Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.01.2018 року у справі №910/14424/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/14424/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані",

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - 1 - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача-1 - Гелеверя Р.В. - адвокат (довіреність від 30.01.2018 №363, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.12.2015, серія НОМЕР_1);

відповідач - 2 - товариство з обмеженою відповідальністю "ЦУМ",

представник відповідача-2 - не з'яв.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Національний Банк України (далі - НБУ),

представник НБУ- не з'яв.,

Міністерство фінансів України (далі - Міністерство),

представник Міністерства - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"

на рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2017 (головуючий суддя Смирнова Ю.М.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 (головуючий суддя Смірнова Л.Г., судді: Руденко М.А. і Дідиченко М.А.)

у справі №910/14424/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" (далі - ТОВ "Фініті-Компані")

до публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") та

товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУМ" ( далі - ТОВ "ЦУМ")

про визнання права та визнання відсутнім права,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - НБУ та

Міністерство.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Фініті-Компані" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до: ПАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "ЦУМ", треті особи - НБУ та Міністерство, про: визнання права ТОВ "Фініті-Компані" вимагати від ТОВ "ЦУМ" сплати боргу за такими кредитними договорами: від 09.02.2012 №4Ц12050И на суму 709 296 851,63 грн.; від 19.04.2013 №4Ц13258И на суму 227 514 838, 71 грн.; від 17.03.2014 №4Ц14132И на суму 93 594 187,32 грн.; від 20.02.2015 №4Ц15065И на суму 37 632 556,85 грн. (далі - Кредитні договори); визнання відсутнім у ПАТ КБ "Приватбанк" права вимагати від ТОВ "ЦУМ" сплати суми боргу за Кредитними договорами.

Позовна заява була мотивована тим, що: ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "ЦУМ" укладені Кредитні договори, на забезпечення виконання яких ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Фініті-Компані" укладено договір поруки від 11.11.2016 №4Ц12050И/П (далі - Договір поруки) шляхом використання електронного цифрового підпису; 15.11.2016 ТОВ "Фініті-Компані" як поручитель виконав обов'язок боржника перед кредитором за Кредитними договорами, а саме погасив борг на загальну суму 1 068 038 434, 51 грн., у зв'язку з чим ТОВ "Фініті-Компані" звернулося з вимогою до ТОВ "ЦУМ" про зобов'язання виконати передбачені умовами Кредитних договорів обов'язки з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами; однак будь-яких передбачених вимогою дій ТОВ "ЦУМ" вчинено не було.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у даній справі, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017, у позові відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що на позивача покладено обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими суду доказами, тобто довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Однак позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх судових інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Так, згідно з доводами Позивача, викладеними у касаційній скарзі, попередніми судовими інстанціями не враховано, що:

- рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/16509/17 за позовом ТОВ "Фініті-Компані" до ПАТ КБ "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "ЦУМ", про зобов'язання вчинити дії було встановлено, що ПАТ КБ "Приватбанк" зазначив, що часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором; на думку скаржника, викладені обставини підтверджують те, що ПАТ КБ "Приватбанк" не визнає, що до ТОВ "Фініті-Компані" перейшло від ТОВ "ЦУМ" право вимоги сплати суми боргу за Кредитними договорами;

- ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до пункту 10 Договору поруки не передало ТОВ "Фініті-Компані" документів, що підтверджують обов'язки ТОВ "ЦУМ" за Кредитними договорами, в тому числі документів, які забезпечували виконання Кредитних договорів.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, що:

- 11.11.2016 ТОВ "Фініті-Компані" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) укладено Договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "ЦУМ" (боржник) своїх зобов'язань за Кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені Кредитними договорами;

- відповідно до пункту 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитних договорів;

- за змістом пункту 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитних договорів;

- пунктом 8 Договору поруки передбачено, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитними договорами, переходять всі права кредитора за Кредитними договорами і договору(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитними договорами у частині виконаного зобов'язання;

- ТОВ "Фініті-Компані" 15.11.2016 на виконання умов Договору поруки в рахунок погашення заборгованості ТОВ "ЦУМ" за кредитом та відсотками за Кредитними договорами сплачено на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 1 068 038 434,51 грн.

За доводами позивача, він звертався до ТОВ "ЦУМ" з претензією про зобов'язання виконати передбачені умовами Кредитних договорів обов'язки з повернення кредиту та сплати відсотків, однак будь-яких передбачених претензією дій ТОВ "ЦУМ" вчинено не було. Тому позивач просив суд визнати право ТОВ "Фініті-Компані" вимагати від ТОВ "ЦУМ" сплати боргу за Кредитними договорами за кредитом та відсотками за користування кредитом на загальну суму 1 068 038 434,51 грн., а також визнати відсутнім у ПАТ КБ "Приватбанк" право вимагати від ТОВ "ЦУМ" сплати суми боргу за Кредитними договорами в розмірі 1 068 038 434,51 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, посилаючись на статтю 1 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, частину першу статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 512 ЦК України, частину другу статті 556 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) виходили з того, що: позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, не доведено порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів; ПАТ КБ "Приватбанк" не заперечується факт укладення Договору поруки, отримання коштів від позивача в сумі 1 068 038 434, 51 грн., зарахування вказаних коштів у рахунок погашення заборгованості з повернення кредиту та сплати відсотків та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих у зв'язку з відсутністю укладеного з ним Договору поруки; стосовно посилання позивача на незадоволення ТОВ "ЦУМ" вимоги про сплату заборгованості судами попередніх інстанцій зазначено, що відсутні докази направлення такої вимоги на адресу ТОВ "ЦУМ", крім того, невиконання боржником вимоги кредитора про сплату заборгованості не є беззаперечним доказом невизнання чи оспорювання боржником існування у кредитора відповідного права вимоги; перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 1 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає можливість дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Частиною першою статті 33 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, було встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд погоджується з висновками місцевого і апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не доведено порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/16509/17 було встановлено, що ПАТ КБ "Приватбанк" зазначив про те, що часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором, тому викладені обставини підтверджують, що ПАТ КБ "Приватбанк" не визнає переходу до ТОВ "Фініті-Компані" права вимоги від ТОВ "ЦУМ" сплати суми боргу за Кредитними договорами, і ці обставини в силу статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не потребують доказуванню, - не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки: рішення у справі №910/16509/17 прийнято 23.10.2017, тобто після прийняття рішення місцевим господарським судом у цій справі; позивач не повідомляв суд апеляційної інстанції про наявність судового рішення у справі №910/16509/17; водночас суд касаційної інстанції в силу частини другої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також не можуть вважатися підставою для скасування оскаржуваних судових рішень й доводи касаційної скарги стосовно того, що ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до пункту 10 Договору поруки не передав ТОВ "Фініті-Компані" документів, які підтверджують обов'язки ТОВ "ЦУМ" за Кредитними договорами, в тому числі документів, які забезпечували виконання Кредитних договорів, оскільки дані обставини не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 910/14424/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов