами, має бути забезпечено і наявність вільних колій для своєчасного приймання поїздів, в т.ч. поїздів відповідача, його контрагентів. Залізниця не мала можливості доставити спірні вагони на станцію призначення з огляду на знаходження на її коліях вагонів, що прибули на адресу відповідача раніше та своєчасно не забиралися ним на свою під'їзну колію, що вбачається зі складених на станції призначення Кривий Ріг актах загальної форми ф.ГУ-23 № 83 від 31.12.16, № 1 від 01.01.17, № 6 від 03.01.17, № 7 від 04.01.17. Позивач у відповідності до п.5 Договору своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати на під'їзну колію відповідача спірні вагони. Відповідні записи-повідомлення відображено в Книгах повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження ф. ГУ-2.

10. Стосовно аргументу Відповідача про завищення розміру плати за користування вагонами, суд першої інстанції зазначив, що Правилами користування вагонами не передбачена відповідальність по платі за користування вагонами окремо за затримку вагонів на підходах до станції призначення з вини вантажовласника і за затримку вагонів на коліях станції призначення, а тільки за загальний час. Тобто, вагони, які затримані по наказах на станціях підходу та призначення з вини вантажовласника - знаходиться у користуванні чи розпорядженні вантажовласника. У такому разі, розмір плати за користування вагонами обчислюється за загальний час затримки вагонів зі станції призначення його одержувачу - ПАТ "Південний ГЗК". При цьому, через затримку вагонів, на станції призначення і на підходах до неї, з вини відповідача була знижена пропускна спроможність для перевезення і інших поїздів.

11. Заперечення Відповідача щодо неправомірності одночасного стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу суд першої інстанції спростував положеннями пункту 15 договору №ПР/М-13-2/11-131387/НЮдч від 28.11.13, яким передбачено, що власник колії сплачує залізниці плату за користування вагонами та плату за зберігання вантажів у вагонах - у разі їх затримки з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї), згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та Правилами зберігання вантажів.

12. Решта заперечень Відповідача відхилена судом першої інстанції з огляду на встановлені обставини справи та обґрунтованість вимог Позивача.

13. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про проведення судової експертизи з підстав того, що за наявними матеріалами у справі суд має змогу вирішити справу по суті, що виключає доцільність проведення експертних досліджень у справі.

14. У постанові суду апеляційної інстанції перевіривши розрахунки дійшла висновку про правомірність нарахування залізницею плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у зазначеному розмірі.

15. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що навіть за умов наявності вільних під'їзних колій на станції Допоміжна, за обставин відсутності з боку Відповідача доказів на підтвердження прийняття ним передбачених договором заходів до забирання вагонів зі станції призначення, що прибули на його адресу, не можна погодитися з відсутністю його вини у їх скупченні, а навпаки - це є свідченням саме його вини у такому скупченні внаслідок допущеної бездіяльності у забиранні вагонів зі станції призначення за наявності вільних під'їзних колій.

16. Щодо клопотання Відповідача про призначення судової експертизи, то суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки в даному випадку суд має змогу вирішити справу по суті за наявними матеріалами у справі, що виключає доцільність проведення експертних досліджень у справі.

17. З наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції постановила рішення про правомірність висновку суду першої інстанції суду про задоволення позовних вимог.

18. Судові рішення першої та апеляційної інстанції обґрунтовані нормами пунктів 46, 71, 119, 125 Статуту залізниць України; пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12 Правил користування вагонами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 №113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, Розділу V Тарифного керівництва №1, затвердженого наказом Мінтрансу №551 від 15.11.1999; підпунктом 14.2.1 пункту 14.2 Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.08.2005 №507.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

19. 09.10.2017 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від Відповідача надійшла касаційна скарга на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 у справі № 904/6066/17 у якій Відповідач просить скасувати вищезазначені судові рішення та прийняти нове рішення яким відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

20. В обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, Скаржник у своїй касаційній скарзі наводить наступні доводи:

20.1. У суду першої та апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог тому, що доводи Позивача про те, що зайнятість колій була спричинена саме ПАТ "ПІВДГЗК" спростовуються, оскільки колії були на думку Відповідача, фактично зайняті безпосередньо Позивачем. З наведеного Відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях не врахували відсутність вини Відповідача та приписи ст. 614 ЦК України та в порушення ст. 43 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017) допустили розгляд справи без повного та всебічного дослідження доказів.

20.2. Позивач здійснив розрахунок плати за користування вагонами за сумованим а не загальним часом простою у зв'язку з чим на думку Відповідача нарахована плата є завищеною. Також Відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не прийняли заперечення щодо того, що одночасне стягнення або вимога про одночасне стягнення плати за користування вагонами та їх зберігання це дії, які не можуть співпадати у часі. З наведеного Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень порушили норми ст. 936 Цивільного кодексу України та 306 Господарського кодексу України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

21. 16.02.2018 до Верховного Суду від Позивача надійшов відзив на касаційну скаргу у якому Позивач наводить судову практику та просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Позиція Верховного Суду

22. Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2017 прийнято до касаційного провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу відповідача у справі №904/6066/17 господарського суду Дніпропетровської області.

23. Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.12.2017 розгляд касаційної скарги у справі №904/6066/17 господарського суду Дніпропетровської області відкладено на 26.12.2017.

24. На підставі п. п. 6 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 касаційна скарга разом зі справою № 904/6066/17 господарського суду Дніпропетровської області була передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

25. Підпунктом 4 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/6066/17 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Жуков С.В. - головуючий, доповідач, Ткаченко Н.Г., Білоус В.В.

27. Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2018 призначено до розгляду касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 904/6066/17 на 21 лютого 2018 року у відкритому судовому засіданні; повідомлено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в порядку ст. 295 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, у строк до 12 лютого 2018 року.

28. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 904/6066/17 скасувати в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача збору у сумі 168 544, 08 грн за зберігання вантажу, а справу в скасованій частині передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області виходячи з наступного.

29. Відповідно ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

30. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Щодо стягнення з Відповідача плати за користування вагонами у сумі 365 982, 76 грн колегія суддів перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, дійшла до висновку про обґрунтоване задоволення судами попередніх інстанцій зазначених позовних вимог.

32. Наведене спростовує довід Відповідача про те, що у суду першої та апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог тому, що доводи Позивача про те, що зайнятість колій була спричинена саме ПАТ "ПІВДГЗК" спростовуються, оскільки колії були на думку Відповідача, фактично зайняті безпосередньо Позивачем.

33. Щодо позиції Відповідача про те, що суди першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях не врахували відсутність вини Відповідача та приписи ст. 614 ЦК України та в порушення ст. 43 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017) допустили розгляд справи без повного та всебічного дослідження доказів то колегія суддів зазначає наступне.

34. Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що для всебічного повного та об'єктивного розгляду справи, а також враховуючи те, що сума позовних вимог для Відповідача є значною, було під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції заявлено клопотання про призначення судової експертизи, проте вказані клопотання залишені без задоволення.

35. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що заявляючи клопотання про проведення експертизи, Відповідач мав би визначити спеціалізацію експерта, чого зроблено не було.

36. Щодо аргументу Відповідача, який викладений у касаційній скарзі про те, що Позивач здійснив розрахунок плати за користування вагонами за сумованим а не загальним часом простою у зв'язку з чим на думку Відповідача нарахована плата є завищеною. Також Відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не прийняли заперечення щодо того, що одночасне стягнення або вимога про одночасне стягнення плати за користування вагонами та їх зберігання це дії, які не можуть співпадати у часі. З наведеного Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень порушили норми ст. 936 Цивільного кодексу України та 306 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

37. Відповідно ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Судом апеляційної інстанції досліджуючи розрахунок суми збору за зберігання вантажу встановлено, яка входить до позовних вимог, встановлено, що:

39. Сума збору за зберігання вантажу в кількості 2174 тони ( згідно накопичувальної картки ф. ФДУ-92 №17019016 та згідно акту загальної форми ГУ-23 № 1 від 01.01.17 ст. Кривий Ріг Західний (п.8 Правил зберігання вантажу), становить 20 018,20 грн. (4,0 грн.* 2,302 *2174т* 1доба= 20018,20грн.), де 2,302- коефіцієнт відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 26.04.16р. .№161. (Розраховується на підставі п.п 2.1 п.2 розділу III Тарифного керівництва №1, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 р. № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356.). Разом з ПДВ сума становить 24 021,84 грн.

