ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13208/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Огороднік К. М., Банасько О. О., Пєсков В. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 (в частині задоволення заяви про забезпечення позову від 06.04.2020 року та вжиття заходів забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста")

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 (в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1)

у справі №910/13208/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес капітал",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Сапієнс"

про визнання договору недійсним та визнання права застави

в межах справи № 910/12935/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес капітал"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/12935/18 про банкрутство ТзОВ "Бізнес капітал" (далі - боржник).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 у справі № 910/13208/19, яка розглядається в межах справи про банкрутство №910/12935/18, зокрема, задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", позивач) про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" шляхом:

а) накладення арешту на:

- нежилу будівлю (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1, що належить ТзОВ "Аррата інвест компанія";

- багатоквартирний житловий будинок (літ. Е) за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1;

б) заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії в тому числі, але не виключно реєстрації будь-яких змін в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна, а саме:

- нежилої будівлі (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1, що належить ТзОВ "Аррата інвест компанія";

- багатоквартирного житлового будинку (літ. Е) за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.

Ухвалу суду мотивовано тим, що Договір поруки від 25.11.2016 визнано нікчемним в процедурі ліквідації неплатоспроможного банку; позивач звернувся із позовом про визнання такого договору недійсним та визнання права застави (іпотеки) за собою на нерухоме майно, яке вже відчужено на користь третіх осіб; існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно, передане в іпотеку, та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо такого майна) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи теперішніми власниками буде відчужено в будь-який спосіб нерухоме майно, право застави на яке заявлено до визнання, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного даного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ТзОВ "ФК " Інвестохіллс Веста".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 апеляційні скарги ТзОВ "Аррата інвест компанія" і ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 про забезпечення позову у справі №910/13208/19 залишено без змін.

Погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 ОСОБА_1 та ТзОВ "Аррата інвест компанія" залучено до участі у справі №910/13208/19 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, тобто до відкриття апеляційного провадження у даній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31.10.2012 між ПАТ "Фортуна-банк" та ТзОВ "Медіа Сапієнс" було укладено Договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором було укладено договір іпотеки від 17.07.2013, за яким ТзОВ "Медіа Сапієнс" передало в іпотеку Банку наступне майно:

1. нежила будівля (літ. В), 1016,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1;

2. нежилий будинок - офісний центр (літ. Е), 303,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

25.11.2016 між ПАТ "Фортуна-банк" та ТзОВ "Бізнес Капітал" було укладено Договір поруки в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором.

29.11.2016 на виконання умов Договору поруки ТзОВ "Бізнес Капітал" повністю погасило заборгованість за Кредитним договором.

19.06.2019 наказом №16-3 уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фортуна-банк" Кухаревим В. В. в порядку частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визнано нікчемним Договір поруки від 25.11.2016, укладений між ПАТ "Фортуна-банк" та ТзОВ "Бізнес Капітал".

Разом з тим, у зв'язку з погашенням заборгованості по Кредитному договору за заявою АТ "Фортуна-банк" 01.12.2016 було припинено запис про іпотеку щодо переданого в іпотеку майна.

01.12.2016 між ТзОВ "Медіа Сапієнс" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку №, за яким право власності на 1/2 частину нежилої будівлі (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_1.

Також, 01.12.2016 між ТзОВ "Медіа Сапієнс" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку №, за яким право власності на 1/2 частину нежилої будівлі (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_1

14.06.2019 між ОСОБА_1 та ТзОВ "Аррата інвест компанія" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку, за яким право власності на нежилу будівлю (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1, перейшло до ТзОВ "Аррата інвест компанія".

Відповідно до даних інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно №205711223 станом на 31.03.2020 власником нежилої будівлі (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1, значиться ТзОВ "Аррата інвест компанія".

11.11.2016 між ТзОВ "Медіа Сапієнс" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку №, за яким право власності на 1/2 частину нежилого будинку - офісний центр (літ. Е), за адресою: АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_1.

Також, 11.11.2016 між ТзОВ "Медіа Сапієнс" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку №, за яким право власності на 1/2 частину нежилого будинку - офісного центру (літ. Е), за адресою: АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_1.

Відповідно до даних інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно №205711402 станом на 31.03.2020 власником нежилого будинку - офісного центру (літ. Е), за адресою: АДРЕСА_1, значиться ОСОБА_1

ОСОБА_1 здійснила переведення нежилого будинку - офісного центру (літ. Е) (адреса: АДРЕСА_1) в об'єкт житлової нерухомості, а саме: багатоквартирний житловий будинок.

Відповідно до Довідки ТзОВ "Проекттехсервісгруп" про показники об'єкта нерухомого майна від 07.12.2018 №0176/18 та Технічного паспорту від 26.11.2018, було проведено інвентаризацію 27.11.2018 та виявлено зміни функціонального призначення будівлі з нежитлових приміщень на багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Загальна площа - 465 кв. м, житлова площа 273,8 кв. м.

Загальна площа збільшилася на 161,9 кв. м за рахунок переобміру, уточнення лінійних розмірів та виправлення арифметичних помилок. При первинній інвентаризації було проінвентаризовано та виготовлено технічну документацію в неповному обсязі. Існуючі приміщення 3-го поверху не інвентаризувалась та технічна документація не виготовлялась, що не відносить їх до самовільного будівництва і не вимагає введення в експлуатацію згідно з п.3.2 Інструкції для квартир багатоквартирних житлових будинків.

Також, Господарським судом міста Києва встановлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/12935/18 про банкрутство ТзОВ "Бізнес капітал", провадження у якій порушено ухвалою від 16.10.2018 та введено процедуру розпорядження майном боржника з 16.10.2018.

Ухвалою попереднього засідання від 17.01.2019 визнано кредиторами боржника:

- ТзОВ "Укройлпродукт" на суму 1154420,00 грн, з яких: 17620,00 грн (вимоги першої черги), 1136800,00 грн (вимоги четвертої черги);

- Головне управління ДФС у м. Києві на суму 47135,06 грн, з яких: 3 524,00 грн (вимоги першої черги), а 43 611,06 грн (вимоги другої черги);

- ПАТ "Фортуна-банк" на суму 118 313 710,11 грн, з яких: 3 524,00 грн (вимоги першої черги), 106310136,02 грн (вимоги четвертої черги), а 12 000 050,09 грн (вимоги шостої черги);

затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 119 515 265,17 грн.

ПАТ "Фортуна-Банк" звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до ТзОВ "Бізнес капітал" та ТзОВ "Медіа Сапієнс" про:

- визнання недійсним Договору поруки від 25.11.2016, укладеного між АТ "Фортуна-Банк" та ТзОВ "Бізнес капітал", до договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 31.10.2012 №04КЛ/143/1679/ЮР, укладеного між АТ "Фортуна-Банк" та ТзОВ "Медіа Сапієнс";

- визнання за АТ "Фортуна-Банк" права застави за Договором іпотеки (із змінами до нього) від 17.07.2013, укладеного ПАТ "Фортуна-Банк" та ТзОВ "Медіа Сапієнс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А., зареєстровано в реєстрі за №2812.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 прийнято позовну заяву ПАТ "Фортуна-банк" про визнання недійсними договору та визнання права застави в межах справи №910/12935/18; позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 замінено позивача у справі №910/13208/19 з ПАТ "Фортуна-банк" на ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".

17.03.2020 ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" подано заяву про зміну предмету позову з проханням застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину Договору поруки від 25.11.2016, укладеного між ПАТ "Фортуна-Банк" та ТзОВ "Бізнес Капітал", шляхом відновлення становища, що існувало до порушення прав ПАТ "Фортуна-Банк ", а саме: визнання ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" іпотекодержателем за Договором іпотеки від 17.07.2013, укладеним між ПАТ "Фортуна-Банк" та ТзОВ "Медіа-Сапієнс".

10.04.2020 ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" (позивач) подало до суду заяву про забезпечення позову.

За доводами заяви про забезпечення позову у випадку задоволення позову по справі №910/13208/19 та з урахуванням того, що при зміні власника майна іпотека залишається дійсною, ТзОВ "Аррата інвест компанія" та ОСОБА_1, як нові власники будівель (літ. В), (літ. Е), за адресою: АДРЕСА_1, набудуть статусу іпотекодавців і отримають права та обов'язки за Договором іпотеки.

Позивач зазначав, що будівлі (літ. В), (літ. Е), за адресою: АДРЕСА_1, виставлено на продаж, про що розміщено оголошення на сайтах в мережі Інтернет за адресами:

ІНФОРМАЦІЯ_1;

ІНФОРМАЦІЯ_2.

За твердженням позивача дії власників з продажу вказаних об'єктів нерухомості спрямовані на уникнення звернення стягнення на них іпотекодержателем.

Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у цій справі ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені її апеляційної скарги, скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення щодо належного їй майна та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову позивачу у задоволені заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- в постанові апеляційного суду наведені, на її думку, суперечливі твердження щодо переходу прав власності на предмет іпотеки до іншої особи та істотного ускладнення чи унеможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача при зміні власника. Проте, скаржнику не зрозуміло, як зміна власника майна вплине на права позивача, якщо будь-який інший власник у разі переходу до нього права власності на таке майно, набуває статусу іпотекодавця. Тоді, як судом апеляційної інстанції не визначено, як саме зміна власника може вплинути на поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача;

- суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, в якій розглядалось питання забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису;

- оскаржуваними судовими рішеннями порушені права скаржника як добросовісного набувача за відплатним договором купівлі-продажу майна, оскільки останній є ані учасником справи, ані стороною договірних відносин між позивачем та відповідачем, що стали предметом позову;

- у скаржника не було наміру відчуження майна, тоді як обґрунтованість забезпечення позову виключно наявними в мережі Інтернет оголошеннями про продаж майна здійснено з порушенням процесуальних норм щодо доказів в господарському процесі;

- строк для перевірки правочинів (договорі), вчинених банком, на предмет нікчемності завершився із припиненням повноважень тимчасової адміністрації, з
26.02.2017 включно. А уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час ліквідації має право виключно повідомляти осіб про нікчемність правочинів, а не перевірки (позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №826/17586/160).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13208/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Огороднік К. М., суддя - Пєсков В. Г., суддя - Ткаченко Н. Г., що підтверджується витягом з протоколу розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями 21.07.2020.

Згідно з частиною 5 статті 301 ГПК України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанції (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 8 ГПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2020 у справі №910/13208/19 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та вирішено здійснювати касаційний перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

У зв'язку з відпусткою судді Ткаченко Н. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13208/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Огороднік К. М., суддя - Песков В. Г., суддя Банасько О. О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.09.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 136 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з приписами частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, положення ГПК України про забезпечення позову застосовуються у справі про банкрутство з урахуванням вимог ГПК України, що визначає особливості провадження у справі про банкрутство як окремої форми судового процесу.

З метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.01.2019 по справі №5016/1284/2012 (5/45).

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Верховний Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Разом з тим особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з останньою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

В свою чергу, враховуючи імперативні приписи статті 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Позивач звертаючись із вимогами немайнового характеру, які не потребуватимуть примусового виконання, обґрунтовував необхідність забезпечення позову можливістю до закінчення розгляду зазначеного позову відчуження теперішніми власниками нерухомого майна, що перебувало в іпотеці, шляхом його продажу, передачею у володіння та користування третім особам, внесенням до статутного капіталу юридичної особи, або передано в іпотеку, чи буде здійснено будь-яке інше обтяження, у зв'язку з чим позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що забезпечення спірних правовідносин в існуючому на сьогоднішній день стані буде спрямовано, в тому числі на забезпечення балансу інтересів учасників справи, адже попередить можливість понесення ними можливих збитків та додаткових витрат у випадку подальшого відчуження чи розпорядження учасниками справи спірними активами. Тоді як невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки, зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, ініціювати процедуру захисту свого права як іпотекодержателя в інших судових справах, що потребуватиме значних витрат часу та коштів, покладення яких на позивача буде неправомірним.

З огляду на наведене, посилання скаржника на те, що йому не зрозуміло, як зміна власника майна вплине на права позивача, якщо будь-який інший власник у разі переходу до нього права власності на таке майно, набуває статусу іпотекодавця та як зміна власника може вплинути на поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, є безпідставними та спростовуються вищевикладеним.

Метою забезпечувального зобов'язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (застваводержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (застоводавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов'язання майна боржника (предмета застави (іпотеки)), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України "Про заставу". Незважаючи на те, що скаржник формально не є учасником спірних правовідносин, які випливають із Кредитного договору, винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про накладення арешту на заставне майно очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателя цього майна, який у такому випадку захищає своє право реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна в установленому законом порядку.

Звернення із позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору поруки від 25.11.2016 та визнання права застави (іпотеки) за собою на нерухоме майно, яке вже відчужено на користь третіх осіб, свідчить про наявність реальної загрози, що невжиття заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно, передане в іпотеку, та заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо такого майна) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом. Тоді як сама лише можливість відчуження майна власниками майна, а саме оголошення про продаж спірних об'єктів нерухомості, розміщені в мережі Інтернет, можуть бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження цього майна будь-яким іншим способом і у разі, якщо достовірно встановити особу, яка розмістила це оголошення, не видається за можливе, а тому свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даному конкретному випадку, беззаперечних доказів відсутності намірів відчуження скаржником не наведено та судами попередніх інстанцій не встановлено.

Також, Судом береться до уваги факт переведення ОСОБА_1 належного їй об'єкту нерухомості із нежитлового в житловий.

Враховуючи факт того, що спірні об'єкти нерухомого майна неодноразово відчужувались та перереєстровувались, виправданим, адекватним та співмірним заходом забезпечення позову є накладення арешту та встановлення заборони відчуження та розпорядження на спірне нерухоме майно

Що ж до посилань скаржника на те, що апеляційним судом безпідставно враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, Суд зазначає таке.

Неврахування/врахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення не у будь-якому разі, а тоді, коли саме врахування/неврахування такого правового висновку призвело до постановлення судами помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті спору або заявленої вимоги.

Разом з тим, як вбачається з тексту постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, заява про забезпечення позову була подана до подання самого позову, і її заявник просив забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріусу, яким звернено стягнення на нерухоме майно, та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису.

Одночасно скаржник заявляв про намір подати позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважав, що такий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства через порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису та неправомірність вимог стягувача в частині розміру заборгованості. Тобто майбутня позовна заява міститиме немайнову вимогу, рішення про задоволення якої не вимагатиме примусового виконання.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтовував її можливістю передчасної примусової реалізації майна (звернення стягнення на яке здійснено на підставі згаданого виконавчого напису) на прилюдних торгах до закінчення розгляду зазначеного позову.

Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що з огляду на законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, враховуючи, що: головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом, яким передбачено звернення стягнення на майно на користь банку, а позивач мав намір оскаржити такий виконавчий напис в судовому порядку шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, через те, що вважав, що такий виконавчий напис здійснено з порушенням норм чинного законодавства, - існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову, до подання позовної заяви (шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису нотаріуса) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він мав намір звернутися до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи виконавчою службою буде примусово реалізовано майно на прилюдних торгах, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів фірми.

Тобто у справі №910/1040/18 між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, які позивач мав намір заявити, був наявний безпосередній зв'язок - невжиття заходів з зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно такого виконавчого напису прямо і безпосередньо пов'язано з вимогами про визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Підсумовуючи наведене, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статей 136, 137 ГПК України з урахуванням фактичних обставин справи №910/13208/19, а тому немає підстав вважати, що висновки суду апеляційної інстанції, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не узгоджуються з відповідними висновками постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, прийнятої у подібних правовідносинах, але за інших фактичних обставин.

Щодо доводів скаржника, що арешт накладений неправомірно, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Щоб встановити правову природу арештів, слід визначити що являє собою по суті арешт. Наслідком такої дії (арешту) є накладення заборони на право розпоряджатися майном, це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі відповідного майна.

Відтак, накладення арешту, як спосіб забезпечення, не порушує права власності особи, в даному випадку ОСОБА_1, як нинішнього власника спірного майна.

Разом з тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від
07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).

Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи, за умови дотримання таких вищенаведених вимог, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників у справі про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників у справі про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам (кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом (заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (статті 300 ГПК України). Таким чином, Суд надає оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, виходячи з встановлених обставин.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про наявність під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову (заяви) обґрунтованих припущень про подальшу реалізацію спірного нерухомого майна, яке є предметом розгляду заяви ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".

Також, Суд вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушень судами попередніх інстанцій статей 41, 55, 59, 129 Конституції України, статті 317 ЦК України, статей 73, 74, 76, 77, 78 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, інші доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини 3 статті 304 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК У країни, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та необхідність залишення без змін ухвали Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №910/13208/19 в частині задоволення заяви про забезпечення позову від та вжиття заходів забезпечення позову ТзОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна - багатоквартирного житлового будинку (літ. Е) за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 у справі №910/13208/19 в частині задоволення заяви про забезпечення позову від 06.04.2020 та вжиття заходів забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна - багатоквартирного житлового будинку (літ. Е) за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К. М.

Судді Банасько О. О.

Пєсков В. Г.