40. Сума збору за зберігання вантажу в кількості 2174 тони та за зберігання вагонів № № 56956642, 53072948, 50031491, 59727016 ( згідно накопичувальної картки ф. ФДУ-92 №17019017 та згідно акту загальної форми № 7 від 04.01.17 ст. Кривий Ріг Західний ( п. 8 Правил зберігання вантажу), становить 120 435,20 грн. ( 4,0 грн.* 2,302 * 2174т * 6 діб = 120 109,20 грн.), ( 5,9 грн.* 2,302 *4вагона* 6діб= 326,00грн.), де 2,302- коефіцієнт відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 26.04.16 р. .№161. (Розраховується на підставі п. п. 2.1 п. 2 розділу III Тарифного керівництва №1, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 р. № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356.). Разом з ПДВ сума становить 144 522,24 грн.

41. З наведеного, можна дійти до висновку, що суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок позовних вимог за зберігання вантажу у який включено суму за зберігання вантажу в кількості 2174 тони, та за зберігання вагонів № № 56956642, 53072948, 50031491, 59727016.

42. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

43. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та в статті 11 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

44. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

45. Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

46. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

47. Отже, процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

48. При цьому, Європейський суд з прав людини у п. 48 рішення від 03.07.2014 (набуло статусу остаточного 17.11.2014) у справі «Мала проти України» (заява № 4436/07) зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (див. рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства", заява N 68416/01, п. 59, ECHR 2005-II). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (див. рішення від 26 травня 2009 року у справі "Бацаніна проти Росії", заява N 3932/02, п. 22). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", заява N 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України", заява N 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

49. Згідно з частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином договір зберігання є реальним договором, і вважається укладеним із моменту передачі матеріальних цінностей на зберігання.

50. Статтею 1 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що вантаж - це матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі, а транспортними засобами є залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери.

51. Враховуючи визначення понять "вантаж" та "транспортні засоби", які закріплені у положеннях ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт», а також беручи до уваги положення ст. 936 ЦК України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з аргументом Відповідача в частині того, що суди попередніх інстанцій не прийняли заперечення щодо того, що одночасне стягнення або вимога про одночасне стягнення плати за користування вагонами та їх зберігання це дії, які не можуть співпадати у часі (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 904/6517/17).

52. Також колегія суддів погоджуючись з вказаним доводом приймає до уваги встановлену судом першої інстанції фактичну обставину про те, що положеннями пункту 15 договору №ПР/М-13-2/11-131387/НЮдч від 28.11.13, яким передбачено, що власник колії сплачує залізниці плату за користування вагонами та плату за зберігання вантажів у вагонах - у разі їх затримки з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї), згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та Правилами зберігання вантажів.

53. З вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з Відповідача збору за зберігання вантажу на суму 168 544, 08 грн і направити справу у скасованій частині на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

54. Колегія суддів зазначає, що при новому розгляді позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 168 544, 08 грн суду слід детально дослідити доводи Відповідача щодо зазначених позовних вимог, та встановити фактичні обставини справи на підставі дослідження поданих доказів у справі, які б дозволили надати належну оцінку можливості оплати послуг за зберігання порожнього вагону і стягнення за відповідну послугу оплати, як за зберігання вантажу.

55. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

56. Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

57. Відповідно п. 14 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує те, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

58. Враховуючи те, що колегією суддів прийнято рішення про часткове скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції у скасованій частині, то у відповідності до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 904/6066/17 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 904/6066/17 в частині задоволення позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 168 544, 08 грн скасувати, а справу в скасованій частині направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

3. В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 904/6066/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко